Золоуловлювання

У відхідних газах знаходиться летка зола, частинки палива, що не згоріло, окисли сірки і азоту, які забруднюють повітря і тим самим шкідливо впливають на навколишнє середовище. Тому застосовують різні системи золоуловлювання.

Розрізняють такі групи золоуловлювачів: механічні сухі інерційні, механічні інерційні мокрі, електрофільтри.

Механічні сухі золоуловлювачі поділяють на два типи: відцентрові (або циклонні) та інерційні (жалюзійні).

Рисунок 5.10. Батарейний циклон.

1 – корпус циклона; 2 – патрубок для випуску очищених газів; 3 – патрубок для входу димових газів; 4 – бункер-нагромаджувач золи.

Циклонні батареї мають просту конструкцію, забезпечують відносно добрий ступінь очистки газів (65...85 %). їх недоліки — схильність до забивання. Великий опір по газу (до 10 Па), великі габаритні розміри.

Жалюзійні золоуловлювачі складаються із решіток, виготовлених із металічних кутників 2, встановлених у вертикальному корпусі (рис. 5.11). При різкому повороті потоку газів частинки золи по інерції продовжують рухатись і більша їх частина через щілину 4 потрапляє із невеликою кількістю газу в циклон 6. За допомогою клапана 7 зола періодично видаляється із циклона. Перевагами жалюзійних золоуловлювачів є їх невеликі габаритні розміри, малий опір, а недоліками — швидкий знос решіток і низький коефіцієнт очистки газів (60...70%).

Мокрі механічні золоуловлювачі (відцентрові скрубери) застосовують у котельнях середньої та великої потужностей. Вони працюють за принципом інерційних золоуловлювачів. Більш висока очистка у мокрих золоуловлювачах досягається зволоженням середовища, куди потрапляють відхідні гази. Електрофільтри у сільськогосподарських котельних установках не застосовують, їх використовують на потужних теплових електростанціях і великих теплоцентралях.

Рисунок 5.11. Схема жалюзійних золоуловлювачів.

1 – вхідна камера; 2 – кутник решітки; 3 – оглядово-ремонтна щілина; 4 – дифузор; 5 – поворотна заслінка; 6 – циклон; 7 – клапан-мигалка.

7. КОНТРОЛЬНО-ВИМІРЮВАЛЬНІ ПРИЛАДИ.

АРМАТУРА КОТЛІВ І ТРУБОПРОВОДІВ.

ГАРНІТУРА КОТЛІВ

Прилади поділяють на п'ять груп: перша — для вимірювання витрати пари, води, палива; друга — тисків пари, води, газу, повітря, розрідження в елементах і газоходах котла; третя—температур пари, води, повітря і димових газів; четверта — рівня води в барабані котла, баках, деаераторах, а також рівня палива у бункерах та інших ємкостях; п’ята — для вимірювання складу димових газів, пари і води.

Більшість контрольно-вимірювальних приладів складається із сприймальної, передавальної частини і вторинного приладу. Останнім визначають вимірювану величину.

Вторинні прилади бувають вказівними, реєструючими (самописними), підсумовуючими (лічильниками).

Для спостереження за роботою котельного агрегату і контролю за процесами, що перебігають у ньому, застосовують контрольно-вимірювальні прилади.

На котельних агрегатах встановлюють манометри: при середньому і високому тиску—пружинні, при низькому—мембранні. Ма шкалі манометра нанесена червона риска, що відповідає найвищому тиску пари у котельному агрегаті. На парових котлах паропродуктивністю 10 т/год і вище і на водогрійних котлах тепловою потужністю понад 5,8 МВт застосовують реєструючі манометри.

На водогрійних котлах манометри встановлюють на вході води у котел і на виході нагрітої води з котла до запірного вентиля (засувки), на всмоктувальному і нагнітальному трубопроводах циркуляційних насосів, а також на трубопроводах живлення котла.

У кожного парового котла встановлюють манометр на живильному трубопроводі. Якщо потужність котлів менша від 2 т/год, допускається встановлення одного манометра на загальному живильному трубопроводі котлів.

Для спостереження за положенням рівня води в барабані котла передбачається не менше двох водовказівних приладів із плоским (гладким або рифленим) склом. При використанні рифлених частина скла, що обмивається водою, здається чорною, а та, що стикується із парою — залишається світлою.

Запобіжні пристрої призначені для забезпечення безпеки роботи котельного агрегату. Кожний агрегат, що працює під тиском, оснащений запобіжним клапаном.

Розрізняють важільні та імпульсні запобіжні клапани. Важільні клапани надійні у роботі, легко регулюються. Основний їх недолік — громіздкість.

Суть будови імпульсного запобіжного клапана полягає у тому, що основний клапан управляється невеликим допоміжним клапаном, який називають імпульсним.

Імпульсні запобіжні клапани застосовують на котлах із надлишковим тиском 3,9 МПа і більше.

Запобіжні клапани обладнують дренажною лінією, щоб уберегти обслуговуючий персонал котельні від можливих опіків парою.

Котли паропродуктивністю понад 100 кг/год обладнують не менше ніж двома незалежними один від одного запобіжними клапанами, що сполучаються із паровим простором котла. Аналогічно на кожному водогрійному котлі має бути встановлено не менше двох запобіжних клапанів.

Запобіжні клапани на барабанних котлах встановлюють на патрубках, приєднаних безпосередньо до барабана котла або паропроводу без проміжних запірних органів.

Запобіжні клапани мають бути також на водяному економайзері, що відключається, як на вході води (після запірного вентиля), так і на виході (до запірного вентиля, за рухом води).

Для запобігання можливим пошкодженням котла при пуску води або перегріву стінки з інших причин, у стінку котла, звернену у топку, вгвинчують пробку, в якій є отвір, залитий легкоплавким сплавом. При перегріві стінки пробка виплавляється, відкриваючи доступ парі та воді у топку. Одночасно гаситься полум’я.

Арматуру трубопроводів поділяють на запірну, регулювальну, запобіжну та контрольну.

До запірної арматури відносять засувки та вентилі, що служать тільки для підключення і відключення ділянок трубопроводів.

Вентилі застосовують у тих випадках, коли необхідно забезпечити особливо щільне відключення трубопроводів (в основному для паропроводів). На живильних трубопроводах встановлюють запірний вентиль і зворотний клапан.

Вентиль призначений для відключення котла від живильного трубопроводу і для регулювання подачі води; зворотний клапан— для запобігання спуску води з котла у живильний трубопровід при зниженні напору в останньому.

Якщо тиск під тарілкою клапана падає, зворотний клапан автоматично закривається.

Якщо парові котли мають централізоване живлення, на кожному живильному трубопроводі встановлюють не менше двох запірних засувок або вентилів. Між ними розміщують дренажний пристрій, що сполучається із атмосферним повітрям.

У водяного економайзера, що не відключається, запірний вентиль і зворотний клапан встановлюють на живильних трубопроводах. В економайзера, що відключається, запірний вентиль і зворотний клапан передбачають, крім того, на виході води з економайзера.

У кожного водогрійного котла, підключеного до спільної магістралі гарячої води, на підвідному та відвідному трубопроводах встановлюють по одному запірному вентилю.

Для котлів паропродуктивністю 2 т/год пари і більше передбачають автоматичні регулятори живлення із дистанційним керуванням.

На паропроводах парового котла встановлюють парозапірні вентилі. Крім того, є парозапірний вентиль за пароперегрівником. У котлів паропродуктивністю 4 т/год і більше головним парозапірним вентилем керують з місця робочого обслуговуючого персоналу.

При зупинці котла для огляду або ремонту, а також: у разі переживлення слід забезпечити видалення води із котлів, пароперегрівників та економайзерів. Для цього використовують продувальні і спускні трубопроводи,їх застосовують також для видалення осадів із нижніх частин котла і економайзера.

На котлі, пароперегрівнику і економайзері встановлюють крани для продувки котла, спуску при необхідності води, для випуску повітря при розпалюванні, для відбору проб води і пари. Крани для води і пари мають пряму та вигнуту трубку спуску.

1 – водогрійний котел; 2 – рециркуляційний насос; 3 – лінія зворотної води; 4 – сітковий насос; 5 – підігрівник сирої води; 6 – хімводоочистка; 7 – підігрівник хімічно- очищеної води; 8 – живильний насос; 9 – насос робочої води; 10 – бак робочої води; 11 – ежектор; 12 – охолодник випару; 13 – деаератор вакуумний.

Теплові схеми котелень із водогрійними і паровими котлами зображені на рис. 5.12 і 5.13.

Рисунок 5.12. Принципова схема котельної з водогрійними котлами.

12 – деаератор атмосферний; 13 – редукційна установка.

Рисунок 5.13. Принципова типова схема котельної з паровими котлами.

До гарнітури котельного агрегату відносять: заслінки і шибери для регулювання тяги і дуття, лази для огляду топкової камери, газоходів та інших зовнішніх поверхонь котла, вічка для спостереження за процесом горіння, станом поверхонь нагріву, затвори на шлакових і золових бункерах, обдувні апарати.

Дата добавления: 2014-12-25