КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Формування території 2 страница
2. Сприятливі умови для розвитку українських земель у складі Великого князівства Литовського зберігалися недовго. У 1385 р. між Польщею і Литвою укладається Кревська унія, за якою католицизм проголошувався державною релігією, католикам надавалися всі переваги, православні ставали дискримінованими. Великий литовський князь Ягайло обирався польським королем, обидві держави об'єднувалися в Королівство Польське, а Велике князівство Литовське переставало існувати. Проти цього виступили литовські магнати, що примусило Ягайла піти на поступки. У результаті Великого князівства Литовського продовжувало існувати, але в унії з Королівством Польським. Великим литовським князем було обрано Вітовта (1392 - 1430 рр.). За Вітовта посилюється центральна влада у Великому князівстві Литовському. Кордони держави поширилися до Чорного моря, але не відразу. У 1399 р. в битві на р. Ворскла татари завдали литовцям нищівної поразки, але подальший занепад Золотої Орди дозволив Вітовту в 10 - 20-х рр. XV ст. підкорити землі між Дністром та Дніпром. Проте по смерті Вітовта, з утворенням Кримського ханства та завоюванням Туреччиною Північного Причорномор'я Велике князівство Литовське ці південні землі втрачає. Його південні кордони перемістилися на північ, у район міст Канів-Черкаси. Вітовт намагався також розірвати унію Великого князівства Литовського з Королівством Польським, хотів отримати королівську корону, чому протидіяли поляки.У 1430 - 1435 рр. у Великому князівстві Литовському тривала міжусобна війна між Свидригайлом, якого підтримували православні феодали (бо він був за розрив унії), та Сигізмундом, за якого були католики (бо він виступав за унію). Сигізмунд переміг. Одним з наслідків усобиці стало відродження на українських землях удільних князівств: Волинського (Свидригайло у 1435-1452 рр.), Київське (Олельковичі у 1435-1471 рр.). У 1471 р. Київське удільне князівство було ліквідоване, а українські землі у складі Великого князівства Литовського остаточно втратили будь-які ознаки державності, перетворившись на звичайні провінції.
3. Це стало однією з причин незадоволення православних феодалів у Великому князівстві Литовському, які виявляють сепаратистські настрої, дістаючи підтримку з боку Московської держави, яка заявляє претензії на землі колишньої Київської Русі (у 1493 р. великий московський князь Іван ІІІ офіційно взяв титул "государь всея Руси"). У 1471 р. була змова, організована Михайлом Олельковичем та князем Гольшанським, її було розкрито, а ватажків страчено.У 1481 р. відбулася змова, організована Федором Бєльським (онуком Ольгерда).У 1508 р. відбулася повстання під проводом Михайла Глинського.Ці усобиці внутрішньо послаблювали Велике князівство Литовське, яке наприкінці XV - на початку XVI ст. програло кілька воєн Московській державі і втратило Чернігівщину,Сіверщину,Смоленщину.Експансія Московської держави на руські землі Великого князівства Литовського виявилася й під час Лівонської війни (1558 - 1583 рр.), складовою якої була війна Росії з Великим князівством Литовським у 1562-1570 рр. Загроза поразки примусила феодалів Великого князівства Литовського шукати підтримки у Польщі, що зробило можливим завершення процесу об'єднання обох держав, започаткованого Кревською унією.
19. Феномен українського козацтва: походження, характерні риси та особливості. Слово «козак» означає «вільна людина», незалежний
20. Козацько-селянські війниXVI-XVII ст. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша (1591—1596), друга (1625—1638). Головною рушійною силою народних виступів було козацтво. Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво. Повстання К. Косинського (1591—1593) — перший великий селянсько-козацький виступ. Приводом до нього стало захоплення білоцерківським старостою К. Острозьким козацьких земель. Даючи відсіч зухвалому шляхтичеві, загін реєстрових козаків на чолі з К. Косинським у грудні 1591 р. захопив замок і місто Білу Церкву. Цей виступ, підтриманий міщанами та селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який протягом 1592—1593 pp. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Але у серпні 1593 р. зазнав поразки у вирішальній битві під П'яткою на Житомирщині. К. Косинський з частиною козаків змушений був відійти на Запорожжя. Навесні 1594р. в Україні спалахнуло нове постання селян, міщан і козаків проти Речі Посполитої. Очолив це повстання С. Наливайко. Його підтримали запорожці. Повстанці захопили м. Бар, хвиля народного гніву охопила Брацлавщину та Волинь, було захоплено замок і місто Луцьк. Навесні 1595р. Наливайко рушив до Білорусі. Уряд Речі Посполитої кинув на придушення повстання 3-тисячне військо під командуванням коронного гетьмана С. Жолкевського. З квітня 1595 р. в урочищі Гострий Камень під Білою Церквою відбулася битва, в якій повстанці зазнали великих втрат, але змусили поляків відступити до Білої Церкви. Повстанці намагалися відійти на територію Росії, однак в урочищі Солониця біля Лубен 16 травня 1596 р. були оточені і після двотижневої битви зазнали поразки. Наливайко потрапив у полон через зраду старшин і був страчений у Варшаві 1597р.Після поразки повстань кінця XVI ст. протягом тридцяти років не було великих народних виступів. На початку 20-х років XVII ст. загострюються стосунки козацтва з польськими властями. Характер повстань був антифеодальний, національно-визвольний. У 1625 – повстання Марка Жмайла а подніпровї. В результаті було укладено 25 жовтня Куруківську угоду. Реєстр збільшився до 6 тис, учасники повстання помилувані, нереєстрові козаки поверталися до шляхти. 1630 – повстання під проводм Тараса Трясила(Федоровича) на лівобережжі, волині, галичині. На придушення повстання рушило польське військо Лаща, який розправився з мирними жителями. У відповідь повстанці вирізали «Золоту роту» з добірних польських вояків. Ця битва дістала назву «Тарасова ніч». У 1635 р. поляки завершили будівництво Кодацької фортеці на Дніпрі. Того ж року гетьман Іван Сулима на чолі загону січовиків знищив кодацький гарнізон та зруйнував фортечні мури, але ця подія не переросла в нове повстання, оскільки козацького ватажка було підступно схоплено реєстровцями і видано польським властям. Новим масштабним виступом народних мас стало селянсько-козацьке повстання 1637—1638 pp., яке очолили П. Бут (Павлюк), Д. Гуня, Я. Остряниця. На початковому його етапі лідером став гетьман нереєстрового козацтва П. Бут, який зібрав під свої знамена майже 10 тис. осіб. Виступаючи під гаслами боротьби з «ляхами», захисту православної віри, знищення зрадників — старшин-реєстровців, повстання поширило свій вплив на все Подніпров'я, особливо на Лівобережжя. Наприкінці 1637 р. під Кумейками поблизу Черкас відбулася вирішальна битва. Козацьке військо зазнало поразки, а невдовзі біля Боровиці, після невдалого бою Потоцькому було видано Павлюка та інших ватажків. Проте навесні 1638 р. козаки знову активізують свою боротьбу. Спочатку повстання очолює Я. Остряниця, потім — Д. Гуня. Та сили були нерівними, особливо коли на допомогу коронному війську прийшли жовніри Я. Вишневецького. Після поразки в бою під с. Жовнин (Черкаська область) повстанці змушені були капітулювати. «Ординація Війська Запорозького реєстрового» скасовувалося козацьке самоврядування, число реєстрових козаків обмежувалося до 6 тис. Замість обраного гетьмана уряд направляв свого комісара.
Основними причинами невдач повстань були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок. Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національної самосвідомості.
21. культурно-освітні осередки на укр..землях.петро могила
22 .Визвольна війна, яку академік І. П. Крип'якевич назвав у свій час українською революцією, спалахнувши в середині XVII ст., сили, що брали в ній участь, ставили за мету визволення України з-під влади Речі Посполитої. Нова політична еліта України прагнула створити свою національну державу, сформувати в ній новий соціально-економічний лад з козацькою власністю на землю. Війна характеризується переплетінням національно-визвольних та соціальних мотивів. Великим і значним було і релігійне протистояння православ'я і католицизму, тим більше, що інтереси українців і поляків оберталися в колі двох різних світоглядів. Перед у боротьбі з Річчю Посполитою вели козаки, які очолили селян, міщан і духовенство. Війна почалася в лютому 1648 р. із захопленням повстанцями Запорізької Січі і обранням гетьманом Богдана Зиновія Хмельницького. Роком її закінчення вказується 1654 p., коли відбулася Переяславська Рада між Україною і Москвою.Отже, рушійними силами революції були козаки, селяни, міщани, шляхта. Характер війни був всенародний, національно-визвольний, справедливий. Лідером визвольної війни став Б. Хмельницький, син дрібного українського шляхтича, на початок війни — чигиринський сотник. У кінці 30-х років Б. Хмельницький був генеральним писарем. Запорізька Січ, що перебувала тоді на Микитиному Розі (поблизу м. Нікополя), обрала його гетьманом. Звідси під його проводом 22 квітня 1648 р. вирушили козаки, щоб об'єднатись з повстанським рухом на Наддніпрянщині і розпочати велику визвольну війну українського народу.Перший період війни ознаменувався перемогами (1648-1649 pp.) під Жовтими Водами і Корсунем, битвами під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським договором. Другий період (1650-1653 pp.), незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс. Третій період (1654-1655 pp.) визначився допомогою Росії Україні в боротьбі з Польщею. Четвертий період (1656-1657 pp.) —укладенням союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільними діями козацтва і шведської армії проти Польщі.Очевидна заслуга Б. Хмельницького полягає в тому, що він протягом року війни зумів створити з розрізнених селянських і козацьких загонів народно-визвольну армію. Із Запорізької Січі він вийшов із загоном у три тисячі чоловік, а під Зборовом мав 360 тисяч повстанців.У сучасній історичній науці переважає думка про те, що Визвольна війна закінчилася із смертю Б. Хмельницького. Це викликає сумнів, окільки визвольні змагання українського народу після цього не припинилися, а лише змінили свій характер: стали менш масштабними і більш локальними. Мабуть, вірогіднішою є точка зору В. Смолія, В. Степанкова, В. Шевчука. Вони вважають, що війна закінчилася з падінням гетьмана П. Дорошенка у 1676 р. «Вічний мир» 1686 р. між Росією і Польщею юридично зафіксував поразку України в цій війні.Мрія про соціальне та національне визволення сколихнула широкі народні маси, організувала їх і надихнула на боротьбу. У стислі строки була сформована своя політична еліта, з'явились нові, енергійні і талановиті ватажки. Відома дослідниця історії української шляхти XIV-XVII століть. Н. Яковенко вважає, що саме шляхта, а не козацтво забезпечувала тяглість в існуванні українського політичного етносу з XIV по XIX ст. Шляхта, а не якийсь інший стан, пережила й абсорбувала і князівський елемент середньовіччя, і козацький елемент ранньоновітньої епохи. Саме шляхта була соціальним ідеалом членів нової еліти Гетьманщини. Продемонструвавши гнучкість та подиву гідну живучість, шляхетський стан проіснував в Україні від періоду середньовіччя до епохи національного відродження XIX ст. Саме він забезпечив спадкоємність української історії, допоміг зробити надбанням козаччини досвід княжих часів, а легенду козаччини передав «будителям» національного відродження. Шляхта-дворян и (а дворянство в Україні вперше почало запроваджуватися ще за гетьмана І. Брюховецького) колишньої Гетьманщини через свої історичні праці, найвизначнішою з яких була «Історія Русів», створили козацький міф XIX ст. І одночасно стали його жертвою, прирікаючи на тимчасове забуття історію власного стану. За Хмельницького була створена національна держава, побудову якої, однак, не вдалося довести до кінця.До того ж протирічччя і суперечності серед повсталих, відсутність чітких політичних орієнтирів управління соціальними процесами, постійний зовнішній тиск і втручання у внутрішні справи України іноземних держав спричинили поразку української революції.
22. Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст. були: Причини політичного характеру - напередодні національно-визвольної війни в Україні не було своєї держави. Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої. Однією з причин війни стала невідповідність між набуттям козацтвом фактичного політичного лідерства в українському суспільстві та погіршенням його становища за «Ординацією 1638 p.», яку польський сейм ухвалив в січні 1639 р. Згідно з «Ординацією» реєстр зменшувався на 6 тис. і включав козаків, які не брали участь у повстаннях. При цьому ліквідувалося виборність козацької старшини, козацьке судочинство. Замість гетьмана призначався польський комісар. На посади полковників та осавулів призначалася представники польської або полонізованої шляхти. Селянам і міщанам заборонялося вступати до козаків. Козаки мали право оселятися тільки в прикордонних містах. Причини національно-релігійного характеру - обмеження для українців у правах при обійманні урядових посад і роботі в органах самоврядування міст; нерівність у правовому та політичному становищі української православної шляхти, обмеження її інтересів з боку польських магнатів і шляхти; польські магнати й шляхта, католицьке духовенство презирливо ставилися до української мови та культури; після Берестейської церковної унії 1596 р. польська шляхта планомірно і цілеспрямовано запроваджувала серед українського населення католицизм, забороняла вживати українську мову в установах та навчальних закладах; стрімко зростав наступ католицизму й уніатства на права та свободи Української православної церкви: здійснювалася конфіскація її церковного майна і земель; впроваджувався обов'язковий податок для населення на утримання католицької й уніатської церков.. Причини соціального характеру - знищення природних багатств на українських землях (наприклад, спалення лісів заради виробництва і продажу на європейських ринках поташу); зростання панщини (5-6 днів на тиждень), натуральної та грошової ренти; збільшення податків і відпрацювань селян на користь держави; посилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів; розгул магнатсько-шляхєтської сваволі, посилення експлуатації з боку орендарів, які намагалися під час оренди землі отримати максимальний прибуток; більшість міст на території українських земель перебували в приватній власності, розвитку ремесла і торгівлі перешкоджав весь суспільно-політичний устрій Речі Посполитої з її анархією і сваволею, системою оренд і застав, постоями військ на утриманні міщан, митною системою; українці були позбавлені права працювати в цехах, а заняття ремеслом поза цехами суворо переслідувалося. Однією з важливіших передумов Національно-визвольної війни в соціально-економічній стало загострення суперечностей між двома протилежними типами господарювання: козацьким, який був фактично фермерським за своєю суттю, і фільварковим, що базувався на підневільній праці кріпаків-селян. Характер і рушійні сили Національно-визвольної війни. За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти.Найважливішу роль у Національно-визвольній війні відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність. Саме воно створило кістяк армії, основу нової політичної еліти. Козацтво відіграло провідну роль у руйнуванні польських і становленні українських державних інституцій - центральних і місцевих органів влади, судових установ, армії, адміністративно-територіального устрою. Дуже активну участь у повстанні взяло селянство. Поголовно покозачившись у 1648 p., воно в наступні роки відчайдушно боролося за збереження «козацьких прав і вольностей». Активну участь у війні взяли також міщанство, частина дрібної шляхти і нижче православне духовенство.
Дата добавления: 2015-01-03; Просмотров: 381; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |