Особливості ринку системи охорони здоров'я

Види ринків охорони здоров'я

Ринки в охороні здоров'я можна класифікувати по:

- об'єктові купівлі-продажу: ринок медичних послуг, лікарських засобів, медичного обладнання, науково-методичних розробок в області медицини, праці медичних працівників, фінансів;

- ступеню обмеженості конкуренції: монополістичний ринок, олігополістичний, монопсонічний, вільний;

- галузевій ознаці: терапевтичний, стоматологічний, гінекологічний і т.д.;

- відношенню до закону: легальний і нелегальний;

- територіальній ознаці: регіональний, національний, міжнародний [9].

Ринок охорони здоров'я має низку специфічних рис, що відрізняють його від інших товарних ринків і цю специфіку необхідно враховувати при виході і роботі на ринку. До таких особливостей відносяться [5, 8, 9]:

1. Частина медичних послуг є так званими «суспільними благами», тобто вони можуть бути об'єктом колективного споживання, на них не поширюється принцип виключення окремих осіб із процесу споживання (наприклад, санітарно-гігієнічні заходи), вони здатні поширювати споживаючий ефект на осіб, що не приймають участі в ринковому договорі/ угоді (наприклад, вакцинація, коли корисний ефект відчувають не тільки особи, що вакциновані, але й інші люди, через обмеження поширення інфекційного захворювання).

2. Особлива роль принципу рівності в одержанні медичної допомоги. В світі обсяг споживання медичної допомоги не визначається винятково платоспроможністю пацієнта, а в ряді випадків залежить від терміновості надання медичної допомоги. Навіть в умовах приватної системи охорони здоров'я екстрена медична допомога може надаватися безкоштовно.

3. Число постачальників медичних послуг обмежене в зв'язку з існуванням ряду специфічних умов входження на медичний ринок (зокрема, наявність фахової освіти). Виходячи з медико-технологічних і медико-організаційних позицій, охорона здоров'я досить консервативно і не може миттєво перебудуватися відповідно до сформованої ринкової або неринкової потреби населення в медичній допомозі (зміни рівня і характеру патології населення). Сфера лікування відхиляє імовірність появи необмеженої кількості постачальників медичних послуг відповідно до потреб ринку. Ні кожний з товаровиробників, який одержав сигнал про сприятливу кон’юнктуру, що склалася на ринку, може зайнятися лікуванням. Вийти зі сфери медичної діяльності, залишити медицину може всякий, але ввійти може далеко не кожен бажаючий.

4. «Асиметричність» інформації на ринку медичних послуг, що обумовлена недостатнім рівнем медичних знань у споживача і робить пацієнта уразливим стосовно лікаря, коли лікар може диктувати умови економічних взаємин. Це деформує взаємодію попиту та пропозиції: обсяг необхідних послуг визначає не споживач (пацієнт), що не має достатніх знань, щоб оцінити його, а виробник цих послуг – лікар (посередник). Отже, виникають нерівні конкурентні умови і порушується дія механізму ринку.

5. Вплив лікаря на попит і на пропозицію. Те, що лікар одночасно виступає і з боку попиту, і з боку пропозиції медичних послуг (ставить діагноз, а отже визначає попит на конкретну послугу, і сам же готовий задовольнити цей попит), значно впливає на кон'юнктуру ринку послуг в охороні здоров'я.

6. Складна структура попиту на послуги охорони здоров'я, зв'язана з необхідністю їхньої персоніфікації й індивідуалізації, і нераціональна споживча поведінка - пацієнт прагне одержати максимальний обсяг послуг (настояти на додаткових і насправді непотрібних послугах, одержанні дорогих ліків і т.п.). Даний фактор збільшує попит на медичні послуги.

7. Особливості попиту на медичні послуги. Попит на медичні послуги коливається в динаміці (наприклад, зменшується в літній період і збільшується – в осінньо-зимовий), різниться за територією (залежить від структури захворюваності населення даного регіону).

8. Потреби в медичному обслуговуванні і попит не обов'язково збігаються. Потреба в медичній допомозі виникає тоді, коли людина має симптоми захворювання або функціональних порушень. При цьому виділяють так звані: а) нормативні потреби, що є стандартною потребою в специфічних медичних заходах для даної групи населення (вони визначаються фахівцями, наприклад, протокол лікування хворих цукровим діабетом, раком молочної залози і т.д.); б) потреби, що відчуваються, є суб'єктивним сприйняттям пацієнта (причому не обов'язково заснованого на справжній фізіологічної потребі), і проте визначає чи звернеться пацієнт по медичну допомогу, чи ні; в) виражені потреби – необхідність, яка відчувається, та приводить до визначених дій (наприклад, відвідуванню поліклініки або діагностичного центра), хоча для одержання медичної допомоги можуть існувати певні перешкоди, наприклад, матеріальні, територіальна віддаленість, релігійні і соціальні норми і т.і).

Дата добавления: 2015-01-03