Аграрне право України 2 страница

1) пріоритетність сільського господарства в народногосподарсь­кому комплексі України. Значущість цього принципу визначається

тим, що аграрний сектор економіки забезпечує суспільство жит­тєво необхідною сільськогосподарською продукцією;

2) забезпечення економічної багатоманітності та рівнії*^{1 за}~
хист державою всіх суб'єктів аграрних відносин. Формування
ринкової економіки в Україні забезпечує можливість застосУ^ван'
ня в аграрному секторі різноманітних форм власності на зем!^{ію та}
майно, організаційно-правових форм підприємств (сільськогоспо­
дарських виробничих та обслуговуючих кооперативів, фермерсь­
ких господарств, особистих селянських господарств, приватних
аграрних підприємств та ін.) Держава гарантує суб'єктам аграр­
ного підприємництва, незалежно від обраних ними організацій*¹⁰'
правових форм підприємницької діяльності і форм власй^ості>
однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріаль­
но-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних
та інших ресурсів;

3) право суб'єктів аграрного господарювання самостійно здійс­
нювати будь-яку підприємницьку діяльність. Аграрний підприє­
мець самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займати­
ся з урахуванням встановлених законодавством заборон і обмежень
на здійснення такої діяльності, формує програми діяльності, доби­
рає постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залу­
чає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, викорис­
тання яких не обмежене законом, встановлює ціни на продукцію та
послуги відповідно до закону;

4) органічний взаємозв'язок трудових і земельних відносин.
Сільськогосподарське виробництво органічно пов'язане із земле­
користуванням. У процесі трудової діяльності селян використову­
ються корисні природні властивості ґрунтів (родючість та ін.)
з метою виробництва продуктів харчування, кормів для тварий і си­
ровини для різних галузей промисловості;

5) державна підтримка сільськогосподарського виробники- Аг­
рарне господарювання належить до ризикових видів виробничої
діяльності, що пояснюється його залежністю від кліматичних умов,
від кон'юнктури на ринку паливно-мастильних матеріалів, трива­
лим проміжком часу між вкладенням праці й одержанням при­
бутків від реалізації виробленої продукції тощо. Внаслідок ііього
сільське господарство є дотаційним. Держава повинна забезпечу­
вати паритетність закупівельних цін на сільськогосподарську про­
дукцію, пільгове кредитування аграрних виробників, фінансуван­
ня соціальної сфери села за рахунок державного і місцевих
бюджетів тощо;

6) забезпечення рівності і справедливого розподілу матеріальних
і культурних благ між міським і сільським населенням. Це зумовлює
необхідність забезпечення пріоритетного розвитку соціально-К^Уль-
турної сфери села, створення належного рівня життя селян.

Система аграрного права. Система аграрного права — це су­купність взаємопов'язаних, розміщених у певній логічній послі­довності норм і правових інститутів, які регулюють аграрні право­відносини суб'єктів аграрного господарювання.

Усталеним інститутом аграрного права є інститут права членства в юридичних особах. Правові норми, що утворюють цей інститут, регулюють організаційно-правові відносини, пов'язані з умовами і порядком вступу у члени сільськогосподарських під­приємств (виробничі сільськогосподарські кооперативи, спілки се­лян та ін.) та виходом із них.

Одним із провідних інститутів аграрного права є інститут права власності на землю, який сформувався в результаті здійс­нення земельної та аграрної реформи, виникнення аграрних това­ровиробників, заснованих на різних формах власності.

Важливу роль відіграє інститут аграрної оренди як організа­ційно-виробничої форми сільського господарства. Норми цього інституту регулюють відносини щодо порядку й умов надання зе­мельної ділянки, призначеної для виробництва сільськогосподар­ської продукції.

Важливим інститутом аграрного права є інститут корпора- "У тивного права. Правові норми, що регулюють цей інститут, пов'яза-^ ні з умовами та порядком заснування господарських товариств ^> у результаті приватизації державних сільськогосподарських підпри- ємств через створення відкритих акціонерних товариств, а також перетворення колективних сільськогосподарських підприємств, > спілок селян, виробничих сільськогосподарських кооперативів в ак­ціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальніс­тю. Правові норми цього інституту визначають корпоративні пра­ва учасників щодо отримання дивідендів та управління справами товариства, розпорядження своїми акціями, частками у статутно­му капіталі товариства. Порядок реалізації корпоративних прав урегульовано ГК і Цивільним кодексом України (далі — ЦК), За­коном України «Про господарські товариства» та установчими до­кументами господарських товариств.

Дедалі більшого значення набуває інститут фермерського господарства, який включає норми права, що регулюють склад­ний комплекс організаційно-управлінських, трудових, майнових, земельних та інших відносин.

Традиційним інститутом аграрного права є інститут сільсько­господарської кооперації. Із прийняттям Закону України «Про сіль­ськогосподарську кооперацію» особливого поширення в аграрному секторі набули виробничі й обслуговувальні кооперативи.

Своєрідним інститутом аграрного права є інститут правового становища приватних підсобних господарств. Правовими нор­мами цього інституту визначається правовий статус суб'єкта права ведення приватного підсобного господарства, регулюються майно­ві, договірні та інші відносини, пов'язані з веденням цього госпо­дарства.

В умовах ринкових перетворень у сільському господарстві важливе значення має інститут аграрно-договірних відносин, норми якого забезпечують створення майнових, фінансових та інших передумов для ефективної господарської діяльності аграр­них товаровиробників.

Здійснення завдань щодо активізації соціального розвитку се­ла зумовлює необхідність послідовної реалізації комплексного аг­рарно-правового інституту — пріоритетного соціального роз­витку села. 18 січня 2001 р. було прийнято Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», який визначив форми і методи державної підтримки сільського господарства, забезпечення нормальних со­ціально-економічних умов життя та праці селянства.

Система аграрного права як навчальна дисципліна складаєть­ся з двох частин — Загальної та Спеціальної.

До Загальної частини належать такі загальнотеоретичні теми, як предмет аграрного права, його принципи й система; джерела аг­рарного права; аграрні правовідносини; правовий статус аграрних суб'єктів; державне регулювання сільського господарства тощо.

Особлива частина навчального курсу містить матеріал про правове регулювання виробничо-господарської діяльності аграр­них підприємств, особливості правового режиму земель сільсько­господарського призначення, договірні відносини в аграрному сек­торі, відповідальність за порушення аграрного законодавства України тощо.

Запитання для самоконтролю

1. Що є предметом аграрного права?

2. Що таке сільськогосподарська діяльність?

3. Які правовідносини складаються в процесі аграрного гос­
подарювання?

4. Які методи аграрного права Ви знаєте?

5. Що таке метод автономних рішень?

6. Що являють собою принципи аграрного права?

7. Що таке система аграрного права?

8. У чому полягає особливість аграрного права як галузі права?

9. Яке місце займає аграрне право в системі права України?
10. Що вивчає наука аграрного права?

ТЕМА 2 ДЖЕРЕЛА АГРАРНОГО ПРАВА

Поняття і види джерел аграрного права. Конституція України — правова основа аграрного права. Закони — основні джерела аграрного права. Підзаконні нормативні акти.

Поняття і види джерел аграрного права. У теорії права під джерелами (формами) права розуміють спосіб зовнішнього прояву правових норм. До джерел права належать: нормативно-правовий акт, правовий звичай, нормативно-правовий договір, юридичний прецедент, юридична доктрина.

До джерел аграрного права відносять нормативно-правові ак­ти, нормативно-правові договори і правові звичаї.

Основним джерелом аграрного права є нормативно-правові акти, до яких належать закони і підзаконні акти. Особливістю джерел аграрного права як комплексної галузі є поєднання в нормативно-правових актах власне аграрно-правових норм і норм інших галу­зей права (цивільного, господарського, земельного, адміністратив­ного, трудового та ін.). За змістом правових норм акти аграрного права поділяють на уніфіковані (загальні) акти і диференційовані (спеціальні) акти. Уніфіковані акти містять норми, що регулюють майнові й організаційні відносини, які стосуються всіх суб'єктів аграрного права (про правовий режим земель сільськогосподарсь­кого призначення та ін.). Диференційовані акти включають нор­ми, що регулюють правовий статус окремих суб'єктів аграрного підприємництва або окремі види аграрного господарювання (в га­лузі насінництва, тваринництва та ін.).

Із розвитком ринкових відносин в аграрному секторі зростає роль нормативно-правового договору як джерела аграрного права. Нормативно-правовим договором є угода суб'єктів аграрного права, яка містить нові юридичні правила. Наприклад, згідно зі ст. 8 Зако­ну України «Про споживчу кооперацію» взаємовідносини між спо­живчими товариствами та їх спілками будуються на договірних за­садах. Товариства на підставі договору можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень і виконання окремих функцій.

Дедалі більшого поширення і застосування у сфері аграрних відносин набуває правовий звичай. У цивільному праві звичаєм ділового обороту визнається не передбачене законодавством пра­вило поведінки, яке склалось і широко застосовується у сфері підприємницької діяльності. Правовий звичай здебільшого засто­совують у галузі зовнішньоекономічної діяльності (стосовно про­цедури ведення переговорів тощо).

Конституція України — правова основа аграрного права. Конституційні основи правового господарського порядку в аграр­ному секторі Україні становлять: право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші при­родні ресурси, які розміщені у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) еко­номічної зони, що здійснюється від імені українського народу ор­ганами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу від­повідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямова­ності економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільст у, визнання всіх суб'єктів права власності рів­ними перед законо ■ (ст. 13); право кожного володіти, користува­тися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інте­лектуальної, творчої діяльності, визнання непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності (ст. 41); економічна багатоманітність (ст. 15); право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом; забезпечення державою захисту конкуренції в підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросо­вісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм анти-монопольного регулювання винятково законом, захист прав спо­живачів (ст. 42); визначення винятково законом правових засад і гарантій підприємництва (ст. 92); забезпечення державою еко­логічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на тери­торії України (ст. 16); забезпечення державою належних, безпеч­них і здорових умов праці (ст. 43); взаємовигідне співробітництво з іншими країнами (ст. 18); визнання і дія в Україні принципу верховенства права (ст. 8).

Закони — основні джерела аграрного права. За предметом ре­гулювання аграрні закони поділяють на загальні акти і дифе­ренційовані (спеціальні) акти. Загальні акти містять норми, що регулюють майнові й організаційні відносини, які стосуються ор­ганізаційно-правової перебудови структури агропромислового комплексу, аграрної реформи та створення ефективних товаро-

виробників сільськогосподарської продукції. Диференційовані ак­ти включають норми, що регулюють правовий статус окремих суб'єк­тів аграрного підприємництва або окремі види аграрного господа­рювання (в галузі насінництва, тваринництва та ін.).

До загальних актів належать закони: «Про колективне сільсько­господарське підприємство», норми якого визначають правовий ста­тус колективного сільськогосподарського підприємства (далі — КСГП), регулюють відносини права членства в КСГП, відносини власності і паювання майнових фондів, оплату праці членів КСГП, основний режим виробничо-господарської діяльності, право само­врядування, взаємини держави і колективного сільськогосподарсь­кого підприємства, порядок реорганізації або ліквідації КСГП; «Про сільськогосподарську кооперацію», який визначає види сільсько­господарських кооперативів, порядок їх державної реєстрації, права та обов'язки членів кооперативу, правовий режим майна і землі, розподіл доходів, взаємини держави і кооперативу та ін.; «Про спо­живчу кооперацію», який визначає правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації як добровільного об'єднан­ня громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану; «Про кредитні спілки», який визначає організаційні, правові та економічні засади створення та діяльності кредитних спілок, що являють собою непри­буткові організації, засновані фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задо­волення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінан­сових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кре­дитних спілок; «Про фермерське господарство», який визначає економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності фер­мерських господарств в Україні; Земельний кодекс України (далі — ЗК), який визначає правовий режим землі як головного засобу сільськогосподарського (аграрного) виробництва, права та обов 'язки власників і користувачів землі, відповідальність за її раціональне використання.

До диференційованих актів належать закони: «Про насіння і са­дивний матеріал», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них», «Про племінну справу в тваринництві», «Про ветеринарну медицину», «Про зерно та ринок зерна в Україні».

Підзаконні нормативні акти. Підзаконними нормативними акта­ми є постанови Верховної Ради України, нормативні укази Прези­дента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни, накази, положення, інструкції, що приймаються Міністерством аграрної політики України, іншими міністерствами й відомства­ми України, нормативні акти місцевих рад та місцевих державних адміністрацій, локальні нормативні акти аграрних суб'єктів з пи­тань сільськогосподарського виробництва і підприємництва.

Постанови Верховної Ради України є обов'язковими як для парламентських комітетів та інших органів Верховної Ради Ук­раїни; так і длД органів виконавчої влади й органів місцевого са­моврядування. До джерел аграрного права належить, наприклад, Постанова Верховної Ради України від 10 липня 1996 р. «Про по­рядок введенні в дію Закону України «Про особливості привати­зації майна в аґР^01ІР^{ОМИСЛ0В0М}У комплексі». Цією постановою бу­ло затверджені? перелік підприємств у системі агропромислового комплексу (даДІ — АПК), які підлягають приватизації за пого­дженням із Кабінетом Міністрів України.

Укази Президента України видаються на розвиток Консти­туції України їа чинного законодавства і є обов'язковими для ви­конання на території України органами виконавчої влади та орга­нами місцевого самоврядування, підприємствами й організаціями незалежно від форм власності, а також громадянами. Укази Пре­зидента України видаються для термінового правового врегулю­вання питань раціональної аграрної політики.

До указів Президента України з питань розвитку агропромис­лового комплексу належать: «Про невідкладні заходи щодо при­скорення земеДьної реформи у сфері сільськогосподарського ви­робництва» від Ю листопада 1994 р. № 666/94, «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» від 18 січня 1995 р. № 63/95, «Про Основні напрями розвитку агропромислового комплексу Ук­раїни» від 29 квітня 1998 р. № 389/98, «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р. № 1529/99, «Про заходи щодо захисту внутріш­нього ринку від імпортної сільськогосподарської продукції та про­довольства» від 7 травня 1999 р. № 98/99-рп, «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформуван­ня аграрного сектора економіки» від 29 січня 2001 р. № 62/2001

та інші.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає з питань розвитку АПК постанови й розпорядження, які є обов'яз­ковими для виконання суб'єктами аграрного підприємництва неза­лежно від форм їх власності. Постанови Кабінету Міністрів України приймаютья на виконання законів України і указів Президента України, якимії регулюють відносини з організації сільськогосподар­ського виробництва, приватизації державного майна в АПК і зем­лі, використання сільськогосподарських земель, сприяння розвитку фермерських господарств, соціальної сфери на селі.

До постанов Кабінету Міністрів України з питань розвитку АПК належать: «Про заходи щодо поліпшення насінництва сільсь­когосподарських культур» від 16 червня 1993 р. № 459; «Про при­скорення організації біржового сільськогосподарського ринку» від 17 листопада 1995 р. № 916; «Про прискорення приватизації майна

в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її прове­дення» від 19 липня 1996 р. № 755; «Про Концепцію розвитку бір­жового ринку сільськогосподарської продукції» від 5 серпня 1997 р. № 848; «Про затвердження Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку» від 23 квітня 1999 р. № 658; «Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки та обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансо­вого лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу» від 10 груд­ня 2003 р. № 1904; «Про забезпечення реалізації деяких положень Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 17 листо­пада 2004 р. № 1569.

Нормативні акти міністерств, відомств та інших органів вико­навчої влади поширюються на внутрішньогалузеві і міжгалузеві (міжвідомчі) відносини, в яких містяться норми, прийняття яких є компетенцією кількох центральних органів виконавчої влади.

До джерел аграрного права належать такі нормативні акти міністерств і відомств: наказ Міністерства сільського господар­ства і продовольства України від 30 листопада 1993 р. «Про поря­док оплати робіт, що виконуються проектно-розвідувальними стан­ціями хімізації сільського господарства»; наказ Міністерства сільського господарства і продовольства України від 10 жовтня 1995 р. «Про затвердження Порядку приймання, зберігання, пе­реробки і розрахунків за молочну сировину на давальницьких умовах»; наказ Державного комітету по земельних ресурсах від 15 березня 1995 р. «Про затвердження Тимчасового порядку про­ведення робіт із видачі державних актів колективним сільськогос­подарським підприємствам, сільськогосподарським кооперати­вам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших сільськогосподарських під­приємств, на право колективної власності на землю»; наказ Мініс­терства аграрної політики України від 14 липня 2003 р. «Про за­твердження Положення про умови проведення конкурсу на надання часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва»; наказ Міністерства аграрної політики України від 25 серпня 2005 р. № 425 «Про затвердження Порядку визначення на конкурсних засадах переліку сільськогос­подарської і переробної техніки, закупівля якої фінансується за рахунок коштів державного бюджету».

До міжгалузевих (міжвідомчих) нормативних актів, що стосу­ються сфери аграрних відносин, належать: Положення про поря­док реалізації на зовнішньому ринку сільськогосподарської продукції, затверджене наказом Міністерства сільського господар­ства України, Міністерства економіки України, Міністерства зов­нішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державного

митного комітету України від 18 січня 1994 р. № 37-19-1-12/314; наказ Міністерства сільського господарства України та Української академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. № 85/17 «Про затве­рдження Типового положенні про міжрегіональний та районний агроторговий дім»; Порядок поставки концерном «Украгротех-сервіс» державним машинно-технологічним станціям, сільсько­господарським товаровиробникам та іншим суб'єктам господарю­вання всіх форм власності тракторів, сільськогосподарської техніки фірми «Дір енд Компані», запасних частин і технічних рідин та проведення розрахунків за них, затверджений наказом Міністерства агропромислового комплексу України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 14 травня 1999 р. № 195/129/65; Порядок проведення розрахунків із поста­чальниками насіння сільськогосподарських рослин до державного резервного насіннєвого фонду і користувачами, затверджений на­казом Міністерства аграрної політики України і Міністерства фі­нансів України від 28 листопада 2003 р. № 423/645; Порядок вико­ристання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на програму розвитку виробництва біодизеля, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України і Міністерства фінансів України від 10 листопада 2003 р. № 398/620.

Нормативні акти місцевий рад та місцевих державних адмініст­рацій належать до нормативних актів територіальної дії, тобто вони поширюються на суб'єктів аграрного виробництва, розташо­ваних на відповідній території- Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеві ради в межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів місцевого самоврядування, що мають нор­мативний характер і регулюють аграрні відносини, належать до нормативних актів (джерел) аграрного права. У рішеннях сільсь­ких, селищних, міських рад, якими, відповідно до п. 22 ст. 26 цього закону, затверджуються програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територі­альних одиниць, як правило, визначаються заходи щодо сприяння розвитку сільського господарства, раціонального використання земель, підвищення врожайності сільськогосподарської продук­ції та її реалізації, а також затверджуються цільові місцеві програ­ми приватизації в АПК. Згідно зі ст. 33 цього закону виконавчим органам сільських, селищних, міських рад належать повноважен­ня з прийняття актів у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.

ЗК передбачено повноваження обласних, районних, міських, селищних, сільських рад у галузі земельних відносин, зокрема щодо прийняття відповідних рішень нормативного характеру (ст. 8-12). 24

Окремим джерелом аграрного права є внутрішньогоспо­дарські локальні акти, які приймаються суб'єктами аграрного господарювання. За порядком набуття юридичної сили вони роз­межовуються на дві групи.

До першої групи належать внутрішньогосподарські норматив­но-правові акти, які набувають юридичної сили з моменту реє­страції підприємства у відповідних державних органах. До дру­гої — акти, що набувають юридичної сили з моменту прийняття їх найвищими органами самоврядування господарств — загальни­ми зборами членів підприємств, акціонерів, учасників товариств із обмеженою відповідальністю та членів трудового колективу орендного підприємства тощо¹. Так, згідно зі ст. 87, 120, 134 ЦК до першої групи локальних нормативно-правових актів належить статут господарства, а в повних і командитних товариствах — зас­новницький договір. До другої — всі інші внутрішньогоспо­дарські корпоративні правові акти.

Згідно зі ст. 88 ЦК України установчі документи мають місти­ти положення (норми права), якими регулюються внутрішні від­носини у процесі створення і діяльності товариства або установи. Аграрні підприємства у прийнятті свого статуту можуть скориста­тися змістом Примірного зразка Статуту колективного сільсько­господарського підприємства 1988 р. (зі змінами та доповнення­ми, внесеними до нього представницьким органом колективних сільськогосподарських підприємств — Республіканською радою у 1992 р.). Положення Примірного зразка Статуту колективного сільськогосподарського підприємства 1992 р. мають рекоменда­ційний характер, тому вони можуть бути використані аграрними підприємствами у підготовці власних статутів. При цьому, відпо­відно до ст. 4 Закону України «Про колективне сільськогосподар­ське підприємство», у статутах повинні бути зазначені назва гос­подарства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до членів підприємства і виходу з нього, права й обов'язки членів, органи управління, самоврядування і контролю, компе­тенція цих органів, порядок створення майна та іншої власності членів — суб'єктів підприємництва, порядок розподілу прибутків господарств, умови і порядок виключення зі складу членів колек­тивного підприємства, умови реорганізації та припинення діяль­ності підприємства.

До внутрішньогосподарських локальних актів належать та­кож розпорядчі (управлінські, самоврядні) акти уповноважених органів управління (самоврядування) юридичних осіб приватного права й юридичних осіб публічного права, що діють в аграрній

'Аграрне право України: Підруч. / За ред. В. 3. Янчука.— К.: Юрінком Інтер, 1999.— С. 54.

сфері й містять норми, якими регулюється господарська та інша діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва. Такими є, наприклад, правила внутрішнього розпорядку сільськогоспо­дарського кооперативу, колективного сільськогосподарського під­приємства, фермерського господарства (в якому працюють наймані працівники), державного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського акціонерного товариства тощо. Ними ре­гулюються порядок та умови набуття і припинення членства, пра­ва й обов'язки членів товариства, порядок і умови господарської діяльності, трудовий розпорядок дня, режим праці у відповідному сезоні сільськогосподарського виробництва, оплата сільськогос­подарського виробництва, оплата праці, відпусток, дисциплінар­ної і статутної відповідальності тощо. Сільськогосподарські юри­дичні особи можуть приймати й інші внутрішньогосподарські нормативні акти, наприклад, положення про структурні підрозділи підприємства: бригаду, ферму, механізований загін, ланку, інструкції з правил техніки безпеки, поводження з худо­бою та іншими тваринами¹.

Дата добавления: 2014-12-25