Питання№21 Французьке Просвітництво: основні ідеї та персоналії

Питання№20 Філософія Декарта

Рене Декарт (1596-1650). Найбільш відомими його творами є: "Правила для керування розуму", "Міркування про метод", "Міркування про першу філософію", "Начала філософії". Розвиваючи тезу дуалізму душі та тіла, він робить висновок про існування незалежних одна від одної двох субстанцій світу. Субстанція, що виявляє себе у різних просторових властивостях,— матерія, та субстанція, що не має просторових форм виявлення, — мислення. Ці субстанції можуть єднатися, утворюючи живі організми, чи існувати окремо, утворюючи світ фізичних тіл та світ вільного духу, — божественний світ. Найдовершенішою формою буття є Бог, який існує сам із себе, є причиною самого себе. Субстанція світу, що існує просторово, — матерія, не може наповнювати простір, існуючи нерухомо. Рух кожного тіла відбувається з причин, які лежать за межами даного тіла. Користуючись цим принципом, він заперечує можливість існування порожнечі. Декарт висуває питання про перший поштовх, який надав рух усім тілам. Суб'єктом цього поштовху він визнає Бога. Декарт висунув тезу про присутність вроджених ідей. Обгрунтування існування вроджених ідей Декарт знаходить в своїх фізіологічних дослідженнях. Він вважав, що в кожному тілі є ідея руху самого по собі і живого тіла без ідеї не існує, а це свідчить, що живі тіла народжуються з ідеями. Декарт як раціоналіст вважав, що почуття можуть обманювати людини і що на них спиратися ніяк не можна. Також не можна вірити авторитетам, тому що виникає питання про те, звідки виникає достовірність авторитетів. Він пише, що якщо відкинути і проголосити помилковим усе, у чому можна сумніватися, то можна припустити, що немає Бога, неба, тіла, але не можна сказати, що не існуємо ми, що у такий спосіб мислимо. А тому той факт, що виражається словами: "Я мислю, отже, існую" є найдостовірнішим. Декарт розвиває спеціальне вчення про метод, що він сам резюмує в наступних чотирьох правилах: 1) Очевидності: не приймати нічого на віру, у чому з очевидністю не упевнений, уникати всякої поспішності й упередження і включати у свої судження тільки безсумнівне; 2) аналізу: розділяти кожну проблему, обрану для вивчення, на стільки частин, скільки можливо і необхідно для найкращого її вивчення і розв’язання; 3) синтезу: розташовувати свої думки у визначеному порядку, починаючи з предметів до найбільш складних; 4) контролю: робити усюди переліки і огляди настільки повні, що бути упевненим, що нічого не пропущено.

Ідеї просвітництва це, перш за все культ розуму, поворот до людини, гостра критика старого феодального устрою, а тому вираз інтересів молодої буржуазії. Батьківщина просвітництва – Франція, де гострота класових протиріч досягла рівня революції. Мислителі – просвітники, починаючи з Монтеск‘є (1689-1755 рр.), головну увагу звертають на людське суспільство, історію, біди і страждання мас людей. У зв‘язку з цим основний акцент робиться на розум, шляхи і засоби приведення суспільства у відповідність з вимогами розуму, насамперед такими, як рівність, справедливість, свобода, братерство тощо. Саме просвітники ідеологічно підготували суспільство до революції. В центрі - ідея суспільного договору та право. Французькі просвітники були в основному матеріалістами і атеїстами. Саме у Франсуа-Марі Вольтер (1694-1778) на перший план висувається характерна для просвітницької думки риса – рішучий поворот від дещо абстрактних, загальних проблем буття, реальності як такої, до проблем живої практики людського життя, соціальної проблематики, упорядкування і вдосконалення (згідно вимогам розуму) людського існування в світі. Антитеологічна спрямованість філософії Вольтера, проте, не мала під собою атеїстичної основи, це була скоріше критика релігійного фанатизму. Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.), вбачаючи найбільш кричущу ваду сучасного суспільства у нерівності людей, ставить питання про походження цієї нерівності і шляхи її усунення. Вбачаючи, як і всі мислителі Просвітництва, джерело змін людського життя у розумі, Руссо водночас вважає, що і сам розум при цьому зазнає впливів життєвих потреб людей. Предствники французького матеріалізму ХVІІІ ст. – Ламетрі, Гельвецій, Дідро, Гольбах – несуть свої ідеї в широкі верстви городян. Вони безпосередньо звертаються не до правителів сучасної їм Європи, а до маси читачів з класу буржуазії. Вони викладають свої філософські погляди не в формі учених трактатів і спеціальних статей, а переважно в формі широкодоступних видань – словників, енциклопедій, памфлетів тощо. Філософія французького матеріалізму складається з матеріалістичного вчення про природу і з вчення про людину та суспільство.

Дата добавления: 2015-01-03