Добровільне соціальне страхування

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування

Це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (що включає матеріальне забезпечення громадян у визначених законом випадках) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом.^[3] Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Окрім державного соцстраху, що фінансується з офіційної зарплати громадян, є підприємства соцстраху приватної та змішаної (державно-приватної) форми власності.

44. Поняття та класифікація суб’єктів аграрного права.

Суб'єкти аграрного права — це виробники сільськогосподарської продукції, що володіють відособленим майном, наділені спеціальною правоздатністю і дієздатністю (правосуб'єктністю), господарська діяльність яких здійснюється при використанні землі як основного засобу виробництва для забезпечення населення міста і села необхідними продуктами харчування, сировиною і продовольством рослинного і тваринного походження.

Отже, суб'єктів аграрного права можна визначити як легалізованих юридичних та фізичних осіб, що проводять діяльність у сфері виробництва с/г продукції.

Суб’єктів аграрного права можна класифікувати за різними підставами (як й інших суб’єктів господарювання):

1. за формами власності – державні (у т.ч. казені), приватні, комунальні, колективні (ст. 63 ГК України), засновані на змішаній формі власності.

2. залежно від предмету та цілей діяльності – аграрні підприємці, головною метою яких і предметом діяльності є виробництво с/г продукції; підприємства, статутні діяльність яких спрямована на агротехнічне, гідромеліоративне, технічне та інше забезпечення виробничої діяльності с/г товаровиробників; корпоративні установи, діяльність яких спрямована на надання фінансово-кредитних, страхових, посередницьких послуг для забезпечення виробничо-господарської діяльності аграрних виробників.

3. за походженням капіталу – “національні” підприємства, підприємства з іноземними інвестиціями (не менше 10% статутного фонду), іноземні підприємства (100%).

4. залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду – унітарні (один засновник) та корпоративні.

5. залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік – малі (не більше 50 осіб та 500 тис. євро), великі (більше 1000 осіб та більше 5 млн. євро) та середні (інші).

6. за організаційно-правовими формами – господарські товариства, кооперативи, підприємства, ФГ.

45. Правове регулювання кредитування сільгосппідприємств.

Кредитування - один з найважливіших інструментів існування та регулювання госп діяльності, у тому числі і с / г підприємств.

У відповідності із Положенням НБУ «Про кредитування», кредит - це позиковий капітал банку у грошовій формі, кіт передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Законом «Про банки і банківську діяльність» встановлено два рівня банківської системи та визначено два напрями регулювання кредитних правовідносин.

По-перше, це відносини, котрі виникають у зв'язку із кредитуванням відповідно зі ст. 20 зазначеного закону між комерційними банками і с / г підприємствами, а по-друге, відносини між самими комерційними банками, в процесі яких вони отримують позики від НБУ.

Ці відносини регулюються кредитними договорами, згідно яких банки передають в оперативне управління та користування с / г підприємствам кошти на певний термін, як правило, із забезпеченням, а боржники зобов'язуються використовувати останні за їх цільовим призначенням і повернути в зазначений термін з оплатою відсотків за їх використання.

46. Договірні зобов'язання особистого селянського господарства.

Правовою основою створення та діяльності особистих селянських господарств в Україні є Закон України «Про особисте селянсь­ке господарство» від 15 травня 2003 p., відповідно до якого особисте селянське господарство (далі - ОСГ) - це господарсь­ка діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебу­вають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом вироб­ництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства мають право укладати договори на вирощування худоби та птиці, здійснювати здачу грибів, ягід, молока та м'яса до заготівельних приймальних пунктів сільськогосподарських підприємств.

У сучасних умовах суб'єкти агробізнесу пропонують укладання договорів франчайзингу (комерційної концесії), відповідно до яких надається право членам особистих селянських господарств, юридичним особам та приватним підприємцям самостійно вирощу­вати та виробляти продукцію певної торгової марки. Предметом договору франчайзингу є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торгових марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

Згідно статті 7 Закону України «Про особисте селянське господарство» члени особистого селянського господарства мають право укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству.

47. Пайовий фонд майна членів підприємств кооперативного типу та його правовий режим.

Члени кооперативу, передаючи в його власність частку майна у вигляді паю, стають суб'єктами майнових прав.

Майнові відносини на засадах членства в кооперативі здійснюються за правилами зобов'язального права, з якого випливає, що член кооперативу має право вимагати частку (пай) у майні кооперативу в разі виходу з нього, а кооператив зобов'язаний компенсувати йому цю частку грішми або ж надати на розмір паю частину майна в натурі. Після того як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу, він стає її власником або власником конкретної суми грошей.

Особливістю правового режиму майна кооперативів (об'єднань) є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу.

Пайові внески — це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення, діяльності кооперативів (об'єднань).

Розміри паю встановлюють загальні збори членів — засновників кооперативу. Характерною рисою правового режиму пайового фонду є те, що на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються відсотки з доходів у розмірах, які визначаються загальними зборами в порядку, який закріплений статутом кооперативу.

48. Умови і порядок припинення діяльності фермерського господарства (ФГ).

Підстави для припинення діяльності фермерського господарства

Діяльність фермерського господарства припиняється у разі:

1) реорганізації фермерського господарства;

2) ліквідації фермерського господарства;

3) визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом);

4) якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Порядок припинення діяльності фермерського господарства

Рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається:

а) власником у разі реорганізації або ліквідації фермерського господарства - відповідно до закону та Статуту фермерського господарства;

б) у разі якщо не залишається жодного члена фермерського
господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність
господарства у порядку, встановленому законом;

в) у разі банкрутства фермерського господарства - відповідно до закону.

Спори про припинення діяльності фермерського господарства вирішуються судом.

Кошти, одержані від продажу майна фермерського господарства, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між членами фермерського господарства відповідно до його Статуту.

Спори щодо розподілу майна фермерського господарства, яке припинило свою діяльність, вирішуються судом.

49. Договори про матеріально-технічне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників.

•Основною правовою формою, яка опосередковує відносини щодо матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, є договір на поставку продукції виробничо-технічного призначення. Зміст і порядок укладення цього договору мають відповідати вимогам чинного законодавства, зокрема: Господарського процесуального кодексу України, Указів Президента України від 7 листопада 1994 року. «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»; від 4 жовтня 1994 року «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України»; а також Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів

У договорі поставки повинно зазначатися:

— найменування, кількість, номенклатура продукції, якщо є необхідність, то і комплекти машин, устаткування, державний стандарт або технічні умови, які повинні бути зареєстровані в органі Держстандарту;

— якість і комплектність продукції;

- термін дії договору;

— ціна продукції, порядок, форми взаєморозрахунків (розрахунки за зовнішньоекономічним контрактом мають здійснюватися відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торговельної палати);

- умови постачання, які здійснюються відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Правила ІНКОТЕРМС) Міжнародної торговельної палати;

— терміни повернення тари багаторазового використання;

— реквізити сторін (банківські, поштові);

— за міжнародним контрактом — арбітражні застереження та інші реквізити;

— інші умови.

Договір поставки вважається укладеним і набуває чинності з дня його підписання сторонами.

•Важливою правовою формою, що юридичне опосередковує матеріально-технічне забезпечення сільськогосподарських підприємств, є договір на організацію поставки споживачам продукції виробничо-технічного призначення в порядку оптової торгівлі. Істотними умовами цього договору є кількість та найменування продукції, її комплектність та якість, ціна, порядок та умови транспортування. Сторонами можуть бути визначені також загальні умови розрахунків, упаковки, порядку прийомки тощо. В договорі також можуть бути визначені спеціальні умови, притаманні спеціальним видам та типам договорів. Прийняте до виконання постачальником замовлення на поставку продукції в порядку оптової торгівлі має силу договору.

50. Правосуб’єктність державних аграрних товаровиробників.

Правосуб'єктність аграрних товаровиробників -підприємців ста­новить собою сукупність правових норм Конституції України,законів і підзаконних актів, правових норм установчих докумен­тів (статутів та установчих договорів), покликаних визначи­ти суб'єктивні права і обов'язки аграрних товаровиробників зі статусом юридичних осіб (різних видів та їх типів), що органіч­но поєднують та реалізують виробничо-підприємницькі та притаманні їм соціальні функції через свою спеціальну право­здатність.
Державні аграрні товаровиробники - юридичні особи, що створені за правилами норм публічного права, розпоряд­чим способом і тільки на підставі рішення державних органів.

Юридичні особи публічного права, що створені з метою одержання прибутку, так само як і юридичні особи приватного права, наділені правоздатністю брати участь у різноманітних цивільно-право­вих, товарно-грошових відносинах, будувати їх виключно на договірних засадах за правилами норм цивільного приватного права з метою отримання прибутку. Ця група юридичних осіб, що діє на засадах підприємництва, наділена також спе­ціальною правоздатністю щодо використання земель та ін­ших природних ресурсів як основних засобів виробництва.

51. Правове забезпечення комерційної діяльності сільгосппідприємств.

Сучасне нормативно-правове регулювання діяльності державних комерційних сільськогосподарських підприємств забезпечується Господарським кодексом (ГК) України, уніфікованих нормативно-правових актів аграрного законодавства, що стосуються особливостей певних видів виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників, державної підтримки сільського господарства тощо. Серед диференційованих нормативно-правових актів умовно Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та підзаконні акти.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Виходячи із змісту норм ГК України (ч.1 ст.74), державне комерційне підприємство - є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з господарським законодавством та іншими нормативно-правовими актами.

Основні юридичні ознаки державного комерційного сільськогосподарського підприємства:

1) загальні ознаки, як суб’єкта господарювання:

- наявність статусу юридичної особи;

- наявність господарської правоздатності та дієздатності;

2) спеціальні ознаки, зумовлені:

а) особливостями виду підприємства та формою власності:

- утворення в розпорядчому порядку компетентним органом державної влади;

- майнова основа господарювання – майно, що є державною власністю і закріплене за підприємством на праві господарського відання;

- здійснення внутрішньогосподарського управління керівником підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство;

- здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку;

б) особливостями сфери діяльності:

- основний вид діяльності – виробнича сільськогосподарська та пов’язана з нею інша діяльність (виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції);

- використання земель сільськогосподарського призначення та інших природних ресурсів як основного засобу виробництва.

52. Форми державного регулювання сільського господарства.

Форми - відображають дії державних органів щодо регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств, їх структуру та основи реалізації ними своїх функцій.

За своїм змістом і спрямованістю форми регулювання різноманітні.

Є така класифікація: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, організаційна.

•Правотворчу діяльність здійснюють уповноважені органи держави, законодавчої і виконавчої влади щодо видання відповідних правових актів з питань сільського господарства.

Правові акти органів держави спрямовані на удосконалення організації і діяльності галузевого апарата, поліпшення планування, морального і матеріального стимулювання роботи працівників сільського господарства; впровадження в сільськогосподарське виробництво досягнень науки, економічних стимулів господарювання; якнайефективніше використання матеріально-технічних і фінансових засобів; зміцнення законності

Суть правотворчої діяльності полягає втому, щоб реалізовувати в конкретних життєвих обставинах аграрну політику держави, правові норми.

•Правозастосовна діяльність дістає своє юридичне відображення в виданні правових актів індивідуального характеру, які містять державно-владні розпорядження стосовно суб'єктивних прав і юридичних обов'язків різних органів, посадових осіб, суб'єктів сільськогосподарського виробництва. Конкретність таких розпоряджень виявляється в тому, що: вони персоніфіковані, тобто їхнім адресатом є певна особа; за їхньою допомогою вирішуються індивідуальні питання, які виникають у сфері державного регулювання; вони є юридичними фактами, що зумовлюють виникнення конкретних відносин.

•Правоохоронна діяльність, будучи важливою формою державного регулювання, знаходить вияв у перевірці відповідності всієї фактичної діяльності нормам права, в обстоюванні загальнодержавних інтересів, прав сільськогосподарських виробників, працівників галузі. Необхідність правоохоронної діяльності пояснюється наявними фактами порушення правових норм.

•Метою організаційної діяльності державних органів у сільському господарстві є забезпечення чіткої, максимально ефективної діяльності цієї галузі й міцно пов'язаних із нею інших галузей АПК. Природно, що для функціонування сільського господарства велике значення мають зміст і сутність організаційних дій усіх систем органів законодавчої і виконавчої влади. Організаційними формами державного регулювання сільського господарства є – роз'яснення змісту нормативних актів; проведення службових нарад; складання інструктивних листів, узагальнень тощо.

53. Поняття та значення бізнес-плану в діяльності аграрних підприємств.

Досвід зарубіжних і вітчизняних підприємств свідчить, що в ринкових умовах стабільного успіху в бізнесі неможливо досягнути не здійснюючи бізнес-планування. Воно є важливою умовою функціонування підприємств, їх економічного росту та розвитку.

Нині більшість підприємств АПК не мають офіційно прийнятих планів і у них відсутній механізм планування: система норм і нормативів, технології планового процесу, організаційні структури планування тощо. Планування тут підміняються різного виду рішеннями власника або менеджера підприємства про ті чи інші напрямки господарської діяльності, які, зазвичай,розраховані на короткий період часу і за відсутності необхідного підходу можуть стати причиною виникнення проблемної ситуації в перспективі. Це пояснюється швидкими змінами ринкової ситуації в країні та умов господарювання підприємств. Про прорахунки у процесі прийняття рішень власниками підприємств або їх менеджерами, що не використовують в своїй діяльності методи бізнес-планування, стає відомо лише після складання квартального або навіть річного балансу. Тому переважна більшість таких підприємств перебувають в стані фінансової кризи.

Бізнес-планування – це процес розроблення і детального обґрунтування реалізації підприємницької ідеї, який включає аналіз ринкових, виробничих,організаційних і фінансових аспектів передбачуваного бізнесу та визначення найкращих способів досягнення наперед встановлених цілей. Бізнес-планування дозволяє передбачити проблеми, які можуть з’явитися в процесі реалізації підприємницьку ідею та знайти ефективні шляхи їх вирішення. Бізнес-планування також може моделювати систему управління новим бізнесом, забезпечує основу для прийняття ефективних управлінських рішень та сприяє зниженню ризиків підприємницької діяльності.

54. Правовий статус сільськогосподарських кооперативів. +55

55. Правове регулювання діяльності сільгоспкооперативів. +54

Правовий статус сільсько­господарських кооперативів урегульовано законами України «Про сільськогосподарську кооперацію» і «Про кооперацію».

Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» пе­редбачено, що сільськогосподарський кооператив — це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є сіль­ськогосподарськими товаровиробниками на засадах добровільно­го членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговуван­ня переважно членів кооперативу.

Залежно від завдань і предмета діяльності сільськогосподар­ські кооперативи поділяються на виробничі та обслуговувальні.

До основних ознак виробничого сільськогосподарського ко­оперативу належать такі:

1) засновниками і членами виробничого сільськогосподарсько­го кооперативу можуть бути тільки фізичні особи;

2) обов'язковою є трудова участь членів у діяльності виробни­чого кооперативу;

3) змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а також рибного та лісового господарств;

4) це одна із організаційних форм підприємництва, метою яко­го є отримання прибутку.

Обслуговувальним сільськогосподарським кооперативам влас­тиві такі ознаки:

1) їх членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;

2) основним змістом їх діяльності є обслуговування потреб сіль­ськогосподарського виробництва, переважно членів кооперативу;

3) обов'язковою є участь членів у господарській діяльності ко­оперативу;

4) вони не ставлять за мету отримання прибутку1.

Засновниками кооперати­ву можуть бути громадяни України та юридичні особи, зареєстро­вані в Україні. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Чисельність членівкооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Статут кооперативу є основним правовим документом, що регу­лює його діяльність.

Членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, а чле­нами обслуговуючого кооперативу — як фізичні, так і юридичні особи, які визнають статут і дотримуються його вимог, користу­ються послугами, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу. Членами кооперативу можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у діяльності кооперативу.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів управління належать: правління кооперативу, спостереж­на рада, ревізійна комісія.

56. Державний контроль за охороною праців сільському господарстві.

Стаття 43 Конституції України проголошує право кожного громадянина нашої держави на «належні, безпечні і здорові умови праці». Закріплюються ці права і законом України «Про охорону праці».

Державними міжгалузевими та галузевими нормативними актами про охорону праці є правила, стандарти, положення, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України; Державний комітет України по нагляду за охороною праці; Міністерство аграрної політики та інші центральні органи державної виконавчої влади; місцева державна адміністрація; місцеві ради. Державний нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють: Державний комітет України з нагляду за охороною праці; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи державного пожежного нагляду Управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, громадських об'єднань, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій та місцевих рад і діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Органи державного нагляду за охороною праці встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють на підприємствах, розробляють типові документи з цих питань.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов'язків згідно з чинним законодавством.

Також може здійснюватись громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці трудовими колективами; професійними спілками. Уповноважені трудових колективів діють відповідно до Типового положення, затвердженого Державним комітетом України з нагляду за охороною праці за погодженням з профспілками.

За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних спілок винні працівники притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

Положення про службу охорони праці Державним комітетом України по нагляду за охороною праці, роботодавцем або уповноваженим ним органом на підприємствах, незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам створюється служба охорони праці, її ліквідація допускається лише в разі ліквідації підприємства.

57. Правове регулювання діяльності сільгоспкооперативів.

Дата добавления: 2014-12-25