Методика написання, правила оформлення й порядок захисту 3 страница

Абстрагування носить у розумовій діяльності універсальний характер, тому що кожний крок думки пов'язаний із цим процесом або з використанням його результату. Сутність цього методу складається в уявному відволіканні від несуттєвих властивостей, зв'язків, відносин, предметів і в одночасному виокремленні, фіксуванні одного або декількох сторін цих предметів, що цікавлять дослідника.

Розрізняють процес абстрагування й результат абстрагування, який називається абстракцією. Звичайно під результатом абстрагування розуміється знання про деякі сторони об'єктів.

Процес абстрагування - це сукупність операцій, що ведуть до одержання такого результату (абстракції). Прикладами абстракції можуть служити незліченні поняття, якими оперує людина не тільки в науці, але й у повсякденному житті: дерево, будинок, дорога, рідина тощо.

Процес абстрагування в системі логічного мислення тісно пов'язаний з іншими методами дослідження, і насамперед - з аналізом і синтезом.

Аналіз є методом наукового дослідження шляхом розкладання предмета на складові частини.

Синтез являє собою з'єднання отриманих при аналізі частин у щось ціле.

Методи аналізу й синтезу в науковій творчості органічно пов'язані між собою й можуть приймати різні форми залежно від властивостей об'єкта й мети дослідження. Залежно від ступеня пізнання об'єкта, від глибини проникнення в його сутність застосовується аналіз і синтез різного роду.

Прямій і емпіричний аналіз, і синтез застосовується на стадії поверхневого ознайомлення з об'єктом. При цьому здійснюються виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, найпростіші виміри, фіксація безпосередньо даного, що лежить на поверхні загального. Цей вид аналізу й синтезу дає можливість пізнати явище, але для проникнення в його сутність він недостатній.

Зворотний або елементарно-теоретичний аналіз і синтез широко використовується як потужне знаряддя досягнення моментів сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу й синтезу здійснюються не механічно. Вони базуються на деяких теоретичних міркуваннях, у якості яких можуть виступати припущення про причинно-наслідковий зв'язок різних явищ, про дію якої-небудь закономірності.

Найбільше глибоко проникнути в сутність об'єкта дозволяє структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому йдуть далі припущення про деякий причинно-наслідковий зв'язок. Цей тип аналізу й синтезу вимагає вичленовування в складному явищі таких елементів, таких ланок, які представляють саме центральне, саме головне в них, їх "клітинку", що робить, вирішальний вплив на всі інші сторони сутності об'єкта.

Для дослідження складних об'єктів, що розвиваються, застосовується еволюційний метод. Він використовується тільки там, де так чи інакше предметом дослідження стає історія розвитку об'єкта.

З методів теоретичного дослідження розглянемо метод, сходження від абстрактного до конкретного, що являє собою загальну форму руху наукового пізнання, закон відображення дійсності в мисленні. Відповідно до цього методу процес пізнання як би розбивається на два відносно самостійних етапів.

На першому етапі має місце перехід від чуттєво-конкретного, від конкретного в дійсності до його абстрактних визначень. Єдиний об'єкт розчленовується, описується за допомогою безлічі понять і суджень. Він як би "випаровується", перетворюючись у сукупність зафіксованих мисленням абстракцій, однобічних визначень.

Другий етап процесу пізнання і є сходження від абстрактного до конкретного. Суть його складається в русі думки від абстрактних визначень об'єкта, тобто від абстрактного в пізнанні, до конкретного в пізнанні. На цьому етапі як би відновлюється вихідна цілісність об'єкта, він відтворюється у всій своїй багатогранності - але вже в мисленні.

Обидва етапи пізнання найтіснішим образом взаємозалежні. Сходження від абстрактного до конкретного неможливо без попереднього "анатомування" об'єкта думкою, без сходженні від конкретного в дійсності до абстрактних його визначень.

Таким чином, можна сказати, що розглянутий метод являє собою процес пізнання, відповідно до якого мислення сходить від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні й від нього - до конкретного в мисленні.

Розділ 3. Підготовка до написання магістерської роботи й накопичення наукової інформації

3.1 Вибір теми

Вибір теми для магістерської роботи має винятково велике значення. Практика показує, що правильно вибрати тему - це значить наполовину забезпечити успішне її виконання. Під темою магістерської роботи прийнято розуміти те головне, про що в ній говориться. Це й матеріал, відібраний і організований відповідно до завдань дослідження. Це й предмет вивчення, відбитий у певному аспекті, що визначив зміст магістерської роботи.

Магістрантові надається право вибору теми магістерської роботи за обраною спеціальністю з урахуванням власних наукових інтересів й обґрунтуванням доцільності її розробки.

Тема магістерської роботи повинна визначатися й закріплюватися на початку магістерської підготовки. Вона найчастіше вибирається зі списку, рекомендованого відповідними профілюючими кафедрами даного вищого навчального закладу.

При виборі теми дуже важливо враховувати загальний стаж у вибраній області знань, попередній "заділ" по ній, а також досвід виступів з науковими повідомленнями на наукових студентських конференціях або на семінарах фахівців.

Немаловажне значення має й, так званий, психологічний настрій починаючого дослідника. Одні з них сміло готуються переборювати труднощі, добре розуміючи, що входження в науку потребує великої напруги творчих сил, ініціативи й фантазії, організаторських здібностей і професійних знань. Інші не впевнені в собі й часто висловлюють думку, що все в природі й суспільстві давно вивчене й навряд чи залишилася для них яка-небудь ділова тематика.

Магістерські роботи, як відомо, пишуться по-різному. Одні виходять із чисто практичних міркувань, тому що треба одержати магістерський ступінь, і працюють над магістерською роботою тільки для цього. Вони беруть будь-яку тему, аби тільки "захиститися". Інші розглядають магістерську роботу як можливість реалізувати задуману ідею, яку вони довго виношували, поки вона не "дозріла". Саме в таких людей найбільші шанси вибрати ту тему, над якою вони будуть працювати цілеспрямовано й із задоволенням за отримані результати.

При виборі теми доцільно брати завдання порівняно вузького плану для того, щоб можна було її глибоко проробити.

Багато видних учених пропонують для дослідження конкретні теми з "переднього краю" науки й техніки. Починаючому науковцеві, зайнятому пошуками актуальної й соціально значимої теми, необхідно прислухатися до їх порад. Але якщо молодий учений не може сам вибрати тему для магістерської роботи, він вправі звернутися за консультацією до своїх викладачів.

Вибрати тему магістерської роботи магістрантові можуть допомогти наступні прийоми.

1. Перегляд каталогів захищених дисертацій і ознайомлення із уже виконаними на кафедрі магістерськими роботами.

2. Ознайомлення з новітніми результатами досліджень у суміжних, граничних галузях науки й техніки, маючи на увазі, що на стику можливо знайти нові й часом несподівані рішення. За визначенням академіка А.Є. Ферсмана, "наука тримається тими тісними зв'язками, які вона вміє встановити із сусідніми дисциплінами, умілим запозиченням чужих методів, продуманим впровадженням своїх завоювань і своїх методів в інші науки".

3. Оцінка стану розробки методів дослідження, принципів конструювання механізмів і технологічних прийомів стосовно до конкретної галузі економіки країни. При цьому варто звертати увагу на можливість застосування "чужих" методів, що використовуються у суміжних областях, стосовно до вивчення "своєї" області знання.

4. Перегляд відомих наукових рішень за допомогою нових методів, з нових теоретичних позицій, із залученням нових істотних фактів, виявлених студентом-магістром. Вибір теми наукового дослідження за принципом ґрунтовного перегляду вже відомих науці теоретичних положень із нових позицій, під новим кутом зору, на більше високому технічному рівні широко застосовується в практиці наукової роботи.

Істотну допомогу у виборі теми надає ознайомлення з аналітичними оглядами й статтями в спеціальній періодиці, а також бесіди й консультації з фахівцями-практиками, у процесі яких можна виявити важливі питання, що мало вивчені наукою.

Вибравши тему, магістрант повинен усвідомити, у чому полягають мета, конкретні завдання й аспект її розробки. Для цього треба визначити, у чому полягають сутність пропонованої ідеї, новизна й актуальність теми, її теоретична новизна й практична цінність. Це значно полегшить оцінку й остаточне рішення вибору саме даної теми.

Обрана тема (а також науковий керівник магістранта) затверджується наказом ректора навчального закладу. Причому вона затверджується лише за умови забезпечення належного наукового керівництва. Науковим керівником магістранта призначається, як правило, професор або доцент випускаючої кафедри (для робіт, які виконуються на стику наукових напрямків, - із залученням одного або двох наукових консультантів).

Науковий керівник направляє роботу магістранта, допомагаючи йому оцінити можливі варіанти рішень, але вибір рішень - це завдання самого магістранта. Він, як автор випускної роботи, відповідає за ухвалені рішення, за правильність отриманих результатів і їх фактичну точність.

3.2 Складання робочих планів

Будь-яка наукова праця потребує наявності плану її здійснення. З урахуванням специфіки творчого процесу. Такий план повинен передбачати все, що можна заздалегідь передбачити. Звичайно, у науці можливі й випадкові відкриття, але не можна будувати наукове дослідження, орієнтуючись на випадковість. Тільки планове дослідження дозволяє надійно, крок за кроком, пізнавати нові об'єктивні закономірності у всій навколишній дійсності.

Особливо велике значення має планування творчого процесу магістранта, що вперше приступає до написання серйозної наукової праці, якою є магістерська робота. Планування його роботи починається зі складання робочого плану, що являє собою своєрідну наочну схему дослідження, що проводиться. Такий план використовується на перших стадіях роботи, дозволяючи ескізно представити досліджувану проблему в різних варіантах. Це істотно полегшує науковому керівникові оцінку загальної композиції й рубрикації майбутньої магістерської роботи випускника магістратури.

Робочий план складається за особистою участю наукового керівника магістранта й починається з розробки теми, тобто задуму передбачуваного наукового дослідження. Можливо, що в основу такого задуму буде покладена гіпотеза, тобто припущення, викладене на основі як інтуїції (передчуття), так і попередньо розробленої версії (тобто повідомлення чого-небудь із метою попереднього пояснення). Але навіть і така постановка дозволить систематизувати й упорядкувати всю наступну роботу.

Спочатку робочий план тільки в основних рисах дає характеристику предмета дослідження, проте надалі такий план може й повинен уточнюватися, однак основне завдання, що стоїть перед роботою в цілому, повинне залишатися незмінним.

Робочий план має довільну форму. Звичайно він складається з переліку розташованих у стовпчик рубрик, що пов’язані внутрішньою логікою дослідження даної теми й дозволяють по їх місцю судити про їх доречність і значимість. Наявність комп’ютерної техніки дозволяє в результаті ряду механічних перестановок знайти найбільш логічну й прийнятну для даного дослідження схему їх розташування.

До складу робочого плану бажано включати, крім заголовків, виділених окремими рядками, заголовки в підбор з текстом, заголовки - усередині тексту виділення (слова й словосполучення самого тексту, що позначають тему текстового уривка). Це дозволяє оцінити, чи одноманітно використані дрібні заголовки в різних главах і параграфах магістерської роботи.

На більше пізніх стадіях роботи складають план-проспект, тобто такий план, що являє собою реферативний виклад розташованих у логічному порядку питань, відповідно до яких надалі буде систематизуватися весь зібраний фактичний матеріал. План-проспект є основою для наступної оцінки науковим керівником магістранта відповідності магістерської роботи меті і завданням проведеного дослідження. За цим планом уже можна буде судити про основні положення змісту майбутньої магістерської роботи, принципи розкриття теми, побудову й співвідношення обсягів окремих її частин. Практично план-проспект - це вже чорновий зміст магістерської роботи з реферативним розкриттям змісту її розділів і параграфів.

Бажаність складання плану-проспекту визначається тим, що шляхом систематичного включення в такий план все нових і нових даних його можна довести до остаточної структурно-логічної схеми магістерської роботи.

Магістрантові після складання плану магістерської роботи необхідно усвідомити черговість і логічну послідовність намічених робіт. При організаційній черговості, завдання виконуються залежно від наявності можливості, і порядок виконання їх може змінитися з тією, однак, умовою, щоб за певний період роботи вони всі були виконані в повному обсязі і своєчасно.

Логічна послідовність диктує розкриття сутності завдання. Поки не визначений зміст першого розділу, не можна переходити до другого. Важливо навчитися знаходити в будь-якій роботі головне, вирішальне, на чому варто зосередити тепер всю увагу. Це дозволить знайти й оптимальні рішення запланованих завдань.

Такий методичний підхід приводить до необхідності врахування стратегії й тактики наукового дослідження. Це значить, що дослідник визначає загальну генеральну мету у своїй роботі, формулює центральне завдання, виявляє всі доступні резерви для виконання задуму й ідеї, вибирає необхідні методи й прийоми дій, знаходить найбільш зручний час для виконання кожної операції.

Проте, це не свідчить, що треба зневажати другорядними завданнями. Навпаки, стратегія й тактика наукового дослідження вимагають, щоб при концентрації уваги на виконанні основних розділів плану не упускалися з поля зору додаткові сторони справи, те, що іноді необачно називають "деталями" або "дріб'язками".

У творчому дослідженні план завжди має динамічний, рухливий характер і не може, не повинен зв'язувати розвиток ідеї й задуму дослідника при збереженні якогось чіткого й певного наукового напрямку в роботі.

План повинен бути гнучким, щоб можна було включати в нього нові можливі аспекти, виявлені в процесі підготовки тексту. При складанні плану ретельно обмірковуйте такі питання: що вам уже відомо по темі вашого дослідження й про що необхідно довідатися. Потім слід вирішити, у якому порядку ви зробите свої перші кроки.

Науковий керівник не тільки бере участь у розробці робочого плану майбутньої магістерської роботи, але й веде з її потенційним автором і іншу роботу, зокрема:

- рекомендує необхідну літературу, довідкові, статистичні й архівні матеріали й інші джерела по темі;

- проводить систематичні, передбачені розкладом, бесіди й консультації;

- оцінює зміст виконаної магістерської роботи, як за окремими частинами, так і в цілому;

- дає згоду на подання магістерської роботи до захисту.

Таким чином, науковий керівник надає наукову й методичну допомогу, систематично контролює виконання магістерської роботи, вносить певні корективи, дає рекомендації про доцільність прийняття того або іншого рішення, а також висновок про готовність роботи в цілому.

3.3 Вивчення літератури й відбір фактичного матеріалу

Знайомство з опублікованою по темі магістерської роботи літературою починається з розробки ідеї, тобто, задуму передбачуваного наукового дослідження, що, як уже вказувалося раніше, знаходить своє вираження в темі й робочому плані магістерської роботи.

Така постановка справи дозволяє більш цілеспрямовано шукати літературні джерела по обраній темі й глибше осмислювати той матеріал, що має місце в опублікованих роботах інших учених, тому що основні питання проблеми майже завжди закладені в більше ранніх дослідженнях.

Далі варто продумати порядок пошуку й приступити до складання картотеки (або списку) літературних джерел по темі. Добре складена картотека (список) навіть при побіжному огляді заголовків джерел дозволяє охопити тему в цілому. На її основі можливо вже на початку дослідження уточнити мету.

Перегляду повинні бути піддані всі види джерел, зміст яких пов'язаний з темою магістерського дослідження. До них відносяться матеріали, опубліковані в різних вітчизняних і закордонних виданнях, не опубліковані документи (звіти про науково-дослідні роботи, дисертації, депоновані рукописи, матеріали закордонних фірм), офіційні матеріали, а також інформація, розміщена в мережі Інтернет.

Вивчення літератури за обраною темою потрібно починати із загальних робіт, щоб одержати уявлення про основні питання, до яких відноситься вибрана тема, а потім уже вести пошук нового матеріалу.

Вивчення наукової літератури - серйозна робота. Тому статтю або книгу варто читати з олівцем у руках, роблячи виписки. Якщо є власний екземпляр журналу або книги, то можна робити позначки на полях. Це істотно полегшує подальший пошук необхідних матеріалів. При використанні інформації, отриманої в Інтернеті, треба її зберегти окремим файлом, і в тексті виокремлювати кольором матеріал, що відповідає темі (або конкретному питанню) наукового дослідження.

Вивчення наукових публікацій бажано проводити у такій послідовності:

1) загальне ознайомлення з твором у цілому за його змістом;

2) швидкий перегляд усього змісту;

3) читання в порядку послідовності розташування матеріалу;

4) вибіркове читання якої-небудь частини твору;

5) виписка матеріалів, що представляють інтерес;

6) критична оцінка записаного, його редагування й "чистовий" запис як фрагмент тексту майбутньої магістерської роботи.

Можна рекомендувати ще й такий спосіб вивчення. Сторінку зошита треба поділити навпіл вертикальною рисою. З лівої сторони - зробити виписки із прочитаного, а із правої - свої зауваження, виділяючи підкресленням слів особливо важливі місця тексту.

При вивченні літератури не потрібно прагнути тільки до запозичення матеріалу. Паралельно варто обміркувати знайдену інформацію. Цей процес повинен відбуватися протягом всієї роботи над темою, тоді власні думки, що виникли в ході знайомства із чужими роботами, послужать основою для одержання нового знання.

Як правило, при вивченні літератури по обраній темі використовується не вся інформація, викладена в ній, а тільки та, котра має безпосереднє відношення до теми магістерської роботи і є тому найціннішою й корисною. Таким чином, критерієм оцінки прочитаного є можливість його практичного використання в магістерській роботі.

Вивчаючи літературні джерела, потрібно дуже ретельно стежити за оформленням виписок, щоб надалі було легко ними користуватися. Працюючи над яким-небудь приватним питанням або розділом, треба постійно бачити його зв'язок із проблемою в цілому, а, розробляючи широку проблему, уміти ділити її на частини, кожну з яких продумувати в деталях.

Можливо, що частина отриманих даних виявиться марною: дуже рідко вони використовуються повністю. Тому необхідний їх ретельний відбір і оцінка. Наукова творчість включає значну частину чорнової роботи, пов'язаної з підбором основної й додаткової інформації, її узагальненням і поданням у формі, зручній для аналізу й висновків.

Факти, застосовуючи образне порівняння, не лежать на поверхні, а сховані подібно самородкам і крупицям золота, розсіяні у громаді порожньої породи. Це дає підстави зробити висновок, що відбір наукових фактів - не проста справа, не механічний, а творчий процес, що вимагає цілеспрямованої роботи.

Учений схожий на будівельника складного й оригінального спорудження. Він дбайливо збирає потрібні будівельні матеріали, усе складається в строгому й певному порядку. Не страшно, якщо зібрано надлишкові матеріали, важливо, щоб тільки не було в них недоліку.

Потрібно збирати не будь-які факти, а тільки наукові факти. Поняття "науковий факт" значно ширше й багатогранніше, ніж поняття "факт", що застосовується в повсякденному житті. Коли мова йде про наукові факти, то розуміють їх як елементи, що складають основу наукового знання, які відображають об'єктивні властивості речей і процесів. На підставі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії й виводяться закони.

Наукові факти характеризуються такими властивостями, як новизна, точність, об'єктивність і вірогідність.

Новизна наукового факту свідчить про принципово новий, невідомий дотепер предмет, явище або процес. Це не обов'язково наукове відкриття, але це нове знання про те, чого ми дотепер не знали. Велике пізнавальне значення нових наукових фактів вимагає врахування й критичної оцінки їх дієвості. В одних випадках знання нових фактів розширює наші уявлення про реальну дійсність, в інших - збагачує наші можливості для її зміни; у третіх - насторожує й змушує людей бути пильними, щоб нові знання про природу речей не послужили на шкоду людині.

Точність наукового факту визначається об'єктивними методами й характеризує сукупність найбільш істотних ознак предметів, явищ, подій, їх кількісних і якісних визначень. При відборі фактів треба бути науково об'єктивним.

Вірогідність наукового факту характеризує його безумовне, реальне існування, що підтверджується при побудові аналогічних ситуацій. Якщо такого підтвердження немає, то немає й вірогідності наукового факту. Вірогідність наукових фактів у значній мірі залежить від вірогідності першоджерел, від їх цільового призначення й характеру їх інформації. Очевидно, що офіційне видання, що публікується від імені державних або громадських організацій, установ і відомств, містить матеріали, точність яких не повинна викликати сумнівів.

Монографія, як наукове видання, що містить повне й всебічне дослідження будь-якої проблеми або теми; науковий збірник, що містить матеріали наукової конференції; науковий збірник, що включає дослідницькі матеріали установ, навчальних закладів або товариств із найважливіших наукових і науково-технічних проблем, - всі ці видання мають принципове наукове значення й практичну цінність. У своїй основі вони безумовно належать до числа достовірних джерел. Практично абсолютною вірогідністю володіють описи винаходів.

Що стосується наукових статей, то тут з позицій вірогідності їх варто розглядати по видах і залежно від того, до яких наук вони відносяться: до науково-технічних чи гуманітарних.

Теоретична стаття в області технічних і інших точних наук звичайно відрізняється точністю доказів, із застосуванням сучасних математичних методів, моделювання, із залученням даних експериментальних досліджень. У такій статті відомості досить обгрунтовані. Результати розрахунків і експериментів, їх оцінні дані, методики умови рішення завдання, а також інша інформація - все це звичайно носить достовірний характер.

Теоретична стаття в області гуманітарних наук значно більше, ніж стаття науково-технічна, насичена міркуваннями, порівняннями, словесними доказами. Вірогідність її змісту є залежною від вірогідності вихідної інформації, що використана. Однак, тут важливе значення мають позиція автора, його світогляд, у залежності від яких стаття, поряд з об'єктивними науковими даними, може містити невірні трактування, помилкові положення, різного роду неточності. Тому варто розібратися в цьому й вірно оцінити її зміст, точно встановити істинність судження автора статті й дати їм відповідну оцінку.

В області техніки, математики, природознавства часто доводиться мати справу зі статтями, у яких обґрунтовуються й викладаються результати завершених досліджень. Поряд з відомостями, що відносяться до ходу досліджень, у таких статтях наводяться дані про апробацію отриманих результатів, про їх реалізацію або можливість їх реалізувати, про економічну або виробничу ефективність тощо. Подібні відомості свідчать про оригінальність статті, її теоретичну й практичну значимість.

Варто виділити науково-технічні статті, у яких можуть міститися результати незакінчених наукових досліджень. Такі результати вважають попередніми, тому вони повинні підлягати особливо ретельному аналізу й оцінці.

Самостійне значення має інформаційна стаття. З подібною статтею можна зустрітися в будь-якій науковій області. Інформаційна стаття звичайно оперативна й актуальна, вона містить стислий, конкретний виклад будь-яких фактів, повідомлення про будь-яку подію, явище. У технічних науках до інформаційної статті можна віднести статтю, у якій приводяться відомості про вироби, про технологічні процеси тощо.

Подібно статтям різні ступені вірогідності притаманні також доповіді, прочитаних на наукових конференціях, симпозіумах тощо. Одні з них можуть містити обґрунтовані, доведені, апробовані відомості, інші - включати питання постановочного характеру, пропозиції тощо.

Про вірогідність вихідної інформації може свідчити не тільки характер першоджерела, але й науковий, професійний авторитет його автора, його приналежність до тієї або іншої наукової школи.

У всіх випадках варто відбирати тільки останні дані, вибирати самі авторитетні джерела, точно вказувати, звідки взяті матеріали. При відборі фактів з літературних джерел потрібно підходити до них критично. Не можна забувати, що життя постійно йде вперед, розвиваються науки, техніка й культура. Те, що вважалося абсолютно точним учора, сьогодні може виявитися неточним, а іноді й невірним.

Особливою формою фактичного матеріалу є - цитати, які органічно вплітаються в текст магістерської роботи, становлячи невід'ємну частину матеріалу, що аналізується. Вони використовуються для того, щоб без перекручувань передати думку автора першоджерела, для ідентифікації поглядів при зіставленні різних точок зору тощо.

Цитати служать необхідною опорою авторові магістерської роботи в процесі аналізу й синтезу інформації. Відштовхуючись від їх змісту, можна створити систему переконливих доказів, необхідних для об'єктивної характеристики явища, що вивчається. Цитати можуть використовуватися й для підтвердження окремих положень, які приводить здобувач.

У всіх випадках кількість цитат, що використовується, повинна бути оптимальною, тобто визначатися потребами розробки теми магістерської роботи. Від її автора вимагається визначити, чи доречно застосування цитат у конкретному контексті, чи немає в них перекручувань змісту джерел, що аналізуються. Причини перекручувань можуть бути різними.

В одних випадках з першоджерела можуть бути взяті слова, які не визначають суті поглядів його автора.

В інших випадках - цитати обмежуються словами, які містять тільки частину думки, наприклад ту, котра більше відповідає інтересам автора магістерської роботи. Іноді в цитаті викладається точка зору не на той предмет, що розглядається в даному контексті. Можливі й інші змістовні неточності при цитуванні.

Поряд із прямим цитуванням часто прибігають до переказу тексту першоджерела. У цьому випадку також не виключається ймовірність перекручування змісту, тому текст переказу треба ретельно звіряти з першоджерелом. Відібраний фактичний матеріал ретельно реєструється. Форми його реєстрації досить різноманітні. Укажемо тільки найпоширеніші:

а) запис результатів експериментальних досліджень, різного роду вимірів і спостережень, запис у польових щоденниках і записних книжках, історіях хвороби;

б) витяг із аналізованих документів, літературних джерел (статей, книг, авторефератів, дисертацій і ін.).

При цьому обов'язково на таких виписках треба точно вказувати джерело запозичення, щоб при необхідності їх легко можна було знайти.

Одночасно з реєстрацією зібраного матеріалу варто вести його угрупування, зіставляти, порівнювати отримані цифрові дані тощо. При цьому особливу роль відіграє класифікація, без якої неможливі наукові побудови або висновок.

Класифікація дає можливість найбільш коротким і правильним шляхом увійти в коло розглянутих питань. Вона полегшує пошук і допомагає встановити раніше не замічені зв'язки й залежності. Класифікацію треба проводити протягом усього процесу вивчення матеріалу. Вона є однієї із центральних і істотних частин загальної методології будь-якого наукового дослідження.

Розділ 4. Робота над рукописом наукового дослідження

4.1 Підготовка чорнового рукопису й виклад наукових матеріалів

Чорновий рукопис бажано виконувати на стандартних аркушах папера формату А-4. Розташовуйте запис на сторінці так, щоб з одного погляду було ясно, які ідеї або поняття є основними. Важливу частину тексту виокремлюйте кольором або застосовуйте контрастний колір чи напівжирний шрифт або інші відомі вам способи.

Необхідно постійно стежити за тим, щоб не відхилятися від заданої теми. Захопитися якими-небудь одним-двома аспектами й одержати в результаті текст, у якому не будуть висвітлені ряд ключових моментів, надзвичайно легко.

Не слід починати зі вступу. Вступ краще написати пізніше, коли ви будете точно знати, що у вас вийшло.

Дата добавления: 2014-12-07