Опорний конспект

1. Державний лад Стародавнього Вавілону

У Межиріччі Тигру і Євфрату (давньогрецька назва цієї території – Месопотамія) перші міста держави почали формуватися вже в ІV-ІІІ тисячоліттях до н.е. Найвідомішими з них були Шумер і Аккад. Нова сильна держава сформувалася до початку ХVІІІ ст. до н.е. навколо нового центру –Вавілону (за біблейською легендою – “воріт господа”, з яких люди розсіялися по землі). Свого розквіту ця держава досягла за шостого правителя вавілонської династії – Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.). У ХVІ ст. до н.е. Вавілонське царство ослабло і в 1595 р. до н.е. було розгромлене хеттами. 1518 р. до н.е. воно потрапило під владу племен касситів, а з ІХ ст. до н.е. – Ассирії. Після її розгрому утворилося т.зв. Нововавілонське царство, що проіснувало з 626 до 539 до н.е., коли було захоплене персами.

Формою правління Вавилонського царства була східна деспотія, коли в руках царя (лугаля, патесі) зосереджувалася вся верховна світська і релігійна влада. У вступі до Законів Хаммурапі підкреслюється, що цар був покликаний великими богами, які дарували йому народ і направили його керувати людьми. Але хоча ім’я царя писалося разом зі словом “бог”, цар не був у Вавілоні ні божеством, ні верховним жерцем.

Державний устрій Вавілону представляв собою строгу централізацію. Опорою влади були жерці, армія і бюрократичний апарат, очолюваний царем. Основними були три відомства: фінансове, військове і громадських робіт. Першим помічником царя був нубанда – управитель царського палацу і маєтків. Після нього йшли інші вищі сановники: скарбник, начальник царської гвардії і охорони, радники царя, полководці.

Держава ділилася на провінції, очолювані призначуваними царем намісниками. Провінції в свою чергу поділялися на округи або області. Нижчою адміністративною одиницею була громадська рада, якою керував призначуваний староста (рабіанум).

Верховним суддею був цар. Значні судові повноваження мали нубанда і намісники провінцій. Дрібні справи розглядалися у сільських громадах. Існували храмові суди. При Хаммурапі появляються професійні судді, які здійснювали судочинство колегіально.

Найдавнішим джерелом права у Вавілоні, як і у всіх інших державах Стародавнього Сходу, був звичай. Разом з тим досить рано появляється й інше джерело права – правила, встановлені царською владою. З часом законодавча діяльність царів почала виражатися не тільки у виданні окремих постанов, законів, а й у розробці цілих збірників права. Найвизначнішим із них є Закони Хаммурапі, видані в 1775 р. до н.е.

В тексті законів 282 статті (їх нумерація введена дослідниками), які розподілені на вступ, власне нормативну частину й епілог. Хоча вавілонське право не знало поділу на галузі, статті згруповані тематично. В нормативній частині спочатку викладені процесуальні розпорядження (ст. 1-5). Наступні 120 статей регулюють майнові відносини. Майже четверта частина всіх статей присвячена питанням сімейного, шлюбного і спадкового права (ст. 127-195). У решті 86 статтях вже нема такої єдності змісту (перш за все тут багато кримінально-правових норм, далі йдуть такси оплати праці, кілька постанов про рабів).

Дата добавления: 2015-05-06