Соціологія праці

Питання до самоконтролю

1. Що таке соціальний контроль?

2. Хто є суб’єктом соціального контролю?

3. Критерії і види соціального контролю.

4. Що таке соціальна санкція?

5. Охарактеризуйте принципи застосування санкцій.

6. Що таке соціальні норми, яких видів вони бувають?

7. Дайте визначення поняття «громадська думка». Які функції вона виконує?

8. Роль звичаїв і традицій у життєдіяльності суспільства.

У сучасних умовах формування і функціонування — у певному обсязі — ринкових відносин, якісно нових економічних процесів у сфері матеріального виробництва постає необхідність переосмислення всієї системи економічних відносин, всебічного аналізу їхньої соціальної складової. Поява в Україні нових економічних відносин, що базуються передусім на приватній власності, вимагає ґрунтовних наукових досліджень і визначення шляхів подальшого розвитку та удосконалення цих відносин, розкриття та урахування їх зв’язків і взаємовпливу з іншими суспільними відносинами, насамперед з соціальними, політичними та духовно-культурними.

Cоціологія праці — спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності людини і суспільства, а також розглядає соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов на ставлення людей до неї.

Деякі дослідники виокрем­люють наступні складові соціології праці:

1) соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і предметами праці, зокрема, механізми дії і форми прояву цих закономірностей у діяльності трудових колективів і особистості. Це проблеми, зв’язані з діяльністю людини й колективу за умов науково-технічної революції, комплексної механізації та автоматизації трудових процесів, зі ставленням людей до роботи на конвеєрі, за екстремальних умов (на висоті, у темряві, на хімічному виробництві, за підвищеного рівня радіації тощо);

2) ставлення людини й колективу до праці, її змісту, характеру, умов. Ідеться насамперед про мотиватори ставлення до праці, зв’язані з матеріальною заінтересованістю, змістом праці, взаєминами в колективі тощо, тобто суто соціологічні проблеми;

3) соціальна організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, яку утворює сукупність позицій, ролей, цінностей, взаємодіючих між собою працівників. Це проблеми структури трудового колективу, його функцій, взаємин між членами колективу, зокрема між підлеглими і керівниками, проб­леми керівництва й лідерства, соціально-психологічного клімату, конфліктів тощо.

Праця (труд) — це цілеспрямована, суспільно корисна діяльність із створення предметів (речей) і умов, необхідних для задоволення потреб індивіда і суспільства. Тому праця — це основна умова життя суспільства.

Таке визначення праці вимагає деяких додаткових пояснень. Річ у тім, що діяльність— це безперервне, свідоме визначення цілей, способів, засобів і знарядь праці для досягнення цілей. Діяльність не створює кінцевого продукту (предметів, речей, культурних цінностей). Кінцевий продукт (споживчу вартість) створюють матеріальне і духовно-культурне виробництва, праця (конкретний труд).

Основне призначення праці — задоволення потреб людини і суспільства, досягнення практично корисних утилітарних результатів.

Найважливішою формою соціальної діяльності визнаєтьсяпраця — доцільна діяльність людини, в процесі якої вона за допомогою певних засобів діє на природу і перетворює її елементи в предмети, що задовольняють її потреби. Саме завдяки тому, що праця є цілеспрямованою діяльністю, створює цінності і здатна задовольняти різноманітні потреби людей, вона отримує пріори­тетний статус. Але будь-яка людська діяльність, якщо вона доці­льна, містить у собі елементи праці, проте розуміння працї як основної діяльності ґрунтується на традиційному визнанні пріори­тету її матеріальних результатів. Однак не меншу роль відіграють знання (як результат духовної діяльності), послуги (як результат специфічного виду діяльності у сфері нематеріального виробництва) тощо. Визнання пріоритету матеріальних результатів є історично зумовленим і зі зміною суспільних умов пріоритетність різних видів діяльності може змінюватися.

Маючи такі характеристики, праця виконує практичні, дуже важ­ливі завдання-функції, основними з яких є такі:

Суб’єктом і носієм праці стає лише людина, тобто людина реалізує функції праці. Метою праці є створення предметів, речей і можливостей для підвищення добробуту людей, поліпшення умов їхньої праці та побуту, тому праця завжди мотивована. Соціальна природа праці виявляється в тім, що саме праця створила людину, і вона визначає її сутність. Соціально-трудові відно­сини, які виникають у процесі праці, зв’язані, з одного боку, зі ставленням суб’єкта до праці, а з другого — із впливом праці на формування і розвиток особистості суб’єкта. Суб’єктом процесу праці може бути лише індивід, людина, яка регулює і контролює його.

Трудовий колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства, і йому притаманний розподіл на соціальні групи.

У цілому трудовий колектив — це група людей, що об’єд­нані для спільної соціально значущої та корисної для суспільства трудової діяльності, кінцеві результати якої залежать від кожного і яка зумовлена певною системою економічних, соціальних і психологічних відносин. Колектив характеризується спільними інтересами і цілями, почуттям солідарності, самовизначенням.

Соціологія вивчає функції, типи, рівні розвитку, згуртованість, структуру трудового колективу.

Відомі такі основні функції трудового колективу:

— виробничо-економічна, або цільова, заради якої і створюється колектив;

— соціальна, що полягає в задоволенні потреб членів колективу (забезпечення матеріальними благами, створення умов для підвищення кваліфікації, розвитку й використання професійних здібностей, організація відпочинку тощо);

— духовно-інтегративна, що полягає в мотивації трудової поведінки, розвитку й соціалізації особистості, згуртуванні колективу.

Трудові колективи поділяються на типи за такими критеріями:

— організаційними зв’язками, що мають три рівні: основний колектив (вищого рівня), суміжний (середнього рівня) і первинний (нижчого рівня);

— стадіями розвитку — колектив, що формується, і зрілий колектив;

— величиною — великі, середні та малі колективи.

Важливою соціальною характеристикою є згуртованість колективу, яка полягає в єдності поведінки його членів, що ґрунтується на спільності інтересів, цінностей і норм поведінки. Єдність трудової поведінки означає узгодженість дій членів колек­тиву під час реалізації спільних цілей і завдань. Однією з основних умов згуртованості є наявність свободи дій, альтернативні можливості вибору працівниками тих чи тих варіантів трудової поведінки.

Соціологія вивчаєтакі основні проблеми функціонування і розвитку трудового колективу:

— формування колективів, адаптація працівників;

— забезпечення трудової мотивації;

— удосконалення структури колективів, їх згуртованість, розв’язання конфліктів;

— соціальне управління трудовими колективами;

— раціональність трудових переміщень.

Опануванню цього комплексу проблем соціологія праці надає найбільшого значення, бо саме в трудових колективах виникають соціально-трудові відносини, що являють предмет безпосереднього вивчення, зароджуються соціальні процеси, які у своєму розвитку сягають суспільного рівня.

З регулюванням соціально-трудових відносин зв’язана перш за все проблема мотивації праці. Нині в Україні мотиви змістовності, морального задоволення працею поступилися місцем мотивам забезпечення бодай мінімальних засобів до існування, актуалізувалися проблеми безробіття, соціальних конфліктів.

Соціально-трудові відносини, на відміну від функціонально-трудових, зумовлених поділом і кооперацією праці, виникають між працівником і соціальними групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб’єктів у процесі праці, їхнього досвіду, умінь, інтересів, специфіки трудової поведінки.

Соціально-трудові відносини характеризують комплекс аспектів (економічні, етичні, психологічні, правові, політичні, релігійні тощо) взаємозв’язків суб’єктів у процесах, зумовлених трудовою діяльністю.

Суб’єктами соціально-трудових відносин є наймані працівники чи їх профсоюзи, роботодавці, держава.

Для соціології праці дуже важливим є аналіз мотивів та стимулів праці. Стимули праці — це осмислені спонукання, викликані впливом об’єктивних і суб’єктивних чинників. Існує три основних підходи до вивчення і регулювання виробничої поведінки працівника.

Перший підхід — заснована Ф. Тейлором на початку XX ст. наукова організація виробництва передбачає наукову організацію виробництва й управління, матеріальну зацікавленість працівників.
Ця концепція з успіхом широко використовується в промисловості й досі, її найчастіше називають науковим менеджментом.

Другий підхід, засновником якого є американський соціолог Е. Мейо, виник у 20—30-ті роки XX ст., основним змістом має вивчення, аналіз і використання різних чинників, що впливають на підвищення ефективності виробництва і умов та організації праці, заробітної платні, міжособові стосунки, стиль керівництва тощо. Цей підхід має назву менеджмент людських відносин.

Третій підхід до аналізу виробничої поведінки працівників використовує матеріальні, соціальні і моральні спонукальні чинники. Він пов’язаний із ім’ям американського соціолога Б. Ф. Скіннера і має назву ситуативний менеджмент.

Усі ці підходи використовуються в регулюванні трудової діяль­ності виробників, але вони не вичерпують проблеми її мотивів. Сучасні соціологи Заходу і Сходу широко використовують теоретичні положення концепції трудової мотивації американського психолога і соціолога Абрахама Маслоу, який, кваліфікуючи потреби людини, поділяє їх на базові (потреба у харчуванні, безпеці, позитивному само­оцінюванні та інші) і виробничі, або метапотреби (у справедливості, добробуті, порядку та єдності соціального життя тощо). Базові потреби розташовуються відповідно до принципу ієрархії, у порядку зростання від нижчих, матеріальних, до вищих, духовних. Задоволення потреб від нижчих до вищих, від базових до мета-потреб є основною мотивацією трудової діяльності. Подальший розвиток концепція трудової мотивації отримує в теорії Ф. Херцберга, яка має назву мотиваційно-гігієнічна теорія, де також пропонується ієрархія потреб.

Отже, соціологія праці — це галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив технічних, технологічних і соціальних умов на ставлення людей до праці.

Соціологія вивчає проблеми співвідношення питомої ваги різних категорій працівників, формування їхніх соціальних відмінностей (чому існують підприємці, менеджери, робітники? чому з’являються безробітні? чому окремі соціальні групи трудового колективу мають різні інтереси?).

Суб’єкти праці відрізняються за своїм соціальним станом, мають неоднакові кваліфікацію, досвід, рівень і джерела доходів.

Виконуючи трудові функції, суб’єкти взаємодіють, вступають у відносини один з одним, і саме праця є тією первинною категорією, яка відбиває всю різноманітність суспільних явищ і процесів, що виникають на тлі цих взаємодій. Суспільна праця, змінюючи соціальне становище різних груп працівників, їхні соціальні якості, є загальною базою, витоком усіх соціальних явищ.

Соціологія праці досліджує взаємовідносини людей і соціальних груп у трудових організаціях. Передусім аналізуються проблеми, зумовлені відмінностями суб’єктів трудових відносин за такими ознаками, як стать, вік, професія, кваліфікація, освіта, виховання, ставлення до праці, місце в ієрархії трудової організації, майновий стан, політична орієнтація тощо.

Психологічні, етичні, правові та інші форми взаємовідносин у процесі трудової діяльності зумовлюють тип соціально-трудо­вих відносин.

Дата добавления: 2014-11-29