Демографія історична

вивчає історичні передумови, закономірності і характер розвитку народонаселення на різних етапах розвитку людської цивілізації. Термін "демографія" (від грец. народ і пишу) вперше ужив у 1855 р. французький естестовоиопытатель і математик А.Гийяр. У перекладі із грецького він означає "народоопис" або "опис населення".

Демографія як суспільна наука займається розробкою різних питань, серед яких чисельність, територіальне розміщення, склад населення і його зміни, причини і наслідки останніх.

З давніх часів на території Росії й України проводився облік населення. Під час монголо-татарського ярма спеціальні татарські "лічильники" проводили підрахунок населення для визначення данини. За 1718-1858 р. у Росії у формі ревізій було проведено 10 переписів населення. В Україні з 1781 р. - 7 ревізій для сплати подушних податей. Був проведений генеральний перепис у Лівобережній Україні в 1765-1769 р. з метою впровадження нового державного оподатковування.

За даними перепису населення 1897 р. чисельність населення в Російській імперії склала близько 128 млн. чоловік. Через три роки після Жовтневої революції, у 1920 р., був проведений перший радянський перепис. В Україні 16% населення тоді не було переписано в зв'язку з громадянською війною. У 1926 р. пройшов новий, вже всесоюзний перепис населення. За його даним, населення України складало 29 млн. чоловік, у містах проживало 20% усього населення. За матеріалами перепису 1939 р., населення УРСР дорівнювало 31 млн. чоловік, з них 35% жило в містах. Потім були проведені переписи в 1959, 1970, 1979 р. Кількість населення України відповідно дорівнювало 41,9 млн., 47 млн. 126 тис., 49 млн. 609 тис. людина.

У 1989 р. відбувся черговий всесоюзний перепис населення, відповідно до якого в колишньому СРСР проживало 285 млн. 717 тис. чоловік, з них в Україні - 51 млн. 704 тис. Матеріали переписів є найважливішим фактографічним документом, інформаційна сторона якого служить джерельною базою для розробки питань теорії і практики демографії. В останні десятиліття в демографії усе ширше використовуються методи різних наук: психології, економіки, соціології, історії й ін., що привело до виділення і відмежування ряду самостійних наукових напрямків демографічних досліджень - економічної, етнічної, військової, історичної демографії і т.д. Поняття "історична демографія" з'явилося в наукових купах наприкінці XIX в. Так, на міжнародному конгресі гігієни і демографії, що проводився у Будапешті в 1894 р., вперше працювала секція історичної демографії. Однак у той час цей термін уживався рідко. Він став використовуватися в спеціальних дослідженнях і в друкованих працях в 20-30-х роках XX в., що є важливими в історії вітчизняної науки в цілому і науки про народонаселення зокрема. Поява історичної демографії як самостійної галузі знань було викликано зростаючим інтересом до історичних, економічних і соціальних аспектів демографічних змін, що відбуваються в різних регіонах земної кулі. Проведення досліджень в області історичної демографії неможливо без наукового аналізу досвіду розвитку народонаселення. Для того щоб зрозуміти, як розвиваються сучасні демографічні процеси, як вони змінюються, необхідно знати їхню історію. Нерозривний зв'язок демографії з історією виникає ще і внаслідок того, що всі демографічні процеси вивчаються в контексті історичних подій, оскільки відбивають їхні наслідки (міграційні процеси, війни, потреба в робочій силі, переселення на нові землі і т.д.).

Як частина демографічної науки, історична демографія розглядає ті ж процеси і явища, але в ретроспективі. Без опори на конкретний історичний матеріал, наявності методики вивчення чисельності і складу населення, динаміки розвитку продуктивних сил у різні епохи, процесів, що впливають на зміну соціальної структури суспільства, задачі даної дисципліни не тільки не можуть бути виконані, але і науково поставлені.

Оскільки демографічні процеси вивчаються на тлі подій, що є складовою частиною всього суспільно-історичного розвитку, історична демографія розглядає періодизацію закономірностей росту і рухи населення, зміни соціальної структури суспільства, статево - вікового складу, розвитку продуктивних сил, чисельності і рухливості населення в різних соціально-економічних формаціях. Вона досліджує класовий і професійний склад населення окремої країни, регіону в тимчасовому зрізі, джерела і форми його комплектування. Саме з визначення чисельності населення давнього світу, з рішення цієї важливої наукової задачі і почалося становлення історичної демографії.

Предметом вивчення історичної демографії є і такі питання, як заселення визначеної місцевості, динаміка чисельності і структура населення окремих регіонів, історичні аспекти формування в різних країнах селянства, робітничої клас, інтелігенції, джерела і форми комплектування визначених колективів, соціальна структура суспільства і т.д. Ця наука не тільки доповнює загально історичні роботи різними демографічними даними, але і самостійно займається вивченням зв'язків демографічної сфери, що змінюють життя суспільства і впливу на неї соціально-економічних, культурних, етичних, моральних і інших відносин.

Таким чином, у якості конкретної демографічної дисципліни історична демографія,досліджує історію розвитку народонаселення світу, континентів, окремих регіонів і країн, визначаючи в такий спосіб реальне значення інтенсивності соціальної, природної і територіальної рухливості населення при різних соціально-економічних формаціях.

У країнах світу функціонує понад 200 різних організації, що досліджують проблеми населення, видається більш 30 спеціальних періодичних видань. 1974 р. був оголошений ООН роком народонаселення. Тоді ж у Бухаресті відбулася Ш Всесвітня конференція з проблем народонаселення, у якій брали участь учені з 136 країн. Цей факт свідчить про зросле значення демографії в сучасному світі в про пильний інтересу до її проблем істориків-демографів. Висновки, зроблені в ході історико-демографічних досліджень, поряд з даними історичної географії й інших суспільних наук усе ширше знаходять практичне застосування при рішенні ряду найважливіших проблем народного господарства.

Робота конференцій у Бухаресті (1974 р.) і в Мехіко (1984 р.) відбила сучасний стан розвитку науки про народонаселення, показала, що вивчення її ведеться цілим комплексом наук.

Інтеграційні процеси, характерні для всього комплексу суспільствознавчих наук, позначилися і на посилення взаємодії історичної демографії про поруч спеціальних історичних дисциплін.

Над проблемами історичної демографії успішно працює ряд великих учених як за рубежем (Д.Гласі, Н.Дюпакьє, Р.Молі, Ж.Анріпін, Г.Франц, П.Губер і ін.), так і в нашій країні (Л.Бобрів, В.Дренажів, К.Кваша, В.Стешенко, Б.Урланіс. Д.Шелестів, В.Яцунський і ін.

У 1870 р. у Парижі вийшла книга "Історична демографія", що належить перу французьких учених II. Гийома і Ж.Пуаосу. Саме тут наприкінці 50-х років були організовані історико-демографічні дослідження. Роботи французьких демографів-істориків мали міжнародний резонанс, велися одночасно з ростом історико-демографічних досліджень у ряді інших країн.

XI Міжнародний конгрес історичних наук, що проходив у 1960 р. у Стокгольмі, визнав необхідність створення Міжнародної комісії з історичної демографії. Відповідно до цього в 1963 р. у Льєжі був проведений історико-демографічний колоквіум. У тому ж році в Парижі з ініціативи М.Рейнара було утворене Товаристство історичної демографії, що за короткий час одержало міжнародне визнання. З 1964 р. ним видається щорічник по історичній демографії. У 1965 р. утворена Міжнародна комісія з історичної демографії, що об’єднує представників 18 країн.

Крім Франції об'єднані демографів-істориків склалися в багатьох країнах. В Англія і США вони діють головним чином при університетах. В Італії на початку 70-х років виник Комітет з вивчення історичної демографія. Тільки в Європі 24 центра і групи займаються історичною демографією. Крім того, 15 таких центрів знаходяться поза Європою.

У нашій країні престиж історичної демографії зріс у 70-і роки, коли протягом десятиліття були проведені три всесоюзних семінари по цій дисципліні: перший – у 1974 р. у Таллінна, потім – у 1977 р. у Ризі й у 1979 р. – в Омську. Четвертий всесоюзний семінар по історичній демографії відбувся в 1983 р. у Кишиневі, у 1985 р. у Львові – п'ятий. Вони переконливо продемонстрували зростаюче значення історичної демографії, показали, що дослідження в цій області стали предметом вивчення як істориків, так і демографів. Історична демографія вже сьогодні має свою історіографію і джерелознавство. Результати комплексної обробки джерел по історичній демографії відкривай нові перспективи в розвитку як безпосередньо історії, демографії, гак і багатьох інших спеціальних історичних дисциплін.

Дата добавления: 2014-11-29