ТЕМА 1.9. Комунальне господарство міст

Місцевий характер і виробничі особливості міського господарства накладають своєрідність на систему життєзабезпечення міста та організаційну структуру житлово-комунального господарства.

За характером послуг, що надаються, комунальні підприємства діляться на три групи:

· санітарно-технічні (водопроводи, каналізації, лазні й пральні, підприємства із санітарного очищення міст);

· енергетичні (електростанції, електромережі та ін.);

· транспортні (метрополітени, міський пасажирський електротранспорт).

У сукупності ці підприємства і організації житлового господарства та впорядкування міст складають самостійну галузь системи життєзабезпечення міста - комунальне господарство.

Комунальні підприємства надають послуги всім категоріям споживачів у населених пунктах України. Загальним для них є те, що надавані послуги здійснюються у межах одного адміністративного району. До цієї групи відносяться підприємства із строгою технологічною схемою виробництва продукції або послуг: водопроводи, системи каналізації, підприємства санітарного очищення міста.

На відміну від підприємств першої групи, електростанції і електромережі, як правило, реалізують послуги не тільки в зонах адміністративного району, а й там, де знаходиться споживач.

Обсяг виробництва продукції комунальних підприємств залежить від умов її реалізації. Підприємства обслуговують територію, межі якої визначаються, з одного боку, розвитком мережного господарства і з другого боку зручностями у використанні споживачами, в першу чергу, населенням.

Суспільству, окремим колективам властива певна мета діяльності. Організаційний і економічний механізм досягнення поставленої перед будь-якою галуззю мети має загальні риси й принципи. Але кожному конкретному виду діяльності властиві свої особливості, обумовлені складом реалізованих функцій, які залежать від конкретних ланок і їх місця в організаційній структурі системи управління, ступеня централізації рівня самостійності і зовнішніх зв'язків.

За своїм змістом і структурою житлово-комунального господарства як складова міського господарства ‑ складний об'єкт управління, що функціонує на базі інженерно-індустріальних методів. Йому властиві всі основні риси, характерні для суспільного виробництва.

Інтенсифікація виробництва, реалізація науково - технічного прогресу в галузі реалізуються останніми роками наростаючими темпами, що відображено в основних тенденцію економічного зростання. Це має великий вплив на масштаби характер і обсяг виробничо-господарської діяльності. Рівень, основні риси й темпи розвитку, матеріально-речовий зміст продуктивних сил галузі сприяють реалізації довготривалих соціально-економічних програм.

Така діалектична єдність обумовлює необхідність пошуку найраціональніших методів реалізації науково-технічного прогресу і підвищення ефективності використання його досягнень. Прискорення наукового прогресу, розширення діапазону застосування його досягнень, перехід на переважно інтенсивні методи господарювання приводять до значного підвищення ролі управління, вирішенні житлово-комунальним господарством соціально-економічних завдань суспільства. Коливання суспільних потреб і можливостей їх задоволення виявляються в цій галузі найбільш рельєфно.

Об'єкти в системі управління житлово-комунальним господарством функціонують на основі підвищення ефективності управління ним і громадським виробництвом. Тут найбільш конкретно виявляється тісний взаємозв'язок економіки з соціальними результатами. Економічні аспекти підвищення ефективності управління міським господарством мають подвійне вираження: з одного боку, вони є змістом діяльності об'єкта управління, а з другого ‑ мають зовнішній прояв, що характеризується головним чином соціальними результатами.

Для виробничо-господарської діяльності житлово-комунального господарства характерний ряд специфічних особливостей: відсутність взаємозв'язку підцелей досягнення глобальної мети; органі­заційна побудова за територіальною і галузевою ознакою, подвійне підпорядкування, соціальний відгук на результати діяльності, нерівномірність попиту та ін. Все це визначає ЖКГ як складну, багатоелементну динамічну організаційно-економічну систему.

Особливістю житлово-комунального господарства є також те, що в його галузі, підгалузі, об'єднання, підприємства вирішують складний комплекс виробничих завдань, забезпечуючи ефективне функціонування складових національного господарства. У виробничому процесі галузі найбільшу питому вагу складає діяльність з експлуатації житлових фондів (до 80% загального обсягу). Це не випадково, оскільки сере­д широкого кола економічних і соціальних проблем, пов'язаних з підвищенням народного добробуту, найбільш гострою є житлова проблема. Від діяльності комунальних служб, як забезпечуються споживачі водою, теплом, електричною енергією від того який санітарний стан населених місць, як функціонують громадський транспорт і інженерне обладнання будівель і споруд, залежать не тільки настрій і здоров'я людей, але і їх працездатність, що безпосередньо позначається на продуктивності праці.

У цілому особливості житлово-комунального господарства обумовлюють своєрідність і специфіку його діяльності, яка надзвичайно многогранна: експлуатація житлових фондів; теплоенергетика; газове господарство; готельне господарство; водопостачання; очищення стічних вод; міське освітлення; електричний транспорт; лазнево-пральне господарство; медичне обслуговування, рекреація; комплексне впорядкування територій; санітарне очищення; зелене будівництво; озеленення; експлуатація ліфтового господарства; ритуальне господарство; технічна інвентаризація основних фондів; ремонтно-будівельне виробництво; підготовка і перепідготовка кадрів; виробничо-технологічна комплектація; аварійна служба інженерного обладнання; довідково-інформаційна, інспекційна та інші служби.

Відомча роз'єднаність ускладнює проведення єдиної технічної політики, централізації і оптимізації розподілу трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, не дозволяє зосередити керівництво житлово-комунальним господарством і управління ним в єдиному органі, створити систему автоматизованого управління, впроваджувати прогресивні методи перспективного, поточного, територіального і галузевого збалансованого планування.

Відмінність у плануванні, обліку й звітності, відсутність єдиної управлінської інформації практично не дає можливості об'єктивно оцінити стан об'єкта управління в цілому і окремого регіону, конкретної галузі, підгалузі або служби, створити галузеву систему управління на основі цільових комплексних програм.

Істотними особливостями галузі є:

· нетранспортабельність кінцевого результату функціонування, призначеного для забезпечення поселення (вода, очищення стоків, теплова енергія, ремонтно-будівельне виробництво комплексне впорядкування та ін.);

· збіг за часом процесів виробництва і споживання;

· неможливість складування;

· нерівномірність попиту за сезонами року, місяцями, тижнями, днями і годинами доби.

Технічний стан житлових фондів значною мірою визначається ефективністю прийнятої системи заходів з відновлення конструктивних елементів житлових будівель та їх збереження. Головними при цьому є комплексний і груповий капітальні ремонти (включаючи комплексне впорядкування прилеглої території), що виконується ремонтно-будівельною галуззю. Проте, як показує практика, положення тут дуже складне.

Однієї з особливостей процесу виробництва галузі виступає утримання житлового фонду, будинкового обладнання. Воно забезпечується мережею державних та приватних підприємств з експлуатації об'єктів нерухомості. Впровадження системи комплексного поточного ремонту, включаючи квартирний ремонт, об'єднаних диспетчерських систем (ОДС) дозволяє організовувати утримання житла в період між капітальними ремонтами, ширше впроваджувати засоби механізації.

Каналізування та водовідведення в містах.

Зміст і завдання управління міським житлово-комунальним господарством визначаються ринковими відносинами і ступенем їх формування в макросередовищі. Управління міським водопровідним господарством є складною сукупністю економічних, екологічних, технічних і юридичних відносин.

Водопровідні й каналізаційні підприємства є частиною житлово-комунального господарства. Форма організації водопровідно-каналізаційного господарства залежить перш за все від масштабів його діяльності, виробничої потужності, відомчої підлеглості. Водопровід і каналізація міста, як правило, входять до складу виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства.

У невеликих містах водопровід і каналізація об'єднуються з деякими іншими комунальними підприємствами в комунальний комбінат, підпорядкований міському управлінню комунального господарства. У крупних містах існують управління водопровідно-каналізаційного господарства, підпорядковані безпосередньо міськвиконкомам.

Багато населених пунктів користуються водою з водопроводів, підвідомчих промисловим підприємствам і організаціям, або забезпечуються водою одночасно з відомчих і комунальних водопроводів. В останньому випадку комунальні водопроводи оплачують промисловим підприємствам вартість одержуваної від них води, стягуючи з населення плату за всю воду, що подається, за встановленими тарифами.

Структура управління водопровідно-каналізаційним господарством залежить від масштабів підприємства і значення цього господарства для технологічного процесу виробництва.

Для експлуатації складного водного господарства на крупному підприємстві організовується цех водопостачання. У його віданні знаходяться, як правило, джерела питного і виробничого водопостачання, водозабірні споруди, насосні станції, охолоджуючі пристрої оборотної води, мережі водопроводів і каналізації загальнозаводського значення, очисні споруди, у тому числі ставки-освітлювачі, шламонакопичувачі та інші об'єкти.

У складі, наприклад, агломераційного і коксохімічного виробництва на металургійному заводі іноді додатково організовують самостійні цехи водопостачання для експлуатації водного господарства цих виробництв. Для експлуатації внутрішніх систем водопостачання і каналізації і локальних очисних споруд в основних цехах заводу створюють санітарно-технічні служби, а в допоміжних цехах - бригади сантехніків, підпорядковані механікам цих цехів.

Технічне керівництво цехами водопостачання і санітарно-технічними службами здійснює головний енергетик заводу, контроль за їх роботою покладений на цех водопостачання. Для ремонту устаткування створюють спеціалізовані бригади, які обслуговують цехові об'єкти одного профілю. Межі районів обслуговування суміжних цехів і інструкції про взаємодії їх персоналу затверджуються наказом директора підприємства. До наказу додається схема районів обслуговування з чіткою нумерацією споруд і арматури на мережах. На заводах більш дрібного масштабу є один цех водопостачання, що знаходиться у віданні головного механіка і здійснює експлуатацію водопровідно-каналізаційного господарства бригадою сантехніків.

Основними завданнями експлуатації водопровідно-каналізаційних систем підприємства є:

· безперебійна подача води до агрегатів у необхідній кількості та певної якості для забезпечення їх ритмічної роботи;

· безперебійне відведення стічних вод і їх ефективна обробка з метою використання очищених вод повторно і в оборотних циклах;

· скорочення і повне припинення скидання технологічних стічних вод за межі підприємства з метою виключення забруднення поверхневих і підземних вод;

· усунення в найкоротші терміни аварій і ретельне вивчення причин їх появи для попередження в майбутньому;

· сучасне і високоякісне проведення поточного і капітального ремонтів у терміни, встановлені діючою інструкцією про планово-запобіжний ремонт.

Інженерно-технічний персонал водопостачання розробляє і здійснює заходи щодо подальшого розвитку водного господарства заводу для задоволення потреб його виробництва, підвищення продуктивності праці, зниження витрат на водопостачання, упровадження нової техніки і технології, наукової організації праці, підвищення кваліфікації персоналу і культури виробництва.

При існуючій економічній і політичній ситуації в Україні багато галузей міського комунального господарства (у тому числі водопостачання) виконують свої функції не так якісно, як цього потребують сучасні умови. У зв'язку з цим виділимо деякі пропозиції щодо удосконалення галузі.

Перш за все це стосується обслуговування, оскільки використання праці некваліфікованих робітників і співробітників, які працюють на даних підприємствах вимушено, приводить до зниження якості обслуговування. Далі треба сказати про якість води, що поставляється споживачам, яка часто не відповідає вимогам норм і не придатна для вживання у харчовій промисловості і в побуті без відповідної обробки. Це залежить деякою мірою від устаткування на підприємствах, яке зношене і застаріле по відношенню до сучасних технологій в інших країнах, а також від труб, які також застаріли і зношені, через що тут часто відбуваються аварії, особливо в холодну пору року. Рекомендується застосовувати труби, що не піддаються руйнівній дії корозії і блукаючих струмів.

Рекомендується також установка споживачам приладів обліку витрати води, що дозволить економити як саму воду, так і бюджет користувачів.

Водні ресурси є запасами поверхневих (річки, озера, водоймища, ставки, канали і льодовики) і підземних вод. Основну частину водних ресурсів України складає річковий стік, що є відновлюваним ресурсом, і розвідані запаси прісних підземних вод. Проте їх розподіл по території країни вкрай нерівномірний. У даний час питома вага підземних джерел становить не більше 17% загального водоспоживання міст, в основному з порівняно невеликою чисельністю населення - до 150-120 тис. чіл.

Раціональне використання водних ресурсів припускає забір води з природних джерел у межах, що не порушують процесу відновлення вод і не змінюють їх рівень, а також розмір площ водоймищ, водний і сольовий режим річок і водоймищ.

За призначенням водокористування підрозділяють на господарсько-питне, комунальне, сільськогосподарське, промислове, транспортне. За принципом придатності для використання поверхневі води класифікуються:

· чиста вода, придатна для всіх видів водокористування;

· малозабруднена вода, придатна для використання після відповідної підготовки тільки для комунальних потреб і деяких видів промислового водоспоживання, а також для купання населення;

· забруднена вода, придатна після її обробки для промислового споживання;

· сильнозабруднена вода, не придатна для пиття і промислового використання.

Найкрупнішим споживачем води є сільське господарство, промисловість, включаючи енергетику, і ЖКГ міст. Основною причиною скорочення експлуатаційних ресурсів води в містах і виникнення її дефіциту є забруднення поверхневих і підземних вод хімічними засобами захисту рослин і мінеральними добривами в сільському господарстві, скидання теплої води від теплових і атомних електростанцій. Забрудненню води сприяють скидання у водоймища неочищених і не повністю очищених виробничих і побутових стоків, організація звалищ поблизу водоймищ, буропідривні роботи, видобування піску і гравію з русел річок.

Водозабезпечення всіх категорій споживачів населеного пункту водою здійснюється системою водопостачання, що є взаємозв'язаним комплексом окремих споруд, до яких відносяться:

· водозабірні споруди для одержання води з природних джерел,

· водоочисні споруди,

· насосні станції,

· трубопроводи, для транспортування і розподілу води в місті,

· системи водопостачання у споживачів.

Водопостачання міст повинне безперебійно і надійно забезпечувати споживачів водою високої якості відповідно до ГОСТ 2874-84 "Вода питна" в необхідній кількості при мінімальній витраті на будівництво і експлуатацію систем водопостачання і раціональному використанні водних ресурсів.

Міста забезпечуються водою від природних джерел: поверхневих (річок, озер та ін.), підземних (артезіанських, джерельних та ін.) і змішаних. Водопостачання міст від природних вод може здійснюватися централізовано або децентралізовано. Забезпечення житлово-комунальних потреб міста у воді проводиться переважно централізованими системами водопостачання.

Децентралізовані системи забирають воду від локального джерела і забезпечують індивідуальний об'єкт - промислове підприємство, спортивний комплекс, адміністративний комплекс, групу окремо розташованих будівель та ін. Централізовані системи, забезпечуючи житлові та виробничі зони, постачають воду всім об'єктам, що знаходяться в цих зонах.

У містах найчастіше здійснюється єдина система водопостачання, що забезпечує господарсько-питні виробничі й протипожежні потреби. Для особливо важливих об'єктів створюються самостійні системи протипожежних водопроводів із забором води з міської мережі через гідранти за допомогою пересувних насосних установок.

Залежно від якості початкової води та вимог, що ставляться споживачами, системи водопостачання оснащуються спорудами для очищення води і поліпшення її якості або споживають воду без очищення.

Залежно від способу регулювання витрат води в системах водопостачання розрізняють системи з баштами, з напірними резервуарами і безбаштові. Вибір систем водопостачання в містах проводять на підставі техніко-економічного обґрунтування в кожному конкретному випадку і залежно від місцевих умов. Водопостачання з артезіанських свердловин вимагає менших капітальних вкладень ніж при використанні поверхневих вод. Ці системи більш прості в експлуатації. Але використання підземних джерел обмежується потужністю водоносних шарів і глибиною їх залягання.

Побутові стічні води (господарсько-фекальні) поступають з ванн, раковин, унітазів, що знаходяться в житлових, громадських і виробничих будівлях. Ці води містять органічні забруднення (до 60%) і близько 40% відходів мінерального походження, а також забруднень бактерійного походження. Мінеральні забруднення складаються з піску, глинистих речовин, шлаків, розчинів мінеральних солей, кислот, лугів та ін.

Органічні забруднення бувають як рослинного (залишки рослин, плодів), так і тваринного походження (фізіологічні виділення людей і тварин, жирові речовини, органічні кислоти).Концентрація забруднень залежить від норми споживання води, тобто від ступеня розведення їх водою.

Виробничі стічні води містять органічні й мінеральні забруднення, вид яких залежить від характеру виробництва і технологічного процесів, вживаного на підприємствах. Атмосферні стічні води (дощові і талі) мають різноманітний склад і в основному містять мінеральні забруднення. Ці води вважаються умовно чистими, тому їх скидають у водоймища без очищення. До умовно чистих вод відносяться також стічні води деяких виробництв після процесу охолодження машин, механізмів і окремих видів продукції (в енергетиці, теплоенергетичній промисловості, машинобудуванні та ін.).

Залежно від складу забруднення стічних вод системи їх каналізування підрозділяються на побутові (господарсько-фекальні), виробничі й атмосферні, а за способом відведення стічних вод - на загальносплавні, роздільні, напівроздільні комбіновані.

Загальносплавна система каналізації - це система, при якій по одній мережі труб і головному каналу відводяться за межі міста на очисні споруди стічні води всіх видів забруднення (побутові, виробничі й атмосферні) (рис. 5). Колектори загальносплавної каналізації мають великі перерізи, тому їх будівництво потребує великих витрат.

Загальносплавну систему каналізації доцільно застосовувати при можливості влаштування самотічної збірної міської мережі, малої протяжності напірного.загородного колектора (не більше 1 км) і малої забрудненості стічних вод.

При роздільній системі прокладають дві самостійні мережі, з яких одна служить для побутових і забруднених виробничих вод, а друга - для відведення дощових і умовно чистих виробничих вод. Перша мережа називається побутовою, а друга - дощовою, або водостічною. Якщо дощову мережу не прокладають, то систему називають напівроздільною. У цьому випадку відведення атмосферних вод здійснюється каналами у водоймища. Як правило, це відбувається в малих містах і селищах міського типу.

Комбінована система каналізації допускає влаштування в окремих районах міста різних систем каналізації, а також відведення перших потоків (брудних) дощових вод в мережу побутової каналізації через спеціальні камери ливнезпуски.

Система каналізації складається з таких основних елементів:

· внутрішніх пристроїв, призначених для приймання стічних вод і їх відведення в зовнішню каналізаційну мережу;

· зовнішніх мереж, що відводять стічні води самопливом до очисних споруд або насосних станцій;

· насосних станцій, призначених для перекачування стічних вод із знижених ділянок мережі;

· напірних водоводів, призначених для транспортування стічних вод від насосних станцій;

· споруд для очищення і знезараження стічних вод, а також обробки опадів;

· випусків очищених вод у водоймища, за допомогою яких забезпечуються змішання стічної води з водою водоймища (через скидовий трубопровід і оголовок, розміщені в руслі водоймища нижче за межу міста за течією річки на відстані, узгодженій з місцевими органами влади і санітарного нагляду).

Каналізаційні мережі прокладають згідно з рельєфом місцевості. Вся каналізована площа міста розділяється на ділянки, території - так звані басейни каналізування. У межах цих басейнів мережі каналізації економічно влаштовувати самотічними, для чого передбачається значне заглиблення мережі (до 6-7 м) з метою створення в ній відповідного ухилу. На каналізаційній мережі влаштовують оглядові колодязі для огляду, промивки і прочищення води від засмічення. При використанні насосів глибина закладання труб може бути зменшена за рахунок влаштування додаткових станцій перекачування.

Тільки на окремих ділянках (залежно від рельєфу місцевості, розташування очисних споруд та інших умов) стічні води перекачуються насосами по напірних трубопроводах. Каналізаційні насосні станції підрозділяються на місцеві, що служать для перекачування стоків від окремих будівель в мережу; районні, що перекачують стоки від окремих басейнів каналізування у головний канал; головні, що перекачують всі стоки на каналізаційну станцію очищення по заміському каналу.

Розрізняють централізовану, децентралізовану й регіональну схеми каналізування населених місць. При централізованій схемі стічні води всіх басейнів каналізування в місті направляють поодинці або по декількох колекторах на єдину станцію очищення, розташовану нижче за містом. При децентралізованій схемі є дві або декілька станцій. При регіональній або районній схемі стоки від декількох населених місць і міст прямують на єдині очисні споруди по декількох колекторах або каналах.

Економічність систем каналізації залежить від рівня концентрації каналізаційних очисних споруд, розташування водоймищ, рельєфу місцевості, потужності водоймища, санітарних вимог до водного джерела. Рівень питомих капітальних вкладень в системи каналізування у містах (з розрахунку на одного жителя) коливається: із зростанням чисельності населення міст питома вартість очисних споруд скорочується майже вдвічі але вартість мереж при створенні централізованих систем значно зростає. Проте при різних методах очищення стічних вод, застосування яких диктується екологічними вимогами, що перш за все ставлять до водного басейну, в який скидаються очищені стоки, встановлюються різні величини капітальних і експлуатаційних витрат. При знятті забруднень від 90 до 97% (при глибокому очищенні) ці витрати збільшуються на 50-100% в порівнянні із зняттям забруднень до 90% рівня. Усереднена кошторисна вартість зняття 1% забруднень при їх рівні до 30% складає 0,5, з 31 до 60% - 0,9, з 61 до 90% - 1,8, а з 91 до 98% - від 25 до 30 грн/м³.

Стічні води, що скидаються у водоймище без всіх стадій технологічного очищення, погіршують його стан і умови подальшого використання річкової води. Залишкові забруднення складають після повного біологічного очищення близько 15 мг/л; подальший процес самоочищення водоймища (мінералізація органічних речовин і відмирання бактерій у водоймищі) залежить від витрати стічних вод, глибини і потужності водоймища, потреби в кисні на окислення речовин, який поповнюється головним чином за рахунок надходження їх з атмосфери на поверхню водоймища. При недостатності кисню, особливо в непроточних водоймищах, вони заростають синьо-зеленими водоростями. У водоймищах зникає жива фауна і настає екологічна катастрофа. Тому захист водоймищ є обов'язковим.

При проектуванні системи каналізування міста повинні враховуватися всі необхідні заходи щодо зниження концентрацій шкідливих забруднень до величини гранично допустимих концентрацій. Відповідні рішення приймаються у кожному конкретному випадку на основі гідрогеологічних і гідродинамічних особливостей водоймищ відповідно до "Правил охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами".

Так, наприклад, в р. Харкові скидання стічних вод дозволено тільки після доочистки стічних вод із змістом остаточних забруднень близько 4-5 мг/л, а в інших містах промисловість майже повністю перейшла на замкнутий цикл водозабезпечення без скидання стічних вод у водоймище. Введення нових промислових об'єктів без забезпечення очищення їх стічних вод не разрешается, в різних галузях промисловості широко упроваджується водозберігаюча технологія яка позволить стримати зростання потужностей промислових каналізаційних очисних споруд і скоротити розмір засобів, що витрачаються на заходи щодо захисту водоймищ від забруднень.

Дата добавления: 2014-12-07