Форма правочину

Поняття та тлумачення правочину. Відмежування правочину від схожих категорій

Параграф 1. Загальні положення про правочини

Правочин – це правомірна вольова дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є юридичним фактом, підставою для виникнення зобов’язань, речових прав тощо.

Тлумачення правочину може здійснюватися: 1) сторонами, 2) судом. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо це не дає змоги з'ясувати зміст, то він встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, наміром сторін. Також беруться до уваги мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика, подальша поведінка сторін, текст типового договору тощо.

Правочин відрізняється:

- від подій, що відбуваються незалежно від волі людини (наприклад, землетрус, повінь), оскільки правочин є юридичним фактом, що являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату;

- від адміністративних актів, які видають органи державної влади та управління, тим що правочини завжди є діями фізичної або юридичної особи;

- від деліктів, котрі порушують цивільні права, оскільки правочини завжди є правомірними діями;

- від інших правомірних вольових актів – юридичних вчинків, що виникають на підставі вимог закону (наприклад, знахідка, виявлення скарбу), правочин відрізняється тим, що:

1) це дія, спрямована на досягнення певних правових результатів;

2) особи можуть, наприклад, укласти договір, який хоч і не був передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам (ст. 6 ЦК України), завдяки чому є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків. На відміну від цього, юридичний вчинок не може бути такою підставою за відсутності прямої вказівки на це у цивільному законодавстві.

Форма правочину – це спосіб фіксування волевиявлення учасників.

Ø Конклюдентна форма – воля учасників правочину не висловлюється, однак їх поведінка засвідчує їх волю до настання певних правових наслідків та розуміється однозначно (наприклад, оплата проїзду у транспорті).

Ø Шляхом мовчання воля може бути виражена тільки у випадках, передбачених у законі або договорі (наприклад, якщо орендатор продовжує користуватися майном після спливу строку договору при відсутності заперечень орендодавця).

Ø Усна форма правочину полягає у тому, що воля учасників висловлюється безпосередньо словами. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення, якщо недотримання іншої форми не має наслідком їх недійсність.

Ø Письмова форма – це фіксація змісту волі в одному чи кількох документах: листах, телеграмах, за допомогою електронного або інших технічних засобів зв'язку, де учасники власноручно ставлять підпис, скріпляють печаткою. Допускається факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису тощо. Проста письмова форма застосовується у правочинах, щодо яких законодавством вимагається така форма, а також у правочинах між юридичними особами. У випадках, вказаних в законі, або за погодженням сторін, недотримання простої письмової форми тягне недійсність правочину (наприклад, правочин щодо неустойки).

Ø Нотаріальна форма правочину здійснюється нотаріусами за домовленістю сторін та є обов’язковою у випадках, встановлених законом (наприклад, правочини щодо нерухомості).

Ø Державна реєстрація правочинів – це публічно-правовий засіб забезпечення стабільності та прозорості обігу майна, що здійснюється у випадках, встановлених законом (наприклад, землі, нерухомості, приватизаційних договорів, зовнішньоекономічних договорів тощо). Правочин, який підлягає реєстрації, вважається вчиненим лише з моменту його державної реєстрації.

Дата добавления: 2014-12-25