Приєднання Росією Північного Причорномор’я . Заселення та господарський розвиток Південної України

Важливу роль в об'єднанні етнічних українських земель відіграли російсько-турецькі війни 1768-1774 та 1787-1791 pp. У січні 1768 р. кримські татари здійснили рейд на Правобережну Україну, але змушені були відступити. Україна стала центром зосередження і розгортання російських військ. З лівобережного козацтва було сформовано окремий корпус, а з мешканців Правобережжя — волонтерські формування. В 1774 р. було підписано Кючук-Кайнарджійський мир ний договір, за яким Росія отримала територію між Дніпром і Бугом, фортеці Керч і Єнікале в Криму, Кінбурн у гирлі Дніпра, а також право вільного судноплавства по Чорному морю. Туреччина змушена була визнати незалежність Кримського ханства.
Згодом російські війська окупували Крим, і цариця Катери на II оголосила про приєднання його до Росії (1783 p.). Приєднання Криму мало велике значення, оскільки ліквідовувався багатовіковий плацдарм для нападів турецько-татарських військ на Україну; навколо почали освоювати землі Півдня України. У самому Криму не стало рабовласництва і работоргівлі, що, без сумніву, мало прогресивне значення.

Значення Півдня для економічного розвитку Наддніпрянщини полягало в тому, що він став чинником складання нових господарських взаємозв’язків між окремими регіонами.. Завдяки успішному господарському розвитку у ХІХ ст. Південь став центром економічного тяжіння, переорієнтації торговельних зв’язків Правобережної та Лівобережної України. Склалася нова економічна система, пов’язана через чорноморсько-азовські порти зі світовими товаровиробниками.

На початку заселення земель Південної України провідною галуззю господарства було тваринництво. Природні умови Причорноморських степів сприяли розведенню овець. Овеча вовна стала основним експортним товаром Півдня на початку освоєння цих земель. Поряд із вівчарством значне місце в економіці Півдня посідало розведення великої рогатої худоби.

Іншим сільськогосподарським продуктом, який почав користуватися великим попитом, стало вино. Виноградарство було одним із найпоширеніших занять мешканців Півдня.

Південь також мав великі можливості для сприяння розвиткові господарства і сусідніх земель завдяки торгівлі. Головну роль у транспортуванні зерна з Правобережної та Лівобережної України відігравали чумаки.

37.

Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Сковороди (3 грудня 1722 –9 листопада 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. Його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна. народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Після здобуття початкової освіти в сільській школі, з 1734 року (Григорію 12) навчався у Києво-Могилянській академії. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов'янську, польську, німецьку й інші мови. Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника. Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання. Розглядати ідейний зміст байок Сковороди -- означає власне вже розглядати його філософські погляди, оскільки байки органічно вписуються в філософську спадщину мислителя. Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області. На могилі написано:» Світ ловив мене та не впіймав».

38. Україна, поділена австро-російським кордоном, у 20-30-і pp. XIX ст. зазнає змін, що свідчать про швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання та зародження капіталізму: розвиваються товарно-грошові відносини, занепадають кріпосницькі мануфактури, зростає товарність сільського господарства, поглиблюється спеціалізація окремих районів України в сільськогосподарському виробництві, поміщики будують промислові підприємства, величезні вівчарські заводи з метою отримання більшого прибутку. В 30-і pp. в Україні розпочинається промисловий переворот (перехід від ручного до машинного виробництва), який призвів до утвердження фабрично-заводського виробництва в металообробній, текстильній, цукровій, тютюновій, склодувній, паперовій галузях. Перше місце в Україні займає цукрова промисловість – 160 фабрик. Розвивається воєнна промисловість (завод «Арсенал» у Києві), металургійна – чавуноливарний завод у Луганську, машинобудівна, вугільна галузі. Збільшується кількість ярмарків – 50% російських ярмарків проходить в Україні (Контрактовий – у Києві, Покровський – у Харкові). Важливу роль в економіці відіграє чумацький промисел зерном і сіллю. Український експорт становить 60% від загальноросійського. Україна стає одним з основних сільськогосподарських і промислових центрів Росії. Схожі процеси відбуваються і на українських землях в Австрії, де дідичі (поміщики) розширяють продуктивне тваринництво, переробку сільськогосподарських продуктів, розвивається і вдосконалюється ґуральництво, виноробство, цукроваріння. Розвиваються, хоча й значно повільніше, традиційні галузі промисловості: соляна, залізорудна, тютюнова, лісова, сірчана.

39. Початок XIX ст. характеризується посиленням національно-визвольного руху у Західній Україні. На першому місці стояло питання про розвиток української мови, її захист, утвердження української національної свідомості. Рушійною силою у цьому процесі стало греко-католицьке духовенство, яке займається видавництвом підручників українською мовою, наукових праць про неї. Надруковано першу в Австрії граматику української мови, збірник християнської моралі «Катехізис» українською мовою. Найзавзятіше обстоювали рідну мову діячі «Руської трійці» – вихованці Львівської семінарії М. Шашкевич, І. Вагілевич та Я. Головацький. Метою створеного ними гуртка стало перетворення народної мови на літературну, що відкрило б селянству доступ до знань. «Руська трійця» як напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання діяло у Львові в 1830-1837 роках. М. Шашкевич вперше переклав українською «Слово о полку Ігореві», підготував «Читанку для діточок», група підготувала до видання альманах «Зоря», який заборонила цензура. Видали альманаху «Русалка Дністрова». Україні українською мовою були опубліковані народні пісні, думи, казки, публіцистичні та науково-історичні твори, в яких проголошувалася ідея єдності всіх українських земель, вказувалося на важливість вивчення історичного минулого. Альманах довів, що народна мова може бути літературною, а також, що немає суттєвих розбіжностей між мовою галичан і східних українців, що свідчило про єдність українського народу.

45.

Українська студентська молодь у кінці XIX ст. прагнула активізувати суспільно-політичне життя України. Студенти вищих учбових закладів Харкова і Києва Б. Грінченко, І. Липа, М. Байздренко, М. Базькевич, М. Міхновський та В. Боровик утворили у 1891 (1892) році громадсько-політичне товариство «Братство тарасівців». Основні ідейні засади організації викладені у «Декларації віри молодих українців». Тарасівці готували до друку свої видання, організовували таємні сходки, листувалися з однодумцями у Галичині. Вони виступали за єдність і соборність українських земель, на захист української мови, за добросусідські відносини з усіма народами, які населяють Україну, справедливе вирішення економічних питань. Своїм основним завданням Тарасівці вважали національне визволення українського народу, досягнення повної автономії всіма народами, які були поневолені російською імперією. Братство зобов'язувалося вимагати поширення вживання української мови у школі, державних установах, боронити інтереси українського народу. Вони розгорнули широку діяльність по пропаганді своїх поглядів серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. Братство проіснувало до 1898 p., 24 його члени були заарештовані і більшість з них ув'язнено. Під впливом ідей Тарасівців на Східній Україні було заснована перша політична партія – Революційна українська партія.
Значення цієї організації полягає у тому, що Тарасівці були першою ланкою на шляху утворення справжніх політичних партій у Східній Україні. Вони першими в Наддніпрянщині поставили на перший план не культурницькі питання, що було характерним для громадівського руху 60-80-х років, а політичні і економічні питання.

48. Незважаючи на половинчастість реформи, 1861 р. став переломним для розвитку капіталізму в країні. Реформа внесла корінні зміни у розподіл земельної власності. Інтенсивно йшов процес розшарування селянства, утворювався клас підприємців і клас найманих робітників. Таким чином, було дано могутній імпульс розвиткові капіталістичних відносин. Реформи 60-70-х років значно прискорили розвиток капіталізму в економічному житті і в соціальній сфері, були першим кроком на шляху реформування Російської імперії. Хоча їх обмеженість і непослідовність таїла в собі майбутні грізні соціальні конфлікти, внаслідок цих реформ Україна в другій половині XIX ст. невпізнанно змінилася.

53.

Лютнева революція 1917р. – революція, у ході якої в Російській імперії було повалене самодержавство і встановлений республіканський лад. Участь Росії у Першій світовій війні 1914—1918 років поглибила соціально-економічні і політичні суперечності в країні. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі в Петрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів. Лютнева революція в Росії лише на певний час зняла політичну напруженість у країні. Після падіння царизму перед суспільством постали невідкладні завдання, з’явилися нові проблеми. Першочерговим було створення нової стабільної держави, визначеність у питанні про участь у війні, подолання негативних тенденцій в економіці, вирішення аграрного та національного питань. 2 березня 1917р. Микола II зрікся престолу. Влада в Росії перейшла до Тимчасового уряду. Лютнева революція залишилася незавершеною. Після повалення самодержавства на території колишньої Російської імперії розгорнувся національно-визвольний рух за створення незалежних держав (у тому числі й на українських землях). Перемога Лютневої революції відкрила шлях до бурхливого розвитку національно-визвольного руху в національних районах Росії, у тому числі в Україні. Невдовзі після повалення царизму, у березні в Києві, Полтаві, Одесі, Катеринославі та в інших містах, містечках і окремих селах прокотилася хвиля національних віч, сходок, мітингів, маніфестацій, учасники яких, поряд із загальнодемократичними, висували й вимоги ліквідації національного гніту, рівноправності націй, вільного розвитку української мови та культури. Почалося видання українських газет і журналів, творів художньої літератури, засновувалися культурно-освітні організації – просвіти, клуби, народні будинки, бібліотеки, читальні, хорові та драматичні гуртки, розгорталася робота по створенню української школи. Висувалися вимоги організації українських військових частин. Організаційним центром національно-визвольного руху в Україні стала Українська Центральна Рада. 3-4 березня 1917р. з ініціативи партій УНП і ТУП було утворено УЦР. На чолі став Грушевський. У керівництві Ради велику роль відігравали Винниченко, Петлюра, Єфремов. Більшість вважала, що найближчим завданням має бути утворення автономії української держави у складі Росії. ЦР прийняла 4 універсали. Перший універсал – 10.06.1917р. – цим документом ЦР оголошувала себе органом, який може приймати акти конституційного значення. Другий універсал – 2.07.1917р. - зафіксував домовленості між Української Центральною Радою та Тимчасовим урядом Росії. Орган виконавчої влади – Генеральний Секретаріат. Третій універсал – 7.11.1917р. – проголошував УНР. Четвертий універсал – 9.01.1918р. – незалежність УНР від Росії. У своїй діяльності Центральна Рада припустилася низки помилок. Вона фактично не займалася вирішенням соціально-економічних проблем (серед яких головною була земельна), а зосередила свою увагу лише на національних аспектах. До того ж діячам Центральної Ради бракувало досвіду й у вирішенні суто практичних проблем, таких, як збереження правопорядку, забезпечення міст продуктами, організація роботи залізниць. Багато часу забирали дебати та ідейні конфлікти, особливо між соціал-демократами та соціалістами-революціонерами. Зв'язок з масами обмежувався виступами на мітингах у містах, вплив на село, де проживала більшість населення України, зменшувався. Суттєвою була помилка ЦР щодо військових формувань.

54.

Дата добавления: 2015-05-23