Тема 7. Підприємництво в ринковій економіці

Пропозиція – це кількість товарів, які виробник захоче і зможе виготовити за певний період при кожному рівні цін на них. Пряму залежність між ціною і величиною пропозиції називають законом пропозиції (вища ціна – більша величина пропозиції). Пряму залежність величини пропозиції від ціни відображає крива пропозиції (S).

Тема 6. Ринковий механізм

1. Попит і його чинники. Пропозиція і її чинники.

2. Взаємодія попиту і пропозиції. Ціноутворення в ринковій економіці.

3. Розв’язання ринком основних проблем організації національної економіки.

4. Форми ринкової конкуренції.

1. Ринковий механізм – це механізм, за допомогою якого здійснюється регулювання цін, темпів та обсягів суспільного виробництва. Елементами ринкового механізму є попит, пропозиція, ціна.

Попит – це кількість товарів і послуг, які покупець бажає і може придбати протягом певного періоду при кожному рівні цін на них. Основним фактором (за інших незмінних умов), який впливає на величину попиту, є ціна.

Об’єктами попиту можуть бути будь-які товари і послуги, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання. Закон попиту відображає обернену залежність між ціною і величиною попиту (вища ціна – менша величина попиту і навпаки). Обернену залежність величини попиту від ціни відображає крива попиту (D).

Крім ціни, на попит впливають також інші – нецінові чинники:

· чисельність споживачів та зміна їхніх доходів;

· ціни і доступність споріднених товарів (взаємозамінюваних та взаємодоповнюваних),

· зміни смаків і вподобань споживачів,

· очікування змін цін на ринку.

Крім ціни, на зміну пропозиції впливають також інші – нецінові чинники:

· кількість виробників;

· технічний прогрес;

· зміна ціни факторів виробництва;

· очікування зміни цін на ринку;

· податки та дотації держави.

2. Між попитом і пропозицією існує тісний взаємозв'язок. У процесі їхньої взаємодії на конкурентному ринку формується ринкова рівновага і ціна ринкової рівноваги.

Ціна ринкової рівноваги (рівноважна ціна) – це ринкова ціна, сформована під впливом рівноваги попиту і пропозиції. Попит формується споживачем, який захоче заплатити за товар (послугу) ту ціну, яка відповідатиме корисності даного товару. Пропозицію на ринку формують виробники, які працюють заради прибутку, тому вони захочуть продати товар по ціні, яка перевищує витрати виробництва (вартість товару).

Зв'язок між виробником товару і покупцем здійснюється на ринку за допомогою ціни. Ціна – це грошова сума, яку сплачує споживач за одиницю товару чи послуги. На рис. 5 відображене формування ціни рівноваги. Точка перетину кривих попиту (D) та пропозиції (S), яка визначає рівноважну ціну (2 одиниці), показує скільки товару споживачі бажають купити, а виробники – продати (4 одиниці).

Рис. 6.1. Ринкова рівновага

В залежності від ситуації на ринку ціна може співпадати із вартістю товару, бути нижчою або вищою від неї. залежно від форм конкуренції розрізняють ринкові ціни, олігополістичні та монопольні. Залежно від типів ринкової системи виділяють регульовані та нерегульовані ціни.

На ціну може впливати держава, встановлюючи верхню і нижню межі ціни. Верхня межа – це максимальна ціна на товари і послуги. Вона завжди нижча від ціни ринкової рівноваги і встановлюється для доступності важливих товарів та послуг (продовольчих, ліків, комунальних послуг) для всіх верств населення. В результаті попит перевищує пропозицію і на ринку виникає дефіцит товару.

Нижня межа ціни – це найнижча ціна, встановлена на ті чи інші товари і послуги. Така ціна завжди є вищою від ціни ринкової рівноваги. Встановлюється вона для зацікавлення власників ресурсів у збільшенні обсягів виробництва і продажу необхідних суспільству товарів і послуг. Проте це призводить до перевищення пропозиції над попитом і створення надлишку товарів.

3. В ринковій економіці три фундаментальні проблеми – що і скільки, для кого, як виробляти – розв’язуються за допомогою ринкового механізму. У ринковій економіці підприємець здійснює виробництво заради прибутку. Прибуток – це різниця між виторгом і витратами виробництва (між ціною і вартістю товару). Виторг визначається як добуток ціни товару на його кількість. Якщо на ринку пропозиція товарів перевищує попит на них, виникає надлишок товару на ринку. Це супроводжується падінням ціни на дані товари (послуги) і відповідно зменшенням прибутку виробників. Тому неприбуткове виробництво скорочується, а капітал переміщується у прибутковіші сфери виробництва.

Протилежним станом ринкової кон'юнктури є дефіцит товару на ринку. Недостатня кількість товарів призводить до зростання їх ціни і відповідно – до збільшення прибутку виробників цих товарів. Тому капітал переливається у цю сферу виробництва із менш прибуткової, що призводить до наповнення ринку даними товарами. У кінцевому, завдяки механізму ринкового саморегулювання, урівноважується попит і пропозиція. Таким чином спрацьовує механізм саморегулювання («невидима рука» ринку).

Вирішальну роль у визначенні видів і кількості продуктів, які виробляються, відіграє попит споживачів. Вони витрачають свої гроші на ті товари і послуги, які вони бажають і в змозі купити. Тому фірми виробляють лише ті товари і послуги, на які є попит і виробництво яких приносить прибуток.

Проблема «як виробляти» пов’язана із конкурентноспроможністю виробництва. Конкурентноспроможністю виробництва досягається за рахунок: впровадження нової техніки, удосконалення форм і методів організації виробництва, зниження витрат виробництва. Відповідно до цього здійснюється розподіл ресурсів між окремими галузями та фірмами. Ринкова система залучає ресурси в ті галузі, попит споживачів на продукти яких достатній і в яких виробництво цих продуктів є прибутковим.

Вирішення проблеми «для кого виробляти товари» дає відповіді на питання: хто буде купувати виготовлені товари та оплачувати послуги? Які товари і послуги хочуть отримати за свої доходи споживачі? На яку продукцію є попит?

Відповіді на ці питання будуть залежати від: грошових доходів суб’єктів економіки; цін, які сформуються на ринках товарів і послуг; поведінки споживачів, яка залежить від їх потреб, доходів та ін.

4. Ринковий механізм найкраще спрацьовує за умови досконалої конкуренції, коли на ринку є велика кількість незалежних виробників та споживачів певного виду товару. Проте в загальній структурі ринку також існують інші моделі з недосконалою конкуренцією:монополістична конкуренція, олігополія,чиста монополія.

В цих структурах не досягається ефективність ринкової системи, тут не повною мірою спрацьовує ринковий механізм, не раціонально розподіляються ресурси та ін.

Табл. 6.1.

Загальна характеристика ринкових структур

Характерні ознаки	Структури ринку
Досконала (чиста)конкуренція	Монополістична конкуренція	Олігополія	Чиста монополія
Кількість фірм	Дуже багато	Багато	Декілька	Одна
Тип продукту	Стандартизований	Диференційований	Стандартизований або диференційований	Унікальний
Умови вступу на ринок	Дуже легкі	Порівняно легкі	Обмежені	Дуже складні
Контроль над цінами	Відсутній	Обмежений	Обмежений взаємозалежністю або значний	Значний або повний
Приклади	Сільське господарство	Виробництво одягу, взуття	Виробництво автомобілів, сталі	Місцеві підприємства комунальних послуг

1. Підприємницька діяльність.

2. Кошти підприємств та їх кругообіг

3. Витрати і прибуток підприємства

1. Ринкова економіка базується на підприємницькій діяльності окремих економічних суб’єктів, насамперед підприємців, спрямованій на одержання прибутку в процесі підприємницької діяльності.

Підприємництво (підприємницька діяльність) – це самостійна ініціативна господарська діяльність громадян та їхніх об’єднань, спрямована на одержання прибутку.

Суб’єктами підприємницької діяльності є фізичні (приватні) особи, юридичні особи та держава.

Підприємницька діяльність охоплює такі основні сфери: виробництво, торгівлю, фінанси, посередництво, страхова справа та інноваційна діяльність.

Розрізняють три основні форми підприємництва:

1) індивідуальне;

2) колективне (господарські операції здійснюються колективним суб’єктом);

3) державне (підприємства, що перебувають повністю або частково у власності держави).

Основним агентом ринкової економіки та організаційно-економічною і правовою структурою підприємницької діяльностіє фірма.

Фірма – це ділова і правова одиниця, яка володіє підприємством і веде на ньому господарську діяльність. Сучасна фірма може включати одне або кілька підприємств, що функціонують у будь-яких сферах народного господарства. У вітчизняному законодавстві не використовується прийняте у міжнародній практиці поняття “фірма”.

Підприємство – це самостійна господарська одиниця, яка використовує ресурси для виробництва товарів та послуг з метою одержання прибутку.

За формою власності підприємства поділяються на: 1) приватні (індивідуальні товариства та корпорації; 2) державні (засновані на державній власності); 3) комунальні (перебувають у власності відповідної територіальної громади).

За правовими формами організації приватні підприємства поділяються на: 1) одноосібне володіння (одноосібну власність); 2) партнерство; 3) корпорації (акціонерні товариства).

Одноосібне володіння – це підприємство, власником якого є одна особа чи сім’я, що самостійно веде справу у своїх інтересах, одержує весь дохід і повністю ризикує у бізнесі.

Партнерство (господарське товариство) – це вид підприємництва, яке базується на об’єднанні майна (паїв) різних власників. Вони здійснюють управління підприємством, у відповідності із статутом, з метою забезпечення свої економічних інтересів.

Корпорація (акціонерне товариство) – це правова форма бізнесу, юридично відокремлена від конкретних осіб, які нею володіють (акціонерів); капітал корпорації формується в грошовій формі, корпорація має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості. Вона відповідає за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Відповідно до характеру юридичної відповідальності, господарські товариства поділяються на: товариства з повною, обмеженою і додатковою відповідальністю.

На товариствах з повною відповідальністю засновники відповідають за зобов’язання як майном підприємства, так і особистим майном.

На товариствах з обмеженою відповідальністю засновники відповідають лише майном підприємства.

На товариствах з додатковою відповідальністю (командитне товариство) засновники підприємства відповідають за зобов’язаннями майном підприємства і частково особистим майном.

За національною належністю капіталу підприємства поділяються на: 1) національні (капітал належить підприємцям своєї країни); 2) закордонні (капітал є власністю іноземних підприємців); 3) спільні (капітал належить підприємцям двох або декількох країн).

З організаційної точки зору розрізняють наступні конкретні види підприємств: приватні, кооперативи, ТзОВ, малі підприємства, спільні підприємства, державні тощо.

В сучасних умовах виникнули нові форми підприємницької діяльності: лізинг, венчурне підприємництво, франчайзинг, технопарки та ін.

2. Функціонування підприємства вимагає наявності (володіння) певного капіталу (коштів). Капітал підприємства — це засоби вироб­ництва, інше майно та цінності, які використовуються в процесі виробництва.

Кругообіг коштів підприємств (капіталу) – це проходження ними трьох стадій (двох стадій обігу і стадії виробництва), перетворення його з однієї форми в іншу (грошову, продуктивну і товарну) і повернення у вихідну (грошову). Це можна виразити так:

(купівля засобі виробництва) (реалізація товарів)

де Г – гроші; Т – товар; ЗВ – засоби виробництва; РС – робоча сила; В – виробництво;... – переривання процесу обігу при переході до стадії виробництва і від неї до стадії обігу; Т' - виготовлена для реалізації продукція; Г' – гроші від реалізації продукції; Г' = Г + Г, де Г – авансовані гроші; Г – приріст грошового капіталу. Як правило, він «капіталізується» – використовується для подальшого розвитку виробництва. Процес виробництва не завершується одним кругообігом, а продовжується безперервно.

Залежно від особливостей функціонування капіталу у виробництві і способу переносу його вартості на вироблений продукт, він поділяється на основний і оборотний.

Основний капітал – це частка продуктивного капіталу, яка бере участь у багатьох виробничих циклах (кругообігах) і переносить свою вартість на вироблений продукт частинами, у міру зношення. Основний капітал включає будівлі, споруди, механізми, обладнання тощо. Вартість зносу основного капіталу компенсується амортизаційними відрахуваннями. Амортизація – це процес перенесення вартості основного капіталу на вартість виробленої продукції; відшкодування зносу основного капіталу.

Існують два види зносу основного капіталу – фізичний і моральний. Фізичний знос – матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці в процесі виробництва. Моральний знос (старіння) основного капіталу – це знос унаслідок створення нових, прогресивніших і економічно ефективніших засобів праці.

Оборотний капітал – це частка продуктивного капіталу, що переносить свою вартість на вироблений продукт повністю та бере участь в одному виробничому циклі (кругообігу). Він включає сировину, матеріали, комплектуючі тощо.

3. Процес виробництва – це процес використання виробничих ресурсів (факторів виробництва). Вартість ресурсів, використаних у процесі виробництва, є витратами виробництва.

Розрізняють витрати виробництва економічні і бухгалтерські.

Економічні витрати – це всі платежі, які повинні зробити фірми для забезпечення виробничого процесу. Економічні витрати включають:

· явні (бухгалтерські, зовнішні ) витрати – платежі, які здійснює підприємство зовнішнім постачальникам ресурсів.

· неявні (внутрішні, неоплачувані) витрати, які здійснює підприємство, використовуючи власні виробничі ресурси;

Економічні витрати поділяються на короткострокові та довгострокові, тобто витрати, що здійснюються відповідно в короткостроковому та довгостроковому періодах.

Короткостроковий період – це проміжок часу, протягом якого підприємство (фірма) не може змінити свої виробничі потужності, але він достатній для зміни кількості праці, сировини, матеріалів.

Довгостроковий період дозволяє підприємству змінити всі використовувані ресурси на продуктивніші (в тому числі виробничі потужності). Тривалість його залежить від специфіки виробництва, вартості обладнання та ін.

У короткотерміновому періоді витрати виробництва поділяються на: постійні, змінні, валові, середні та граничні.

Постійні витрати – це витрати, величина яких не залежить від кількості виробленої продукції, вони існують і при нульовому обсязі виробництва. До них відносяться оплата праці керівників, платежі за оренду приміщень та землі, охорону підприємства та ін.

Змінні витрати перебувають у прямій залежності від обсягу виробництва. Вони включають затрати на сировину, паливо, комплектуючі, оплату праці робітників та ін.

Загальні (валові) витрати – це сума витрат на всі ресурси, які використовуються для виробництва продукції; вони дорівнюють сумі постійних і змінних витрат.

Середні витрати (собівартість) – це витрати виробництва в розрахунку на одиницю продукції; вони дорівнюють відношенню валових витрат до кількості виготовленої продукції.

Граничні витрати – це додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції.

Основною метою діяльності підприємства в умовах ринкової економіки є отримання прибутку. Прибуток розраховується як різниця між валовим доходом і загальнимивитратами на виробництво та реалізацію продукції.

Валовий дохід – це загальна сума виторгу, яку отримує фірма від реалізації виробленої продукції і наданих послуг.

Розрізняють такі види прибутку: економічний, бухгалтерський та нормальний.

Економічний прибуток – це різниця між валовим доходом і економічними (явними і неявними) витратами виробництва.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між валовим доходом і бухгалтерськими (явними) витратами виробництва.

Нормальний прибуток – це мінімальний дохід, який повинен отримати підприємець, щоб залишатися у своєму бізнесі.

Величина прибутку підприємства дає змогу визначити ефективність його діяльності. Для цього найчастіше використовують показник рентабельності.

Рентабельність виробництва обчислюють як відношення прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормованих обігових коштів (у відсотках).

Рентабельність продукції визначають як відношення прибутку до витрат виробництва, виражене у відсотках.

Дата добавления: 2014-12-07