Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Предмет і завдання дефектології




Дефектологія - наука про закономірності та особливості розвитку, виховання та навчання різних категорій аномальних людей.

Основним предметом дослідження дефектології є діти з різноманітними дефектами психічного чи фізич­ного розвитку. Забезпечити оптимальні умови їхнього виховання та навчання з тим, щоб сприяти якомога кращій підготовці їх до самостійного активного сус­пільно корисного життя в нормальному соціальному оточенні,— відповідальна та складна соціальна і пе­дагогічна проблема. Різноманітні аномалії в психіч­ному та фізичному розвиткові істотно позначаються на становленні пізнавальної діяльності дитини та її осо­бистості в цілому. Проте, визнаючи провідний вплив соціальних факторів на розвиток особистості, прогре­сивна дефектологія оптимістично підходить до питання про можливості соціальної реабілітації аномальних осіб.

Ця мета є основною для теорії і практики дефекто­логії. Поняття «реабілітація» (від лат. ге — префікс, що позначає зворотну дію, та habilitas —придатність) у медико-педагогічному розумінні означає повернення хворої людини до нормального життя та праці в ме­жах її психофізіологічних можливостей. Реабілітація досягається здійсненням певних медичних заходів, спрямованих на повне або часткове відновлення пору­шених хворобою функцій, та системи виховних засобів, що активізують особистість хворого, забезпечують йо­му сприятливу позицію у налагодженні різноманітних соціальних зв'язків, якісну психологічну та професій­ну підготовку до виконання доступних видів трудової діяльності.

Позитивно оцінюючи перспективи соціальної та трудової реабілітації аномальних дітей, дефектологія розробляє та науково обґрунтовує практичні шляхи розв'язання цього завдання. З цією метою в Україні створено систему спеціальних закладів для різних категорій аномальних дітей, де навчально-виховна ро­бота максимально враховує особливості розвитку дітейз різними дефектами і спрямована на забезпечен­ня повноцінного включення їх в активну трудову та суспільну діяльність.

Для цього необхідне глибоке з'ясування особливостей побудови навчального процесу в різних спеціальних школах з урахуванням специфіки оволодіння дітьми з тими чи іншими вадами розвитку загальноосвітніми знаннями, вміннями та навич­ками. Тому дефектологія послідовно розробляє питан­ня спеціальної дидактики (теорії навчання аномальних дітей). Дидактичні проблеми, пов'язані зі змістом, принципами, методами, формами організації навчального процесу, розробляються стосовно кожного конкретного типу спеціальних шкіл.

Підготовка учнів спеціальних шкіл до активного суспільно корисного життя потребує ефективного здій­снення виховання особистості аномальної дитини, тобто формування в неї тих особистісних якостей, які б забезпечували самостійну соціально нормативну поведінку (тобто таку, що відповідає прийнятим у сус­пільстві соціальним нормам — правовим, етичним, естетичним тощо). У зв'язку з цим дефектологія досліджує питання виховної роботи в спеціальних закладах і аномальних дітей з усіх напрямів виховання їх особистості (розумового, морального, трудового, фі­зичного, естетичного, патріотичного та інтернаціональ­ного, правового).



Одне із важливих місць в розробці теорії навчання та теорії виховання аномальних дітей відводиться проблемі трудового навчання та виховання з метою ефективної підготовки вихованців спеціальних шкіл до якісного виконання доступних їм видів праці, зокрема виробничої. В зв'язку з цим визначається коло професій, якими можуть оволодіти різні категорії людей з порушеннями фізичного та розумового розвитку, намічаються і практично реалізуються шляхи формуванняу аномальних осіб професійної та психологічної готовностідо виробничої діяльності.

У спеціальних школах створюються навчально-ви­робничі класи-майстерні з необхідною для здобуття професії матеріальною базою, вихованці проходять ви­робничу практику на підприємствах, провадиться різ­нобічна робота з їх професійної орієнтації з метою формування інтересу, любові до майбутньої професії. Важливим напрямом розвитку дефектології є роз­робка та практичне застосування різноманітних спе­ціальних технічних засобів, що сприяють підвищенню якості навчання та орієнтації в навколишній дійсності дітей з частковими порушеннями діяльності аналізаторів. Передусім тут треба назвати слухові апарати для дітей з дефектами слуху, оптичні прилади для ді­тей з недоліками зору, що допомагають продуктивніше використовувати залишкові функції ушкодженого ана­лізатора. Створюються спеціальні технічні засоби, які полегшують сприймання різного роду зовнішніх сиг­налів для тотально сліпих, глухих, сліпоглухих дітей. Використання таких технічних засобів значно покра­щує розвиток аномальних дітей.

Розширено віковий діапазон контингенту аномаль­них осіб, на яких поширюється сфера діяльності нау­кової та практичної дефектології. З метою забезпе­чення якомога більш раннього позитивного впливу на розвиток аномальної дитини розробляються питання ранньої диференційноі діагностики відхилень у роз­витку, здійснюється дошкільне виховання аномальних дітей у спеціальних закладах.

Посилюється увага дефектології до дорослих людей з порушеннями фізичного та психічного розвитку. Роз­робляються питання їх після шкільного навчання, вход­ження у соціальне життя, у виробничу та громадську діяльність трудових колективів, підвищення якості трудової діяльності, посилення соціальної активності. Для науково обґрунтованого розв'язання всіх за­значених питань, пов'язаних з проблемою соціальної реабілітації аномальних осіб, дефектологія глибоко вивчає психофізіологічні особливості людей з вадами фізичного та психічного розвитку. Зроблено, як зазначалося вище, значний внесок у розробку проблеми за­кономірностей аномального розвитку, зокрема у з'я­сування складної структури дефекту з точки зору ви­явлення первинних його ознак та вторинних відхилень розвитку. Це дає змогу визначити, яким недолікам у розвиткові аномальних дітей можна запобігти, які повністю або частково згладити, й спрямувати систему лікувальних та педагогічних впливів на вирівнювання розвитку психіки, що відхиляється від норми.

Психологічні дослідження в галузі дефектології дають змогу об'єктивно визначити потенційні можливості розвитку пізнавальної діяльності та особистості в цілому різних категорій аномальних дітей і створити оптимальні умови, за яких ці можливості можуть бути реалізовані найповніше.

Таким чином, дефектологія розв'язує такі завдання:

1) здійснює різнобічне психолого-педагогічне та клініко-фізіологічне вивчення особливостей та закономірностей фізичного і психічного розвитку різних категорій аномальних осіб;

2) визначає структуру дефекту при різних аномаліях і потенційні можливості розвитку різних сторін особистості кожної категорії осіб з фізичними та психічними дефектами;

3) розробляє з психолого-педагогічних позицій кла­сифікацію аномальних дітей, розв'язує задачі диферен­ціації їх навчання та виховання;

4) обґрунтовує принципи створення та розвитку си­стеми спеціальних закладів для виховання та навчання аномальних дітей з метою здійснення оптимального впливу на їх розвиток, формування активної соціаль­но адекватної особистості, підготовку та залучення до самостійної трудової та суспільної діяльності;

5) визначає закономірності та особливості навчально-виховного процесу в спеціальних закладах для ано­мальних дітей; цілі, задачі, зміст, принципи, форми і ме­тоди їх навчання, виховання та трудової підготовки;

6) розробляє спеціальні технічні засоби, що допо­магають аномальним особам у їх пізнавальній діяльності та встановленні контактів з оточенням;

7) визначає ефективні шляхи та засоби профілак­тики аномалій розвитку, попередження дитячої дефективності;

8) вивчає особливості та шляхи поліпшення життя та діяльності аномальних людей у соціальному оточенні (сім'ї, трудових та навчальних колективах тощо).

Уся наукова та практична діяльність, здійснювана дефектологами, спрямована на підвищення ефективності процесу соціалізації (від лат. socialis – суспільний) осіб з дефектами розвитку, тобто становлення особистості аномальної людини на основі оволодіння елементами соціальної культури та суспільними ціннісними орієнтирами.

Прогресивна дефектологія обстоює принципову можливість досягнення позитивних результатів у пізнавальному та особистісному розвиткові аномальних дітей. Науковою підставою такого оптимізму в оцінці перспектив психічного розвитку аномальних є погляди видатних фізіологів І. М. Сеченова, І. П. Павлова та їхніх послідовників про велику пластичність централь­ної нервової системи, її піддатливість впливам умов життєдіяльності організму. Якщо за відповідних умов такі впливи будуть позитивними, завжди можна розраховувати на зміни на краще.

Численні експериментальні дослідження дефекто­логів і багаторічна практика виховання та навчання аномальних дітей у спеціальних школах переконливо підтверджують обґрунтованість оптимістичних підхо­дів до розвитку таких дітей, оцінки можливостей ви­ховання їх як свідомих і активних членів суспільства. У наступних розділах буде наведено приклади ви­датних досягнень людей з вадами розвитку в різних галузях повноцінного творчого життя. Все це свідчить, що різні ознаки їх дефектного фізичного чи психіч­ного розвитку виявились повністю або частково подолані під впливом компенсаторно-корекційних про­цесів. Компенсація та корекція аномального розвит­ку - основна проблема дефектології. Визначення ефек­тивних умов, що сприяють цьому, є найважливішим завданням цієї науки.

Розгляньмо суть зазначених понять.

Компенсація (від лат. mpensatio - відшкоду­вання, врівноваження) в загальнобіологічному розу­мінні означає одну з форм пристосування організму до умов існування при випадінні або порушенні яко­їсь його матеріальної структури або функції внаслі­док перенесеного захворювання, травми, ушкодження. При цьому відбувається складний процес перебудови функцій. З фізіологічної точки зору основою компен­саторного процесу є мобілізація значних резервних можливостей вищої нервової діяльності. Відомо, що живий організм у цілому та його центральна нервова система мають великі запаси надійності.

У процесі компенсації на основі тісної взаємодії органів і систем організму перебудовуються та заміщуються функції, які спрямовані на відновлення оп­тимальної взаємодії організму з середовищем при порушенні тієї чи іншої функції. Це здійснюється різ­ними шляхами: функції дефектних органів заміщують­ся іншими, які дозволяють організмові підтримувати адекватні зв'язки з навколишнім середовищем; недо­розвинені, порушені чи послаблені функції повністю або частково відновлюються, перебудовуються відно­сини між ними; формуються нові системи тимчасових зв'язків тощо. Внаслідок цього виникають нові спосо­би одержання інформації, дій, поведінки в умовах де­фектного функціонування або повного випадіння того чи іншого аналізатора (органа).

Процеси компенсації, як фізіологічної міри, харак­терні й для тварин: на основі інстинктивно-біологічного пристосування організм тварини при випадінні чи порушенні якоїсь функції прагне до врівноваження з середовищем. Тут спрацьовують закони біологічного пристосування, що розвинулись у процесі еволюції живої матерії.

Розвиток процесів компенсації у людини має якіс­но інший характер. Суть їх формування полягає не стільки в біологічному пристосуванні організму, хоча й тут ця фізіологічна реакція відіграє важливу роль, скільки в набутті нових способів дій, засвоєнні соціа­льного досвіду в умовах свідомої, цілеспрямованої діяльності. Провідну роль у формуванні процесів ком­пенсації в людини відіграють не елементарні, а вищі психічні функції, компенсація пов'язана з всебічним розвитком людської особистості.

Як підкреслює М. Д. Ярмаченко, в дефектології, на відміну від медико-біологічного розуміння суті компенсації, вона розглядається як процес відновлення суспільно-особистісних функцій людини, а не функцій її окремого органа 1.( 1 Ярмаченко Н. Д. Проблема компенсацій глухотн.— К., 1976.—С. 46.)

Справді науковий підхід до проблеми компенсації пов'язаний з діалектико-матеріалістичним розумінням компенсації дефекту в аномальних дітей як своєрід­ним процесом розвитку, зумовленим синтезом біоло­гічних та соціальних факторів при провідній ролі ос­танніх.

Свого часу Л. С. Виготський принципово поставив питання про необхідність переорієнтації дефектології з позицій біологічної компенсації на ідеї соціальної компенсації дефекту. Він підкреслював, наприклад, що достатній розвиток функцій збережених органів, які компенсують аномальній дитині втрачену можли­вість діяльності ураженого органа (слух, дотик у сліпих, зір у глухих), пояснюється не вродженою витон­ченою будовою їх, нібито заздалегідь передбаченою «мудрістю природи», а тим, що ці органи посилено функціонують в досвіді аномальної дитини для успіш­ного забезпечення її зв'язків з навколишньою дійс­ністю. Вказуючи на те, що особливості психічного роз­витку дитини з дефектом аналізатора визначаються не первинно власне дефектом, а вторинно-соціальними наслідками, викликаними цим дефектом, Л. С. Вигот­ський вбачав головний шлях подолання відхилень у розвиткові аномальних дітей у залученні їх до широ­кого кола соціальних відношень, спілкування з нав­колишнім світом, активної участі в загальнокорисній різноманітній діяльності при принциповій орієнтації на збережені можливості їх.

Ці дуже перспективні для теорії та практики де­фектології ідеї Л. С. Виготського знайшли підтверд­ження та науковий розвиток у працях його послідов­ників, зокрема українських учених-дефектологів І. Г. Єременка, І. С. Моргуліса, Є. Ф. Соботович, І. П. Соколянського, Н. М. Стадненко, М. Д. Ярмаченка та ін.

Слід ураховувати, що не кожний дефект може бути повністю усунений на вищому рівні компенсаторного процесу. Наприклад, при серйозних порушеннях інте­лектуальної діяльності у розумово відсталих дітей вищі психічні процеси розвиваються вкрай повільно внаслідок грубих дифузних (від лат. diffusion - поши­рення), тобто розлитих, органічних уражень голов­ного мозку, що охоплюють всю його структуру. Проте й у цих випадках за сприятливих умов (головним чи­ном педагогічного характеру) можна досягти значних успіхів у формуванні пізнавальної діяльності та якос­тей особистості таких дітей. У всякому разі, визнаю­чи певну обмеженість можливостей розвитку розумово відсталих дітей, не можна говорити про якісь заздале­гідь визначені межі їхнього розвитку.

Зауважимо, що вже сформовані компенсаторні процеси за несприятливих умов (надмірні навантажен­ня, погіршення стану здоров'я при хвороботворних впливах тощо) можуть розпадатися, оскільки компен­саторні пристосування мають відносну, а не абсолют­ну стійкість. Таке явище має назву декомпенсації (від лат. de - префікс, що позначає відсутність, недостат­ність, та compensation - врівноваження), тобто це ре­цидиви функціональних порушень, раніше скомпенсованих. У випадках декомпенсації відмічають серйозні порушення розумової працездатності, зниження темпу розвитку, зміни ставлення до діяльності, людей. То­му тут необхідним є дотримання ряду спеціальних за­ходів, спрямованих на нормалізацію процесу розвитку.

Від компенсації слід відрізняти псевдокомпенсацію (від грец. pseudos - неправда, помилка; у складних словах відповідає поняттю «несправжній»), тобто такі уявно пристосовні, шкідливі утворення, які виникають як реакція дитини на ті чи інші небажані прояви до неї з боку оточення. До таких утворень можна віднес­ти різні невротичні риси поведінки аномальної дитини, що формуються внаслідок низьких оцінок її осо­бистості з боку інших людей. Наприклад, відповіддю на вкрай низьку оцінку навколишніх іноді можна пояс­нити навіть неадекватно завищену самооцінку розу­мово відсталих. Порушення поведінки розумово від­сталою дитиною часто пов'язані з намаганням привер­нути до себе увагу людей, тому що зробити це іншим шляхом, позитивними засобами дитина неспроможна.

Сприятливий розвиток компенсаторних процесів у аномальних дітей залежить від цілого ряду спеціально створюваних умов; до яких дефектологія відносить диференціацію навчання та виховання різних категорій аномальних дітей з урахуванням специфіки їхнього розвитку; позитивні взаємостосунки між членами ди­тячого колективу, педагогами та учнями; органічне поєднання навчальної та трудової діяльності; засто­сування різноманітних методів навчання, які максимально активізують самостійну пізнавальну діяльність дітей, сприяють свідомому засвоєнню ними навчаль­ної інформації; використання спеціальних технічних засобів, що допомагають покращити сприймання аномальними дітьми різноманітних сигналів ззовні; раціональний режим діяльності дітей, що запобігає перевантаженням і передбачає правильне чергування праці та відпочинку.

У цілому процеси компенсації найвдаліше форму­ються за допомогою різноманітних заходів, що забезпечують корекційний вплив на розвиток особистості аномальної дитини.

Під корекцією (від лат. cjrrectio - поліпшення, ви­правлення) у дефектології в широкому плані розу­міють сукупність педагогічних та лікувальних засобів, спрямованих навиправлення недоліків розвитку ди­тини.

Термін «корекція» використовують також у вузь­кому значенні — виправлення окремих дефектів. Наприклад, «корекція вимови» — виправлення недоліків вимови дитини; «корекція зору» — застосування оптичних засобів (окулярів) для покращання зорової функції.

Стосовно здійснення позитивних впливів на роз­виток особистості аномальної дитини, за допомогою яких певні якості її підлягають коригуванню як вже сформовані неправильно, а інші, які ще не склалися, потребують цілеспрямованого формування, вихован­ня, дефектологія використовує поняття корекційно-ви­ховна робота. Цей процес здійснюється у двох взаємо­пов'язаних напрямах: а) виправлення недоліків в тій чи іншій сфері розвитку дитини; б) сприяння подаль­шому розвиткові її як цілісної особистості.

Проведення корекційно-виховної роботи є специ­фічним і дуже важливим завданням спеціальних дитячих закладів, оскільки від якості її багато в чому за­лежить успішність розвитку компенсаторних процесів. Корекційна робота, пов'язана з навчанням і вихован­ням аномальних дітей, пронизує всю систему діяль­ності таких закладів.

Кожен захід, що проводиться у спеціальній школі чи дитячому садку (урок чи позакласна бесіда, гра тощо),розглядають насамперед з погляду його ефек­тивності в корекційно-виховному аспекті.

Дослідження дефектологів свідчать, що корекцій­на робота дає позитивні результати, якщо вона побудована на змістовному матеріалі, зрозумілому, доступ­ному (але не занадто полегшеному), коли діти усвідомлюють важливість його засвоєння. Тому найдо­цільніше проводити таку роботу в процесі формування в дітей загальноосвітніх і трудових вмінь та навичок, передбачених навчальними програмами для різних років навчання у різних типах спеціальних шкіл, а також під час цікавих змістовних виховних заходів, що відповідають віковим особливостям розвитку ді­тей. Крім зазначених форм навчально-виховного про­цесу, передбачено також додаткові індивідуально-групові заняття лікувально-корекційного характеру (заняття з лікувальної фізкультури, логопедичні тощо).

Корекційно-виховна робота у спеціальних дитячих закладах передбачає комплексний вплив на різні сторони розвитку аномальної дитини, оскільки наявність певного дефекту; не означає ізольованого випадіння тієї чи іншої функції, а створює цілісну картину ати­пового розвитку, що більш-менш виражено зачіпає різ­ні сфери особистості. Тому корекційні зусилля спрямо­вуються на усунення недоліків та розвиток пізнаваль­ної діяльності, емоційно-вольової сфери, фізичних, моторно-рухових якостей, мови, особистості дитини в цілому.

Засоби корекційного впливу ґрунтуються на мак­симальному використанні збережених можливостей дитини, що поступово дає змогу активізувати поруше­ні чи недорозвинені функції. Головний акцент треба робити на вихованні у дітей вищих психічних процесів (аналізуючого сприймання, логічного мислення, від­творюючої та творчої уяви, довільного запам’ятовування тощо), оскільки вони відіграють провідну роль у за­гальному психічному розвитку людини. Навіть в умо­вах роботи з розумово відсталими дітьми, для яких характерне значне недорозвинення цих процесів, цей напрям корекційної роботи дає найвагоміші резуль­тати.

Ефективність корекційно-виховної роботи пов'язана з глибоким знанням педагогами типологічних особли­востей розвитку різних категорій аномальних дітей та індивідуальної специфіки розвитку кожної дитини, а також з урахуванням вікових особливостей розвитку дітей у доборі змістовного матеріалу, визначенні методів і прийомів корекційно спрямованого навчання виховання. Найважливішим є забезпечення свідомого,активного, зацікавленого та самостійного (що не виключає, звичайно, необхідної педагогічної допомоги) виконання дітьми різноманітних навчальних, ігровихі трудових завдань в умовах спеціальної організаціїїх предметно-практичної, мислительної та мовної діяльності.

Принципове значення має забезпечення постійним дійових зв'язків спеціальної школи з широким соціальним оточенням, а саме залучення аномальних ді­тей до суспільно корисної діяльності, позакласної та позашкільної роботи, пов'язаної з їх естетичним, фі­зичним, трудовим, моральним, ідейно-громадським вихованням, до активної та свідомої участі в суспільній роботі, встановлення шефських контактів школи з підприємствами та установами.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Дайте визначення поняття «аномальна дитина». Наведіть приклади, коли дитину не можна віднести до категорії аномаль­них.

2. Назвіть види дитячих аномалій, їх причини.

3. Як ви розумієте теорію про складну структуру аномаль­ного розвитку? Наведіть приклади первинного дефекту та вторинних відхилень при різних видах дитячих аномалій.

4. Які ознаки аномального розвитку легше піддаються ви­правленню? Чому?

5. Від чого залежить своєрідність розвитку аномальної ди­тини?

6. Схарактеризуйте основні завдання дефектології.

7. На чому базуються оптимістичні погляди прогресивної де­фектології в оцінці можливостей розвитку аномальних дітей?

8. Розкрийте зміст поняття «компенсація». Які фактори ві­діграють головну роль у розвиткові компенсаторних процесів у аномальної дитини?

9. Обґрунтуйте необхідність корекційно-виховної роботи з аномальними дітьми та розкажіть про умови підвищення її ефек­тивності.

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Єременко І. Г. Аномалії у дітей.— К., 1966.—С. 15—25.

Л а п ш и н В. А., П у з а н о в Б. П. Основы дефектологии.—М., 1990.—С. 8—31.

Ярмаченко Н. Д. Проблемы компенсации глухоты.— К., 1976.—С. 19—46.

Коберник Г. Н., Синев В. Н. Введение в специальность «Дефектология».— К., 1984.— С. 7—33.

 

Розділ 2. ДІТИ З ПОРУШЕННЯМ АНАЛІЗАТОРІВ





Дата добавления: 2014-12-25; Просмотров: 2865; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.81.46.194
Генерация страницы за: 0.013 сек.