Показники і методи виміру продуктивності праці

Продуктивність праці, її інтенсивність.

Продуктивність праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за оди­ницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одини­цю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшен­ня кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індиві­дуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці. Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтен­сивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необ­меженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсив­ності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для пов­ноцінного функціонування організму й повного відновлення пра­цездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсив­ність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виро­бленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення ма­ємо два показники: виробіток і трудомісткість. Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він ви­мірюється відношенням кількості виробленої продукції до вели­чини робочого часу, витраченого на його виробництво: B=Q/T,де В — виробіток;Q обсяг виробленої продукції; Т — затрати робочого часу. Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку): Тр=T/Q,де Тр — трудомісткість на одиницю продукції. Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток. Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) за­лежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи. Натуральний метод полягає в тому, що обсяг виро­бленої продукції і продуктивність праці розраховуються в нату­ральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо). Має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, не враховує змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та іп.). Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на ви­користанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товар­на продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід). На практиці, щоб усунути спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції(при зміні пропорцій матеріало- і трудомісткості), можна розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.

Дата добавления: 2014-12-25