Теоретичні відомості. Тема. Вивчення морфології підзолистих та дерново-підзолистих ґрунтів та їх поширення

Лабораторна робота №16

Тема. Вивчення морфології підзолистих та дерново-підзолистих ґрунтів та їх поширення.

Мета. Вивчити методику опису морфологічних особливостей різних типів ґрунтів та описати морфологічні особливості підзолистих та дерново-підзолистих ґрунтів, дослідити географію їх поширення.

Підзолисті ґрунти, крім лісової зони, зустрічаються також у Лісостепу та в гірських районах з хвойною лісовою рослинністю. Значні площі підзолистих ґрунтів (підтипу дерново-підзолистих) є на Україні (райони Полісся, Прикарпаття). Тип підзолистих ґрунтів поділяється на три підтипи; підзоли (або власне підзолисті), дерново-підзолисті та глейово-підзолисті

ґрунти ( рис. 15.1).

Рис. 15.1 – Будова підзолистих ґрунтів (схема):

а – підзол малопотужний; б – підзол середньопотужний;

в – підзол потужний; г – дерново-сильнопідзолистий ґрунт;

д – дерново-середньопідзолистий ґрунт;

е – дерново-слабопідзолистий ґрунт.

Підзоли розвиваються під покривом хвойних лісів, які практично позбавлені трав’яної рослинності. Вони майже не мають перегнійного горизонту. У них під шаром лісової підстилки розташовується білястий підзолистий горизонт. Дерново-підзолисті ґрунти формуються в світлих лісах з добре розвиненим трав’яним покривом, де підзолоутворюючий процес сполучається з дерновим. У них над підзолистим горизонтом є достатньо розвинений перегнійний горизонт. На півночі зони в результаті тривалого застою вологи відбувається оклеювання поверхневих горизонтів ґрунту та

формування глейово-підзолистих ґрунтів. Ці підтипи ґрунтів поділяють на ряд видів, а саме:

підзоли – малопотужні (підзолистий горизонт до 15 см); середні (підзолистий горизонт від 15 до 25 см); потужні (підзолистий горизонт більше 25 см);

дерново-підзолисті ґрунти – дерново-сильнопідзолисті (підзолистий горизонт виражений різко і перевищує за потужністю перегнійно-дерновий горизонт); дерново-середньопідзолисті (підзолистий горизонт вира-жений добре, його потужність менша за потужність перегнійно-дернового горизонту; дерново-слабкопідзолисті (підзолистий горизонт вираже-ний відносно слабко і представлений окремими білястими плямами).

Морфологічні особливості підзолистих ґрунтів такі: наявний білястий, звичайно пластинчастої або листуватої структури, пористий підзолистий елювіальний горизонт Е; добре виражений горіхуватий або горіхувато-призматичний жовтувато-бурий ілювіальний горизонт І, в ньому по гранях структурних агрегатів видимі бурі залізисті кірочки – результат ілювіального процесу; перегнійний (дерновий) горизонт є лише у дерново-підзолистих ґрунтів, у підзолів його немає, світло-сірий або сірий (оскільки містить мало перегною), грудкуватий або неясноструктурний (НЕ). Між горизонтами Е і І нерідко можна виділити підгоризонт ЕІ який характеризується ознаками як одного, так й другого горизонту. У нижній частині горизонту Е, у підгоризонті ЕІ та в горизонті І часто трапляються своєрідні новоутворення – ортштейни (округлої форми), які нагадують дріб, бурі залізисто-марганцеві включення. В глейово-підзолистих ґрунтах підзолистий та перегнійний горизонти з поверхні оглеєні, мають сизуваті відтінки. У період висихання ґрунту з’являються іржаві плями. Підзолисті ґрунти легкого механічного складу (піщані та супіщані) мають ряд морфологічних ознак. Основною з них є те, що сполуки заліза, марганцю та інших елементів нагромаджуються в горизонті І не рівномірно, а окремими прошарками, які називаються ортзандами. Весь профіль ґрунту розтягнутий. Горизонти виражені нечітко.

Підзолисті ґрунти характеризуються малим вмістом перегною (в середньому 1-3%), мають сильнокислу реакцію ґрунтового розчину (особливо в верхніх горизонтах), малу ємність вбирання, низький ступінь насиченості основами вбирного комплексу. Розподіл за профілем мулистої фракції ґрунту (частинки <0,001), SіО₂, заліза й алюмінію свідчить про інтенсивний рух зверху вниз деяких сполук та колоїдів у цих ґрунтах. Горизонт І чітко виділяється як горизонт вмивання. Підзолистий горизонт, навпаки, різко збіднений цими компонентами та відносно збагачений кремнекислотою. Підзолисті ґрунти здебільшого мають погану структурність, малу водопроникність. Рослини на них відчувають гостру нестачу елементів живлення. Ці ґрунти бідні на азот, фосфор, недостатня кількість у них також калію. Таким чином, найбільш важливі для росту та розвитку рослин елементи у підзолистих ґрунтах містяться в недостатній кількості. Однак рівень родючості різних підтипів й видів підзолистих ґрунтів різний. Найменш родючі підзоли, більш родючі дерново-підзолисті ґрунти. Найменш сприятливі умови для вирощування культурних рослин мають дерново-сильнопідзолисті, найкращі – дерново-слабопідзолисті ґрунти, вміст перегною в яких досягає 3 % ібільше. Ці ґрунти мають не сильнокислу реакцію, більш структурні, ніж інші, тощо.

Отже, у виробничому відношенні, підзолисті ґрунти характеризуються рядом негативних показників: низька потужність перегнійного горизонту, незначний вміст перегною та основних елементів живлення рослин у ньому, реакція ґрунтового розчину кисла, структура погана. Тому ці ґрунти для підвищення родючості потребують цілого комплексу заходів: внесення великої кількості органічних й мінеральних добрив (особливо азотних), вапнування, поглиблення орного шару та ін. Докорінно поліпшити підзолисті ґрунти (окультурити) можна, проводячи всі ці заходи, внаслідок чого вони набувають грудкуватої структури й майже нейтральної реакції, збільшуються ємність вбирання, запас елементів живлення, вміст перегною, потужність орного горизонту. У повністю окультурених підзолистих ґрунтах ознак підзолистого горизонту немає. За ступенем окультуреності підзолисті ґрунти розподіляють на слабкоокультурені, середньоокультурені і окультурені.

Дата добавления: 2014-11-29