Зобов'язання – це кредиторська заборгованість банку, яка виникла в результаті попередніх операцій і яка повинна бути погашена в певний термін. 1 страница

До зобов'язань банку належать:

- залишки на коррахунках банків;

- залишки на поточних рахунках клієнтів;

- депозити – термінові і до запитання;

- міжбанківські кредити, у тому числі і одержані в НБУ.

- кредиторська заборгованість

Аналізуючи зобов'язання банку, необхідно дати їм кількісну і якісну оцінку. Перш за все слід враховувати, що більшість зобов'язань є платними, унаслідок чого витрати банку збільшуються. Але серед зобов'язань є і дешеві ресурси:

- депозити до запитання;

- кредиторська заборгованість.

До дорогих ресурсів належать:

- термінові депозити;

- міжбанківські кредити і депозити.

Збільшення зобов'язань банку оцінюється позитивно, оскільки це свідчить про збільшення суми кредитних ресурсів. Чим більше питома вага термінових депозитів, тим більше стабільна частина ресурсів комерційного банку. Це позитивно позначається на його ліквідності і знижує залежність від міжбанківських кредитів.

Аналіз ліквідності банку.

Ліквідність банку – це його здатність своєчасно виконати свої грошові зобов'язання. Визначається збалансованістю між термінами і сумами погашення активів і термінами і сумами виконання зобов'язань банку, а також термінами і сумами інших джерел і напрямів використовування засобів.

Як відомо, основним джерелом доходу банку є трансформація короткострокових пасивів у відносно довгострокові активи. Якщо банк перевищує розумну межу розбіжності в термінах, то можуть виникнути проблеми з ліквідністю. Навіть якщо вона виявляється в м'якій формі, банк повинен звернутися за позикою на грошовий ринок (узяти міжбанківський кредит). Банки повинні володіти доступними ліквідними активами, які можна легко перетворити на готівку. Пошук доступних ресурсів для оперативного підвищення ліквідності – це функція управління як активними, так і пасивними операціями.

Збалансованість між статтями активів і пасивів можна визначити за допомогою таких коефіцієнтів:

Коефіцієнт Загальна сума виданих кредитів

співвідношення = --------------------------------------------------

позик і депозитів Зобов'язання (кредитні ресурси)

Цей коефіцієнт характеризує здатність банку привертати депозити для підтримки своїх кредитних операцій і надавати їх в кредит. Високе значення цього коефіцієнта традиційно асоціюється з великим ризиком, оскільки свідчить про слабку ліквідність.

Оптимальне значення даного коефіцієнта – в межах 0,7 – 0,8.

Коефіцієнт Високоліквідні активи

термінової = ---------------------------------------------

ліквідності Підвідсоткові зобов'язання

Цей коефіцієнт допомагає оцінити здатність банку одночасно погасити всі свої зобов'язання. Оптимальне значення коефіцієнта – 0,15 – 0,20, тобто до ризику можуть бути схильні не більше 85% зобов'язань або не менше 15% зобов'язань повинні покриватися високоліквідними активами банку.

Загальна оцінка чинників прибутковості банку.

Фінансовим результатом діяльності банку є прибуток, який в основному залежить від співвідношення його доходів і витрат. Основним інформаційним джерелом для аналізу фінансових результатів є звіт про прибутки і збитки комерційного банку.

Прибуток банку:

- прибуток від основної діяльності, яка визначається як різниця між банківськими доходами і витратами;

- валовий прибуток, в який окрім прибутку від основної діяльності, входять небанківські доходи і витрати, відрахування в резерви, непередбачені доходи і витрати;

- чистий прибуток, який залишається у розпорядженні банку після сплати податку на прибуток.

Доходи – це збільшення економічних вигод протягом звітного періоду завдяки зростанню активів або зменшенню зобов'язань, які примножують капітал і не є внесками акціонерів. Доходи підрозділяються на банківські і небанківські.

До банківських належать доходи, безпосередньо пов'язані з діяльністю банку, а саме:

- процентні;

- комісійні – по всіх послугах, наданих контрагентам;

- торгові;

- інші банківські операційні доходи.

Небанківськими вважаються доходи, які не торкаються основної діяльності банку, але забезпечують її здійснення (доходи від продажу основних засобів, платня за аудиторські послуги, платня за орендні послуги).

На підставі аналізу структури доходів банку можна зробити ряд висновків.

Основна функція банку – привертати засоби (це в основному власний капітал і депозити) і інвестувати в продуктивні активи для отримання процентного доходу. Крім того, банк надає платні фінансові послуги, формуючи, таким чином, дохід від них у вигляді комісійних.

Так, збільшення питомої ваги комісійних доходів свідчить про те, що банк має проблеми з отриманням основного процентного доходу. Збільшення непроцентних доходів сприяє приросту доходів банку без збільшення балансу. Але, як правило, платні послуги трудомісткі і вимагають відповідної кваліфікації персоналу, що приводить до зростання операційних витрат. Тому цілком, можливо, що банк, рівень доходів якого від платних послуг вище від середнього, буде більше витрачати на виплату заробітної платні. Швидке збільшення доходів від платних послуг може свідчити про те, що банк веде ризиковану діяльність (надання гарантій, валютний арбітраж).

Витрати - це зменшення економічної вигоди в звітному періоді, викликане використовуванням активів або появою заборгованості, що приводить до зменшення власного капіталу.

Якщо доходи збільшують суму капіталу, то витрати її зменшують.

До витрат банку відносяться:

- процентні витрати;

- комісійні витрати;

- інші банківські операційні витрати;

- інші небанківські операційні витрати;

- відрахування в резерви.

Розрахунки між підприємствами незалежно від форми власності здійснюються шляхом безготівкових перерахувань через комерційні банки (КБ) і регулюються спеціальними правилами. Проте в практиці проведення розрахунків допускаються порушення та зловживання. На їх виявлення й попередження роз­раховані аудиторські перевірки.

Метою перевірки банківських операцій є встановлення:

кількості відкритих і використаних у розрахунках рахунків, законність здійснення операцій за кожним із них;

своєчасності, законності, достовірності й доцільності відображених на рахунках у банках здійснених операцій щодо надходження та списання грошових коштів;

обґрунтованості отримання й використання кредитів і позик, своєчасності їх погашення;

дотримання стану платіжно-розрахункової дисципліни щодо укладених договорів та ін.

Метою аудиту валютних операцій є перевірка:

правильності та законності відкриття валютних рахунків;

повноти й своєчасності зарахування валютної виручки;

законності використання валюти-готівки тощо.

Насамперед аудитор перевіряє правильність відкриття рахунку в комерційному банку. Наступним етапом аудиту є перевірка правильності ведення аналітичного й синтетичного обліку за кож­ним із відкритих у комерційних банках рахунком.

Аудитор встановлює підтвердження кожної операції, яка відображена у виписці з особового рахунку в банку, первинними документами. Така взаємозвірка має поєднуватися з контролем за банківськими документами суті проведених операцій. У процесі перевірки аудитор звертає особливу увагу на правильність оформлення первинних документів, відповідність назви платежу фактично проведеній господарській операції, а також на додатки до первинних документів та договори, положення тощо.

Лекція 14. Аудит фінансів підприємства

14.1. Аудит інвестицій

14.2. Аудит фінансової звітності

14.3. Аудит фінансової стійкості підприємства

14.1. Аудит інвестицій

Метою аудиту інвестицій є встановлення законності здійснення операцій та достовірності відображення їх у бухгалтерському обліку. Завданням аудиту інвестицій є перевірка:

статутних документів підприємства щодо прийнятої ним інвестиційної політики;

вартості об’єктів та законності витрат, пов’язаних із капітальними інвестиціями;

правильності первісної оцінки фінансових інвестицій та на дату балансу;

правильності постановки обліку інвестицій на підприємстві;

обґрунтованості відображення інвестицій на синтетичних рахунках бухгалтерського обліку;

відповідності даних відображення інвестицій на синтетичних і аналітичних рахунках;

інвестиційної активності підприємства;

ефективності інвестиційної діяльності підприємства.

Правовою основою аудиту інвестицій є Закони України: «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; «Про інвестиційну діяльність»; «Про цінні папери та фондову біржу»; «Про режим іноземного інвестування»; «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»; «Про оподаткування прибутку підприємства»; положення (стандарти) бухгалтерського обліку та ін.

Джерелами перевірки є: первинні документи, бланки і реєстри цінних паперів, патенти, ліцензійні договори, свідоцтва, акти техніко-економічної експертизи, технічна документація, Головна книга і регістри аналітичного обліку, фінансова звітність. Методи перевірки залежать від видів інвестицій: фінансових, капітальних.

Правильність аудиторського висновку щодо фінансових інвестицій підприємства значною мірою визначається врахуванням тих змін, що відбулися в розумінні їх сутності, первісної оцінки та оцінки на дату балансу, бухгалтерському обліку.

Фінансові інвестиції поділяють на: довгострокові фінансові інвестиції; поточні фінансові інвестиції. Основним критерієм поділу фінансових інвестицій на довгострокові й поточні є мета здійснення (придбання) інвестицій. До довгострокових фінансових інвестицій належать інвестиції на період більше одного року, а також всі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Поточні інвестиції відображують фінансові інвестиції на строк, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). Еквіваленти грошових коштів — короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

Довгострокові фінансові інвестиції можна поділити на дві групи: боргові; пайові. Довгострокові боргові фінансові інвестиції характеризуються: відсутністю права участі в капіталі об’єкта інвестування; доходом у вигляді процента; визначеним строком обігу та ін.

Довгострокові пайові фінансові інвестиції характеризуються: засвідченням право інвестора на частку в капіталі об’єкта інвестування; доходом у вигляді дивідендів; відсутністю встановленого строку обігу; різницею між вартістю придбання та номінальною вартістю не амортизується.

Довгострокові та поточні фінансові інвестиції обліковуються на різних рахунках. Побудова аналітичного обліку має забезпечити можливість отримання інформації про довгострокові фінансові вкладення в об’єкти як на території країни, так і за кордоном.

Завданням аудиту фінансових інвестицій є перевірка правильності: первісної оцінки фінансових інвестицій; оцінки фінансових інвестицій на дату балансу; організації бухгалтерського обліку фінансових інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства; організації бухгалтерського обліку фінансових інвестицій для ведення спільної діяльності.

За бажанням замовника аудит можна розпочати з інвентаризації фінансових інвестицій підприємства. Вона зводиться до перевірки фактичної наявності цінних паперів, які були передані на зберігання в банк, перевірки залишків сум за даними обліку з даними банку. При проведенні інвентаризації фінансових інвестицій аудитор повинен встановити, чи не належать вони до інших придбаних підприємством цінних паперів, які не є фінансовими інвестиціями, а за результатами інвентаризації скласти порівняльну відомість, в якій зафіксувати їх нестачу або надлишок.

Правильність первісної оцінки фінансових інвестицій здійснюється залежно від методів придбання цих інвестицій: за грошові кошти; в обмін на цінні папери власної емісії; в обмін на інші активи.

При придбанні фінансових інвестицій за грошові кошти вони мають бути відображені в обліку за собівартістю, яка містить: ціну придбання, комісійну винагороду, мито, податки, збори, обов’язкові платежі, інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням фінансових інвестицій, за такою кореспонденцією рахунків.

Якщо придбані фінансові інвестиції отримано в обмін на цінні папери власної емісії, вони мають відображатись в обліку за справедливою вартістю переданих цінних паперів.

У разі придбання фінансових інвестицій в обмін на інші активи вони мають бути відображені в обліку за справедливою вартістю переданих активів.

Перевірку правильності оцінки фінансових інвестицій на дату балансу здійснюється за видами інвестицій: інвестиції, справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо; інвестиції, які перебувають у підприємства до моменту їх погашення; інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі. Інвестиції, які перебувають у підприємства до моменту їх погашення, в обліку відображують за амортизованою собівартістю кореспонденції рахунків.

Інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі, на дату балансу мають представляти вартість, визначену з урахуванням усіх змін у власному капіталі об’єкту інвестування, крім тих, що є результатом операцій між інвестором і об’єктом інвестування. За підсумками звітного року об’єкт інвестування може мати прибуток, збиток, можуть відбутися певні зміни у власному капіталі.

Фінансові інвестиції у спільну діяльність з утворенням юридичної особи його учасниками мають обліковуватись за методом участі в капіталі на останній день місяця, в якому вони стали контрольними, крім випадків, коли інвестиції у спільну діяльність здійснено із створенням юридичної особи контрольними учасниками. Для останніх, фінансові інвестиції, крім інвестицій, які зберігаються (утримуються) підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі, на дату балансу відображуються за справедливою вартістю.

Сума збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу (крім інвестицій, які обліковуються за методом участі в капіталі) відображується в складі інших доходів або інших витрат.

Фінансові інвестиції, справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо, відображуються на дату балансу за їх собівартістю з урахуванням зменшення корисної інвестиції.

Втрати від зменшення корисності фінансових інвестицій показують у складі інших витрат з одночасним зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.

Такий порядок обліку спостерігається в тому разі, якщо:

а) фінансові інвестиції у спільну діяльність придбані і зберігаються виключно з метою їх подальшого продажу протягом дванадцяти місяців;

б) спільне підприємство веде свою діяльність в умовах, які обмежують його спроможність передавати кошти учаснику спільного підприємства протягом періоду, що перевищує дванадцять місяців.

Аудитор має впевнитися в правильності призупинення обліку фінансових інвестицій за методом участі в капіталі з останнього дня місяця, в якому він перестав здійснювати спільний контроль за спільним підприємством або суттєво впливати на його діяльність.

Початок аудиту капітальних інвестицій здійснюються за бажанням замовника або за інвентаризацією. При цьому перевіряють фактичну наявність об’єктів, придбаних в порядку капітальних інвестицій, технічну документацію на них, акти приймання-передачі, інвентарні картки, їх описи, інвентарні списки на ці об’єкти за місцями їх надходження.

У ході перевірки фактичної наявності нематеріальних активів, придбаних у порядку інвестицій, встановлюють обґрунтованість оприбуткування за наявністю документів, на основі яких оформлені придбані майнові права, та документів, які характеризують об’єкти нематеріальних активів. При інвентаризації об’єктів винахідницьких, авторських, патентних прав, прав на промислові зв’язки та корисні моделі, інших видів інтелектуальних інвестицій аудитор повинен переконатися в наявності охоронних документів, що підтверджують права підприємства на ці об’єкти, та перевірити їх достовірність.

При виявленні нестачі об’єктів визначають причину та винних осіб, які повинні відшкодувати вартість нестачі. Оцінка неврахованих об’єктів, нематеріальних активів, придбаних у порядку інвестування, здійснюється відповідно до теперішньої вартості виробництва.

Об’єктом перевірки є законність і обґрунтованість витрат по капітальних інвестиціях при придбанні основних засобів, відповідність їх затвердженій технічній документації чи способам фінансування. Встановлюють правильність формування початкової вартості об’єктів, що надійшли при підрядному та господарському способах будівництва, придбаних за плату, в результаті оренди (лізингу), а також правильність відображення податків при формуванні цієї вартості.

Правильність віднесення витрат до капітальних інвестицій багато в чому залежить від чіткого їх визначення та розподілу за напрямами.

Капітальні інвестиції на придбання обладнання включають витрати на купівлю тракторів, комбайнів, інших машин, транспортних засобів, устаткування тощо. За цією групою капітальні інвестиції поділяють на вкладення для придбання обладнання, яке не потребує монтажу (трактори, комбайни, машини, автомобілі), і обладнання, що потребує монтажу. Обладнання може також виготовлятись у власних майстернях. Такі витрати мають відображуватись в обліку відповідно до чинного законодавства.

При перевірці придбаних основних засобів з’ясовують правильність їх документального оформлення за напрямами придбання. Це стосується машин, автомобілів, інвентарю, обладнання, які купують на заводах та в постачальницьких організаціях. Машини й обладнання отримують через довірену особу на основі доручення.

Правильність оформлення документів і визначення витрат перевіряють на базі виписаних постачальниками рахунків, товарно-транспортних та податкових накладних.

При перевірці правильності визначення вартості нематеріальних активів, придбаних у порядку інвестицій, потрібно враховувати, що вартість таких об’єктів формується виходячи із фактичних витрат інвестора на придбання та приведення їх до стану, придатного до використання. Слід звернути увагу на особливість формування вартості нематеріальних активів у разі їх придбання за плату в інших осіб і підприємств, при створенні об’єктів на підприємстві, а також на правильність відображення податків у вартості нематеріальних активів.

Для перевірки правильності визначення вартості окремих об’єктів інноваційної сфери та інтелектуальних інвестицій потрібно залучати фахівців для проведення техніко-економічної експертизи.

Аудитор має встановити, що порядок обліку інвестицій на підприємстві відповідає чинному порядку ведення бухгалтерського обліку в Україні.

У процесі перевірки аудитор має встановити: правильність, послідовність відображення операцій; відповідність записів у виробничому звіті записам у первинних документах, листках-розшифровках, згрупованих за статтями витрат; правильність розрахунків замовника з підрядником за етапами виконання робіт; дотримання вимог щодо оформлення Акту на приймання-передачу виконаних робіт і утримання на його базі сум перерахованого підряднику авансу; правильність відображення в обліку перерахованих замовником авансів, кінцевих розрахунків і податку на додану вартість; правильність утримання авансів за умов виконання будівельно-монтажних робіт протягом тривалого часу та подання підрядником кількох рахунків; своєчасність і правильність проведених коригувань завищеної підрядником вартості робіт, виконаних у звітному та по незакінченому будівництву в минулому роках.

З цією метою необхідно перевірити кореспонденцію рахунків щодо оприбуткування основних об’єктів основних засобів у порядку капітальних інвестицій і нарахування зносу при придбанні об’єктів, які були в експлуатації. Слід враховувати, що відображення операцій у бухгалтерському обліку залежить від способу здійснення будівництва.

Аудитор має врахувати особливості утримання авансу при розрахунках з підрядником при виконанні будівельно-монтажних робіт, які виконуються протягом тривалого часу. При пред’явленні кількох рахунків для оплати аванс необхідно утримувати пропорційно до вартості виконаних робіт по кожному платежу.

Перевірка правильності відображення витрат на будівельно-монтажні роботи, які виконуються господарським способом, зводиться до встановлення ведення їх обліку за статтями цих витрат за кожним об’єктом (правильність нарахування заробітної плати, оцінки будівельних матеріалів, надання послуг, інших витрат). Аудитору слід звірити також записи в аналітичному обліку.

Перевірка правильності відображення в обліку підприємством придбаних за плату машин, інвентарю, обладнання проводиться з урахуванням того, потребує воно чи не потребує монтажу. При перевірці з’ясовують правильність відображення в обліку витрат на їх придбання.

14.2. Аудит фінансової звітності

Мета аудиту фінансової звітності — підготовка висновку про відповідність фінансової звітності чинному законодавству, що регламентує порядок підготовки та подання фінансових звітів.

При перевірці аудитор з’ясовує наявність наказу керівника підприємства про облікову політику та проводить аналіз дотримання бухгалтерською службою принципів підготовки фінансової звітності.

Процедури завірення фінансової звітності означають підтвердження аудитором відповідності показників фінансової звітності даним Головної книги і журналам-ордерам без здійснення процедур перевірки достовірності первинної бухгалтерської документації.

Методика перевірки відповідності поданої фінансової звітності нормативним вимогам передбачає такі етапи.

1. Встановлення звітного періоду. Звітним періодом для річної звітності є календарний рік. Для новоствореного підприємства звітний період може перевищувати календарний рік (але не більш як на півроку), а для ліквідованого підприємства він буде меншим за один рік (з 1 січня до дати ліквідації).

Аудитору потрібно встановити період перевірки на підставі поданих даних про звітний період підприємства.

2. Перевірка складу фінансової звітності. Аудитору слід проаналізувати повноту складу поданої звітності з урахуванням наявних філій, представництв, інших відокремлених підрозділів.

3. Оцінка критеріїв статей фінансової звітності. Аудитор оцінює обґрунтованість рішень керівництва підприємства щодо відображення у фінансовій звітності відповідних статей.

Аудитор має встановити, що кожна стаття, наведена у фінансовій звітності, відповідає таким критеріям:

· є вірогідність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод, пов’язаних з цією статтею;

· оцінка статті може бути достовірно визначена.

Для цього аудитор має порівняти результат господарської операції з визначенням активів, зобов’язань, капіталу, доходів і витрат.

Оцінка вірогідності отримання або витрат майбутніх економічних вигод і можливості достовірності оцінки показує місце відображення результатів господарської операції — у фінансових звітах або в примітках до них. Це стосується суттєвої інформації, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності.

4. Оцінка якісних характеристик фінансової звітності. При оцінці якісних характеристик фінансової звітності аудитору потрібно врахувати вимоги за напрямами: дохідності; достовірності; зіставності; доречності.

5. Оцінка принципів підготовки звітності. Завдання аудитора є встановити дотримання при складанні фінансової звітності принципів:

· автономності, при якому кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від власників;

· безперервності діяльності, який полягає в тому, що оцінка активів і зобов’язань підприємства здійснюється виходячи із припущення, що його діяльність триватиме:

· періодичності, що передбачає розподіл діяльності підприємства на певні (визначені) періоди часу з метою складання фінансової звітності;

· історичної (фактичної) собівартості, що свідчить про пріоритет оцінки активів підприємства виходячи із витрат на їх виробництво й придбання;

· нарахування та відповідності доходів і витрат;

· повного висвітлення, який полягає в тому, що фінансова звітність має вміщувати всю інформацію про фактичні та потенційні результати операцій і подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

послідовності, який передбачає постійне із року в рік застосування підприємством обраної облікової політики;

· обачності, який полягає в тому, що методи оцінки, що застосовуються, мають допомогти уникнути завищення активів і доходів та заниження зобов’язань і витрат;

· превалювання сутності над формою. Операції мають обліковуватися відповідно до їх суті, а не тільки виходячи із юридичної форми;

· принцип єдиного грошового вимірника передбачає, що вимір і узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

На основі виконаних процедур аудитор робить висновок про відповідність фінансової звітності вимогам про надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух грошових коштів підприємства.

Аудит балансу підприємства відображає правильність складеного балансу підприємства, встановлює відповідність його побудови вихідним принципам. Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Аудитор має підтвердити правильність відображення в бухгалтерському балансі кожної статті.

Мета аудиту Звіту про фінансові результати — перевірка правильності складання Звіту про фінансові результати, що забезпечує користувачів повною, правдивою та неупередженою інформацією про доходи, витрати, прибутки та збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Перевірку правильності складання Звіту про фінансові результати здійснюють за трьома розділами: «Фінансові результати», «Елементи операційних витрат», «Розрахунок показників прибутковості акцій».

При проведенні перевірки «Доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» аудитор з’ясовує правильність відображення загального доходу (виручки) від реалізації готової продукції, товарів, виконаних робіт та наданих послуг. Цей дохід має бути відображений без вирахування сум наданих знижок, повернення проданих товарів, непрямих податків (податку на додану вартість, акцизного збору, інших податків і обов’язкових платежів), що підлягають перерахуванню до бюджету і державних цільових фондів, надходжень за договорами комісії, агентськими та іншими аналогічними договорами на користь комітента.

Наступним етапом є перевірка відображення доходу (виручки) на рахунках бухгалтерського обліку за принципом відвантаження продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг незалежно від строків одержання грошових коштів (їх еквівалентів) від покупців (замовників).

За статтею «Податок на додану вартість» аудитор перевіряє відображення суми податку на додану вартість, включену до продажної (відпускної) вартості відвантаженої продукції (товарів, робіт, послуг) і водночас до складу доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Аудитор повинен з’ясувати правильність відображення операцій за зобов’язаннями на додану вартість на рахунках бухгалтерського обліку залежно від здійснення першої події: відвантаження продукції (товарів, робіт, послуг) чи одержання попередньої оплати від покупців (замовників).

При проведенні аудиту звертають увагу на правильність визначення податків з обороту і зборів та відображення операцій з ними на рахунках бухгалтерського обліку.

За статтею «Інші вирахування з доходу» аудитор з’ясовує відображення сум, одержаних підприємством на користь комітента (довірника) за повернення товарів, суми наданих знижок та інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), а також одержані підприємством від інших осіб суми доходів на користь комітента, співвиконавця, субпідрядника за договорами комісії, підряду, агентськими та іншими аналогічними угодами. Після цього перевіряють правильність відображення операцій у бухгалтерському обліку, що суми одержує підприємство на користь комітента (довірника) відображені без урахування податку на додану вартість. Аудитору треба пам’ятати, що всі інші суми, які підлягають вирахуванню з доходу, відображуються з урахуванням сум податків і зборів, передбачених законодавством.

Відповідно до П(С)БО, витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати. При проведенні перевірки матеріальних затрат аудитор має встановити правильність їх визначення, крім продукту власного виробництва, тобто правильність формування складу матеріальних затрат, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства. Слід пам’ятати, що до елементу матеріальних затрат, зокрема інших матеріалів, відносять вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру (здійснення окремих операцій з виробництва продукції, обробки, сировини і матеріалів, проведення іспитів з випробування сировини й матеріалів, що використовуються у виробництві, транспортні послуги, які є складовою технологічного процесу виробництва тощо), пов’язаних з операційною діяльністю підприємства.

Дата добавления: 2014-12-07