Модель OSI

На ранньому етапі свого розвитку мережі були дуже дезорганізовані. На початку 1980 років відбулось приголомшливе збільшення мереж за кількістю та розмірами. Як тільки створювались нові мережніі технології вони одразу впроваджувалисяі, так як комерційні компанії та корпорації відчували переваги від їх застосування.

В середині 1980 років ці компанії почали відчувати проблеми від занадто швидкого розширення. Точно так, як люди мають складність спілкування, коли не говорять однією мовою, так і мережі не можуть комутувати між собою, якщо вони використовують різні специфікації, стандарти і реалізацію для обміну інформації. Те саме стосується і компаній, які створювали приватні та патентовані мережеві технології. Це відбувалось і тому, що доступ до цих технологій мала обмежена кількість компаній.

Для встановлення проблем мережевої несумісності International Organization for Standardization (Міжнародна організація по стандартизації - ISO) провела дослідницькі роботи мережевих моделей подібних Digital Equipment Corporation net (DECnet), Systems Network Architecture (SNA), та TCP/IP для того, щоб розробити загальні стандарти для всіх мереж. Використовуючи результати досліджень ISO створила мереживу модель, яка забезпечує взаємодію відкритих систем між собою, незважаючи на їх фізичні та логічні розбіжності в реалізації, що є істотним в побудові комп’ютерних мереж.

В 1984 році ISO створила модель взаємодії відкритих систем OSI. Цей стандарт був прийнятий за основу всіма організаціями, які займаються розробкою стандартів в галузі комп’ютерних наук.

Основне завдання такої моделі - спрощення та полегшення обміну інформацією при використанні різних програмних та апаратних засобів.

Розробку і впровадження еталонної моделі взаємодії відкритих систем можна вважати одним з найважливіших результатів в галузі стандартизації комп’ютерних мереж, який сприяє широкому впровадженню їх у різні сфери людської діяльності.

Модель OSI є основою для розуміння яким чином передається інформація в глобальній мережі Інтернет. OSI модель пояснює, як пакети передаються між рівнями до інших пристроїв мережі, навіть якщо відправник та одержувач розділені різними мережними середовищами.

Еталонна модель визначає сім функціональних рівнів, кожен із яких відповідає окремій фізичній або логічній частині комп'ютерної мережі та підтримує роботу вищих рівнів.

Перевагами, які надає поділ мережі на сім рівнів, є:

· Дозволяє виділити складові процесу взаємодії, що спрощує їх розгляд.

· Стандартизує мережеве обладнання для виробників та технічної підтримки.

· Дозволяє сумісно робити програмному забезпеченню з апаратним забезпеченням різних виробників.

· Вона запобігає впливу змін в одному рівні на інші.

· Ділить мережеву взаємодію на складові, що спрощує розуміння та вивчення.

Рівень моделі OSI	Характеристика
1. Фізичний	Побітова передача інформації. Фізичний рівень забезпечує механічні, електричні, функціональні і процедурні засоби організації фізичних з'єднань при передачі біт даних між фізичними об'єктами. Ключовими компонентами якого є провід, конектори, напруга, швидкість передачі даних.
2. Канальний	Управляє передачею та надає доступ до середовища. Канальний рівень забезпечує функціональні і процедурні засоби для встановлення, підтримки і розривання з'єднань на рівні каналів передачі даних. Процедури канального рівня забезпечують виявлення і, можливо, виправлення помилок, що виникають на фізичному рівні. За допомогою канального рівня вирішуються наступні задачі: · забезпечується надійна передача даних через середовище; · фізична адресація, визначається мережева топологія, створюються повідомлення про помилки, організується фізичне управління потоком.
3. Мережний	Відповідає за мережеву адресацію та знаходження найкращого маршруту. Мережний рівень, забезпечує маршрутизацію інформації і керування мережею передачі даних. На відміну від попередніх, цей рівень більшою мірою орієнтований на мережу передачі даних. Тут вирішуються питання, пов'язані з управлінням мережею передачі даних, у тому числі маршрутизація і керування інформаційними потоками.
4. Транспортний	Рівень наскрізної передачі Транспортний рівень (рівень наскрізної передачі), забезпечує передачу даних між двома взаємодіючими відкритими системами та сполучення абонентів мережі з системою передачі даних. На цьому рівні визначається взаємодія абонентських систем — джерела й адресата даних, організовується і підтримується логічний канал (транспортне з'єднання) між абонентами. За допомогою транспортного рівня вирішуються наступні задачі: · забезпечується передача даних між двома взаємодіючими відкритими системами; · надійно передаються дані; · встановлюються, підтримуються та завершуються віртуальні з’єднання; · визначаються і виправляються помилки та відновлюється інформація при управлінні потоком.
5. Сеансовий	Рівень міжсистемної взаємодії Створює, управляє та завершує сеанс зв'язку між прикладними процесами. Основним його призначенням є організація сеансів зв'язку між прикладними процесами в різних абонентських системах. На цьому рівні створюються порти для прийому і передачі повідомлень і організуються з'єднання - логічні канали між процесами. Необхідність протоколів цього рівня зумовлюється відносною складністю мережі передачі даних і прагненням забезпечити високу надійність передачі інформації.
6. Представницький	Рівень представлення даних Рівень представлення даних визначає єдиний для всіх відкритих систем синтаксис інформації, що передається. Необхідність цього рівня зумовлена різною формою подання інформації в мережі передачі даних та комп'ютерах. Цей рівень відіграє важливу роль у забезпеченні "відкритості" систем, дозволяючи їм спілкуватися між собою незалежно від їхньої внутрішньої мови.
7. Прикладний	Пов’язує мережеві процеси із прикладними додатками. Надає можливість програмам використовувати мережеві технології (електронну пошту, передачу файлів, емуляцію терміналів та інше). Цей рівень забезпечує виконання прикладних процесів користувачів і визначає семантику, тобто змістову складову інформації, якою обмінюються відкриті системи в процесі взаємодії. З цією метою прикладний рівень, крім протоколів взаємодії прикладних процесів, містить протоколи передачі файлів, віртуального термінала, електронної пошти тощо. Прикладний рівень забезпечує широкий набір послуг: керування терміналами; керування файлами; керування діалогом; керування задачами; керування мережею в цілому; забезпечує цілісність інформації та надає деякі додаткові послуги. До додаткових послуг цього рівня відносяться послуги з організації електронної пошти, передачі масивів повідомлень тощо.

Чотири нижні рівні утворюють транспортну службу комп'ютерної мережі, яка забезпечує передачу ("транспортування") інформації між абонентськими системами, звільняючи вищі рівні від вирішення цих завдань.

У свою чергу, три верхні рівні, які забезпечують логічну взаємодію прикладних процесів, функціонально об'єднуються в абонентську службу.

Послуги різних рівнів визначаються за допомогою протоколів еталонної моделі OSI, тобто правилами взаємодії об'єктів однойменних рівнів відкритих систем. Відповідно до семирівневої моделі взаємодії відкритих систем вводиться сім типів протоколів, що іменуються так само, як рівні.

1.4. Однорангова модель взаємодії (peer-to-peer communications)

При передачі даних між відправником і одержувачем, кожен рівень моделі OSI відправника взаємодіє з однойменним рівнем одержувача. Ця форма взаємодії є з’єднанням рівноправних вузлів або одноранговою моделлю взаємодії. Причому кожний рівень з меншим номером вважається допоміжним для суміжного з ним вищого рівня і надає йому певний набір послуг, названий сервісом.

Обмін даним між одноранговими рівнями здійснюється за допомогою протоколу відповідного рівня. Протокол кожного рівня обмінюється інформацією, яка має назву блок даних протоколу (protocol data units - PDUs). Кожен рівень може використовувати власну специфічну назву для PDU.

Щоб зрозуміти структуру та принципи функціонування мережі, необхідно з’ясувати, що довільний обмін даними в мережі відбувається від відправника до одержувача. Інформація, яка відправлена в мережу, має назву даних або пакетів даних.

Пакети даних створюються відправником та пересилаються в мережі одержувачу. Кожен рівень еталонної моделі залежить від послуг рівня, що лежить нижче. Щоб забезпечити ці послуги, нижній рівень за допомогою процесу інкапсуляції поміщає PDU, отриманий від верхнього рівня, в своє поле даних; далі можуть додаватися заголовки і трейлери, необхідні рівню для реалізації своєї функції. Згодом, у міру переміщення даних вниз по рівнях моделі OSI, до них прикріплятимуться додаткові заголовки і трейлери. Цей процес можна порівняти з підготовкою бандеролі до відправки - обернути вміст папером, вкласти в транспортний конверт, вказати адресу відправника і одержувача, наклеїти поштові марки і кинути в поштову скриньку.

Після того, як додали інформацію рівні 7, 6 та 5, рівень 4 додає ще більше інформації. Цей блок даних PDU, що утворюється на четвертому рівні має назву сегменту.

Мережений рівень надає послуги транспортному рівню, транспортний рівень репрезентує дані для міжмережевих підсистем. Завданням мережевого рівня є переміщення даних в мережевему комплекс. Це досягається шляхом інкапсуляції даних та додаванням заголовку в пакеті (PDU третього рівня моделі OSI), який містить інформацію для виконання передачі, наприклад, логічні адреси відправника та одержувача.

Канальний (data link layer) рівень надає послуги мережевему рівню (network layer). Цей рівень інкапсулює інформацію мережевого рівня у кадр (PDU другого рівня моделі OSI). Заголовок кадру містить інформацію (наприклад, фізичну адресу), які потрібні канальному рівню для виконання його функцій.

Фізичний рівень служить для підтримки канального рівня. Кадри канального рівня перетворюються в послідовність нулів і одиниць (біти інформації) для передачі по фізичних каналах (як правило, по проводах).

На даний час стек протоколів TCP/IP де-факто є стандартом для міжмережевого обміну даними і відіграє роль транспортного протоколу в мережі Internet, надаючи можливість зв'язуватися мільйонам комп'ютерів по всьому світу. Еталонна модель TCP/IP була створена міністерством оборони США в часи холодної війни між США та СРСР у 1960-х роках для стійкого зв’язку між основним військовими об’єктами в умовах ядерної війни, коли в результаті масових руйнувань традиційні канали зв’язку будуть виведені з ладу. При цьому не повинно було мати значення, який канал зв’язку можна було б використовувати, чи то мідні дроти, мікрохвилі, оптичні волокна або супутниковий зв'язок.

Міністерство оборони почало фінансувати дослідницькі роботи в цьому напрямі по всій території США і в 1968 році Управління перспективних дослідницьких програм (Advanced Research Projects Agency - ARPA) уклало контракт з приватною компанією BNN на створення комп'ютерної мережі на основі технології комутації пакетів, розробленої для поліпшення характеристик систем передачі комп'ютерних даних.

За ініціативою ARPA в країні були створені ряд дослідницьких центрів в університетах. До проведення досліджень було привернуто велике число фахівців. В ході робіт стало зрозуміло, що для організації взаємодії різних вузлів необхідна спеціальна інфраструктура. У 1969 р. міністерство оборони організувало масштабні дослідження в області комп'ютерних мереж. Між установами, що брали участь в проекті, були прокладені кабелю і створений протокол (набір правив), що дозволяв комп'ютерам в мережі взаємодіяти один з одним. Перші вузли Internet, що зароджувалися, були створені в Стенфордському університеті, Каліфорнійському Університеті в Лос-Анджелесі, університеті в Санта-Барбарі і університеті штату Юта.

У 1970-і роки мережа Internet переросла в міжнародну мережу. Першими службами Internet стали електронна пошта і Usenet - всесвітня система груп новин та форумів. Як вказувалось раніше, початок та 1990 роки, сталі відомі як десятиліття бурхливого розвитку Internet. Стрімкий ріст глобальної мережі був обумовлений, з одного боку, появою графічного браузера, а з іншого боку, скасуванням заборони на комерційне використання Internet, тобто відкритості стандарту TCP/IP.

· Прикладний рівень (рівень додатків - Application layer).

Не дивлячись на те, що деякі з рівнів в моделі TCP/IP мають ту ж назву, як і рівні в моделі OSI, рівні двох моделей не відповідають буквально. Найбільша відміна між функціями моделі OSI та TCP/IP у прикладному рівні (Application layer).

Верхній рівень протоколу TCP/IP виконує функції трьох верхніх рівнів моделі OSI: прикладного, представницького та сеансового.

Транспортний рівень відповідає за якість послуг надійної доставки даних, управлінням сеансом зв’язку та виправленням помилок. Протокол TCP (transmission control protocol) надає можливість створювати надійні канали (віртуальні мережені з’єднання) та гарантує передачу з незначною кількістю помилок.

Протокол TCP - це протокол потребуючий з’єднання (connection-oriented). Тобто це протокол в якому для передачі даних між прикладними процесами, які приймають участь в передачі даних, необхідно попередньо встановити з’єднання (логічне або віртуальне). В даному випадку обмін даними поділено на три чітко виражені фази: організація з’єднання, передавання даних і розривання з’єднання. Для забезпечення надійності передачі застосовуються підтвердження та засоби контролю за потоком. Аналогом (прикладом) є звичайний телефонний зв'язок.

Головною задачею протоколу є передача сегментів інформації від джерела до місця призначення, яка надійшла з прикладного рівня та перетворена (упакована) у сегменти інформації (одиниці інформації транспортного рівня). Інформація, що надходить до протоколу TCP в межах логічного з’єднання від протоколів верхнього рівня, розглядається протоколом, як неструктурований потік байт. Дані, що поступили, буферезуються засобами TCP. Для передачі на мережевий рівень з буферу вирізається деяка неперервна частина даних, якка називається сегментом.

Протокол нижнього рівня IP (Internet Protocol). Протокол цього рівня має назву - IP (Internet Protocol) - протокол міжмережевої взаємодії і використовується протоколом TCP в якості транспортного засобу. Призначення Інтернет рівня полягає в поділі сегментів даних, що надійшли з транспортного рівня, на пакети даних, які потім він передає між мережами. Пакети надходять у місце призначення незалежно від маршруту, яким вони були відправлені.

· визначення найкращого маршруту для даних;

Взаємодія між протоколами TCP та IP є досить важливою частиною моделі TCP/IP. IP вказує найкращий шлях до місця призначення, а TCP гарантує надійну доставку даних в мережі.

Назва рівня мереженого доступу (network access layer) дуже широке та частково незрозуміле. Цей рівень відповідає за обмін даними між хостом та мережею, та одночасно є аналогом канального та фізичного рівнів моделі OSI. Рівень мереженего доступу поєднує фізичні та логічні компоненти, що забезпечують фізичне з’єднання. Він містить мережеві технологічні складові; складові фізичного рівня (physical) моделі OSI, що визначає вимоги до механічних властивостей кабелів та рознімів, електричні характеристики сигналів, топологію мережі, спосіб кодування даних і деякі інші особливості; складові рівня керування передаванням даних (data link layers) моделі OSI, що визначає правила спільного використання фізичного рівня вузлами мережі.

На рисунку нижче зображено міжпротоколні зв’язки згідно специфікації еталонної моделі TCP/IP.

Як видно з схеми протоколи прикладного рівня використовуються для передачі файлів, електронної пошти, віддаленого входу в систему та задач керування мережею і включають такі протоколи:

FTP – це протокол передавання файлів. Протокол FTP клієнт-серверний протокол прикладного рівня, який забезпечує пошук і пересилання файлів між двома, можливо, різнорідними комп’ютерами в мережі TCP/IP. Протокол FTP визначений специфікацією RFC 959 призначений для роботи з ftp-серверами. Використовує два паралельних TCP-з’єднані: порт 29 для пересилання даних і порт 21 – для керувального TCP-з’єднання.

HTTP (Hypertext Transfer [Transport] Protocol) – протокол прикладного рівня, який використовується для передавання гіпертексту. Протокол HTTP це протокол «переговорів» про доставку веб-сервером документа веб-браузеру. HTTP застосовують також для передавання XML-файлів, VoiceXML, WML, потокового відео й аудіо. Зазвичай використовує порт 80, а TCP – як протокол транспортного рівня. Головний протокол World Wide Web «Всесвітньої павутини», визначений у RFC 1945 (HTTP 1.0), 2086 та 2616 (HTTP 1.1), за допомогою якого HTML-документи пересилають в Інтернеті від вузла до вузла. HTTP підтримує постійні (передавання багатьох об’єктів) і непостійні з’єднання (передавання одного об’єкта веб-документа за сеанс обміну між клієнтом і сервером), а також два методи ідентифікації користувачів: авторизацію й об’єкти (файли) cookie.

Cookie - об'єкт (технологія) cookie, кукі-файл, підтримуваний протоколом HTTP текстовий запис розміром до 4 Кбайт із даними про користувача, що повертає веб-сервер під час реєстрації користувача, який зберігається на його персональному комп’ютері. У цей рядок потрапляє інформація, зібрана сервером про користувача. Сервери застосувань можуть записувати до кукі-файлів історію відвідування сайта, переглянуті сторінки, персональні настроювання, зроблені при відвідуванні сайта, список переглянутої реклами, пріоритети кожного користувача й залежно від цього робити конкретні пропозиції щоразу, коли клієнт заходить на сайт. Спочатку cookie були уведені фірмою Netscape Communications, їхній опис дано у специфікації RFC 2109.

SMTP (Simple Mail Transfer Protocol) – це протокол прикладного рівня для передавання електронної пошти. Спочатку розроблено для мережі МО США (перший опис з'явився в 1982 p.). Складається з 14 команд, описаних у RFC 821, RFC 822 та RFC 2821. Використовують в мережі Інтернет для маршрутизації електронної пошти (базується на постійному TCP-з'єднанні, звертається до порту 25 сервера).

DNS (Domain Name System - доменна система імен) служба доменних імен це -інтернет-служба, яка становить розподілену по всій земній кулі базу даних для ієрархічної системи імен мереж і комп'ютерів, підключених до Мережі, а також спосіб (протокол прикладного рівня) перетворення рядкових адрес інтернет-серверів у числові IP-адреси. Визначена в RFC 1034 і 1035. Протокол DNS працює над протоколом UDP і йому призначено порт за номером 35. DNS також часто використовують для розподілення навантаження між серверами ("дзеркалами"), що дублюють популярні сайти і поштові сервери.

TFTP (Trivial File Transfer Protocol (Trivial FTP) - тривіальний протокол передавання файлів) протокол TFTP це - суттєво простіший, ніж FTP, протокол, використовуваний, наприклад, для дистанційного завантаження бездискових станцій. Забезпечує двостороннє без аутентифікації передавання файлів між вузлами TCP/IP, файли передають блоками по 512 байт, транспортним протоколом служить UDP.

До транспортного рівня (transport layer) входять такі протоколи:

TCP (Transmission Control Protocol) - протокол керування передаванням. Протокол TCPце - мережевий протокол транспортного рівня з набору TCP/IP. Гарантує доставку переданих пакетів даних у потрібній послідовності, але трафік у цьому разі може бути дуже нерівномірний, тому що пакети зазнають усіляких затримок. Протокол TCP ґрунтується на встановленні логічного з'єднання між клієнтом і сервером і містить механізм контролю перевантаження мережі, забезпечуючи автоматичне зниження швидкості обміну даними. Першу версію визначено у специфікації RFC 793.

UDP (User Datagram Protocol - протокол користувальницьких дейтаграм) протокол це - мережний протокол транспортного рівня з набору протоколів TCP/IP. Окремі пакети передають за допомогою IP без установлення логічного з'єднання між сокетами, перевірки на правильність передавання, контролю перевантажень і гарантій доставки, але якнайшвидше. У цьому разі частина пакетів може губитися, але наприклад, під час передавання мови звук не переривається, що важливо для забезпечення її розбірливості. Визначений у специфікації RFC 768.

Internet Protocol ((IP) протокол Інтернету) це - протокол мережного рівня (частина набору протоколів TCP/IP), відповідальний за передавання й маршрутизацію повідомлень між вузлами Інтернету. Описано у специфікації RFC 791. Визначає правила, за якими дані розбивають на пакети, передавані між кінцевими системами та маршрутизаторами. Поточна версія - 4.0, впроваджувана - 6.0 (IPv6).

У network access (мереженого доступу) рівні використовуються специфічні характерні технології, що відносяться до конкретної мережі.

Не дивлячись на послуги які надають мережеві додатки, та, який транспортний протокол використовується, існує тільки один протокол Інтернет - протокол IP. Це було добре обдумане конструкторське рішення. IP служить універсальним протоколом, який дозволяє будь-якому комп'ютеру зв'язатися в любому місці у будь-який час.

Порівнюючи моделі OSI і TCP/IP можна побачити певні відповідні схожості і відмінності.

· обидва мають прикладний рівень, але вони надають зовсім інші сервіси;

· обидва мають співпадаючі транспортний та мережений рівні;

· обидві моделі повинні бути вивчені мереженими професіоналами;

· обидві розглядають та припускають комутацію пакетів. Тобто кожен пакет може бути доставлений до кінцевого пункту призначення власним шляхом. В протилежність до мереж з комутацією каналів де всі пакети передаються тим самим шляхом.

· TCP/IP модель об’єднує в прикладному рівні представницький та сеансовий рівні OSI моделі.

· TCP/IP модель об’єднує в рівні мережного доступу (network access layer) канальний та фізичний рівні OSI моделі.

· TCP/IP модель здається простішою так, як має меншу кількість рівнів.

· Стек протоколів TCP/IP є стандартом на основі якого розвивався Internet, що зробило дуже великий вплив на поширення моделі TCP/IP. В порівнянні, для побудови мереж не використовують протоколи моделі OSI, яка використовується як керівництво.

Не дивлячись на те, що протоколи TCP/IP є стандартами на яких побудовано Internet, вивчення та використання моделі OSI ґрунтується на наступному:

· він є загальним, незалежним від протоколу стандартом;

· він має більше складових, що роблять його зручнішим для вивчення і розуміння;

· має більше рівнів та їх складових, які можуть бути корисні, при пошуку несправностей.

Спеціалісти з комп’ютерних мереж поділяються в думках яку ж модель краще використовувати. Але виходячи з стандартів промисловості необхідно знати дві моделі.

Причому треба зауважити, що є принципова різниця між протоколами та моделями, які використовуються при побудові мережі. Модель OSI використовуватиметься для опису протоколів TCP/IP.

Усі комунікаційні з’єднання в мережі відбуваються при відправленні інформації від джерела до місця призначення. Інформація, що передається в мережі, являє собою дані або пакети даних. Якщо комп’ютер А (хост А) пересилає дані комп’ютеру В (хост В), то дані попередньо перетворюються у пакети за допомогою процесу інкапсуляції.

В результаті інкапсуляції до даних додається спеціальна протокольна інформація перед відправкою їх у мережу. Оскільки пакет даних рухається вниз через рівні моделі OSI, то на цьому шляху до нього додаються заголовки, трейлери, і інша інформація.

Для того, щоб зрозуміти процес інкапсуляції, розглядають передачу даних через рівні моделі OSI, як це зображено на рисунку нижче.

Потік даних відправника починаючі з прикладного рівня передається далі вниз через інші рівні.

Мережа передачі даних, де використовується комутація пакетів, називається мережею комутації пакетів, а її комутаційні вузли дістали назву вузлів комутації пакетів. У вузлах комутації пакетів реалізуються три нижніх рівні еталонної моделі OSI, на яких використовується три типи протокольних блоків даних: послідовність біт, кадр і пакет. На рисунку нижче показана послідовність перетворення протокольних блоків даних при передачі їх мережею комутації пакетів. На верхніх рівнях систем протокольний блок даних розглядається як інформаційний блок (на транспортному рівні в групу даних, що має назву сегмент), який на мережевому рівні "пакується" в пакет.

Сформовані на мережевому рівні пакети передаються на канальний рівень, де до пакета додається службова інформація, необхідна для виконання функцій канального рівня, у результаті чого формується кадр. На фізичному рівні кадр представляється послідовністю біт, яка у вигляді фізичних сигналів надходить до каналу передачі даних. При прийомі інформації відбувається зворотний процес: отримані біти групуються в слова, з яких формується кадр. На канальному рівні вміст керуючого поля кадру використовується для виконання процедур канального рівня, а вміст поля даних (пакет даних) передається на мережевий рівень. Керуюче поле пакета формує мережевий процес у вузлі комутації. Потім пакет перетворюється на кадр, що містить оновлені адреси та відповідні значення керуючих полів. Сформований у такий спосіб кадр даних передається на фізичний рівень і потім - у наступний вузол комутації або абонентську систему.

Загалом комутацію пакетів можна розглядати як подальший розвиток комутації повідомлень, у якого повідомлення - пакет має обмежену довжину. Процес передачі інформації в мережі комутації пакетів нагадує роботу поштової мережі зв'язку при пересилці листів.

2. Система адресації комп’ютерів у мережі Інтернет

Кожен комп'ютер, який має доступ в Інтернет, обов'язково має унікальну мережну IP-адресу, що складається з 4-х чисел від 0 до 255 завдовжки 32 біти, розділених крапками (наприклад: 195.123.123.195, для зручності користувача вона перетворюється на доменне ім’я www.kneu.kiev.ua) при цьому:

• у разі модемного з'єднання з провайдером IP-адреса видається динамічно і може змінитися під час наступного підключення того ж користувача до Інтернету;

• компанії та провайдери часто організовують доступ в Інтернет через проксі-сервер і тоді всі комп'ютери, що виходять в Інтернет через цей проксі-сервер мають одну й ту ж IP-адресу.

В обох випадках за однією і тією ж IP-адресою може знаходитися велика кількість не зв'язаних між собою користувачів.

Кожна IP-адреса складається з двох частин. Разом вони ідентифікують мережу, в якій розташований пристрій, і сам пристрій. Перша частина IP-адреси представляє мережу, а інша - хост (окремий комп'ютер).

Це схоже на поштову адресу, що складається з двох частин, що разом ідентифікують будинок, до якого прямує лист:

· назва вулиці повідомляє поштову службу про те, в якому районі розташований будинок. Назва цієї вулиці присутня в адресах багатьох будинків, що розташованих на ній.

· номер будинку унікальний для кожного окремого будинку, розташованого на цій вулиці. У місті є багато будинків з таким номером, проте існує тільки один будинок з вказаними в адресі назвою вулиці і номером будинку.

Аналогічно цьому, одну і ту ж адресу мережі мають багато комп'ютерів, проте поєднання адреси мережі і адреси хоста для кожного комп'ютера унікально (вірніше, для кожного мережного адаптера, адже є комп'ютери з декількома мережними адаптерами).

Наприклад, перші три грипи IP-адреси 201.32.0.4 ідентифікують мережу. Ці грипи десяткових чисел називаються октетами. Останній октет ідентифікує мережний інтерфейс окремого комп'ютера. Всі комп'ютери в цій підмережі мають один і той же номер мережі (ідентифікатор мережі) - 201.32.0. Проте кожен комп'ютер має свій номер хоста -.4, єдиний в цій підмережі.

Якщо лист відправлений з Далласа в Сан-Франциско, то поштове відділення Далласа не цікавить номер будинку в Сан-Франциско. Спочатку слід передати лист в потрібне місто. Аналогічно цьому, якщо повідомлення передається по Internet в іншу локальну мережу, маршрутизаторам не потрібна та частина IP-адреси, в якій записаний номер хоста. Їм потрібна тільки адреса мережі. Коли пакет поступає в потрібну мережу (підмережу), адреса хоста використовується для передачі пакету вказаному комп'ютеру точно так, як і поштове відділення в Сан-Франциско використовує назву вулиці і номер будинку для доставки листа в конкретний будинок.

Якщо комп'ютер посилає повідомлення за IP-адресою 201.32.0.4, в якому число 201.32.0 представляє мережу, а число 4 - хост, то першим кроком буде доставка пакету в мережу 201.32.0. Після прибуття в мережу пакет маршрутизується усередині мережі на комп'ютер з номером хоста, рівним 4.

У нашому прикладі мережа ідентифікується першими трьома октетами. Проте так робиться не завжди. У традиційній схемі IP частини IP-адреси, що представляють мережу і хост, можуть мати різні розміри для різних класів IP-адрес, які розглядаються в наступному пункті.