Ідеологія фашизму

Ідеологія фашизму (об’єднує всі праворадикальні течії, для яких характерні такі ознаки: расове розуміння нації як антропо-біологічної спільноти, що має успадковану від природи нижчість або вищість, зміцнення нації за рахунок розширення території, визнання ієрархічної будови суспільства, його поділу на вищі і нижчі касти, відстоювання расової чистоти, пошук суспільного ідеалу в минулому, інтерпретація історичного зла як світової змови (жидів-масонів), розуміння нації, держави і вождя як органічної єдності, соціальний захист населення за етнічною ознакою, розуміння індивіда, як нічого не значущої істоти, яка має розчинитися у вищій силі нації. Проповідь самопожертвування набрала в фашизмові очевидної мети – обгрунтувати необхідність існування вождя, його володарювання над масою. Здійсненню цієї мети сприяли ідеї Ф.Ніцше про надлюдину, яка може подолати негаразди у суспільстві. Фашисти відкидали цінності демократії, лібералізму, оскільки вони “гальмують єдність нації”. Війна робить націю сильною і запобігає її “гниттю”. Політика – це спосіб здійснення боротьби народу за життя, за його земне існування. Зовнішня політика – це мистецтво забезпечення народові необхідного життєвого простору в необхідних розмірах, якості і формах відповідно до його расової цінності й чисельності.

Сучасні різновиди фашизму:

- неонацизм (ґрунтується на традиційних ідеях гітлерівського націонал-соціалізму);

- націонал-лібералізм (більш терпимо ставиться до індивідуалізму та автономії особи);

- неофашизм (зберігає ворожість до всього чужоземного, намагається захищати національну самобутність усякими способами. Біла раса протиставляється іншим народам. Демографічний вибух у країнах Азії, Африки, Латинської Америки оголошується джерелом “смертельної загрози” для всіх цивілізованих націй. Ідеологи неофашизму намагаються відмежуватися від злочинів нацизму. Фашизм трактується як психологічна схильність людей до рішучих дій, незалежно від соціальних інтересів. Розглядають людину як нікчемність, яка не має самостійного значення. У ньому переважають ідеї “патріотизму” і “народного грунту”, “природної держави” з “безпощадним урядом”. У 80-90-х рр. ХХ ст. неофашисти робили численні спроби координувати свої дії у міжнародному масштабі);

- комунофашизм (висуває ідеї рівності та справедливості через насильницьке знищення демократії на підставі “авторитету провідних” класів або націй);

- релігійний фундаменталізм (грунтується на вірі в буквальний зміст священних текстів (Біблії, Корану, Талмуду) та в необхідність їх суворого дотримання і впровадження у життя. Після Іранської революції 1979 р. Особливо впливовим і відомим у світі став ісламський фундаменталізм (ісламізм). Він виходить з того, що іслам – це не тільки релігія, а й соціально-політична система; відзначається войовничістю, фанатизмом, намаганням силою нав’язати свої вірування іншим. Зростання фундаменталізму веде до міжрелігійних конфліктів і насильства. Частина авторів вважає його різновидом сучасного фашизму. Це обґрунтовується наявністю таких спільних цінностей і рис, як:

1. поєднання релігійного фундаменталізму з націоналізмом;

2. антикомунізм і антикапіталізм водночас;

3. нетерпимість і політичний тероризм;

4. утвердження переваги колективного над індивідуальним;

5. заперечення свободи людини й інших ліберальних цінностей;

6. особлива влада еліти і диктаторські методи правління;

7. фанатизм і агресивність.

Дата добавления: 2014-12-07