Лекція 5. Ринкова економіка: суть, функції і структура. Суб'єкти ринкової економіки

Ринок як категорія - це обмін. Але не просто обмін. Обмін може бути організованим по-різному. Ринок - це обмін, організований по законам товарного виробництва і обігу, сукупність відносин товарного і грошового обігу.

В кожному способі виробництва, в якому діє ринок, вік включається в систему відповідних йому виробничих відносин, обслуговує відповідні даній системі відношення власності.

Сучасний ринок — певна сукупність економічних відносин між домашніми господарствами, різними типами фірм та організацій (насамперед крупними компаніями) і державою (у тому числі наднаціональними органами) з приводу купівлі товарів і послугу сфе­рі обігу та механізм забезпечення цього процесу відповідно до за­конів товарного виробництва і грошового обігу.

Для ефективного функціонування такого ринку необхідні відповідні умови:

1. Реальний плюралізм форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинутих кра­їн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність (заснована як на власній, так і на чужій праці), колективна власність (у формі акціонерних компаній, кооперативів, власності трудових колективів тощо), державна власність, муніципальна власність, змішана форма власності як наслідок різних комбінацій названих форм.

2. Здатність суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін.Наявність такого впливу, що пе­редбачає існування монополій (у тому числі олігополій як колективних монополій), знижує ефективність функціонування ринку.

3. Розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації. Це пев­ною мірою послаблює монополістичні тенденції в економіці й сприяє ефективному функціонуванню сучасного ринку.

4. Добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки державою (за переважання економічних методів). Це створює передумови для існування регульованого ринку.

5. Наявність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність.

6. Конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності. Кількість їх у виробництві однотипної продукції повинна становити більш як 7—8, оскільки 1—2 суб'єкти — це монополія, а 3—5 — олігополія.

7. Розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-продажу (засоби виробництва, у тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність у формі патентів, ліцензій то­що, послуги, різні види цінних паперів — акцій, облігацій, сертифікатів тощо, гроші, нерухомість, предмети споживання та ін.).

8. Наявність ринкової інфраструктури. Тобто комплексу інститутів, підприємств, служб та установ, які забезпечують обслуговування ринку, купівлю-продаж різних об'єктів власності.

У певній сукупності економічних відносин, яку виражає категорія «ринок», ключову роль відіграють відноси­ни власності. Так, у процесі купівлі-продажу товарів і послуг здійснюються їх привласнення й відчуження, створюються передумови привласнення чужої неоплаченої праці (якщо йдеться про купівлю-продаж робочої сили на відповідній біржі); на фондовій біржі такі відноси­ни реалізуються через діяльність посередників-лідерів тощо (внаслідок привласнення засновницького прибутку, випуску цінних паперів інвестиційними компаніями та іншими методами).

Структура ринку — сукупність окремих ринків у межах національ­ної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.

Розрізняють ринки засобів праці, природних ресурсів, предметів праці, землі, робочої сили, праці, технології, інформації, товарів, нерухомості, послуг, ринок інтелектуальної власності, фінансовий ринок та ін. Більшість із них може бути поділена на локальні ринки. Так, ринок товарів поділяється на оптовий і споживчий ринки; ринок інтелектуальної власності — на ринок патентів, ліцензій, «ноу-хау», програм математичного забезпечення та ін.; фінансовий ринок — на ринок інвестицій (довготермінових кредитів), ринок грошей (короткотермінових кредитів), ринок валюти, ринок цінних паперів, ринок золота (у сучасних умовах він є водночас і ринком товарів).

Відповідно до ступеня монополізації розрізняють монополізований і олігополістичний ринки, яким проти­стоїть немонополізований ринок.

Монополізований ринок — ринок, на якому один-два виробники або продавці можуть зосередити у своїх руках усю або переважну масу виробленої продукції, всю сукупність товарів певного виду і диктувати ціни.

На немонополізованому ринку існує багато продавців, кожний з яких окремо неспроможний впливати на про­цес ціноутворення. На цьому ринку у розвинутих країнах світу діє найбільше господарюючих суб'єктів.

Олігополістичний ринок — ринок, на якому декілька продавців певних товарів чи послуг можуть домовлятися між собою (письмово або усно) щодо поділу ринків збуту і впливати на рівень цін, тобто існує групова монополія.

Між монополізованим і регульованим ринками спільним є те, що ці ринки — високоорганізовані, виникли й розвиваються на вищій стадії капіталізму, існують в умовах дії тенденції до підриву товарного виробництва. Відмінності між цими типами ринків:

1) монополізований (у тому числі олігополізований) охоплює тільки один сектор економіки і лише частково немонополізований (тією мірою, якою розвиваються контрактні відносини між крупними й середніми та дрібними підприємствами), а регульований — всю економіку в єдності трьох секторів (у тому числі державного), хоч і неоднаковою мірою;

2) суб'єктом регулювання монополізованого ринку є монополія (у тому числі й олігополія — колективна монополія), а суб'єктом регульованого — держава і наднаціональні органи;

3) мета такого регулювання в межах монополізовано­го ринку — привласнення монопольно високих прибут­ків, а мета державного — стабілізація економічної систе­ми, узгодження різних інтересів (приватних, колективних і суспільних), певне задоволення загальнонаціональних проблем.

Функції ринку: 1) апробація попиту та пропозицій, що обумовлює зв'язки між виробничниками і споживачами та диктує пропорції суспільно­го продукту; 2) забезпечення підсумкового признання суспільної цінності даного продукту і праці, затраченої на його виготовлення; 3) ринок являється дійовим стимулятором зниження виробничих затрат, бо головною умовою такого впливу є економічна обумовленість цін, вираження в них суспільне необхідних затрат праці з заліком потрібних якостей продукції.

Одним із критеріїв структуризації ринку є його поділ на ринок готової продукції та ринок замовлень (у тому числі державних, торговельних організацій).

Крім того, виділяють організаційно-функціональну структуру ринку, що містить контрактну систему закупівель: систему бірж, ярмарків, виставок та інших посередницьких структур із збуту товарів; прямі зв'язки між виробниками і збутовими організаціями (без посередників), між виробниками і споживачами; маркетинг, рекламу та ін., які формують інфраструктуру ринку.

Між різними видами, типами ринків, їх суб'єктами встановлюються складні прямі й опосередковані зв'язки, на основі яких формуються економічні закони розвитку й функціонування сучасного регульованого ринку.

Ринок має дуже складну внутрішню структуру. В найбільш загальному виді з неї можна включити наступні елементи: 1) ринок товарів; 2) ринок капіталів; 3) ринок робочої сили. Перший елемент для більш повної ха­рактеристики поділимо на ринок засобів виробництва; ринок сільськогос­подарської продукції; ринок споживчих товарів та послуг.

Суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова прак­тика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами ринкової економіки.

В останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб'єктів господарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили можливості й переваги великосерійного виробництва, гігантських підприємств та об'єднань. Водночас рентабельність і життєздатність малих форм господарювання, так званих малих підприємств, суттєво зросла. В результаті в країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає. У США, наприклад, функціонує понад 15 млн. малих фірм, тобто близько 80 відсотків усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНП досягла 43 відсотки, а в загальній чисельності найманої робочої сили — 58 відсотків.

Основні переваги малих фірм такі:

- незалежність дій, самостійність і свобода при виборі та здійсненні господарського маневру;

- індивідуалізована мотивація розумового ризику та високого кінцевого результату;

- чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, дії та результати роботи;

- гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що перманентно змінюються;

більш низькі управлінські витрати;

- націленість у завтрашній день, перспективу, що зумовлено активною інноваційною політикою фірми.

Це не означає, що малий бізнес не має недоліків. Вони є, і їх не менше, ніж переваг. Однак у цих формах постать власника, підприємця нероздільно пов'язана з функціями виробника.

Звідси його працелюбство, діловитість, турбота про завтрашній день.

Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю товаровиробників. Вони повинні мати свободу для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь-якою діяльністю, не забороненою законодавством, самостійно визначати виробничу про­граму, вибирати постачальників, споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, розпоряджатися доходами, що за­лишилися після сплати податків і внесення інших обов'язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати понад прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матеріальні стимули до ефективної праці.

Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвидше зростання самостійних товаровиробників — власників індивідуальних, колективних, кооперативних, без яких ринкова економіка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку гос­подарів як основних суб'єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товарно-ринкової саморегуляції, розпочати інтенсивну самоорганізацію всієї економічної системи при активній регулюючій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави.

Товарний обіг та відповідний ринок завжди мають вигляд парного відношення продавець - покупець, яке в окритій формі, відносно обігу, виражає внутрішні зв'язки та протиріччя між виробництвом і споживанням. Вони проявляються в сфері обігу як протиріччя між пропонуванням та по­питом.

Попит - це вираження потреби, яка виникає на ринку і забезпечена відповідними грошима, попит - це платіжоспосібна потреба. Якщо людина бачить у магазині модні речі та хоче їх придбати, але не має для цього відповідних грошей, то її потреби не можна розглядати як попит.

Пропонування - це сукупність товарів, що знаходяться на ринку або можуть бути доставлені туди. Воно забезпечується виробництвом, але не тотожне йому. Бувають випадки, коли виростили багатий врожай овочів та фруктів, але купити їх не можливо. Тут різниця між виробництвом і про­понуванням виступає достатньо зримо, хоча і в дуже спотвореному виді. Проте різниця має наявність завжди хоча б тому, що рух цін при незмінних масштабах виробництва змінює розміри пропонування. Звідси ясно, що рівновага попиту і пропонування не завжди означає рівновагу виробництва і попиту.

У відповідному співвідношенні попиту і пропонування як по окремим товарам, так і по їх групам, а також по товарній масі в цілому находить прояву кон'юнктура ринку. Вона складається і змінюється під впливом численних факторів (в тому числі це масштаби виробництва, розміри запасів, динаміка цін та грошових прибутків, організація торгівлі та реклами).

Нормальне, тобто адекватне економічним законам, співвідношення попиту і пропонування - це їх рівновага, або відповідність між масштабами та структурою пропонування, Ринкова рівновага - це в кінці кінців одна з прояв збалансованості, пропорційності в розвитку народного господарства. Порушення відповідності між попитом та пропонуванням призводить до виникнення диспропорцій в економіці і дуже негативно впливав на розвиток виробництва і рішення соціальних задач.

Результатом відставання пропонування від попиту є ріст цін, відрив їх від суспільне необхідних витрат праці. Така плата за порушення відповідності між попитом і пропонуванням, за серйозні провали в розвитку виробництва. Підвищення цін при цьому може проходити в рівних формах: як прямий ріст чи як окритий, в тому числі за рахунок асортиментних змін, коли покупець не хоче купляти старі вироби по стабільним цінам, а згоден, хоча і за вищу платню, купляти модні сучасні речі. Це породжує спекуляцію, продаж дефіцитних товарів з-під прилавка тощо. З подібними явищами правоохоронним органам, суспільству необхідно боротися, але викорчувати їх остаточно можливо лише економічним шляхом - при наявності надійної збалансованості попиту га пропонування.

Наслідки порушення відповідності попиту і пропонування не зводяться лише до росту цін. Деформація ринку, яка виникає внаслідок систематичного відриву пропонування від попиту, призводить до порушення нормального економічного обігу, веде знову до диктату виробничника. Уповільнюється процес оновлення продукції, серйозно гальмуються науково-технічний прогрес та підвищення якості товарів і послуг, посилюється фінансова нестабільність. Все це послаблює вплив економічних важелів і стимулів, дезорганізує виробництво і ринок.

Щоб не допустити подібних явищ, дуже важливо постійно вчитися мистецтву управління ринком з допомогою економічних важелів.

Ринок регулюється за допомогою різних методів: 1) прямих (наприк­лад, розповсюдження державних замовлень на стратегічно вадливі та пріоритетні в соціальному відношенні види продукції); 2) посередніх (ціни, фінансово-кредитні важелі, податки, реклама та ін.).

Особливо важливим регулятором, який впливає одночасно і на попит, і на пропонування, є ціни. З їх допомогою можливо дійсно стимулювати ріст масштабів та поліпшення якості пропонованих товарів і послуг, наповнення ринку. В той же час повинна бути продумана цінова політика, яка сприяє розширенню попиту на одні товари і звуженню його на інші.

Великі можливості має і система маркетингу - сукупність мір, заснованих на комплексному вивченні ринку, що забезпечують цілеспрямоване формування попиту на продукцію та послуги.

Дійовим каналом впливу на масштаби і структуру попиту є єдина політика прибутків. З її допомогою формується перш за все сукупний платіжоспосібний попит населення на товари та послуги.

Одним з важелів регулювання попиту є баланс грошових прибутківта витрат населення.

Планомірно повинні регулюватись також гроші, які залишаються в розпорядженні підприємств та об'єднань. Це досягається за допомогою нормативів розподілу прибутку та фондів економічного стимулювання. Таким чином визначаються масштаби попиту на продукцію виробничо-технічного призначення, яка іде на переозброєння виробництва та на розвиток соціальної сфери (будівництво житла, дитячих закладів тощо).

Одним з важливих каналів регулювання є зміна структури витрат населення.

Важливою особливістю сучасних підходів до регулювання ринку є те, що центральні економічні органи беруть на себе формування макропропорцій попиту і пропонування щодо мікропропорцій (по окремим групам товарів, по взаємовідношення між конкретними постачальниками і споживачами), та вплив на них, як правило, може бути лише посередніми методами, при яких підприємствам та громадянам даються достатньо широкі права для прийняття рішення і свободи маневру.

Дата добавления: 2014-12-07