Методичні рекомендації щодо вивчення теми. 1. Етногенез в історичній ретроспективі

План вивчення

1. Етногенез в історичній ретроспективі.

2. Проблема походження українського етносу.

3. Географічні фактори формування українського етносу та його культури.

4. Специфіка духовного світу українців: світогляд, менталітет, національний характер. (СРС)

5. Проблема датування та початку творення української культури. (СРС)

1. Приступаючи до розгляду першого питання, візміть до уваги те, що кожна з існуючих у світі культур країн, народів, націй неповторна й унікальна, є невід'ємною складовою скарбниці світової культури. На повноцінний розвиток етнічної культури впливає широке коло факторів, таких як: історичний шлях народу, відособлення або взаємовплив з іншими народами; соціальні, економічні, екологічні умови; культурна політика держави і т.п. При цьому національна культура повинна розглядатися як цілісна система, що включає і фольклорно-етнографічні шари, і внесок у неї різних верств населення протягом тривалого історичного шляху, і вплив культури інших народів, і досягнення вихідців з країни, які проживають за її межами. Потрібно особливо зазначити, що кожний народ у культурній сфері створює своєрідний, властивий тільки йому образ.

Народ (грецькою - «етнос») - поняття багатопланове. Частіше за все в цей

термін вкладається таке значення: етнос - це історична спільність людей, яка

склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє звичайно зафіксоване в етнонімі (самоназві) народу.

Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т.д. Для більш стійкого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, - своїх автономних об'єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав.

Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка

дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура, і як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес - конвергенція (зближення) етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії народів. Тому сьогодні культуру кожного етносу характеризує сукупність, з одного боку, національно-специфічних, а з іншого - загальнолюдських компонентів.

Етнічна культура, завдяки ефекту ціннісного єднання, виступає основою

формування національної ідентичності. Приймаючи культурні цінності етносу,

людина осмислює себе його частиною, ототожнює себе з ним, та стає здатною

боротися за його збереження, вбачаючи у цьому запоруку поваги до себе.

2. Розглядаючи друге питання, зважайте на те, що формування етнічної культури нерозривно пов'язане з формуванням самого народу (етногенез). Тому, розглядаючи українську культуру, не можна не зупинитися на проблемах етногенезу українців. Нагадаємо основні точки зору:

1) теорія «споконвічності» - українці існують стільки, скільки взагалі існує

людина сучасного типу, тобто від 30-40 тис. до 2-3 млн. років;

2) теорія автохтонності (М.Грушевський), згідно з якою етнічну основу

українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території

України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію

проживання;

3) теорія «єдиної колиски» (яка була загальноприйнятою в СРСР у 30-80-і

рр. ХХ ст.): зародження і розвиток трьох близьких слов'янських народів з єдиної древньоруської народності;

4) теорія «незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів», тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.

Сьогодні підкреслюється, що Київська Русь була поліетнічною, тобто багатонаціональною державою. В основному в сучасній літературі початком

націоґенезу українців вважається період Київської Русі, хоч він і не досяг тоді

завершення. Згодом внаслідок несприятливих історичних обставин цей процес

був перерваний і поновився на повну силу в XV-XVII сторіччях. У цьому,

імовірно, і полягає специфіка етногенезу українців.

Український етнос остаточно сформувався на рубежі XVI-XVII ст., причому каталізаторами цього процесу стали загроза фізичного знищення з боку Степу (утворення Кримського ханства - васала Османської імперії), національний гніт польської шляхти і внутрішня зрада еліти - перехід аристократії до католицтва і укладення церковної унії. На хвилі національної боротьби росла національна самосвідомість. Остання виявилася на побутовому рівні в усвідомленні своєї приналежності до «руського народу», а на вищому, ідеологічному рівні – у боротьбі за національні права, за православ'я, за створення національних державних інститутів і атрибутів.

Складність етнічної історії українців відбилася і в різноманітності самоназв (етнонімів), назв з боку інших народів, а також назв країни і держави. З моменту зародження українського етносу ключовим було поняття Русь. Причому в різні періоди домінували такі його варіанти: VI-XI ст. - Русь; з 1395 р. - Мала Русь; у XVII-XVIII ст. - Малоросія; XIX ст. - початок ХХ ст. - Україна-Русь. Визнання назви «Україна» (уперше згадане у 1187 р.) відбулося у XVII ст., але тоді воно співіснувало з іншим - «Малоросія», яке набуло широкого розповсюдження після приєднання України до Московської держави. Тільки з початку ХХ ст. етнонім «Україна» став домінуючим. Слід виділити і таку особливість: спочатку Руссю, а потім Україною називали центральну область, тобто Київську землю, а потім звідси найменування «Русь» розповсюдилося на все східне слов'янство, а «Україна» пізніше на все українство.

Що стосується назви «Україна», то є декілька пояснень його походження: або від «краю» - кордону зі Степом, або від слова «країна» інша версія – «край» як батьківщина, вітчизна, та ін. Що стосується самоназви «українець», то вона довго була малопоширеною. Це багато в чому можна пояснити труднощами етносоціального розвитку. Синонімами виступали терміни «козак», «козацький народ», одночасно продовжували існувати і старі самоназви «руські», «русини». Тільки в умовах національного відродження у другій половині XIX ст. остаточно утвердилася самоназва «українець». Таким чином, в етнічній історії українців можна виділити три ключові етнооб'єднуючі самоназви: 1) слов'яни (словени); 2) руси (руські, роси, русичі, русини); 3) українці (козаки).

Сьогодні українці складають основне населення держави Україна. Це один із найбільших народів Європи і другий за чисельністю у слов'янському світі. Згідно з останнім переписом (1989 р.) українці в своїй країні становили майже дві третини населення (72,7%). Тут проживало 84,8% українців, які жили в тогочасному СРСР - 37,4 млн. В основному українці рівномірно розподілені по всій території держави за винятком Криму і південного сходу. У сільській

місцевості вони складають до 90% населення, в містах - до 70%.

Українці належать до слов'янської групи індоєвропейської етнолінгвістичної сім'ї. Український етнос складається з 1) основного етнічного масиву українського народу, який в основному співпадає з територією його формування і державними кордонами України; 2) етнічних груп українців за межами основного етнічного масиву в ближньому і далекому зарубіжжі - діаспори; 3) субетнічних груп, тобто спільнот у середовищі українців, відмінних специфічними рисами культури (гуцули, лемки, бойки, поліщуки і т.д.).

Сьогодні внаслідок національно-державного розмежування сотні тисяч

українців виявилися за межами України, в суміжних з нею регіонах - Кубані,

Приазов'ї, Центрально-Чорноземній області РФ. Значне число українців переселилося до Сибіру і на Далекий Схід (східна діаспора). У колишніх радянських республіках проживає: в Російській Федерації (Кубань, Приазов'я,

Центрально-Чорноземний район) - 4,4 млн. етнічних українців, Казахстані - приблизно 2 млн., Молдові - 561 тис., Білорусі - 291 тис. На американський континент еміграція відбувалася в основному з українських земель, які входили до складу Австро-Угорщини. Тільки в кінці XIX - початку ХХ ст. вона склала понад 700 тис. чоловік. Сучасні еміграційні процеси активізувалися після розпаду СРСР. У далекому зарубіжжі найбільше українців живе у США - приблизно 1 млн., Канаді - понад півмільйона, в Аргентині і Бразилії по 200 тис., Польщі - близько 300 тис. чоловік.

3. Розглядаючи третє питання, в якому висвітлюються географічні фактори формування українського етносу та його культури, слід відмітити, що вони були неоднаковими на різних територіях, що входять до сучасної України, а отже, сформувалися й певні відмінності між українцями різних регіонів, в межах одного етносу. Традиції і побут українського народу, які мають багато

загальнонаціональних рис, і сьогодні зберігають ряд територіальних особливостей. Вони зумовлені:

- характером історичного розвитку окремих регіонів України;

- природно-географічними умовами;

- взаємозв'язками з іншими народами.

З історико-етнографічної точки зору на території України можна виділити

такі культурно-історичні зони: 1. Середнє Придніпров'я (Надднiпрянщина). 2. Подiлля. 3. Слобожанщина і Полтавщина. 4. Полiсся. 5. Прикарпаття (Галичина).

6. Волинь. 7. Закарпаття. 8. Буковина. 9. Південь. Остання зона заселена

декількома міграційними хвилями, і остаточно її населення сформувалося у

XVIII-XIX ст. Це наймолодший з точки зору етнографії район України. Південь

можна в свою чергу розділити на ряд регіонів: Причорномор'я, Таврію, Донщину (Подоння, Донеччину). Потрібно зазначити, що наведений розподіл багато в чому умовний. Більш точне районування можливе при всебічному вивченні історико-етнографічних явищ. Крім того, ці райони не залишаються незмінними, як і критерії, що їх визначають.

В Україні до сьогодні зберігаються етнографічні групи, які мають свої

особливості в культурі і мові. Найбільш значні з них українські горці (гуцули,

лемки, бойки) в Прикарпатті і поліщуки, пінчуки, литвини в Поліссі. Раніше серед українців було більше таких груп. Але з розвитком капіталізму, а потім і в радянський час поступово пішли у минуле багато архаїчних, консервативних

звичаїв і обрядів, набули розвитку нові елементи в побуті і духовному житті

селянства, яке складало більшість українців. Значного поширення набули елементи міського одягу, нові типи житла, знаряддя праці. Тобто соціально-

економічні умови стали вирішальними чинниками, які визначили формування

сучасного обличчя української нації, вплинули на чисельність і географічне розміщення інших етнічних груп, на характер етнічних процесів в Україні загалом.

Найважливішою ознакою кожного народу є мова. Більшість українців розмовляють українською мовою, яка сформувалася на основі територіальних

елементів давньоруської мови (хоча є й інші думки). Як вважає більшість дослідників, приблизно з другої половини ХII сторіччя починають виявлятися окремі відмінні риси української, російської і білоруської мов. Загалом процес формування розмовної української мови продовжувався до XVII ст. На ранньому етапі розвитку української народності в її мові зберігалися традиції літературної мови Київської Русі. По суті існувало дві мови: розмовна мова, яка формувалася на основі місцевих територіальних діалектів, і літературна мова, загальна для східних слов'ян і близька до сучасної мови південних слов'ян. З XVIII ст. в українській літературній мові все більше розповсюджуються елементи, які базуються на живій народній мові. При цьому українська мова зберігала внутрішнє розділення на діалекти (середньопридніпровський, поліський, подільський, закарпатський тощо). Основою сучасної української літературної мови на рубежі XVIII-XIX ст. став середньопридніпровський (полтавсько-київський) діалект. У зв'язку з тим, що західноукраїнські землі перебували у складі Австро-Угорщини, літературна мова в цих областях мала ряд істотних особливостей, але була зрозуміла і жителям Східної України.

Отже, процес етногенезу українців дуже складний та суперечливий, зумовлений низкою як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

Завдання для самостійної роботи з методичними рекомендаціями

Завдання № 1 (Питання № 4 Теми 2). Специфіка духовного світу українців: світогляд, менталітет, національний характер.

Виконуючи це завдання, необхідно звернутися до рекомендованої літератури до теми. Результатом виконання цієї робти повинно бути засвоєння понять «менталітет», «національний характер»; фіксація особливостей (основних рис) менталітету та національного характеру українського народу; визначення факторівї формування тих чи інших рис українців; відмінностей українського менталітету від сусідніх етносів (порівняння).

Також слід проаналізувати, які риси національного характеру та менталітету були притаманні українцям в минулому, в чому їхня відмінність від сьогоднішньої специфіки. Слід сформулювати свою точку зору відносно того, які саме особливості українського менталітету заважають нашому народу розвиватися, а державі – процвітати; що треба зробити для подолання цих негативних рис.

Оформлюється робота у вигляді тез у зошитах. За результатами виконання цього завдання проводиться дискусія на семінарському занятті.

Завдання № 2 (Питання № 5 Теми 2). Проблема датування та початку творення української культури.

Виконуючи це завдання, слід дотримуватися його мети: сформувати власну позицію щодо проблеми хронологічних рамок початкового етапу формування українського етносу та його культури, а також щодо початків виникнення української мови, як основної ознаки етнічної ідентифікації.

Власна точка зору повинна базуватися на вивченні наукових джерел, а саме: праць В. Рибакова, М. Грушевського, М. Костомарова та інших учених, які займалися проблемою походження східнослов’янських народів – українців, росіян, білорусів, - та їхнього етногенезу. Для аргументації своєї позиції на семінарському занятті в процесі дискусії щодо цієї проблеми необхідно виписати цитати з творів вищеназваних учених, тобто, підкріпити свої переконання інформацією з першоджерел.

Також слід зважати на соціально-політичний контекст виникнення тих чи інших теорій походження українського етносу, вміти показати аудиторії, якими суспільними умовами визначена позиція того чи іншого історика в цьому питанні. Власне, дати відповідь на питання: чому вчені, оперуючи одними й тими ж прадавніми археологічними та письмовими джерелами, доходять різних висновків щодо хронологічних рамок походження українського етносу?

Результати виконання цієї робти оформлюються у вигляді конспекту тез та цитат з першоджерел. На семінарському занятті проводиться дискусія, за результатами якої нараховуються бали.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняттю «етнос».

2. Наведіть основні ознаки етносу? Які ознаки є, на ваш погляд, визначальними?

3. Назвіть історичні форми етносу в проядку їх виникнення.

4. Які історичні форми етносу спостерігалися в архаїчному суспільстві?

5. Що Ви можете сказати про історичну форму етносу сучасних європейських народів, у тому числі – українців?

6. Дайте визначення поняттю «етногенез».

7. Коли сформувалася українська нація? За якими критеріями Ви це визначили?

8. Наведіть основні концепції походження українського етносу та його культури із зазначенням їх авторів.

9. Чому представники історичної науки Російської імперії не вважали українців окремим народом?

10. Коли сформувався український етнос та його культура? Аргументуйте своє твердження.

11. Назвіть хронологічні рамки етапів етногенезу українців.

12. Розкрийте основні фактори формування українського еносу, виділіть сприятливі та несприятливі.

13. Дайте визначення поняттям «менталітет» та «національний характер».

Дата добавления: 2014-11-29