Ризики та загрози економічній безпеці в умовах економічної трансформації 2 страница

1. Спрямованість на вирішення глобальних проблем людства

2. Забезпечення вільного вибору, сприяння реалізації кожною держа­вою стратегії соціального і економічного розвитку

3. Досягнення взаємовигідних відносин для кожної країни світової співдружності

4. Забезпечення суверенності прав держав на використання природ­ного, ресурсного, виробничого й економічного потенціалів

5. Відсутність виключної пріоритетності в економічному розпитку окремих держав

6. Забезпечення повної відповідності окремих держав перед світовою співдружністю за наслідки проведеної соціальної та економічної політики

7. Пріоритет мирного врегулювання соціальних та економічних про­блем

Рисунок 8. Принципи забезпечення міжнародної економічної безпеки

Чимала кількість науковців досліджує цю проблему, доводячи, що головною складовою національної безпеки є економічна безпека держави. Ми вважаємо, що національна безпека — це результат реалізації стратегії економічно безпечного розвитку держави. Тому, схильні вважати терміни "національна безпека" і "економічна безпе­ка держави" ідентичними, й далі застосовуватимемо поняття "націо­нальна економічна безпека". Цей висновок є правомірним з таких причин: по-перше, базисом національної економічної безпеки є стала та розвинена економіка; по-друге, тільки рівень економічної безпеки держави свідчить про ступень її економічної самостійності й незалеж­ності; по-третє, національна економіка не може вважатися діючою в умовах: спаду виробництва, відсутності економічного зростання в окремих галузях, банкротства підприємств і т.ін., а все перераховане є сферою дії економічної безпеки.

Ще раз зауважимо, що економічна безпека1-характеризується таким станом національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність до розширеного самовідтворення та спроможний задовольняти потреби особи, сім'ї, суспільства, держави [6]. Важливими складовими економічної без­пеки України є силова, екологічна, техніко-технологічна, політико-правова (саме вони сприяють відтворенню таких рівнів безпеки держави, як сировинно-ресурсна, енергетична, фінансова, зовніш­ньоекономічна, технологічна, продовольча безпека тощо).

При аналізі економічної безпеки виділяють передусім три основні фактори:

· економічна незалежність, що означає насамперед самостійне формування економічної політики, здійснення державного контро­лю над національними ресурсами та державного регулювання еко­номіки, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у міжнародній торгівлі;

· стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає забезпечення міцності й надійності всіх елементів економічної си­стеми, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефектив­ної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих фак­торів;

· здатність до саморозвитку і прогресу, тобто можливість вибору власної моделі розвитку, спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний та духовний потенціал країни.

Економічний потенціал України, який є матеріальною основою національної безпеки, нині значно ослаблений і неспроможний забезпечувати належним чином суверенітет і обороноздатність Ук­раїни, захист її національних інтересів, фізичний і духовний розви­ток нації. Досі не зупинений спад виробництва, втрачається науково-технічний потенціал, знижується життєвий рівень, згортаються інве­стиційні процеси, зростає безробіття, розгортається і зміцнюється тіньовий сектор економіки, спостерігаються спроби деяких розвинених країн та Росії використати економічну слабкість України у своїх національних інтересах.

Спроби досягнення в Україні фінансової стабілізації та подолання інфляції суто монетарними засобами призводять до формування особливого типу боргової економіки, коли всі заборгували всім, а всі разом заборгували міжнародним фінансовим організаціям та окре­мим країнам. Власне нав'язування Україні хибної і руйнівної міжна­родної стратегії МВФ є одним із найнебезпечніших викликів її національній безпеці. Від здатності України відповісти на цей зух­валий виклик агресивного міжнародного капіталу та західного світу залежатиме, чи зможе вона розвиватись як незалежна, суверенна країна, чи перетвориться на сировинний додаток розвинених країн. Адекватна відповідь на цей виклик — це вироблення та впровадження Національної стратегії відродження і розвитку України та власної моделі соціально-економічних перетворень, які б ґрунтувалися на національних інтересах, враховували геополітичне та геостратегічне становище України, відповідали її історичному призначенню.

Не зрозумівши витоків багатовікової бездержавності України, її історичної місії та значення, як важливого фактору загальноєвро­пейської та глобальної безпеки, неможливо буде ані визначити її національні інтереси, ані сформувати стратегії та програми її роз­витку. Перефразовуючи висловлювання лорда Пальмерстона про те, що Великобританія не має вічних союзників і вічних ворогів, проте має вічні і постійні інтереси, доводиться констатувати, що Україна, на жаль, не має постійних національних інтересів, проте має деяких постійних "друзів", чи то пак "стратегічних партнерів", які часто й підказують, у чому полягають її національні інтереси. Відсутність чітко сформульованої і схваленої парламентом Концепції національ­них інтересів України — широкий простір для політичних спеку­ляції!, авантюризму і антидержавних дій тих урядовців, які мали б дбати про захист національних інтересів.

В умовах щоденної конкуренції за сфери впливу у світі, Україна поки неспроможна давати належну відповідь викликам, що загро­жують її національній безпеці. Політичний та економічний тиск на Україну з боку західних країн та Росії свідчить про те, що їхні лідери намагаються реалізувати у такий спосіб національні інтереси своїх країн, а адекватна реакція з боку керівництва України свідчить про відсутність у нього чіткої стратегії дій, усвідомлення національних інтересів, а звідси і нездатність до протидії негативним зовнішнім впливам.

Первісне накопичення капіталу: ризики та загрози економічній безпеці

Використання різної термінології у визначенні сучасного періоду соціально-економічного розвитку екссоціалістичних країн, на наш погляд, не змінює його політекономічної сутності — це період перв­існого накопичення капіталу (ПНК), що відбувається у специфічних суспільно-економічних умовах. Для розуміння сутності, форм і джерел даного процесу і його специфіки необхідно звернутися до деяких історичних паралелей.

Первісне накопичення капіталу по своєму змісту являє собою процес формування речових й особистих факторів економічного ладу. традиційно названого капіталізмом. В історії людського суспільства відомий і в принципі добре вивчений період первісного накопичення капіталу, що відбувався в Європейських країнах з кінця XV до початку XIX ст. Його можна умовно назвати еволюційно-природним вихідним пунктом формування капіталізму. Характерними рисами даного періоду були: відділення працівника, і насамперед селянина, від власності на засоби його праці; перетворення безпосередніх виробників у найманих робітників; перетворення засобів виробництва і життєвих засобів у капітал. Причини, що полягають у підґрунті цього процесу, носили цілком об'єктивний характер і були зв'язані, насамперед, з потребами розвитку продуктивних сил, що наштовхнулися на вузькі рамки нека-піталістичної приватної власності й існуючих суспільних відносин. У визначеному змісті природність даного процесу випливає із основних об'єктів первісного накопичення капіталу у виді яких, як правило, виступала земля, тобто "ландшафт, що годує".

Класичною кращою, де найбільш повний розвиток одержали усі форми і джерела первісного накопичення капіталу, була Англія. Не можна заперечувати, що первісне накопичення капіталу вимагало від буржуазії, що народжувалася визначеної ощадливості. І тут свою роль відіграв протестантизм, що також зароджувався у ті часи: протес­тантські конфесії розглядали ощадливість, як одну з головних чеснот людини. Але все ж основні форми і джерела первісного накопичення капіталу були пов'язані з насильством: колоніальними грабежами, піратством, работоргівлею, протекціонізмом, вигнанням селян із землі і т.д. Важко не погодитися із ствердженням, що "Немовля капіталізм виливає кров і бруд із усіх своїх пор з голови до ніг" [1, с. 770].

На початку XVI століття Англія була невеликою, типово аграрною країною з населенням майже 3,5 млн. осіб, з якого міське населення складало 20%. Для порівняння — населення Франції у цей час було у 4 рази більшим. Міська ремісницька промисловість була розвинута слабше, ніж на континенті, а торговий флот значно поступався іспансь­кому і голландському. Різкий підйом економіки був пов'язаний, у першу чергу, з могутнім розвитком сукняних мануфактур. Якщо у XIIІ-XIV ст. англійська сира вовна вивозилася для обробки на континент, то у XV столітті виробництво сукна і вовняних тканин бурхливо розвивається усередині країни. У XVI столітті у сукняній промисловості країни була зайнята майже половина англійського населення. Попит на вовну підвищувався, і розведення овець стало приносити величезні прибутки. Але для розширення пасовищ було потрібно звільнити землі від дрібних сільських господарств, огородивши нові пасовища ровами та частоколами. Цей процес збезземелювання селян і позбавлення їх умов праці і засобів існування одержав назву "обгородження". Колишні селяни, позбавляючись засобів існування, змушені були найматися на підприємства сукняної промисловості або перетворюватися у жебраків і бурлак. За образним висловленням Томаса Мора "вівці з'їли людей".

Накопичення великих грошових коштів не обходилося без насиль­ства - грабежів, работоргівлі, піратства і т.п. На початку XVII століття Англія, по суті справи, стала монополістом у постачанні рабів з Африки і за півстоліття вивезла в Північну Америку майже 3 млн. осіб. У метрополії доходи від работоргівлі і морського розбою у вигляді піратства перетворювалися у капітал. Держава активно підтримувало ці варварські методи, про що свідчить введення королевою Єлизаветою відомого пірата і работоргівця Френсіса Дрейка у лицарське достої­нство. Це був надзвичайно високий ранг, в Англії його мали усього 300 чоловік.

У цей час держава веде активну колоніальну політику, яка супро­воджувалася тривалими військовими конфліктами. Постійно маючи потребу в коштах, воно здійснювало позички у місцевих купців під величезні відсотки, які у кінцевому рахунку погашалися за рахунок населення. Крім того, держава активно сприяла зміцненню внутріш­нього ринку, застосовуючи політику протекціонізму. В наслідку до кінця XVIII століття в Англії накопичилося величезне по тим часам багатство — понад одного мільйону фунтів коштовних металів.

Деякі відмінності, що не стосуються суті самого процесу, спосте­рігалися в інших європейських країнах. У руслі нашого дослідження відзначимо, що соціально-економічна структура нового суспільного ладу формувалася із соціально-економічної структури попереднього. Причому традиційні еліти не знищувалися, вони частково трансфор­мувалися в нові, частково витіснялися, точніше відокремлювалися від традиційних джерел багатства. Інший важливий момент пов'язаний з тим, що накопичення капіталу було прив'язане до національних територій, тобто здійснювалося масове "завезення" грошового капі­талу з інших країн, з метою його застосування у національній економіці.

Зовсім інший характер придбало первісне накопичення капіталу в постсоціалістичних країнах. Незважаючи на зовнішню подібність цілей даного процесу — створення соціально-економічних і матері­альних умов ринкової економіки - зміст, форми, джерела, зовнішні умови, тимчасові рамки, на наш погляд, докорінно розрізняються. Але головні відмінності пов'язані з двома моментами. По-перше, якщо в епоху еволюційно-природного первісного накопичення кап­італу відбувалося формування приватної власності в основному за рахунок залучення в сферу її відносин землі і наслідків "зовнішнь­оекономічної" діяльності держави, то у постсоціалістичних країнах первісне накопичення капіталу (назвемо його революційно-штуч­ним), було, насамперед, пов'язане з перерозподілом державної влас­ності і створеного економічного потенціалу і носило характер "над­ілення" приватною власністю. По-друге, якщо в епоху еволюційно-природного ПНК політична структура суспільства мінялася у бік подолання феодальної роздробленості і створення централізованих держав на економічній основі, у вигляді внутрішнього ринку, що формується, то період революційно-штучного ПНК супроводжувався розвалом сформованої держави і ринку. Формування нових національ­них держав на пострадянському просторі не мало економічної основи і це наклало свій відбиток на процеси ПНК. Слабкість молодих держав, відсутність законодавчої бази і наукового пророблення мож­ливих шляхів розвитку, призвели, по суті справи, до дійсного погра­бування створеного економічного потенціалу, що супроводжувався найглибшою економічною кризою. Спочатку декларована мета транс­формації сформованої системи - забезпечення прискореного розвит­ку економіки на основі її якісної перебудови і переходу на ринкові засади, і, в остаточному підсумку - реальне підвищення добробуту населення, практично при ухваленні реальних рішень не враховува­лися. Вони були підмінені суто політичними цілями швидкої корінної зміни колишнього суспільно-політичного укладу без прогнозу мож­ливих соціально-економічних наслідків цих змін. Це безумовно мало вирішальне значення у процесі ПНК і його механізмів. Основні механізми, застосовувані у процесі революційно-штучного накопи­чення капіталу базувалися на наступних економічних та нееконом­ічних прийомах і методах:

· різкому підвищенні цін на товари народного споживання і мас­штабній спекуляції у торгівлі;

· експропріації трудових заощаджень населення;

· неконтрольованих інфляційних процесах;

· широкомасштабній спекуляції коштами і валютою на біржах;

· приватизації державної й іншої форм власності, особливо у її римінальному варіанті;

· створенні фінансових пірамід;

· системі пільгового оподатковування;

· широкомасштабної спекуляції на різниці державних і ринкових цін;

· легалізації кримінально нажитих коштів;

· різкому скороченні фінансування соціальної сфери;

і т.ін.

Наведені вище методи і прийоми свідчать про те, що процес ПНК мав безсистемний, стихійний і, значною мірою, кримінальний харак­тер. Визначені об'єктивні причини цього полягають у галузі тих стратегічних завдань, що повинна була вирішувати молода держава, яка утворилися на пострадянському просторі. Виділимо, на наш погляд, дві головні з них. По-перше, необхідно було створити всі необхідні атрибути державності, що здатні забезпечити національну безпеку і таку її важливу складову, як економічна безпека. По-друге, необхідно було здійснити корінні зміни у сфері економічних відносин, пов'язані з переходом від монопольно-централізованої — до ринкової моделі економіки.

Зараз уже можна визнати, що в Україні ці завдання не були виконані. До основних соціально-економічних результатів революцій­но-штучного процесу ПНК у руслі нашого дослідження можна віднести наступні:

· зміна тотальної державної форми поневолення працівників на капіталістичну, причому не традиційно капіталістичну, часів вільної конкуренції, а псевдокапіталістичну, що має державно-олігархічний характер;

· тінізація і криміналізація економічної життєдіяльності суспіль­ства;

· глибоке соціально-економічне розшарування населення, що ха­ рактеризується пауперизацією значної його частини;

· усюди проникаючий розвиток корупції, як однієї з основних складових соціально-економічних відносин у період ПНК.

До серйозних ризиків і погроз економічної безпеки відноситься "утеча" капіталу. Як відзначалося вище у процесі еволюційно-природ-ного типу ПНК накопичений грошовий капітал, незалежно від його джерел, мав практично одну сферу додатку - національну економіку. Революційно-штучний тип ПНК супроводжується масовим відтоком капіталу з кра'ін походження.

Відтік капіталу є одним з гострих негативних явищ, що наявні у трансформаційній економіці, вони безпосередньо впливають на економічну безпеку держави. Цей процес, що отримав визначення "втеча капіталу" надзвичайно впливає на економіку України, яка відчуває справжній інвестиційний голод. Різноманітні джерела по­дають різні кількісні оцінки сум українських капіталів, які "втекли" за кордон. За оцінками деяких аналітиків, обсяг вивезеного різними засобами капіталу за останні 6 років склав майже 20 млрд. доларів США.

За зовнішніми ознаками "втеча капіталу" аналогічна вивезенню капіталу. Однак зовсім іншу картину дає аналіз причин, форм і наслідків цих подібних явищ. І якщо теорія вивезення капіталу в економічній науці досліджена з усіх боків, то теорія "втечі капіталу" опрацьована слабко. Навіть сам термін "втеча капіталу" трактується неоднозначно. Вперше він був застосований для характеристики ви­везення капіталу у 60-70-і роки XX століття з країн, що розвивалися, та розглядався як такий рух капіталу з країни, який суперечить її інтересам й відбувається через несприятливий інвестиційний клімат. Сучасні економічні словники визначають "втечу капіталу" як стихій­ний, такий що не регулюється державою, відтік грошових коштів підприємств і населення (валюти) за кордон, з метою якнадійнішого та вигіднішого їх вкладання, інвестування, а також для того, щоб уникнути "їхньої експропріації, надмірного обкладання податками, втрат від інфляції [2, с.38].

На нашу думку, "втеча капіталу" з пострадянських країн головною причиною має не відсутність можливостей для його ефективного інвестування, а незаконне походження. І, перед усім, незаконним джерелом походження капіталу є тіньова економіка.

За своєю суттю "втеча капіталу" кардинально відрізняється від вивезення капіталу. На доказ цієї тези наводимо наступні аргументи. По-перше, якщо здорове вивезення капіталу продиктоване нормаль­ними економічними явищами, то у підґрунті втечі причини, які так чи інакше притаманні неблагополучним країнам: економічну та пол­ітичну нестабільність, правову небезпеку, надмірно високі та неспра­ведливі податки, злочинність і корупцію. Коротше: нормальне виве­зення капіталу — від здоров'я, втеча — від хвороб.

По-друге, "втеча капіталу" завжди пов'язана з обходом законодав­ства, особливо податкового та валютного, і являє собою нелегальні або напівлегальні дії.

По-третє, хоча будь яке вивезення капіталу є затратою національних ресурсів, при нормальному ході справ, воно кінцево може бути цілком вигідним: прибуток від інвестувань повертається до країни, її підприємці посилюють позиції на зовнішніх ринках і т.ін. З іншого боку, "втеча капіталу" практично завжди означає чисті збитки. Для держави, яка активно бере участь у міжнародному розподілі праці визначальне вивезення капіталу є природним. Українське законодавство і практика визнають це: скажімо металургійні компанії здійснюють інвестиції за кордон, які необхідні для їхньої нормальної експортної діяльності. Українські банки підтримують кореспондентські рахунки в іноземних банках, без чого неможлива нормальна банківська діяльність. Нарешті будь-хто має право на законних підставах купити іноземну валюту та у встановлених межах вивезти її за кордон; без цього, зокрема, була б неможливою човникова торгівля, яка відіграє важливу економічну і соціальну ролі.

Але обсяги легального вивезення відносно невеликі. За нашими розрахунками вони складають 7-10% від загального обсягу вивезеного капіталу. З чим би не порівнювати показники, що характеризують "втечу капіталу", вони великі за масштабами української економіки. Виходить, що в ці роки "втеча капіталу" поглинула не лише загальний чистий експорт товарів і послуг, але й усі нові зовнішні запозичення, які з різних джерел отримала Україна.

"Втеча капіталу" з України — як крововилив, який роблять хворій людині. Вона поглинає внутрішні збереження та великою мірою відпо­відає за інвестиційну кризу, яку ми переживаємо. Вона зводить нанівець усі зусилля та схвальні фактори, які дозволяли б нам спокійно спла­чувати зовнішні борги й накопичувати валютні резерви. Можливість втекти за кордон стимулює приховування капіталу від податків й погіршує державний бюджет. Існує природний зв'язок між "втечею капіталу" і криміналом. Не випадково, практично будь-який кримі­нально-політичний скандал останніх років має цей аспект. Найбільш характерна у цьому плані справа колишнього прем'єр-міністра України П. Лазаренка.

Зараз в Україні склався ринок фінансових та юридичних послуг з вивезення капіталу: чим ближче справа до криміналу, тим дорожчі послуги. Є фахівці з пошуку та використання "дірок" у законодавстві та практиці органів контролю, що покликані боротися з незаконними методами. Можливо зараз державний контроль ефективніший за першу половину 90-х років, коли сама проблема була новою й не зовсім зрозумілою, але й вправність сучасних "операторів" незрівнянно вища. Вони з успіхом взаємодіють з професіоналами із західних банків та фірм.

Особливе місце у технології "втечі капіталу" посідають офшорні зони. Так називають території (як правило, невеликі держави та колонії), у яких діють пільгові податковий, валютний та реєстраційний режими, які дозволяють з мінімальними витратами здійснювати великі фінансові операції.

Капітал втікає через офшорні зони у вигляді кредитів, які українські банки й фірми надають своїм партнерам (фактично філіалам і дочірнім компаніям у цих зонах). Торговельні справи з такими компаніями часто слугують меті нелегального вивезення капіталу. Часто перерахування капіталу до офшорної зони є лише зручною сходинкою для легального інвестування у розвинуті країни.

В експорті практикується заниження контрактних цін та валютної виручки, з тим щоб її частина залишалася за кордоном. Під виглядом будь-якого сміття вивозиться коштовний товар, внаслідок чого в Україну потрапляє надзвичайно мала частка його вартості. За останні роки порівнювальний аналіз статистичних даних України з країнами, у які експортуються українські товари, як правило розходиться [див. таблицю 4.1]. Різниця або залишилася на "легальних" українських рахунках за кордоном, або ввезена в Україну у банкнотах та пішла у приватні накопичення. В обох випадках економічний ефект той самий: недопостачання іноземної валюти на ринок та недобір податків. Імпортні операції створюють також великі можливості для нелегального виве­зення капіталу. Імпортери підвищують контрактні ціни і, навіть, ук­ладають фіктивні контракти за якими вони купують іноземну валюту. Але товар або зовсім не потрапляє в Україну, або потрапляє у кількості, що не відповідає фактичним затратам валюти.

Ще більш зручні для цих цілей є угоди з надання послуг. Наприклад, українська компанія підписує з іноземною фірмою контракт на кон­салтингові послуги на суму в мільйон доларів. Досвідчені юристи укладають цей контракт таким чином, що довести фіктивність начебто наданих послуг практично не можливо, й гроші легально йдуть за кордон.

Що стало з тими 20 (або більше) мільярдами доларів, які були вивезені з України? Про це, звичайно, немає достовірних даних. Деякі експерти вважають, що частка цього капіталу повернулася в Україну у "відмитому" вигляді у якості прямих іноземних інвестицій з усіма правами і привілеями, які з цього витікають. Доказ цього вбачають у тому, що значна доля інвестувань в Україну припадає на компанії з Кіпру та інших офшорних зон, які відомі як заповідник бізнесу, що має українські фінансові корені.

Таблиця 4.1

Експорт-імпорт України за даними Держкомстату та Євростату

Роки	Дані Держкомстату України, млрд. дол. США	Дані Євростату, млрд. євро (екю)	Кросс-курс НБУ, дал./євро	Дані Євростату, перераховані в млрд. дол. США	Відхилення даних Євростату відданих Держкомстату України, %
		Екс­порт Украї­ні	Ім­порт Украї­ни	Екс­порт Украї-ни	Ім-порт Украї­ни		Екс-порт Украї-ни	Ім­порт Украї­ни	Екс­порт Украї­ни	Ім­порт Украї­ни
		1,60	2,77	1,46	2,63	1,269	1,85	3,38	+ 15,6	+22,0
		1,76	3,38	1,89	3,44	1,135	2,15	3,90	+22,2	+ 15,4
		2,12	3,17	2,24	3,54	1,130	2,53	4,00	+19,3	+26,2
		2,12	2,40	2,08	2,61	1,064	2,21	2,78	+4,2	+ 15,8
		2,35	2,88	2,95	3,66	0,924	2,73	3,38	+ 16,2	+ 17,4
		2,98	3,42	3,65	4,95	0,896	3,27	4,44	+9,7	+29,8
		3,53	4,04	4,17	5,50	0,944	3,94	5,19	+ 11,6	+28,5

Показова в цьому плані структура іноземних інвестицій у вільні економічні зони і тому подібні анклави, яких більш десятка у даний час функціонують на території Україні. За даними Ради з питань спеціальних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області на 01.01.2004 р. був реалізований 71 інвестиційний проект за участю іноземного капіталу. Сумарна вартість іноземних інвестицій склала 809,1 млн. дол. США. Структура поход­ження інвестицій по державах і міжнародних фінансових організаціях приведена у таблиці 4.2.

Не вдаючись у деталізацію, оскільки офшорні зони мають місце і у США та Великобританії, відзначимо, що основним інвестиційним донором для вільних економічних зон і територій пріоритетного роз­витку в Донецькій області є Кіпр.

Таблиця 4.2

Структура походження інвестицій по державах і міжнародних фінансових організаціях

Країна або міжнародна фінансова організація	Обсяг інвестицій (млн. дол.)	Частка у загальному обсязі інвестицій, (%)
Великобританія	124,1	15,3
МБРР і ЕБРР	67,6	8,4
США	133,6	16,5
Кіпр	324,4	40,1
Німеччина	38,8	4,8
Швейцарія	15,0	1,9
Австрія	19,8	2,4
Італія	26,7	3,3
Угорщина	33,2	4,1
Словаччина	6,5	0,8
Інші країни	19,4	2,4
УСЬОГО:	809,1

Але масштаби такого використання капіталу, незначні у порівнянні із загальними виведеними сумами.

Час від часу виникає питання про фінансову амністію для фірм та осіб, що незаконно здійснили у різний час вивезення капіталу та мають власність за кордоном. Критики таких пропозицій справедливо вказу­ють, що на повернення капіталу не треба розраховувати, поки в Україні не відбудеться політична й економічна стабілізація. Не торкаючись юридичних та моральних боків проблеми, варто відзначити, що з суто економічної точки зору для повернення капіталу виникнуть серйозні перешкоди. Переважна більшість ук-раїнського капіталу вкладена за кордон всерйоз та надовго. Реалізація нерухомості, як правило, пов'я­зана з великими капітальними втратами для власників, отже мало хто зважиться на це. Вкладання у фірми, паї та акції означає, що власники міцно "ув'язли" в економіку країни та вихід з неї пов'язаний також з великими витратами.*

Тіньова економіка як загроза економічній безпеці держави

Розглядаючи проблеми первісного накопичення капіталу, ми звер­нули увагу на загрози економічній безпеці держави, які породжуються "втечею капіталу". Зараз мова піде про ще одну, не менш загрозливу небезпеку — тіньову економіку. Вона існує в усіх держа-вах з ринковою економікою. Це явище в різних країнах може різнитися за своїми масштабами, але позбутися його цілком нікому не вдалося.

Дата добавления: 2014-12-27