Обов'язки фермерського господарства та його членів

Питання

68. Поняття і особливості аграрних правовідносин.

Аграрні правовідносини — це вид суспільних відносин, що врегульовані нормами аграрного права і суміжних з ним галузей права в комплексі, які складаються між суб'єктами в аграрному секторі, об'єднаними одним інтересом щодо виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції та сировини.

Суб'єктами або учасниками аграрних правовідносин є юридичні особи, підприємства й організації, фізичні особи, громадяни-підприємці і громадяни, які не займаються підприємницькою діяльністю, тобто виробники сільськогосподарської продукції, які володіють відповідною правоздатністю і є суб'єктами аграрних правовідносин.

Об'єктами аграрних правовідносин, окрім землі, можуть бути і такі природні ресурси, як ліси, води, загальнопоширені корисні копалини тощо, характер і межі використання яких визначається спеціальним законодавством.

69. Права та обов'язки громадян щодо ведення фермерського господарства (ФГ).

Права фермерського господарства та його членів 1. Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право: а) продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; г) на відшкодування збитків; ґ) споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди; д) реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт; е) інші права.

1. Фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону, зобов'язані:

а) забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) сплачувати податки та збори;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) не допускати зниження родючості ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів;

е) дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції;

є) дотримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні земель і земельних сервітутів;

ж) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

70. Правове регулювання та правозастосовча практика відшкодування шкоди в галузі АПК.

Відшкодування шкоди – це передбачені законом випадки настання негативних наслідків під час вчинення дії (або бездіяльності) суб’єктами суспільних відносин (фіз. чи юр. ос) та які підлягають відшкодуванню (усуненню) в передбачених законом випадках завдання такої шкоди.

В АПК юридична відповідальність являє собою сукупність правових засобів і норм, що закріплюють види, способи та порядок застосування заходів юридичної відповідальності до порушників аграрного законодавства. Можуть бути фіз. та юр. ос. різних форм власності, громадяни і посадові особи орг. Д. влади і місц. само вряд., що здійснюють діяльність у сфері виробництва, переробки, реалізації, зберігання сільськогосподарської продукції.

ФОРМИ ВІДШК. ШКОДИ за:

1. Дисциплінарною відповідальністю за порушення норм трудового законодавства застосовується до осіб, зайнятих у сільському господарстві: 1) догана; 2) звільнення з посади; 3) виключення з числа членів с/г – стягнення заст. не пізніше одного місяця з дня його виявлення; 4) Матеріальною відповідальністю до працівників, з вини яких її заподіяно відповідно до КЗпП Укр. Відш. шкоди: 1) у межах середнього місячного заробітку; 2) обмеженої матеріальної відповідальності; 3) повної матеріальної відповідальності, окрім випадків передбачених законодавством, трудовим договором чи статутом, а також може бути заст. підвищена матеріальна відповідальність при визначенні розміру збитків.

3.Адміністративно-​правова відповідальність та вішк. шкоди: 1) попередження; 2) штраф (0,5-150 НМД громадян); 3) конфіскація (на суму вилученого); 4) позбавлення користування спеціальним правом (позб. права керування транспортними засобами, зайняття посади в с/г).

4. Майнова відповідальність відшкодовується відповідно до цивільного, трудового, земельного, аграрного, господарського зак. та ін. ЗУ): здійснюється шляхом відшкодування заподіяних збитків та шкоди, наприклад, до: ЦКУ – завданих порушенням зобов'язання, а також стт. 1166-​1194 (відшкодовується в повному обсязі, якщо ін. не передб. законом) та стт. 1209-​1211; ГКУ – стт. 224-​229(відш. Збитків у сфері господарювання); ЗКУ – за заподіяні збитки власникам землі та землекористувачам; ЗУ – за шкоду заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; підз. н.-п. а. – використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтовного покриву без дозволу (родючого шару).

71. Закони та підзаконні акти як джерела аграрного права.

Під джерелами АП розуміють уніфіковані та диференційовані нормативно-правові акти держави, а також акти с/г підприємств, які регулюють аграрні правовідносини.

На другому місці після Конституції, за юридичною силою перебувають закони, які повинні прийматися відповідно до норм Конституції України. За­кон — це нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який приймається Верховною Радою України і тому виражає делеговане во­левиявлення всього або більшої частини населення.

Закони в сфері АПК за предметом регулювання окремих груп аграрних відносин:

1) уніфіковані акти про організаційно-правову перебудову структури АПК. До цієї групи належать закони: «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (від 14.02.1992 із змінами 06.11.2014), «Про сільськогосподарську кооперацію» (від 17.07.1997 із змінами 19.01.2013), «Про фермерське господарство» (від 19.06.2003 із змінами 06.11.2014), «Про особисте селянське господарство» (від 15.05.2003 із змінами 09.12.2012), «Про споживчу кооперацію» (від 10.04.1992 із змінами 09.12.2012), «Про кредитні спілки» (від 20.12.2001 із змінами 06.11.2014), «Про акціонерні товариства» (від 17.09.2008 із змінами 06.11.2014); «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (від від 10.07.1996 зміни 09.12.2012); «Про державну підтримку сільського господарства України» (від 24.06.2004 зміни 11.08.2013).

2) уніфіковані акти законодавства про правовий режим земель сільськогосподарського призначення й земельну реформу: «Про Державний земельний кадастр», «Про оренду землі», «Про землеустрій», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про охорону земель», «Про оцінку земель», «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», «Про використання земель оборони;

3) уніфіковані акти законодавства про селекцію, насінництво, тваринництво і меліорацію земель: «Про племінну справу у тваринництві», «Про захист рослин», «Про меліорацію земель", "Про бджільництво" «Про мисливське господарство та полювання», «Про тваринний світ», «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин».

4) Диференційованими можна вважати такі закони:

«Про карантин рослин», «Про пестициди і агрохімікати», «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру», «Про насіння і садивний матеріал», «Про зерно та ринок в Україні», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продуккцію з них», «Про молоко та молочні продукти», «Про виноград та виноградне вино», «Про дитяче харчування», «Про захист тварин від жорстокого поводження», «Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства», «Про ветеринарну медицину».

Підзаконyі акти в системі джерел аграрного права:

а) нормативні акти Кабінету Міністрів України:

На основі Постанови КМУ «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (від 10 вересня 2014 р.) було реорганізовано

УП «Про Державне агенство земельних ресурсів України» на «Державну службу України з питань геодезії картографії та кадастру»;

УП «Про затвердження Положення про Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України» (13.04.2011 ) на « Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів + приєднати Державну інспекцію з питань захисту П. споживачів та Д. санітарно – епідеміологічну службу України»;

УП «Про Державну інспекцію сільського господарства України» ліквідовано та розподілено функції на: МВС ( реєстрація і облік машин ); Д. службу з безпеки на транспорті ( пит.. експлуатації та тех. стан ); Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів ( сертифікація насіння ); Держ. екологічну інспекцію ( нагляд за дотриманням зем. законодавства );

«Про реформування системи заготівлі, зберігання, переробки і використання сільськогосподарської продукції» (від 23.04.1993), «Про затвердження Положення про моніторинг земель» (від 07.02.1996), «Про забезпечення сільського господарства зернозбиральною технікою» (від 19.04.2002), «Про Державний центр ветеринарної медицини птахівництва» (від 24.02.2010), «Деякі питання Аграрної біржі», Декрет КМУ «Про стандартизацію та сертифікацію» (від 10.05.1993 із змінами 04.07.2014).

б) укази Президента України: «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (від 09.12.2010), «Про Державне агенство рибного господарства України» (від 16.04.2011); «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999р.?

72. Правове забезпечення виробництва високоякісних та екологічно-безпечних продуктів харчування.

Конкурентоспроможність продукції українських с/г підприємств залежить від її якості та екологічної безпеки.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.1997р. якість харчового продукту – сукупність властивостей харчового продукту, що забезпечує потреби організму людини в енергії, поживних та смакоароматичних речовинах, протягом його терміну придатності.

Держава на законодавчому рівні встановлює жорстокі перепони для проникнення на ринок неякісної продукції, захищає споживача від неякісної та екологічно небезпечної продукції. Прийнято такі акти ЗУ «Про пестициди та агрохімікати» від 02.03.1995 р., «Про захист прав споживачів» від 05.12.1991 р., «Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини» від 23.12.1997 р., «Про стандартизацію" від 17.05.2001 р., постанова КМУ "Про організацію проведення сертифікації продукції" від 27.02.1992 р., постанова КМУ "Про удосконалення контролю якості та безпеки харчових продуктів" від 09.11.1996р.,«Про Державний центр ветеринарної медицини птахівництва» від 19.04.2002.

На основі Постанови КМУ «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (від 10 вересня 2014 р.) було реорганізовано

УП «Про затвердження Положення про Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України» (13.04.2011 ) на « Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів + приєднати Державну інспекцію з питань захисту П. споживачів та Д. санітарно – епідеміологічну службу України»;

Харчові продукти та продовольча сировина підлягають обов'язковій сертифікації: Декрет Каб. Міну «Про стандартизацію та сертифікацію» (від 10.05.1993 із змінами 04.07.2014, нова ред.. відбудеться 20.09.2015), ЗУ «Про Державний центр ветеринарної медицини птахівництва».

Новим способом та умовою забезпечення належної якості с/г продукції є система штрихового кодування, затверджено наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі від 27.08.1996 р.,

А також Страхування відбувається згідно із ЗУ «Про страхування» (ід 07.03.1996 - 11.07.2014).

Основними принципами такої державної політики є:

1) охорона здоров'я людини та безпека харчової продукції;

2) створення гарантій безпеки для здоров'я людини, державний контроль за виробництвом, транспортуванням, реалізацією харчових продуктів під час їх виготовлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалізації, використання;

3) стимулювання впровадження нових безпечних технологій, встановлення відповідальності виробників, продавців харчової продукції у випадку невідповідності її стандартам.

73. Поняття та правові ознаки особистого селянського господарства.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство" Особисте селянське господарство являє собою господарську діяльність, здійснювану без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально (або тими особами, які перебувають у сімейних або родинних стосунках і спільно проживають), з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, перероблювання й споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг із використанням майна особистого селянського господарства, зокрема й у сфері сільського зеленого туризму.

Сучасному особистому селянському господарству притаманні такі ознаки:

по-перше, це — форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер;

по-друге, це — сукупність майна, що має вартісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної сумісної власності;

по-третє, особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків;

по-четверте, воно має, в основному, споживчий характер;

по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження.

74. Методи правового регулювання в аграрному праві.

АП не має якогось особливого метода, притаманного тільки цій галузі права. Оскільки предмет АП складають різнорідні відносини, то слід говорити не про єдиний метод правового регулювання, а про їх різноманітність.

Аграрному праву притаманні три основних загальних метода правового регулювання.

1. Метод дозволу (диспозитивний) - учасникам аграрних правовідносин дозволяється здійснювати певні види діяльності (дозвіл користуватися загальнорозповсюдженими корисними копалинами, надання ліцензій на здійснення певних видів діяльності).

2. Метод приписів (імперативних указівок) - учасникам відносин встановлюються певні межі поведінки (встановлення допустимих норм вміщення нітратів у с/г продукції).

3. Метод заборони (імперативний) - це пряма заборона на будь-які дії (нецільове використання земель с/г призначення, експорт продукції без ліценції).

75. Організація правової роботи у сільгосппідприємствах.

Юридичні права, обов'язки та законні інтереси працівників становлять основу правового статусу працівників сільськогосподарського підприємства. За обсягом основних прав і обов'язків правовий статус працівників державних сільськогосподарських підприємств не відрізняється від правового статусу працівників і службовців підприємств інших галузей народного господарства. Тобто вони володіють всім обсягом трудових прав і обов'язків, передбачених Конституцією України.

Для трудових відносин у с/г підприємствах характерні певні особливості. Особи, які працюють у державних сільськогосподарських підприємствах, за соціальним станом є робітниками та службовцями, їх правовий статус визначається Кодексом законів про працю, ЗУ «Про відпустки» (від 15.111996-зміни 26.10.2014), ЗУ «Про страхування» (від 07.03.1996 - 11.07.2014), «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (від 14.02.1992 із змінами 06.11.2014), «Про сільськогосподарську кооперацію» (від 17.07.1997 із змінами 19.01.2013), «Про фермерське господарство» (від 19.06.2003 із змінами 06.11.2014), «Про споживчу кооперацію» (від 10.04.1992 із змінами 09.12.2012), «Про кредитні спілки» (від 20.12.2001 із змінами 06.11.2014), «Про акціонерні товариства» (від 17.09.2008 із змінами 06.11.2014). Загальні результати роботи трудового колективу сільськогосподарського підприємства визначають підсумки господарського року, коли зібрано врожай і завершено природно-біологічний цикл виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Така закономірність передбачає застосування своєрідних видів, систем і форм оплати сільськогосподарської праці і заохочення трудівників у досягненні кінцевих результатів.

Працівники господарств мають право ведення особистого підсобного господарства, певні пільги і переваги в переселенні, користуванні громадським житловим фондом, комунально-побутовими установами сільськогосподарського підприємства.

76. Робочий час та його види на сільськогосподарських підприємствах.

Робочим часом вважається час, протягом якого працівник згідно із законодавством, колективним і трудовим договором, з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку повинен виконувати свої трудові обов'язки – роботодавця. Це означає, що в робочий час включаються час простоїв не з вини працівника, короткочасні перерви для обігрівання та відпочинку й інші періоди, коли працівник не працював, але за ним зберігалося місце роботи і зарплата цілком чи частково. Разом з тим робочим є і час роботи понад встановлену тривалість.

Трудове законодавство встановлює такі види робочого часу:

1) нормальної тривалості, що передбачена в статті 50 КЗпП України встановлено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень як при п'яти, так і при шестиденному робочому тижні;

2) неповний робочий час за угодою мiж працiвником i власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийняттi на роботу, так i згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень (стаття 56 КЗпП);

3) скорочений робочий час – це вид робочого часу, який встановлюється законодавством (ст. 51 КЗпП), є обов'язковим для роботодавця і оплачується як робочий час нормальної тривалості. Встановлюється для:

1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу можна зменшити і за трудовим договором;

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень;

3) для окремих категорій працівників розумової праці, діяльність пов'язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням.

4) робота у нічний час розглядається у трудовому праві (від 10 веч. до 6 ранку), як виняток.

77. Функції аграрного права.

Функції аграрного права – це основні напрями здійснення діяльності аграрно-правових інститутів з позиції їх розвитку у аграрному секторі економіки для вирішення та здійснення завдань аграрного права. У природі аграрного права мають місце наступні функції: регулююча, економічна, соціальна, кадрова, наглядова, динамічна або регулятивна.

Економічна функція – функція, при якій орієнтуючись на ринкові ціни і намагаючись одержати максимальний прибуток, с/г підприємці спеціалізуються на випуску тих продуктів, які користуються попитом.

Соціальна функція – забезпечує спрямований розвиток АП на потреби суспільства, держави та людини, як біологічної істоти в цілому, забезпечує організацію та охорону суспільства в умовах успішного прогресивного розвитку АПК.

Кадрова функція – це функція соціальної системи, спрямована на забезпечення її нормальної діяльності за допомогою підбору, розстановки, навчання та виховання кадрів, які відповідають певним вимогам.

Наглядова функція – передбачає керівництво у визначенні основної мети діяльності с/г товариства, а також ухвалення стратегії для її досягнення. У процесі контролю повинна здійснювати моніторинг за ходом реалізації виконавчим органом визначеної стратегії, планів та економічної політики товариства.

Динамічна (регулятивна) функція – виражається у впливі АП на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки). Вона втілена, наприклад, в інститутах цивільного, адміністративного, трудового права, опосередковуючи процеси в економіці та інших сферах суспільного життя.

78. Основні права та обов'язки юридичної служби в сільськогосподарському підприємстві.

До Постанови КМУ «Про затвердження Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації» від від 26 листопада 2008 р. – із змінами 16.06.2012,

Юридична служба органу виконавчої влади, підприємства утворюється як самостійний структурний підрозділ, вид якого залежить від обсягу, характеру та складності правової роботи (департамент, управління, відділ, сектор). На підприємстві функції юридичної служби може виконувати юрисконсульт відповідної категорії. Юридична служба підпорядковується безпосередньо керівникові органу виконавчої влади, підприємства.

ПРАВА:

1) перевіряє дотримання законності структурними підрозділами підприємства;

2) одержання необхідних документів підприємства для виконання покладених на неї завдань;

3) залучає за згодою керівника спеціалістів з метою підготовки проектів актів та докум.;

4) інформувати керівника підприємства про покладення на юридичну службу обов'язків, що виходять за межі її компетенції, а також про випадки ненадання або несвоєчасного надання посадовими особами підприємства матеріалів на вимогу юридичної служби.

ОБОВ’ЯЗКИ:

1) забезпечує правильне застосування на підприємстві нормативно-правових актів та док.;

2) розробляє та бере участь у розробці проектів актів та інших документів з питань діяльності підприємства;

3) проводить юридичну експертизу проектів актів та документів, від структурних підрозділів підприємства;

4) разом із структурними підрозділами приводить у відповідність акти та док. документи у їх відповідність із законодавством;

5) організовує роботу, пов'язану з укладенням договорів (контрактів);

6) організовує претензійну та позовну роботу, проводить аналіз її результатів;

7) здійснює контроль за дотриманням структурними підрозділами встановленого на підприємстві порядку пред'явлення і розгляду претензій;

8) сприяє своєчасному вжиттю заходів до усунення порушень та подає керівникові підприємства: пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення діяльності підпр.;

9) забезпечує правильне застосування норм трудового, житлового, пенсійного та іншого законодавства;

10) рганізовує і проводить роботу, спрямовану на підвищення рівня правових знань працівників підприємства;

11) веде облік актів законодавства і міжнародних договорів України;

12) збирає інформацію про офіційне оприлюднення актів законодавства в друкованих виданнях.

79. Поняття та особливості трудових правовідносин в аграрному праві.

Аграрними правовідносинами є суспільні відносини, врегульовані нормами аграрного права, що складаються в процесі виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. Аграрні правовідносини становлять комплекс взаємопов'язаних організаційно-управлінських, майнових, земельних, трудових та інших відносин.

Трудові правовідносини ґрунтуються або на членстві у сільськогосподарських кооперативах, фермерських господарствах і регламентуються локальними нормативно-правовими актами, або на трудовому договорі і регулюються нормами трудового права.

Трудові правовідносини за своїм характером і змістом поділяють на: відносини щодо організації та дисципліни праці; відноси­ни щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку; відносини щодо оплати праці; відносини щодо охорони праці.

80. Поняття та класифікація джерел аграрного права.

Аграрне законодавство складають нормативно-правові акти, які регулюють організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського призначення суб'єктами аграрного права.

Джерела АП – це результат правотворчої д-сті державних органів як зовнішній вираз волі народу, закріпленої в уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актах, а також локальних актах сільськогосподарських товаровиробників, що регулюють аграрні відносини в процесі виробничої та пов’язаної з нею с/г д-сті (переробки, розподілу, зберігання, транспортування іт.д.) сільськогосподарської продукції.

Дата добавления: 2014-12-25