Питання до іспиту

1. Поняття, предмет, методи аграрного права.

Аграрне право України — це комплексна галузь права, що охоплює сукупність правових норм, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення суб'єктами аграрного господарювання.

Предметом аграрного права є врегульовані нормами аграрного законодавства земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські, соціальні відносини, які складаються в процесі здійснення аграрними суб'єктами виробничо-господарської та іншої сільськогосподарської діяльності.

Галузь права традиційно визначається не тільки предметом, а й методами правового регулювання.

Методи правового регулювання являють собою встановлені або санкціоновані державою способи, засоби правового впливу, за допомогою яких визначаються правомочності суб’єктів права.

Методи регулювання в АП поділяються на загальні і специфічні. Загальними виступають методи дозволу, припису (імперативної вказівки), заборони.

Заборона і припис – являють собою імперативний метод. Метод дозволу – являє собою диспозитивний метод.

З урахуванням загальних методів в АП є ряд методів, які використовуються при регулюванні внутрішньогосподарської та зовнішньогосподарської діяльності суб’єктів аграрного підприємництва.

Для зовнішньої: членський, засновницький, легалізаційний, дозвільно-ліцензійний, метод економічного стимулювання та ін.

Для внутрішньогосподарської: додержання технологій, дисципліни і законодавства, локально-правового регулювання, організаційно-управлінський та ін.

2. Характеристика та види локальних правових актів як джерел аграрного права.

Ло­кальні нор­ма­тив­но-​пра­вові акти сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств є скла­до­ви­ми си­сте­ми аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства.

Ло­кальні нор­ма­тив­но-​пра­вові акти сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств мають такі озна­ки:

1) існу­ван­ня лише на сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємствах, які є юри­дич­ни­ми осо­ба­ми. На­при­клад, у осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дар­ствах ло­кальні пра­вові акти не прий­ма­ють­ся;

2) на­лежність до внутрішніх пра­во­вих актів, тобто спря­му­ван­ня на врегу­лювання внутрішніх членсь­ких, май­но­вих, тру­до­вих, організаційно-​управлінсь­ких і соціаль­них відно­син;

3) санкціоно­ва­ний ха­рак­тер норм ло­каль­них актів. Це озна­чає, що дер­жа­ва не прий­має без­по­се­ред­ньо норми ло­каль­них до­ку­ментів, а по­кла­дає по­в­но­ва­жен­ня (санкціонує) щодо їх прий­нят­тя на відповідні ор­га­ни сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств (за­гальні збори та інші ор­га­ни управління) і визнає пра­во­вий ха­рак­тер цих норм;

4) відповідність певній про­це­дурі прий­нят­тя (на­при­клад, затвер­дження більшістю голосів (ча­сток, акцій) співвлас­ників від 2/3 при­сутніх на збо­рах);

5) за­галь­но­обов'язковість до­три­ман­ня всіма чле­на­ми і най­ма­ни­ми працівни­ка­ми відповідного сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го під­приємства.

До ло­каль­них пра­во­вих актів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств доцільно за­сто­су­ва­ти таку кла­сифікацію:

1) акт, що визна­чає ос­но­ви ло­каль­ної нор­мо­твор­чості (По­ло­жен­ня про по­ря­док ро­з­роб­ки і прий­няття ло­каль­них нор­ма­тив­них актів);

2) уста­новчі до­ку­мен­ти (ста­тут, зас­нов­ни­ць­кий договір);

3) акти ре­гу­лю­ван­ня тру­до­вих відно­син (Пра­ви­ла внутрішньо­го тру­до­во­го роз­по­ряд­ку, ко­лек­тив­ний договір, Інструкція з охо­ро­ни праці);

4) організаційно-​управлінські акти (рі­шення за­галь­них зборів, правлінь, на­ка­зи і роз­по­ряд­жен­ня керівників підприємства, По­ло­жен­ня про ревізійну комісію, По­ло­жен­ня про прав­ління, По­ло­жен­ня про ге­не­раль­но­го ди­рек­то­ра (або ди­рек­то­ра) тощо;

5) акти фінан­со­во-​еко­номічного змісту (По­ло­жен­ня про роз­поділ (ви­користання) при­бут­ку, По­ло­жен­ня про по­ря­док на­раху­ван­ня і опла­ти дивідендів, По­ло­жен­ня про фонди і ре­зер­ви та ін.).

3. Поняття фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання.

Фінансовою діяльністю сільськогосподарських підприємств є виконання фінансової частини їхніх виробничо-господарських бізнес-планів. Як і виробничо-господарська, фінансова діяльність є найважливішим інститутом вказаної галузі національного права.

Фінансово-економічні відносини у сфері цієї діяльності охоплюють ту їхню частину, яка стосується забезпечення її коштами (грішми, фінансами).

Об'єктом фінансово-кредитних правовідносин є грошові суми, одержані сільськогосподарським підприємством в порядку його кредитування. З моменту одержання цих сум підприємство набуває на них право власності і розпоряджається ними в інтересах підприємства, тобто для задоволення його потреб.

Дата добавления: 2014-12-25