Аналіз операцій на валютному ринку та методи визначення валютних курсів

Методика аналізу валютного ринку

Валютний ринок – це сфера економічних відносин із купівлі-продажу іноземної валюти й цінних паперів у іноземній валюті, а також операцій щодо інвестування валютного капіталу.

Об’єктами аналізу валютного ринку є:

– валютні цінності – іноземна валюта;

– цінні папери фондові цінності в іноземній валюті: акції, облігації, чеки, векселі, акредитиви;

– дорогоцінні метали (крім ювелірних виробів) – золото, срібло, платина;

– природні дорогоцінні камені.

Валютному ринкові властивості атрибути будь-якого ринку: він завжди є конкурентним ринком; обмінні операції на ньому пов’язані з певним ризиком.

У процесі аналізу розрізняють види валютних ринків: функціональний, інституційний, організаційно-технічний, за сферою поширення, за валютними обмеженнями, за видами валютних курсів, за рівнем організованості, євровалют, єврооблігацій, євродепозитів, єврокредитів, „чорний”, „сірий”.

Складовою валютного ринку є ф'ючерсний ринок, основними учасниками якого є фінансові центри, центральні банки, великі фінансові організації. Валютні ф'ючерси дають змогу мінімізувати економічний ризик за проведення валютних операцій, тобто здійснити хеджування валютних ризиків. Хеджування сприяє зниженню собівартості продукції та підвищенню ефективності експорту та імпорту.

Операції на валютному ринку аналізуються за такими напрямами:

– переказ валюти;

– рух капіталу;

– спекулятивні операції;

– здатність капіталу приносити високий дохід.

Розрізняють поточні валютні операції, які проводяться протягом 180 днів, а також операції, що проводяться більше 180 днів (пов'язані з рухом капіталу).

У процесі аналізу валютного ринку розглядають способи проведення міжнародних валютних операцій і засоби регулювання руху капіталів між національним і міжнародними ринками.

Фінансові операції на валютному ринку здійснюються різними способами:

– телеграфного переказу – це переказ грошових засобів за допомогою телеграфа;

– переказного векселя – це розпорядження, за яким банк зобов'язується виплатити пред'явникові визначену суму;

– валютних операцій (купівля-продаж);

– операцій із дорожніми чеками.

Важливим індикатором фінансової стабільності є обмінний курс національної валюти. Валютний курс як економічна категорія є ціною грошової одиниці однієї країни, вираженою в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Установлення курсу називається котируванням валюти.. Котирування – це визначення офіційними державними органами (Національним банком або іншою фінансовою установою) ціни іноземної валюти. У більшості країн для встановлення валютного курсу застосовується пряме котирування, тобто певна постійна сума іноземної валюти (1, 10, 100 одиниць) використовується для вираження змінної величини відповідної суми національної валюти (наприклад, 1 долар дорівнює 5,34 грн.). Іноді застосовується непряме котирування, коли одиниця національної валюти порівнюється з певною сумою іноземної валюти (наприклад 1 грн. дорівнює 0,02 долара).

Розрізняють також крос-курси – котирування двох іноземних валют, які не є національною валютою даної країни. Наприклад, крос-курсом вважається курс японської ієни до марки ФРН, установлений українським банком. Крос-курсом може бути будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох валют, до третьої валюти.

Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валют – це вартість товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю порівняно з базовим періодом. Співвідношення купівельної спроможності валют називається паритетом купівельної спроможності (РРР). Для певного набору товарів паритет може бути частковим, а для всього ВВП – загальним.

Існує декілька методик обчислення РРР:

1. На основі зіставлення рівня цін стандартного набору товарам послуг (споживчого кошика):

(5.40)

де ІЦ_Н – індекс цін національної економіки;

ІЦ _ін. – індекс цін іноземної економіки.

2. На основі співвідношення витрат виробництва. Це неціновий метод, тобто він дає можливість абстрагуватися від цінових коливань.

3. На основі зіставлення ефективних виробничих витрат у країні. До ефективних виробничих витрат належать: заробітна плата (W), рента (R), процентна ставка (Іr), продуктивність праці (PR). Для визначення РРР використовується така формула:

(5.41)

Паритет купівельної спроможності характеризує товарне наповнення грошових одиниць різних країн. Але в дійсності валютний курс, як правило, суттєво відхиляється від паритету й збігається з ним лише за умов функціонування золотого стандарту. Валютний курс формується безпосередньо під впливом попиту та пропозиції на валютному ринку.

У практиці валютних відносин використовують такі види курсів: фіксовані, гнучкі, змішані.

При системі гнучких валютних курсів будь-які фактори, що діють на попит або пропозицію валюти, будуть впливати й на валютний курс. Такими факторами можуть бути:

– динаміка експорту та імпорту. Збільшення експорту товарів і послуг веде до підвищення попиту на національну валюту й підвищення її курсу, і, напроти, збільшення імпорту підвищує попит на іноземну валюту, що знижує відносну ціну національної та зменшує її курс;

– динаміка ВВП у країні і за рубежем. Так, збільшення вітчизняного ВВП збільшує споживчі витрати та попит на товари і послуги, в тому числі й імпортовані, в той час як експорт залежить від динаміки ВВП за кордоном. Таким чином, зростання вітчизняного ВВП відбивається у зростанні імпорту та зниженні курсу національної валюти, а зростання ВВП за рубежем буде відбиватися у підвищенні курсу національної валюти. Вірне і зворотне: зниження вітчизняного ВВП веде до зниження попиту на імпортовані товари та підвищення курсу національної валюти, в той час як зменшення ВВП за кордоном призведе до зниження обмінного курсу національної валюти;

– зміни обсягів грошової маси. Зростання грошової маси у країні збільшує пропозицію національної валюти та зменшує її обмінний курс. Зростання ж грошової маси в іноземній державі приведе до підвищення курсу своєї валюти. Правильним є й зворотне;

– зміни рівня очікуваної інфляції. Наприклад, підвищення рівня цін в країні приведе до зменшення її експорту, падіння попиту на національну валюту та зниження її курсу. Підвищення рівня цін за кордоном, напроти, вплине на підвищення курсу національної валюти;

– динаміка відсоткових ставок у країні та за кордоном. Збільшення відсоткових ставок у країні підвищить попит на національну валюту та її курс. В той час як збільшення відсоткових ставок на світових ринках буде відбиватися у падінні курсу національної валюти;

– стан платіжного балансу країни. Так, дефіцит платіжного балансу країни веде до зниження обмінного курсу її валюти, профіцит відбивається у його підвищенні. Коливання валютного курсу в умовах режиму гнучкого обмінного курсу має стабілізуючий вплив на стан платіжного балансу. Наприклад, зниження обмінного курсу в умовах дефіциту платіжного балансу стимулює зростання експорту та вирівнювання платіжного балансу. Підвищення обмінного курсу в умовах профіциту платіжного балансу буде відбиватися на скороченні експорту.

У процесі аналізу динаміки валютних курсів ураховується рівень інфляції, що потребує визначення номінального й реального валютного курсів.

Номінальний валютний курс — це відносна ціна національної валюти, за якою вона обмінюється на іноземну, і навпаки.

Реальний валютний курс ураховує зміни рівнів цін в обох країнах відносно базового року. Цей курс розраховується за формулою:

, (5.42)

де ВК_р, ВК_Н – реальний та номінальний валютні курси.

Дата добавления: 2014-12-07