Питання№25 Антропологічний характер філософії Фейєрбаха

Питання№24 Своєрідність гегелівської діалектики

Діалектичний метод пронизує всі розділи гегелівської системи філософії. Діалектика, або метод розвитку, відповідно до Гегеля, варто розуміти як методичне виявлення і розв’язок протиріч, що утримуються в поняттях. Самі протиріччя Гегель розумів як зіткнення протилежних визначень і розв’язання їх шляхом об'єднання. Головною темою його діалектики стала ідея єдності взаємовиключних і одночасно таких, що взаємно припускають один одного протилежностей, або тема протиріччя. Воно покладається Гегелем як внутрішній імпульс розвитку духу, що крок за кроком переходить від простого до складного, від безпосереднього до опосередкованого, від абстрактного до конкретного до усе більш повного і правильного результату. Такий прогресуючий рух уперед додає процесові мислення характер поступово висхідного ряду розвитку. Гегель дуже глибоко і конкретно охарактеризував внутрішню природу самого протиріччя. Воно для нього не просте заперечення тієї думки, що покладалася і затверджувалася, це - подвійне заперечення, тобто виявлення протиріччя і його дозвіл, коли вихідна проблематика одночасно здійснюється і знімається. Вища ступінь розвитку містить у собі нижчу, а остання скасовується в ній саме в цьому двоїстому змісті. Саме діалектичний метод дозволив Гегелю критично переосмислити всі сфери сучасного йому знання і культури. Діалектика як теорія буття і діалектика як теорія пізнання трактуються як ступені становлення тотальної діалектичної системи, у рамках якої діалектика суб'єкта й об'єкта розуміється як щось цільне і взаємообусловуюче. Гегель відрізняв два підрівні діалектичної логіки: розсудкову діалектику, яка здатна звести разом і протиставити протилежні начала, але не може їх синтезувати, показати їх взаємопереходи, та розумну діалектику, що вміє це зробити. Розвиток останньої є найбільшим історичним досягненням Гегеля. Узагальненим виразом розумної діалектики стали три основні закони: переходу кількісних змін в якісні, єдності і боротьби протилежностей, заперечення заперечення.

Людвіг Андреас Фейєрбах (1804-1872 німецький філософ. Основні праці: "До критики філософії Гегеля", "Сутність християнства", "Сутність релігії". За Фейєрбахом, у світі починається нова епоха — постхристиянська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна нова філософія. Тобто повинна бути якась нова (відмінна від попередньої) синтетична форма свідомості і знання. У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність, її близькість до "серця" людини, її емоцій. Слабкість філософії, за Фейєрбахом, — в її манірній віддаленості від світу, теоретичному егоїзмі. Це й повинно бути усунене при злитті філософії та релігії, а тому філософія повинна перетворитись у практичну філософію. Фейєрбах хотів відродити в німецькій філософії матеріалізм. Природа є основа, на якій виросла людина; поза природою і людиною немає нічого. Природа ніким не створена, вона є причиною самої себе. Замість християнства та філософії гегелівського типу він запропонував "філософію Людини". Згідно з його гуманістичною концепцією Людина (не окрема, а як сутність) — це найвище у ціннісному відношенні, абсолютна цінність. Окрема людина зовсім не є вмістилищем усіх людських чеснот, але Людина як така є нескінченно мудрою, доброю, всемогутньою. Її властивості — це вона сама, а без них (тобто без моральних якостей мудрості) Людини зовсім немає. В людині все є цінним: емоційне та психологічне життя є не менш важливим, аніж розум. Отже, людина, за Фейєрбахом, перебуває та існує в гармонійній єдності з власною сутністю, власними якостями, зовнішньою та внутрішньою природою. Вища ж єдність проявляється в моральному наповненні цієї гармонії, яка реалізується у вищому законі для Людини. Цей закон полягає у вимозі ставитися до людини як до найвищої цінності. Запозичена в християнстві заповідь любові до Бога і ближнього перетворюється у Фейєрбаха на основний моральний закон. На його думку, Бог — це відчужена та об'єктивована сутність людини. Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і корениться, за Фейєрбахом, сенс та цінність релігійної свідомості, основа її дієвості в історії.

Дата добавления: 2015-01-03