Перелік основних термінів, параметрів, характеристик

Термінальні стани (від лат. terminalis - «межовий») - межові стани між життям та смертю, критичний рівень порушення життєдіяльності з катастрофічним зниженням АТ, глибоким порушенням газообміну і метаболізму. До термінальних станів відносять преагонію, агонію та клінічну смерть.

Клінічна смерть – стан, який характеризується непритомністю, зупинкою серця та дихання і триває протягом декількох хвилин до виникнення незворотних змін у вищих відділах ЦНС.

Біологічна смерть – незворотнє припинення життєдіяльності, тобто кінцева стадія існування організму. Достовірними ознаками біологічної смерті є: змутніння рогівки та її висихання; трупне заклякання; трупні плями; виявлення симптому “котячого ока” (при стисканні очного яблука з боків зіниця звужується у вигляді вертикальної щілини); пом’якшення очних яблук.

«Мозкова смерть» – незворотнє пошкодження кори великих півкуль головного мозку (декортикація). Характеризується тріадою симптомів:

1. Відсутність спонтанного дихання (продовжена штучна вентиляція легень (ШВЛ)).

2. Зникнення корнеального і зіничного рефлексів, що відповідає, як правило, повній арефлексії.

3. Згасла біоелектрична активність кори великих півкуль головного мозку, зареєстрована у вигляді ізоелектричної лінії на ЕЕГ протягом 3 годин.

Раптова коронарна смерть - раптова смерть від серцевих причин протягом 1 години від появи симптомів у хворого з відомим захворюванням серця чи без нього.

Серцево-легенева і церебральна реанімація (СЛР) (віл лат. re - знову; animare - оживляти) - система заходів, спрямованих на відновлення життєдіяльності організму і виведення його зі стану клінічної смерті. Включає в себе штучну вентиляцію легень (штучне дихання) і непрямий масаж серця

Короткий зміст теми.

Термінальний стан – це гостра зміна життєдіяльності, обумовлена настільки тяжким порушенням функцій основних життєво важливих органів та систем (катастрофічним зниженням АТ, глибокими порушеннями газообміну та метаболізму), при яких сам організм не в змозі впоратися з порушеннями, що виникли.

Розрізняють 3 види термінальних станів залежно від клінічних ознак з боку центральної нервової, серцево-судинної, дихальної систем: преагональний стан, агонія, клінічна смерть.

Преагональний стан – етап умирання, в ході якого поступово порушуються функції кірково-підкіркових та верхньостовбурових відділів головного мозку. Він характеризується дезінтеграцією всіх функцій організму, критичним рівнем АТ, централізацією кровообігу (відсутність пульсу на периферійних судинах при наявності його на центральних артеріях), порушенням свідомості різного ступеня, порушенням дихання (поверхневе, прискорене або сповільнене дихання, можливі патологічні типи дихання). Цей період немає певної тривалості. Він може бутивідсутнім,наприклад, при раптовому розвитку зупинки серця при ураженні електричним струмом.У випадках, коли організм має можливість включити компенсаторні механізми (наприклад, крововтрата), передагональний стан може тривати кілька годин.

Термінальна пауза (триває від декількох секунд до 2-3 хв.) проявляється припиненням дихання та появою ідіовентрикулярного або ектопічного серцевого ритму. Вона зумовлена тимчасовим підвищенням тонусу блукаючого нерва, після чого виникає агональне дихання.

Агонія (боротьба) – характеризується короткочасною активацією життєдіяльності організмі за рахунок регуляції життєво важливих функцій довгастим і спинним мозком, що спрямовано на мобілізацію останніх можливостей організму зберегти життя. Агонія починається короткою серією вдихів з наступним нетривалим прискоренням частоти дихання, з'являється пульсація на великих артеріях, правильний ритм і підвищення АТ, що може привести до короткочасного відновлення кровоточі з появою зіничного рефлексу і навіть свідомості. Організм працює за рахунок анаеробного (безкисневого) обміну, що швидко стає недостатнім з накопиченням недоокислених продуктів обміну. Дихальні рухи поступово уповільнюються, стають більш поверхневими і припиняються, ЧСС сповільнюється до 20-40 за хв. або прискорюється до парадоксальної тахікардії, пульс та АТ на периферичних артеріях не визначаються, настає зрив синхронної роботи міокардіоцитів з наступною зупинкою кровообігу і дихання. Тривалість агонального періоду залежить від характеру патологічних змін і може тривати від кількох хвилин до кількох годин.

Клінічна смерть – це стан, при якому відсутні кровообіг та дихальні рухи, припиняється активність кори головного мозку.

Клінічна смерть відрізняється від стану біологічної смерті принциповою можливістю повернення до життя при проведенні реанімаційних заходів. Таким чином, клінічна смерть – це перший період процесу вмирання, який починається з моменту припинення основних функцій життєдіяльності організму (кровообігу, дихання) та продовжується до загибелі клітин кори головного мозку. Цей період характеризується тим, що при реанімаційних заходах (відновлення дихання та кровообігу) можливе відновлення функцій кори головного мозку.

Патофізіологічні механізми термінальних станів.

При раптовій зупинці дихання або кровообігу окислювально-відновні процеси, що проходять в клітинах з участю кисню стають неможливими. В клітинах різко збільшується рівень недоокислених продуктів обміну, що веде до активації лізосомальних ферментів і гибелі клітин. Ці процеси займають певний відрізок часу, так званий «перехід від життя до смерті». Такий стан є термінальним, однак, при відновленні нормального постачання тканин киснем, може бути зворотнім. За тривалої аноксії в клітинах виникають необоротні дегенеративні зміни, що веде до аутолізу. Найменш стійкими до гліколітичному типу обміну є тканини головного і спинного мозку; лише 4-6 хвилин аноксії призводять до незворотніх змін в корі головного мозку.

Настання клінічної смерті зумовлено тріадою клінічних ознак:

- відсутність екскурсії грудної клітини (апное);

- відсутність пульсації на великих артеріях (асистолія);

- відсутність свідомості (кома).

Поряд із зазначеними важливими діагностичними симптомами є паралітичне розширення зіниці, клонічні та тонічні судоми, зміна кольору шкірних покривів, зникнення рефлексів. Тривалість періоду клінічної смерті зазвичай становить 3-6 хвилин, але в деяких умовах може подовжуватись до 15 хвилин, що залежить від причини та швидкості розвитку критичного стану (крововтрата, травма), температури тіла та навколишнього середовища, вживання препаратів, які сповільнюють клітинний метаболізм. Тривалість клінічної смерті може бути подовжена у випадку переохолодження, утоплення, електротравми, медикаментозної підтримки, а також у педіатричній практиці.

Другим періодом процесу вмирання є соціальна, або теологічна (децеребрація, декортикація) смерть. Цей період починається з гибелі клітин кори головного мозку та продовжується до того часу, поки зберігається можливість відновити дихання та кровообіг, що, однак, не приводить до відновлення функцій кори головного мозку.

Третій період – біологічна смерть – характеризується незворотними змінами не тільки в корі головного мозку, але й в інших органах та тканинах. У цьому випадку відновити основні функції життєдіяльності дихання та кровообігу неможливо.

Достовірні ознаки біологічної смерті:

- висихання рогівки ока та склер з'являються через 1,5-2 години після смерті. Це пов’язано з припиненням функції слизові залози, внаслідок чого рогівка мертвої людини втрачає природний блиск, стає каламутною. З’являються плями Ляріше – два тьмяні жовто-бурі трикутника на склерах по обидва боки від радужки. Вони є підсохлими частинами очних яблук, і повторюють собою форму очної щілини, якщо очі у померлого залишаються відкритими.

- розм’якшення очних яблук з появою феномену «котячого ока» (ознака Бєлоглазова) - при стисненні очного яблука з боків зіниця набуває форми вузької вертикальної щілини.

- поява трупних плям - багряно-синюшне забарвлення шкіри у вигляді плям з нерівними краями за рахунок стікання і скупчення крові в нижчерозташованих ділянках тіла. Формуються вони через 1,5 - 3 години після зупинки серця.

- трупне (м'язове) задубіння - своєрідне ущільнення і скорочення скелетних м'язів, що створює перешкоду для пасивного руху в суглобах. Починається воно з м'язів обличчя і верхніх кінцівок, потім переходить на тулуб і нижні кінцівки.

- охолодження: температура тіла знижується на 1° за 1 годину при температурі навколишнього повітря 16-18 ° С.

Раптова коронарна смерть – це раптова смерть від серцевих причин протягом 1 години від появи симптомів у хворого з відомим захворюванням серця чи без нього.

Раптова коронарна смерть найчастіше виникає при ІХС, серцевій недостатності та інших серцево-судинних захворюваннях (аортальний стеноз, гіпертрофічна та дилятаційна кардіоміопатія, синдром подовженого QT).

Безпосередній механізм зупинки кровообігу при раптовій коронарній смерті:

- фібриляція шлуночків (у 85% випадків);

- електромеханічна дисоціація та асистолія (у 15% випадків).

Фібриляція шлуночків – це часте (200-500 за хв) нерегулярне хаотичне збудження і скорочення окремих м’язевих волокон. Аситолія – це повна відсутність електичної активності серця.

Ознаки зупинки кровообігу: втрата свідомості, клонічні та тонічні судоми, відсутність пульсації на крупних артеріях (сонних), зупинка дихання чи агональне дихання. Супутні симптоми: розширення зіниць, блідість та ціанотичність шкірних покривів.

Методи діагностики: оцінка реакції на встряхування хворого та спроба мовного контакту, контроль наявності видиху та екскурсії грудної клітини, визначення пульсу на крупних судинах (сонних і стегнових артеріях), при можливості, ЕКГ-діагностика.

Стадії та етапи серцево-легеневої реанімації (СЛР).

Розрізняють три стадії СЛР.

I. Базова підтримка життєдіяльності.

Базовою підтримкою життєдіяльності (БПЖ) називають забезпечення прохідності дихальних шляхів, а також підтримку дихання і кровообігу без допомоги спеціального устаткування. Таким чином, БПЖ – це комплекс заходів, направлених на підтримку та/або відновлення життєдіяльності організму в позалікарняних умовах або до прибуття спеціалізованої бригади фахівців-реаніматологів.

Результат СЛР залежить від своєчасності та правильності виконання комплексу реанімаційних заходів.

Послідовності дій:

1. Укласти потерпілого на спину, оцінити ознаки зупинки кровообігу (пульс на сонних артеріях) та дихання потерпілого (наявність, відсутність чи агональне дихання). При первинній зупинці серця часто відмічається агональне дихання (в акті дихання приймають участь м’язи шиї, тулуба, кінцівок), яке не слід плутати з нормальним диханням. У сумнівних випадках слід діяти так, як при відсутності дихання.

2. Якщо дихання збережене в достатньому об'ємі, слід укласти потерпілого в положення на боку та викликати бригаду швидкої допомоги, спостерігати за станом.

3. Якщо дихання неадекватне, розпочати компресію грудної клітки (компонент реанімації «С»). Компресійні стискання повинні передувати штучному диханню згідно рекомендацій Американської Асоціації серцевих захворювань 2010 року: послідовність дій АВС (А – забезпечення прохідності дихальних шляхів, В – штучна вентиляція легенів, С – непрямий масаж серця) змінено на САВ, беручи до уваги результати досліджень щодо визначального значення відновлення кровообігу для кращого виживання хворих.

4. Методика проведення компресійних стискань:

· розташувати долоню однієї руки на середині грудної клітки потерпілого на 2-3см вище мечеподібного відростку;

· долоню другої руки розмістіти поверх першої, пальці скласти в замок;

· компресії виконуються з частотою не менше 100 за хвилину, не згинаючи рук;

· глибина компресії складає 5 см;

· інтервали між компресіями повинні бути мінімальними (бажано до 10 с);

· після компресії грудна клітка повинна повністю розправлятися;

· не можна припиняти компресію більш, ніж на 10 секунд;

5. Забезпечити прохідність дихальних шляхів (компонент реанімації «А») за допомогою наступного прийому: видаливши з дихальних шляхів слиз, блювотні маси, інородні тіла; опустити голову хворого, підняти підборіддя, висунути нижню щелепу та відкрити рот (при підозрі на спинальную травму забезпечити стабільне положення шиї потерпілого).

6. Слід чергувати грудні компресії із штучним диханням (компонент «В»):

· після 30 компресій потрібно забезпечити прохідність дихальних шляхів, використовуючи прийом, описаний в п.5;

· далі перекрити носові отвори за допомогою великого і вказівного пальців руки, що лежать на лобі;

· відкрити потерпілому рот, утримуючи підборіддя піднятим догори;

· зробити звичайний вдих, після чого провести спокійних видих в рот потерпілого, спостерігаючи за рухом грудної клітки. Тривалість видиху складає близько 1с, кількість вдуваного повітря відповідає дихальному об'єму реаніматора (400 – 600 мл);

· утримуючи дихальні шляхи відкритими, переконатися в наявності пасивного видиху;

· повторити маніпуляцію ще раз, після чого негайно повернути до проведення грудних компресій і дихань в співвідношенні 30: 2 (незалежно від кількості реаніматорів);

· слід уникати надмірної вентиляції легенів.

Дата добавления: 2014-12-07