Імуносупресивна терапія при алотрансплантації

ІМУНОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ РЕЦИПІЄНТА ПІСЛЯ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ

1.Ефективним методом є тонкоголкова аспіраційна біопсія, що дозволяє вірогідно судити про процеси в самому алотрансплантаті. Цей метод малотравматичний та високоінформативний. Метод дослідження клітинного аспірату за допомогою гістохімічних або імунофлюоресцентного методів дозволяє простежити в динаміці за зміною клітинного інфільтрату відповідно до механізму розвитку кризу відторгнення. При цьому представництво клітин може змінюватися від СD4, СD8 (Т-лімфоцити) і СD 19, СD21 (В-лімфоцити) до інфільтрації алотрансплантата макрофагами (СD 80) і сегментоядерними лейкоцитами, що свідчить про розвиток необоротного гострого кризу відторгнення.

2.Показники системного імунітету:

враховуються показники - імунорегуляторний індекс та рівень ІЛ-2 та рецептора до ІЛ2.

Нормальна функція пересадженого органу спостерігається коли імунорегуляторний індекс дорівнює 1,0— 1,3. Підвищення імунорегуляторного індексу є фактором ризику кризу відторгнення, а критичне зниження — фактором ризику інфекційного ускладнення.

При діагностиці і прогнозуванні кризу відторгнення важливо дослідження рівня ІЛ-2 у сироватці крові. Методи дослідження продукції ІЛ-1 і ІЛ-2, а також експресії рецепторів до них перед пересадженням і в ранньому посттрансплантаційному періоді, є високоінформативними і дозволяють прогнозувати в динаміці активність імунної відповіді реципієнта на HLA-антигени донора. Поганою прогностичною ознакою є високий рівень ІЛ-2 у сироватці крові реципієнта до пересадки органу.

При кризі відторгнення рівень ІЛ-2 підвищується як у плазмі, так і в сечі реципієнта. Існує думка, що підвищення рівня ІЛ-2 у сечі корелює з активністю ефекторних цитотоксичних лімфоцитів (Т- кілерів) у паренхімі трансплантата. Експресію рецепторів до ІЛ-2 визначаютьза допомогою методу імунофлуоресцентного аналізу, використовуючи моноклональні антитіла.

У сучасну схему попередження і лікування кризу відторгнення частіше усього входять:

1) азатіоприн (імуран) — антиметаболіт білкового синтезу;

2) кортикостероїди — преднізолон, дексаметазон, гідрокортизон і ін.;

3) циклоспорин А (сандімун).

Азатіоприн (імуран) в основному пригнічує клітинну відповідь, подавляючи індукцію імунних Т-кілерів. Призначається в дозі 2—3 мг/кг маси тіла на день.

Кортикостероїди впливають на імунну систему реципієнта, пригнічуючи макрофаги, Т-лімфоцити, синтез комплементу і цитокінів. Це дозволяє куповати гострий криз відторгнення на початку його розвитку. Найбільш широко використовується преднізолон. Відразу ж після пересадки призначають 3—4 мг/кг маси тіла на день до стабілізації клінічного стану реципієнта; підтримуюча доза — 0,5 мг/кг. З метою лікування гострого кризу відторгнення стероїди призначають у дуже високих дозах: метілпреднізолон — до 1000 мг у добу протягом 1—4 днів. Одним із механізмів імуносупресивної дії глюкокортикоїдів може бути гальмування продукції ІЛ-1 і ІЛ-2, а також зниження експресії продуктів головного комплексу гістосумісності на мембрані лімфоцитів.

Циклоспорин А відкрив нову еру в трансплантації, що так і назвали — "ера циклоспорину". Почалася вона з 1982 р. Циклоспорин впливає безпосередньо на Т-хелпери, інгібуючи продукцію ними ІЛ-2 і, таким чином, перешкоджає дозріванню специфічних Т-кілерів (СD8+ клітин). Даний механізм дії препарату обумовлює успіхи трансплантології в період "ери циклоспорину".

Середня добова доза циклоспорину — 5 мг/кг маси тіла. З огляду на високу нефро- і гепатотоксичність препарату, необхідно стежити за його вмістом у периферичній крові реципієнта, що забезпечує радіоімунний метод із використанням наборів Cyclosporin RIA-kit. Доза препарату в судинному руслі повинна бути в межах 200—400 нг/мл, з огляду на індивідуальний стан хворого в динаміці. Застосування циклоспорину повинно сполучитися з застосуванням інших імуносупресивних препаратів.

Для імуносупресивної терапії широко використовувалася антилімфоцитарна сироватка (АЛС), особливо її глобуліни — АЛГ, у зв'язку з вираженим імунодепресивним впливом. В даний час у центрах пересадки на Заході використовують АТГ — антiтимоцитарний глобулін. Позитивні результати при лікуванні гострого кризу відторгнення обумовлені тим, що антитимоцитарні антитіла чинять комплементзалежну цитолитичну дію на Т-лімфоцити реципієнта. У більшості відомих центрів трансплантації застосування АЛС і АТС було обмежено в зв'язку з тим, що внаслідок утримування білкового матеріалу препарати виклікали важкі алергічні реакції. Крім того, в експерименті було встановлено, що антилімфоцитарні сироватки діють на тимус, виклікаючи його деструкцію. Це зобов'язує виявляти велику обережність при використанні АЛС і АТС у трансплантології.

Препарат ОКТ-3 представляє собою моноклональні антитіла проти СDЗ-компонента антигенрозпізнаваючого рецептора Т-лімфоцитів. Завдяки блокуванню рецептора, Т-лімфоцити реципієнта не розпізнають антигени донора й імунної відповіді не розвивається. Можливий і інший механізм імуносупресивного впливу ОКТ-3, що реалізується завдяки комплементзалежному цитопатогенному впливу специфічних антитіл на Т-лімфоцити.

Моноклональні антитіла – це особливий тип білків отриманих шляхом гібридомної технології. Ця технологія дозволяє отримати клітини, які будуть продукувати однакові антитіла. Клони-продуценти моноклональних антитіл отримують шляхом сполучення В-лімфоцитів, продукуючих антитіла та визначаючих специфічність майбутніх моноклональних антитіл, і мієломних клітин, які дають ‘ безсмертя ’ гібридним клітинам і можливість росту в культурі.

Моноклональні антитіла поділяються:

І. За технологією отримання моноклональних антитіл:

1. Мишачі антитіла;

2. Химерні антитіла;

3. Гуманізовані антитіла;

ІІ. За модифікацією будови:

1.Імунотоксини;

2.Кон’югати з радіоізотопами;

3.Антитіла з подвійною специфічністю;

ІІІ. За поверхневими рецепторами до яких спрямована дія:

1.Моноклональні антитіла до СD – маркерів;

2.Моноклональні антитіла до рецепторів IL;

3.Моноклональні антитіла до TNF – α;

4.Моноклональні антитіла до молекул клітинної адгезії;

ІV. За областю медицини, де вони застосовуються:

1. В онкології:

А. В онкогематології

В. В онкології солідних пухлин

2.В терапії аутоімунних захворювань;

3.В трансплантології;

4.В лабороторній діагностиці.

Таблиця

Імунодіагностика:	Імунотерапія
-визначення пухлино асоційованих антигенів; -прогнозування при онкопаталогії; -визначення НLA – антигенів -визначення антигенів мікроорганізмів при інфекційних хворобах; -визначення концентрації гормонів, ферментів, медикаментів в тестах RIA / ELISA	-при лікуванні онкозахворювань; -при лікуванні аутоімунних хвороб; -для регуляції імунної відповіді; -для імуносупресії; -для нейтралізації токсинів;

Усі препарати, що використовуються для імуносупресивної терапії, мають свої вади. Імуносупресивна терапія пригнічує захисні імунні реакції, поглиблюючи стан вторинного імунодефіциту, який частіше усього має місцеу хворого ще до пересадки, що в результаті приводить до інфекційних ускладнень.

Дата добавления: 2014-12-24