Кожен з подружжя

Огляд

Анамнез

Опорно-рухового апарату

Оцінку опорно-рухового апарату потрібно проводити комплексно з ураху­ванням віку пацієнта та статі. Обстеження складається з анамнезу, паль­пації, лабораторних та інструментальних методів дослідження.

У хворого потрібно з'ясувати:

• чи турбує його біль у кістках, суглобах, їх асиметричність;

• чи є припухлість суглобів та обмеження їх рухомості, симетричність ураження;

• чи добре переносить пацієнт фізичне навантаження;

• наявність деформації кісток, час появи симптомів і тривалість;

• чи є м'язова атрофія, болісність м'язів;

• наявність гіпертонусу, гіпотонусу;

• наявність місцевих судом, гіперкінезів, м'язового тремтіння, паралічів, парезів, міотонії, міастенії;

• загальний стан здоров'я пацієнта, перенесені хвороби перед появою симптомів ураження опорно-рухового апарату;

• наявність спадкових захворювань кісток, суглобів, генетичної патології м'язової системи;

• зміна ходи, порушення рівноваги.

Огляд пацієнта проводять у горизонтальному положенні в ліжку, а також під час рухів, ходьби. Оглядають послідовно зверху вниз: голову, грудну клітку, хребет, кінцівки.

Череп у здорового пацієнта симетричний, округлої форми. Може визна­чатися деформація кісток черепа, асиметрія, наявність на голові пухлин, уш­коджень м'яких тканин. У дітей особливу увагу звертають на розміри вели­кого і малого тім'ячка, відкриті бічні тім'ячка, розходження швів, наявність лобних, тім'яних, потиличного горбів, сплощення та облисіння потилиці. З боку лицевого черепа можна визначити природжені дефекти верхньої гу­би та твердого піднебіння, викривлення носової перегородки, асиметрію складок шкіри обличчя, стан верхньої і нижньої щелепи, особливості при­кусу (ортогнатичний, прямий, прогнатичний), розвиток і стан зубів.

Під час огляду грудної клітки визначають її форму (циліндрична, боч­коподібна, конічна), її симетричність, деформації (клиноподібна грудна клітка з випинанням груднини, лійкоподібна із западанням груднини), на­явність так званої гарисонової борозни — западання по лінії прикріплен­ня діафрагми. Обов'язково оцінюють епігастральний кут для визначення конституційного типу. Відзначають участь грудної клітки в акті дихання, відставання в акті дихання однієї половини від іншої.

Оглядаючи хребет, звертають увагу на симетричність лопаток, гребнів клубових кісток, симетричність і об'єм м'язів спини, наявність фізіоло­гічних вигинів хребта, їх вираженість, патологічні вигини (сколіоз), горб, пухлинні утворення на хребті. Оцінюють також ходу, повороти тулуба, си­метричність рухів рук, таза, ніг, згинання суглобів.

Під час огляду кінцівок визначають їх симетричність, наявність ви­кривлень, однакову кількість і однакову глибину сідничних складок (у по­ложенні лежачи на животі).

Пальпація

Пальпацію проводять зверху донизу в такій послідовності, як і огляд.

Пальпація голови дозволяє визначити щільність кісток черепа. У дітей діагностують прогинання кісток — краніотабес. Вимірюють розміри вели­кого тім'ячка, визначають податливість його країв. Під час пальпації мож­на визначити ущільнення кісток, консистенцію пухлин, кефалогематоми.

Під час пальпації грудної клітки перевіряють ребра, іноді визначають "реброві чотки" — стовщення ребра в місці переходу кісткової частини ре­бра у хрящову.

Під час пальпації хребта виявляють його деформацію, наявність гор­ба. Пальпацію хребта проводять у віці після 3 років.

Під час пальпації кінцівок виявляють різні деформації. Стовщення в ділянках епіфізів променевих та великогомілкових кісток називають брас­летами.

Пальпацію суглобів проводять послідовно, починають із суглобів рук, ніг, потім пальпують щелепно-скроневі суглоби і суглоби хребта. Спочатку пальпують суглоби в горизонтальному положенні пацієнта, ко­ли м'язи розслаблені, потім функцію суглобів перевіряють під час руху. Розрізняють дефігурацію і деформацію суглобів. Дефігурація — стійка зміна суглоба, пов'язана з проліферативним або деструктивним процеса­ми, розвитком підвивиху, контрактури, анкілозу. Рухомість суглоба виз­начають гоніометром під час пасивного згинання, розгинання, ротації в суглобах.

Додаткові методи обстеження

Найпоширеніший метод - - рентгенографія, яка дозволяє визначити аномалії розвитку кісток, запальні, пухлинні, дегенеративні процеси, зменшення щільності кісток (остеоїд). Рентгенологічно можна прово­дити диференціальну діагностику між туберкульозним та ревматоїдним артритом.

Допоміжне значення мають такі методи, як ультразвукове обстеження, сканування та магнітно-резонансна томографія. Для уточнення причин ар­триту обстежують синовіальну рідину і виконують біопсію синовіальної оболонки суглоба. Пухлини кісток також діагностують завдяки біопсії.

Для діагностики захворювань кісток проводять лабораторне дослідження.

Для визначення сили м'язів необхідна активна участь пацієнта, який на прохання медпрацівника здійснює опір при розгинанні кінцівок. Більш точно м'язову силу визначають за допомогою динамометра.

Можна використати такі методи, як електроміографія — метод біоелек­тричної активності м'язів; хронаксиметрія — метод визначення мінімально­го проміжку часу від нанесення електроподразнення до скорочення м'яза, а також біохімічні дослідження осіб із природженими захворюваннями м'язо­вої системи.

На основі оцінки стану пацієнта формулюють й узгоджують з родича­ми пацієнта проблеми, для вирішення яких складають план сестринського догляду.

Проблема Біль у кістках та суглобах

Причина Захворювання запальної, пухлинної, дистрофічної при­роди.

Мета Ліквідувати больовий синдром. Поліпшити рухомість пацієнта, його самопочуття.

Дії Зібрати анамнез, встановити причину виникнення бо-

медичної лю в кістках.

сестри Провести обстеження пацієнта, з'ясувати його само­почуття, ступінь порушення рухової активності. Організувати для пацієнта консультацію спеціалістів: ревматолога, гематолога, фтизіатра, хірурга, трав­матолога — залежно від природи захворювання. Виписати направлення в лабораторію для проведення загального аналізу крові та сечі. Виконувати призначення лікаря.

Проблема Деформація кісток або суглобів

Причина Природжені аномалії скелета. Дисплазії кісткової та хрящової тканини. Дистрофічні та запальні процеси кісткової тканини. Атеросклеротичні процеси в сугло­бах. Порушення процесів обміну, особливо фосфорно-кальцієвого, що вказує на рахіт або рахітоподібні захво­рювання. Ураження центральної нервової системи.

Мета Припинити розвиток основного захворювання, яке при­звело до деформації кісток.

Дії Зібрати анамнез, встановити причину деформації

медичної кісток.

сестри Провести обстеження пацієнта.

Організувати консультацію пацієнта у спеціалістів

вузького профілю залежно від природи захворювання.

Якщо пацієнт у важкому стані, вирішити питання про

госпіталізацію.

Виконувати призначення лікаря.

Проблема Зміна м'язового тонусу (гіпертонус або гіпотонус) з порушенням рухової активності

Причина Ураження центральної нервової системи; нейроінфек- ц/7— енцефаліт, менінгіт; травма черепа. Стійке порушення обміну речовин, у тому числі рахіт. Природжені захворювання м'язової системи, колагеноз.

Мета Ліквідувати або припинити розвиток основного захво­рювання, яке призвело до гіпотонусу чи гіпертонусу м'язів. Відновити рухову активність пацієнта.

Дії Зібрати анамнез, провести обстеження для встанов-

медичної лення причин зміни тонусу м'язів.

сестри У разі потреби організувати консультацію ревматоло­га, хірурга, невропатолога.

Брати участь у реабілітаційній терапії, проведенні лікувальних ванн, ЛФК, масажу. Виконувати призначення лікаря.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Медична сестра проводить огляд новонародженої доношеної дитини. Які особливості черепа вона має визначити:

а) відкриті бічні тім'ячка;

б) відкрите велике тім'ячко;

в) кістки черепа находять одна на одну;

г) відкритий вінцевий шов?

2. Медична сестра проводить обстеження 10-місячної дитини. Що з перерахованого нижче є нормою для цього віку:

а) розвиток тім'яних горбів;

б) сплощення потилиці;

в) "браслети" на передпліччях;

г) закриття великого тім'ячка;

д) розгорнутість країв грудної клітки?

3. Медична сестра проводить обстеження 3-місячної дитини. Що з перерахованого нижче є нормою для дитини цього віку:

а) закриття великого тім'ячка;

б) облисіння і сплощення потилиці;

в) краніотабес;

г) утворення гарісонової борозни на грудній клітці;

д) закриття малого тім'ячка?

4. Яка особливість кісток притаманна дитині віком 1 року порівня­но з дорослою людиною:

а) хрящовий характер епіфізів;

б) хрящовий характер метафізів;

в) тонке окістя;

г) посилена мінералізація кісток;

д) невеликий вміст води та органічних речовин?

5. Що є однією з перших ознак старіння кісткової тканини:

а) посилене кровопостачання кісткової тканини;

б) деструкція і загибель остеоцитів;

в) зменшення кількості остеобластів;

г) посилення активності ДНК і реакцій синтезу білка;

д) збільшення кількості колагенових фібрил у матриксі кістки?

6. Яка перша зміна з боку міжхрящових дисків відбувається під
час формування остеохондрозу в людей похилого віку:

а) крайові кісткові розростання навколо міжхребцевого диска;

б) зближення хребців між собою;

в) у міжхребцевих дисках утворюються щілини, в яких розсмокту­
ються шматочки хрящової тканини;

г) субхондральний склероз замикальної пластинки;

д) повна деструкція міжхребцевого диска?

7. З якого процесу починається деформівний артроз у людей по­
хилого віку:

а) руйнування лізосом у хрящі, що вкриває суглобові поверхні;

б)склерозується замикальна пластинка епіфізів із порушенням
цілості;

в) утворення дистрофічних кіст із драглистим вмістом;

г) відкладання вапна в м'яких тканинах навколо суглоба;

д)остеопороз кістки?

8. Під час огляду дитини 1-го тижня життя спостерігається гіпер-
тонус згиначів. У якому віці можна спостерігати зниження цього
прояву в здорової доношеної дитини:

а) на 2-му місяці життя;

б) на 4-му місяці життя;

в) у другому півріччі життя;

г) у віці понад 1 рік;

д) у віці понад 3 років?

9. В організмі дитини, хворої на рахіт, накопичуються недоокис-
лені продукти обміну речовин і розвивається ацидоз, який
спричинює:

а) зниження реабсорбції фосфатів і амінокислот у ниркових канальцях;

б) посилення гіперфосфатемії;

в) гіпертонус м'язів;

г) схильність до судом;

д) гіпокальціємію?

10. Який симптом виявляється під час огляду 2-місячної дитини
з початковими проявами рахіту:

а) збільшення лббних горбів;

б) реброві чотки;

в) "браслети" на передпліччях;

г) краї переднього тім'ячка стають м'якими;

д) розходження швів черепа?

11. У дитини 3 міс асиметрія голови, плоска потилиця, розмір пе­
реднього тім'ячка 4,5x5 см. Медична сестра має запідозрити:

а) гіпервітаміноз D;

б) гострий перебіг рахіту;

в) гіпокальціємічний синдром;

г) підгострий перебіг рахіту;

д) гіпотрофію?

12. У дитини 8 міс збільшені лобні й тім'яні горби, на грудній
клітці — чотки на ребрах. Дитина ще не сидить самостійно.

З яким захворюванням пов'язане порушення опорно-рухового апарату:

а) гострим перебігом рахіту;

б) залишковими явищами рахіту;

в) підгострим перебігом рахіту;

г) гіпервітамінозом D;

д) гіпотрофією?

РОЗДІЛ 3

ПЛАНУВАННЯ СІМ'Ї

Класифікацію поведінки в шлюбі запропонував К. Сагер (1976 p.):

• партнер, орієнтований на рівноправність (очікує
рівних прав і обов'язків);

• романтичний партнер (очікує щиросердної згоди,
хоче створити міцну сім'ю); важливе значення для
нього мають сентиментальні символи. Почу­
вається обманутим, коли партнер відмовляється
"грати" з ним у ці романтичні ігри;

• "батьківський" партнер (із задоволенням
піклується про іншого, виховуючи його, тоді як
інший займає "дитячу" позицію);

• "дитячий" партнер (вносить у шлюб деяку спон­
танність, безпосередність і радість, але водночас
забирає владу над іншим партнером своєю "дитя­
чою" безпорадністю);

• раціональний партнер (стежить за проявом емоцій,
точно дотримується права й обов'язку).
Відповідальний, тверезий в оцінках, добре присто­
совується до життя, незважаючи на те, що парт­
нер не поводиться так, як він);

• товариський партнер (хоче бути товаришем і шу­
кає для себе такого самого супутника, з яким міг би
розділити повсякденні турботи);

• незалежний партнер (зберігає в шлюбі визначену
дистанцію стосовно свого партнера. Прагне уник­
нути зайвої інтимності у стосунках і хоче, щоб
партнер ставився з повагою до цих його вимог).

Соціологи поставили нареченим запитання: "Чому ви вирішили вступити в шлюб?" Була відповідь: "Тому, що ми любимо один одного". За даними соціологів, більшість наречених не погоджуються з коханням "палким і сліпим". Вони надають перевагу почуттям, які народжуються не тільки в серці, а й у голові, і поєднують ці почуття з вірністю подружжя. При цьо­му підкреслюється важливість таких рис у супутника життя: інтелекту­альність, працездатність, турботливість, відповідальність, почуття гумору. Якщо ці вимоги виконуються, шлюб повинен бути ідеальним. Але прогноз не завжди здійснюється.

Сьогодні соціологи світу говорять про типові моделі сім'ї.

Першою моделлю можна вважати "замкнуту сім'ю", яка будується на ідеалізованих ідеях подружжя. Ці ідеї називають малореальними. Обидва з подружжя переконані, що "належать тільки одне одному", що в сім'ї "особистість ніколи не буде почуватися одинокою", що "ревнивість — це гасло любові". Подружжя впевнені, що вони повинні завжди бути разом, а конфлікти — це ознака згасання любові. Серед таких сімей високий відсо­ток довгого подружнього життя, хоча згодом романтичні уявлення посту­пово минають, переважає відповідальність за сім'ю, дітей, працездатність, турботливість. Але добра половина таких шлюбів закінчується розривом через нескінченні конфлікти, оскільки не здійснюються мрії і приходить розчарування. Іноді в таких випадках ревнивість стає нестерпною, поряд з нею розвивається грубість, неповага і це призводить до розриву шлюбу.

Друга модель сім'ї порівнюється з дубом і плющем. Один із подруж­жя — "дуб" — владика над життям іншого, опорою якого він є. Другий з по­дружжя — "плющ". Він обвиває "дуб" і перекладає на його плечі всі пробле­ми, вирішення всіх питань. Не завжди "дубом" є чоловік, це може бути і дру­жина. Іноді ці ролі між подружжям можуть змінюватися. Такі родини жи­вуть добре, коли ролі в "сімейному театрі" розподіляються за спільним ба­жанням. Розпадаються такі шлюби, якщо присутні лише відповідальність, турботливість за дітей, а відсутні теплота, сердечність, взаємодопомога.

Третя модель сім'ї — це сім'я "борців". Ледь прозвучить шлюбний марш, як починається боротьба за право бути "володарем сім'ї", диктато­ром своєї волі. Кожна дрібничка — це привід для конфліктів, для прини­ження протилежної сторони. У цих конфліктах ніколи не зважають на по­чуття іншого. Такі шлюби можуть існувати довго, коли один із подружжя підкоряється і повністю виконує волю і бажання іншого. Буває, що шлюби не розпадаються, хоча триває нескінченна боротьба, радощів у такій ро­дині мало, подружжя зв'язані відповідальністю за дітей.

Четверта модель сім'ї — це сім'я "незалежних людей". Кожен із по­дружжя зберігає право на особисту свободу (іноді — до права на поза­шлюбні зв'язки). Буває, що подружжя живуть окремо, зустрічаються на спільній території однієї зі "сторін". Сім'я зберігається, обидва подружжя проявляють турботу про дітей. Кожен із подружжя перед іншими людьми хвалиться своєю прогресивністю, відсутністю закостенілої моралі пра­щурів, наявністю нової сучасної моралі. Але такий шлюб без справжньої любові, частіше будується на грошовій зацікавленості обох сторін або однієї сторони (шлюб за розрахунком). Кохання відсутнє з самого початку, іноді подружжя вступають у шлюб за домовленістю батьків і їм здається, що вони кохають одне одного. Обидва з подружжя за все життя можуть не зустріти справжнього кохання і тому такий шлюб триває. Живуть у шлюбі без конфліктів, без радощів, страждають на апатію, але переважає відповідальність за дітей, а іноді — почуття самозадоволеності, матеріаль­ного благополуччя, небажання щось змінювати.

П'ята модель сім'ї — це "шлюб соратників". Подружжя кохають од­не одного. Любов зряча, спокійна, ґрунтується на довірі одне до одного, взаєморозумінні. У таких шлюбах подружжя доповнюють одне одного, до­помагають одне одному у вдосконаленні особистості. Конфлікти в таких сім'ях перетворюються на розумні суперечки, коли народжується істина. Такі суперечки не є джерелом розчарування, навпаки, вони рухають ро­динний корабель. У таких сім'ях висока відповідальність, турботливість про дітей, яка є піклуванням не тільки про їх здоров'я, а й про виховання, формування особистості.

В абсолютно чистому вигляді класичні варіанти моделі сім'ї зустріча­ються рідко. Відбувається змішування типів сімей. Але така класифікація соціологів заставляє подумати, переглянути свої власні спостереження, почуття іншої людини і, можливо, щось змінити, щоб не довести свій шлюб до розлучення.

Сімейне життя — довга дорога, щоб іти по ній разом, треба над цим працювати, сенс і мету цієї праці повинні розуміти обоє з подружжя.

Для планування сім'ї працюють психологи. Психолог обов'язково проводить бесіду з людьми, які вступають у шлюб. У своїй бесіді він на­самперед пояснює, що є головним у шлюбі.

Соціальна повага

За даними спеціалістів, вирішальним у сімейному житті є соціальний вид поваги. У деяких сім'ях цінується тільки особиста повага, яка ґрунтується на любові й симпатії. Легко розуміти і поважати людину, яка тобі приємна, приносить радощі, задоволення, але важко, коли її погляди не збігаються з твоїми, коли її бажання і помисли не є подібними до твоїх. У таких випад­ках кожен намагається підігнати іншу людину під свій ідеал. Що сильніше люди кохають одне одного, то більше розчарувань принесе невідповідність ними ж створеного ідеалу з реальністю. У такому разі на допомогу прихо­дить соціальна повага до особистості. Л.М. Толстой писав: "Не легше дело стать одною душою й одним телом... А средство я знаю одно главное: ни на минуту из-за любви супружеской не утрачивать любви й уважения как человека к человеку. Чтоби бьіли отношения, как мужа с женой, — но в ос-нове всего чтобьі бьіли отношения как к постороннему, к ближнему — зтито отношения главньїе. В них держава". Соціальна повага дозволяє рахуватися з індивідуальністю іншої людини, з її звичками, бажаннями, інтереса­ми, примирятися з її хобі. Ця повага примушує людину обмежувати свої інтереси, не перекладати їх на іншу людину, а також дозволяє вирішувати конфлікти і не доводити її до взаємної неповаги і розчарувань. Можна от­руїти життя людини своїм коханням, якщо кохати, але не поважати осо­бистість. Кохання без соціальної поваги душить, гнітить і принижує.

Невихованість, безкультур'я — загибель для кохання

Чому народжується антипатія? Антипатія не пов'язана ні з зовнішністю людини, ні з її характером. Найважливіша причина розвитку антипатії -непримиримість. Антипатія збуджується, коли нам заперечують. Антипа­тичною стає людина, коли вона сердиться, кричить, лається. Культура по­ведінки в шлюбі має велике значення. Подружжя не завжди можуть вбе­регти себе від неприємностей, турбот, а відсутність культури і нестри­маність перетворюють малі неприємності на великі.

Наша психіка має негативну властивість: більше реагувати на недоліки інших, ніж на свої. Коли ми критикуємо, ми виступаємо в ролі судді. Люди­на вихована, культурна недоліки в сім'ї намагатиметься не помічати, а допо­може їх уникнути, а людина груба, невихована перетворює їх на конфлікт.

Життя в сім'ї потребує відповідальності, взаємної допомоги, терпи­мості до помилок, вміння пристосовуватись одне до одного, дружелюбно­го бажання всі тяготи життя долати спільно.

Культура людини полягає у самовитримці. Людина, яка обмежує власні негативні емоції, виявляє характер.

"Я не знаю провини, — писав Гете, — в якій би я сам не міг провини­тися". Народне прислів'я стверджує: "Любити — це вміти прощати".

сприймає життєві фактори по-своєму

Жінка менше, ніж чоловік, цікавиться абстракцією. Чоловік приносить кон­кретну реальність у жертву своїм широким планам. Чоловік кохає абст­рактно. Для нього достатньо розуміння, що він кохає жінку. Найчастіше він мало говорить про кохання, хоча кохає по-справжньому. Жінка кохає кон­кретно, її почуття базуються на потребі ніжності, турботи про неї. Чоловік не турбується про те, яким чином виявляється його кохання. Жінка вима­гає, щоб кохання виявлялося конкретно в кожному слові, жесті, при кожній зустрічі. Чоловік надає більшого значення роботі, науковим дослідженням. Жінка більше живе інтересами сім'ї, дітей. Інтереси сім'ї в цілому вище інтересів кожного з подружжя. Але це не обмежує індивідуальності, навпа­ки, сім'я збагачує, розширює індивідуальність. Подружжя, які поважають одне одного, знаходять шляхи спільного гармонійного існування.

Поведінка подружжя в суспільстві й у сім'ї

Серед близьких людей поводяться вільніше, спокійніше, безтурботніше, ніж поза родиною. І це зрозуміло, однак у сімейних стосунках завжди має зберігатися взаємоповага і почуття міри. Розумна жінка вдома намагати­меться бути привабливою, охайно вдягненою і зачісаною. У сімейній по­ведінці завжди слід бути тактовним, стриманим і зберігати почуття влас­ної гідності.

Суперечка і сварка в сімейному житті

Гете якось сказав: "Я помічаю, що в сімейному житті суперечки корисні, бо вони допомагають краще пізнати одне одного". Але не можна допуска­ти, щоб суперечка, дискусія перетворилася на сварку, коли дошукуються не істини, а причини, щоб звинуватити іншого. Щоб уникнути сварки, ду­же важливо бути самокритичним. Варто шукати провину не в іншому, а в собі, пам'ятаючи східну мудрість: "Той, хто дивиться на власні недоліки, не встигає побачити недоліки інших". Чуйність — запорука того, що в сім'ї буде взаємоповага, взаєморозуміння, делікатність — усе, що складає культуру поведінки подружжя.

Жити в сім'ї — це постійно бути цікавим

одне для одного, будувати такі відносини,

які не набридають, адже нудьга й одноманітність

роз'їдають сім'ю, як іржа

Ніяка краса не зможе замінити свіжість контактів і легкість спілкування. Езопу належать такі слова: "До краси звикаєш так само, як і до потвор­ності, їх перестаєш помічати". Якщо людям нічого сказати одне одному, їм нудно, нецікаво, краса не допоможе. Тоді починається охолодження, са­мотність у сім'ї. Подружжя перестають спілкуватися.

Ворогами кохання передусім є:

1) гонитва за грошима, матеріальними цінностями;

2) прямолінійність у відносинах;

3) звичка з'ясовувати відно­сини.

Чи важливо, щоб чоловік і дружина були друзями?

1.Любов розвивається за своїми законами, якщо з роками вона втрачає яс­
кравість, на перший план виступає дружба.

2.Питання розподілу обов'язків у сім'ї вирішуються на засадах дружби.

3.У доброзичливій сім'ї діти засвоюють стиль поведінки батьків.

4.Дружба оберігає затишок сім'ї.

5.Організація здорового відпочинку в сім'ї — спорт, подорожі, музика то­
що — найчастіше визначається дружніми стосунками чоловіка і дружини.
У сім'ях друзів чоловік і дружина довіряють один одному. Там же, де сім'я
тримається тільки на емоціях і фізичному контакті, часто виникають підо­
зра, ревнощі, недовіра.

Перш ніж створювати сім'ю, варто подумати, чи надійного друга ви матимете на все життя.

У дружбі між чоловіками або між жінками прийнятними є критика і прямолінійність. У сім'ї такі характеристики дружби мають деяку обме­женість, аби вони не порушили сімейні взаємовідносини.

Ритми любові

Користуючися сучасними знаннями з психології, нейрофізіології, психо­логи намагаються пояснити, чому люди, які кохали одне одного, нерідко стають ворогами. Учені вказують на психофізіологічну установку, завдяки якій організм сприймає конкретну особу з певної позиції. Це уперед­женість сприйняття, що дає забарвленість образу, складаючи позитивне або негативне ставлення до нього. На установку можуть впливати різні чинники, слова. Така установка — умова формування і розвитку соціаль­ного способу життя. В емоційному ставленні людей одне до одного спос­терігається ритмічність. Кожен стан, стабільне переживання того чи того ставлення характеризується спеціальною установкою. У сім'ях можна спостерігати такі ритми:

1.Період палкого кохання. Позитивна установка не залишає подружжя ні на хвилину. Образ коханої людини постійно у свідомості.

2.Період охолодження. У разі відсутності партнера його образ зникає у свідомості. Коли партнер з'являється — почуття спалахують.

3.Період посилення охолодження. У разі відсутності коханого приходить почуття дискомфорту, а з його появою з'являється необхідність посилення почуттів, вимога знаків уваги, ніжних слів тощо. У цій стадії потрібно знизити інтенсивність почуттів — більше уваги приділяти роботі, іншим справам. Якщо цього не зробити, то настане період дратли­вості.

4.Період дратливості. Усе сприймається, як недоліки. Людина перебуває під впливом негативної установки. Як тільки кохана людина відсутня, залишає дружину в самотності, спокій повертається.

5.Людина повністю під впливом негативної установки. Стан небезпечний, відносини між подружжям припиняються.

Фізіологи довели, що в корі великого мозку 60 % клітини є нейтраль­ними до емоційних станів, 35 % — відповідають за позитивні емоції, а 5 % — за негативні. Центри емоцій розкидані, вони розташовані на різних рівнях ЦНС. Періодична емоційна втома провокує негативні установки.

Далеко не кожна розумна людина може усвідомити нове почуття до рідної людини. Періодичність у відносинах у сім'ї — явище природне, це потрібно розуміти і своєчасно давати коханій людині можливість відпочи­ти від себе. Сигнал про необхідність відпочинку від близької людини по­силається на емоційному рівні у вигляді нудьги, дратливості, неприязні. Наші знання допомагають уникати емоційної втоми, яка призводить до конфліктів і розпадання шлюбів.

РОЗДІЛ 4

СТАРІННЯ ОРГАНІЗМУ І СТАРЕЧИЙ ВІК ЛЮДИНИ

Старіння — одна з найважливіших проблем, яка в сучасних умовах має надзвичайне значення для економічної та соціальної політики не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються. Останніми роками на земній кулі побільшало людей старечого віку (75 років і старше). В Україні, за статистичними даними, на кожні 4 людини молодого і середнього віку приходиться 1 людина старечого віку.

Існує багато спільних проблем для кожної вікової групи, але деякі проблеми відображають специфічні особливості та потреби старечих лю­дей. Це питання медично-соціальної допомоги старим людям, питання продовження трудової діяльності, визначення раціонального способу жит­тя. Ці проблеми стали стимулом для розвитку науки про біологічне старіння організму — геронтології.

Геронтологія вивчає старіння організму на різних його рівнях: субклі­тинному, клітинному, тканинному, органному, системному. Дослідження в цій галузі об'єднує медиків і біологів-генетиків, екологів, соціологів, пси­хологів та ін.

Соціальна геронтологія виділяється в окрему галузь і вивчає вплив умов життя на старіння людини. Це вивчення умов працездатності, навко­лишнього середовища і зв'язку їх зі здоров'ям людини, що старіє. Соціаль­на геронтологія вивчає питання санітарної статистики, впливу чинників старіння населення на рівень розвитку держави, та навпаки, рівень розвит­ку держави і взаємозв'язок цього рівня із забезпеченням старих людей.

Соціальна геронтологія вивчає спосіб життя людини, що старіє: пра­ця, працездатність, режим харчування, активність, руховий режим, особи­ста гігієна тощо.

Геріатрія, або геріатрична медицина — це вчення про хвороби старе­чого віку, особливості клініки, лікування, профілактики та організації мединної і соціальної допомоги. Геріатрія займається вивченням хвороб, які супроводжують старість.

Біологічний вік

Старість формується в процесі життя, вона заперечує життя і призводить до загибелі організму. Існують поняття старіння і старості, тобто, причини та їх прояв.

Старість — закономірний період вікового розвитку.

Старіння -- руйнівний процес, розвиток якого супроводжується з віковим ураженням різних органів та систем, що призводить до порушен­ня фізіологічних функцій організму.

Старіння призводить до обмеження пристосувань організму, знижен­ня його надійності, розвитку вікової патології. Участь чинників середови­ща в процесах старіння зумовлює пошук оптимального способу життя, екологічних умов, які затримують старіння.

У ході еволюції поряд зі старінням виник процес вітауку.

Вітаук — процес стабілізації життєдіяльності організму, що підвищує його надійність. Він спрямований на запобігання ураженню живих систем з віком і підвищує тривалість життя.

Час, коли настає старість

Вікові періоди не мають різких меж. Так, середня тривалість життя в Ста­родавньому Римі становила 28—30 років, 40-річних вважали старими, а 60-річні готувалися до жертвоприношення.

За класифікацією ВООЗ, вік 45—59 років вважається середнім, 60— 74 роки — похилим, понад 75 років — старечим.

Розвиток організму поділяється на прогресивний, стабільний та де-градаційний. Розрізняють календарний вік і біологічний вік. Процеси старіння індивідуальні. Чим більше календарний вік випереджує біологічний, тим триваліший темп старіння організму.

Вікові зміни фізіологічних систем

У людей зміни з боку різних систем розвиваються нерівномірно. Це ускладнює визначення біологічного віку. З одного боку, проводять оцінку функцій, які змінюються з віком: слух, зір, швидкість пульсу, м'язова си­ла, AT, ЖЄЛ тощо. З іншого боку, використовують фізичні навантаження для вивчення адаптаційних реакцій організму.

Природне і передчасне старіння. термін життя

Під час процесу старіння розрізняють такі види змін в організмі.

1. Хронобіологічні зміни — вікові зміни тканин. Що більший термін життя у тварин, то яскравішими є такі зміни.

2. Онтобіологічні зміни залежать від біологічного віку, наприклад, зміни нейрогуморальної регуляції.

3. Видоспецифічні зміни. Вони властиві кожному виду, наприклад, зміни ферментів.

4. Індивідуальні зміни — притаманні окремим людям.

Природне старіння визначається темпом і віковими змінами, які відповідають біологічним та адаптаційно-регуляторним можливостям лю­дини.

Передчасне старіння — ранній розвиток вікових змін, яскравість їх вираженості. Цьому сприяють перенесені захворювання, негативні чинни­ки середовища, стреси, недостатність відпочинку. Передчасне старіння проявляється втомою, зниженням працездатності, ранніми змінами пам'яті, емоційної сфери, зниженням адаптаційних можливостей різних систем та органів. Існує затримане старіння, коли вікові зміни настають значно пізніше.

Видова тривалість життя

За 100 останніх років тривалість життя людей збільшилася на 14 років. На земній кулі середній термін для жінок — 73 роки, для чоловіків — 64 ро­ки. Загальна середня тривалість життя — 69 років.

Закономірності в теорії старіння

Гомеорез — траєкторія змін стану фізіологічних систем організму протя­гом життя. Визначення гомеорезу дозволяє прогнозувати віковий розви­ток, старіння. Для старіння характерна гетерохронність - - різниця старіння в кожній системі організму, тобто вікові зміни розвиваються з різною швидкістю.

Гетеротропність — це різна вираженість старіння в різних системах. Секреція статевих гормонів з віком зменшується, а гонадотропних гор­монів гіпофіза — збільшується.

Гіпотези і теорія старіння

Існує дві точки зору на старіння.

1. Старіння — генетичне запрограмований процес. Чинники тільки впливають на цей процес.

2. Старіння — результат руйнування організму, який виникає в про­цесі життя.

Механізми вітауку

1. Генетичні:

• система антикоагулянтів, яка зв'язує вільні радикали;

• система мікросомального окислення печінки, яка знешкоджує токсичні речовини;

• система репарації ДНК, тобто ліквідація її ушкоджень;

• антигіпоксична система, запобігає порушенню окислення.

2. Фенотипічні (виникають протягом життя завдяки саморегуляції і збереженню адаптивних реакцій):

• поява багатоядерних клітин;

• збільшення розмірів мітохондрій на тлі зменшення кількості інших органоїдів;

• гіпертрофія і гіперфункція окремих клітин в умовах загибелі частини з них;

• підвищення чутливості до медіаторів в умовах послаблення нервового контролю.

Клітинні механізми старіння

Порушення генетичного апарату клітини

Доведено, що зміни настають у всіх ланцюжках передачі генетичної інформації — у ДНК, структурі хроматину, транскрипції, трансляції гене­тичної інформації, синтезі білка. Первинні механізми старіння пов'язані з порушеннями регуляції генома. Ушкоджена ДНК відновлюється завдяки системі репарації ДНК. З віком накопичуються фрагменти розірваної ДНК. Зміни відбуваються в синтезі білка. Порушується синтез білка. У старості зменшується діапазон стимуляції синтезу білка, активізуються ге­ни, які визначають утворення антигенів до змінених білків. Комплекси ан­тиген — антитіло руйнують тканини.

Порушення клітинної біоенергетики

Відбуваються зміни в енергетичному забезпеченні клітини. Зменшується активність дихальних ферментів. Адаптивне значення має реакція гліколізу в мітохондріях. Але з віком знижується синтез білків міто-хондріями, зменшується їх кількість, настає деградація мітохондрій. Наста­ють зміни в ліпідному обміні. Змінюється фосфоліпідний склад клітинної мембрани. У крові збільшується кількість холестерину атерогенних ліпо-протеїдів, знижується активність ліпаз. Це призводить до атеросклерозу.

Зменшення клітинної маси

Число нейронів зменшується на 10—20 %, іноді на 30—50 %, число неф-ронів і альвеол — на 30—50 %. У 30-річних чоловіків маса всіх клітин тіла становить 47 %, у чоловіків 70 років — 35 %. Головна особливість ста­рості — атрофія органів і тканин. Інші клітини працюють із гіперфунк­цією і гіпертрофією.

Цитоморфологічні зміни

Під час старіння змінюються ядерно-цитоплазматичні взаємовідносини в клітинах. Адаптивне збільшується кількість ядер. Зменшення кількості мітохондрій призводить до появи гігантських форм. У старості в клітинах накопичується фермент ліпофусцин (продукт розпаду органоїдів клітини).

Функціональні зміни:

• знижується здатність нейронів сприймати інформацію;

• секреторні клітини знижують синтез і секрецію речовин;

• скоротливі клітини зменшують здатність до скорочень (слабкість м'язів);

• лабільність клітин, тобто, вони здатні приймати ритми збудження без трансформації;

• у процесі старіння знижується активність водіїв ритму серця, мозку, кишок, сечових органів;

• знижується транспорт іонів кальцію, що знижує функцію клітин. Розрізняють три типи клітин з різними термінами старіння:

1)клітини первинного старіння — нервові, сполучної тканини;

2)клітини, які власне змінюються з віком і отримують регуляторний вплив — залозисті, м'язові;

3)клітини вторинного старіння — епідерміс, епітелій багатьох органів.

Нейрогуморальні механізми старіння. Первинні зміни нейрогуморальної регуляції призводять до порушення обміну і функцій клітин.

Порушення нервової регуляції

У старості розвивається консерватизм у поглядах, заперечення нового, ствер­дження всього старого, переоцінка власної особистості. Знижується увага, пам'ять, психомоторна активність, з'являються дефекти поведінки, ретро­градна амнезія (відновлення старих подій і втрата пам'яті на нові події).

Вікові зміни вищої нервової діяльності пов'язані зі зменшенням рухо­мості нервових процесів. Основні електроенцефалографічні зміни — за­тримка альфа-ритму, посилення повільних коливань, зникнення різниці в збудливості різних відділів мозку, що призводить до неадекватних реакцій, неврозів.

Підвищується чутливість структур мозку до медичних препаратів. Такі ліки старим людям потрібно призначати у зменшених дозах.

У мозковій тканині відбуваються зрушення в обміні медіаторів моз­ку — норадреналіну, адреналіну, ацетилхоліну, серотоніну. Мають значен­ня розлади лімбічної системи, гіпоталамуса, які відповідають за гомео­стаз. Особливе значення має гіпоталамічна регуляція в розвитку клімаксу. З віком послаблюється контроль за діяльністю внутрішніх органів.

Порушення гормональної регуляції

Вміст гормонів у крові під час старіння змінюється неоднаково — одних — зменшується, інших — зростає. Головні зрушення при клімаксі виникають у системі гіпоталамус — гіпофіз — статеві залози. У чоловіків знижується концентрація тестостерону і зростає вміст естрадіолу і прогестерону. У жінок зменшується вміст естрадіолу і прогестерону, концентрація тестосте­рону збільшується. Виникає компенсаторний механізм —збільшення з віком синтезу фолікулостимулюючого і лютеїнізуючого гормонів гіпофіза. Під час старіння зниження активності системи гіпоталамус -гіпофіз — щитоподібна залоза компенсується системою гіпоталамус -гіпофіз — кіркова речовина надниркових залоз. Розвивається інсулінова недостатність. ЦНС постійно отримує сигнали від серця, судин, легень, травного тракту. З віком послаблюються рефлекси, змінюється реакція нервових центрів на дію гормонів, що сприяє порушенням регуляції внутрішніх органів, змінюється психологія людей.

Психологія людей похилого віку

"Скільки б ми не скаржилися на природу, юна веде себе добре: життя, як­що ти вмієш ним користуватися, достатньо тривале" (Сенека).

Для початку намалюємо психологічний портрет людини похилого віку, використовуючи психологічну характеристику найбільш типових йо­го проявів. Ось якого вигляду набуває цей портрет в одній з робіт російського психолога Є. Авербуха:

"У людей похилого віку знижені самопочуття, самовідчуття, само­оцінка, посилюються почуття малоцінності, непевності в собі, невдоволе ності собою. Настрій, здебільшого, знижений, переважають різні тривожні думки: самотності, беззахисності, збідніння, смерті. Старі люди стають по­хмурими, роздратованими, песимістами. Здатність радіти знижується, від життя вони нічого доброго вже не очікують.

Інтерес до світу, до всього но­вого знижується. Усе їм не подобається, звідси — бурчання. Вони стають егоїстичними й егоцентричними, коло інтересів звужується, з'являється підвищений інтерес до переживань минулого, до переоцінки цього минуло­го. Поряд з цим підвищується інтерес до свого тіла і різноманітних не­приємних відчуттів, які часто трапляються в старості. Невпевненість у собі й у завтрашньому дні робить старих дріб'язковими, скупими, занадто обе­режними, педантичними, консервативними, малоініціативними. У людей похилого віку послаблюється контроль над своїми реакціями, вони недо­статньо добре володіють собою. Усі ці зміни у взаємодії зі зниженням гос­троти сприйняття, пам'яті, інтелектуальної діяльності створюють своєрідний образ людини похилого віку і роблять усіх цих людей до певної міри схожими". Однак було б неправильно думати, що всі перераховані зміни однаковою мірою мають місце в усіх людей похилого віку.

Уточнюючи змальовану вище картину зміни особистості в старості, потрібно зауважити, що вона занадто насичена набором різноманітних яко­стей, які рідко зустрічаються в одній людині. Тому сама типологія має бути суттєво уточнена. Так, у типології Ф. Гізе, яку він запропонував на X пси­хологічному конгресі в Бонні, виділяють три типи людей похилого віку:

• людина похилого віку — негативіст, який заперечує у себе будь-які ознаки старості;

• людина похилого віку — екстравертована (використовуючи термінологію К. Юнга), яка визнає настання старості, але до цього визнання приходить через зовнішні впливи і шляхом спостереження навколишньої дійсності, особливо у зв'язку з виходом на пенсію (спостереження за молоддю, різні з нею погляди й інтереси, смерть близьких друзів, зміна положення в сім'ї);

• інтравертований тип, який гостро переживає процес старіння. З'являється тупість щодо нових інтересів, оживають спогади про минуле — інтерес до питань метафізики, малорухливість, послаблення емоцій, послаблення сексуальних моментів, бажання спокою.

Оцінюючи дані типології Ф. Гізе, слід відзначити, що вона набагато ближча до реального феномену старості.

Народна мудрість стверджує: "Старість — не радість". Категоричність афоризму робить його вразливим, тому що він не враховує всієї складності й багатогранності явища. Це думка, якій може бути протиставлена інша думка, а саме: старість тільки починає осмислюватися людством як вік, що таїть у собі великі резерви і можливості.

РОЗДІЛ 5

ВІДПОВІДІ ДО ПИТАНЬ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Дата добавления: 2014-12-29