Форма угоди. 3 страница

76. Відмінність зобов'язальних відносин від речових.

Всі майнові від-ни прийнято поділяти на дві осн. групи: речові і зоб-ні. Між ними є багато спільного, хоч би те, що в сукупності вони склад. предмет майнового права. Проте між ними є й багагато істотних відмінночстей. Так, об’єктом реч. прав завжди є річ, а об’єктом зобов’яз. права завжди є дія. Реч. від-ни відрізняються абсол. х-ром, зоб-ні відносним - відносним, що зумовлено х-ром правовід-н. Суб’єкт реч. правовід-шення вступає в правовий зв’язок з усіма, хто його оточує. Напр., власник має право на річ, а всі хто його оточує, зобов’язанні поважати це право, не порушувати його, нести відповід-ть за його порушення. Отже, і порушником права вл-ті може бути будь-хто з тих, що оточують вл-ка, т-то абсолютно кожний, і правовий захист права вл-ті заст. абсолютно проти кожного. Інша справа в зобов’язально-правових від-нах, в яких сторони визначені, відомі і порушником зоб-ня може бути одна із сторін цього зоб-ня, т-то особа конкретна, зазадалегідь визначена і правовий захист заст. відносно цієї кокретної особи, тому цей захист назив. відносним. Реч. права в більшості не обмежені строками, т-то вони безстрокові. Напр., право вл-ті, яке строком не обмежене, може припин. в будь-який час за волею вл-ка. А зобов’язально-правові від-ни встановлюються на певний конкретно-визначений строк. Якщо строку зоб-ня не зазаначено, то це не означає, що таке зоб-ня є вічним, воно обмежується строком, що визнач. вимогою кредитора. Речові, зоб-ні права відрізн. також змістом і обсягом. Зміст реч. прав, як правило встановл. з-ном, зобов’язальних – договором. За своїм обсягом реч. права набагато ширші від зоб-них, напр., право вл-ка і право наймача речі. Суб’єкт реч. права має можливість безпосередньо впливати на свою річ. Той же вл-к особисто здійсн. свої правомочності – володіння, корист. і розпорядж. майном. Наймач речі здійсн. надані йому дог. права від імені вл-ка, т-то не безпосередньо. Право вл-ті може припин. тільки сам вл-к, крім випадків, що передбач. з-ном. Зоб-не правовідношення може припин. кожна із сторін. Але при цьому вл-к не несе ніякої від-ті за припин. права вл-ті, а сторони в зоб-ні можуть нести майнову від-ть за припин. зоб-ня по їх волі.

77. Види договорів.

Договором визнається угода двох і більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Оскільки договір є різновидом угоди, то класифікація дог-рів може проводитися за тими ж критеріями, що й клас-я угод. Так, дог-ри поділяються на платні і безоплатні. У платному дог-рі дії однієї сторони відповідає обов’язок іншої сторони вчинити зустрічну дію, пов’язану з наданням будь-якого майна. У безоплатному обов’язок здійснити те чи інше майнове надання покладається на одну сторону. Напр., перадача майна за дог-ром дарування. В залежності від моменту виникнення дог-ри поділ. на консесуальні і реальні. Для укладення консе-го дог-ру достатньо погодження волі уч-ків дог-ру. В момент, коли узгодження волі проведено відносно всіх суттєвих умов, угода вважається укладеною. Більшість угод є консе-ми. Для уклад. реального дог-ру одного волевиявлення сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні дії і лише після їх вчинення дог-р вваж. укладеним.(передати річ). За значенням підстав для дійсності дог-ру вони поділ. на казуальні та абстрактні. Напр, дог-р майнового найму дає можливість наймачеві одержати чужу річ у тимчасове користування за плату, а за дог-ром дарування дарівник передає безоплатно другій стороні майно у власність. Ці договори, а також більшість є казуальними, оскільки мають на меті досягенння певного правового результату. В абстактному дог-рі допускається замовчування мети дог-ру. Але дог-м властиві й певні особливості, що зумовлюють наступний їх поділ. Так, за правилами формування змісту дог-ри поділ. на іменні і безіменні. Іменні дог-ри це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦКУ або в інших н.а., що визнають їх поняття, коло прав та обв’язків сторін. Безименні дог-ри безпосередньо зак-вом не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (агентський дог-р, інжиринг.) За ознакою розподілу прав та обв’язків між сторонами розрізняють односторонні і двосторонні. В односторонньому дог-рі одна сторона має лише суб”єктивні права, а інша лише суб’єктивні обов’язки (дог-р позики, дарування). У двосторонніх дог-рах права та обов’язки поклад. на обидві сторони (к-продаж, поставка). Розрізняють також дог-ри комутативні і алеаторні. Комутативні – це дог-ри, при укладенні яких сторонам відоме співвідношення та обсяг прав та обов’язків сторін. Алеаторні – це дог-ри на ризик, тобто при укладенні дог-ру сторони не можуть чітко визначити межі вионання своїх обов’язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежіть від випадку.

78. Зміст договору (істотні та інші умови).

Дог. є осн. підставою виникн. зобов’язально-правових від-н, який встановл. певні суб’єктивні права і суб’єктивні обов’язки для сторін, що їх уклали. Змістом будя-якого договору є права та обов’язки сторін встановлені ним. Зміст будь-якого дог. характерез. його умовами. Прийнято розрізняти істотні, звичайні і випадкові умови дог. Істотними визнаються таки умови дог., без яких дог. не може вважатися укладеним. Відсутність істотних умов означає, що сторони не досягли угоди з цього приводу, отже нема й дог. Істотними є ті умови дог., які визнані такими за з-ном або необхідні для дог. даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін досягнуто згоди. Зміст кожного конкретного дог. визнач. тими ек. від-нами, які опосередковані цим дог. Так, в дог. купівлі-продажу іст. ум-ми будуть предмет, ціна і строк, а в дог. дарування ціна знач. немає. В ряді випадків іст. умови як обов’язкові передбач. типовими дог-ми. До звичайних умов віднос. ті, які самі по собі передбач., напр., місце викон-ня дог. Якщо вони не включені до дог., то діє заг. норма ЦК. Якщо сторони забажають встановити інше місце вик-ня дог., то це повинно бути обумовлено в дог. Випадковими визначаються таки умови дог., які звичайно в дог. такокго виду непередбач., але можуть бути встановлені дог. сторін. Напр., винагорода повіреному в дог. дарування за вик-ня доручення йому дій не передбачаються, але, якщо сторони передбачають умрву про винагороду, то повірений має право вимагати її виплати. Т.ч. і випадкова умова яка включена до дог. має бути виконана.

79. Стадії укладення договору.

Дог. вважається укладеним, коли сторони досягли по всім умовам згоди і належним чином оформили угоду. Процес укладення дог. має дві послідовні стадії, а саме пропозиція укласти дог.(оферта) і прийняття пропозиції (акцепт). Відповідно і називають котрагента: особа, яка запропонувала укласти дог. – оферент, а особа, що прийняла пропозицію – акцепт. ЦКУ визначає з якого моменту дог. вважається укладеним. Коли пропозиція укласти дог. зроблена усно без зазначення строку для відповіді, дог. вважається укдаденим., якщо друга сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції. Якщо така пропозиція зроблена в письмовій формі, дог. вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержана протягом необхідного часу. Часто сторони самі визначають момент вступу дог. в юр. силу, т-то момент з якого дог. вважається укладеним, про що прямо зазначено в дог.- дог.вступає в силу з такого дня, місяця і року. Напр., дог. купівлі-продажу жил. будинку має бути нотаріально посвідчений але юр. сили він набуває лише з моменту його реєстрації в місцевих органанх упр-ня. Момент набуття дог. чинності має важливе значення, оскільки з цим моментом пов’язані певні юр. наслідки- перехід права вл-ті до покупця, ризик випадкової загибелі речі і т.і.

80. Переддоговірні спори.

Відповідно до ЦКУ розбіжності, що виникають при укладенні договору, який ґрунтується на обов'язковому для обох сторін державному замовленні, розв'язуються судом, якщо хоча б однією з сторін є колгосп, міжколгоспне, державно-колгоспне підприємство, організація, об'єднання, і відповідним арбітражем (третейським судом), якщо сторонами є державні, кооперативні та інші громадські організації (крім колгоспів, міжколгоспних, державно-колгоспних підприємств, організацій, об'єднань), оскільки законом не встановлено інше. Розбіжності між названими організаціями, що виникають при укладенні договору, який не ґрунтується на обов'язковому для обох сторін державному замовленні, можуть розв'язуватися відповідно судом або арбітражем, якщо це спеціально передбачено законом або погодженням сторін. Відповідно до Арбітражно-процесуального кодексу розбіжності, що виникають між підприємствами, організаціями при укладанні господарських договорів, розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням іншими особами. При наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які одержали проект договору, складають протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та у 20- денний строк надсилають другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов'язані протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк на вирішення господарського суду. Якщо підприємство чи організація, які одержали протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні, не передадуть розбіжності, що залишились неврегульованими, на вирішення арбітражного суду в зазначений строк, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. В інших випадках договір вважається не укладеним.

81. Поняття та принципи належного виконання зобов'язань.

Виконання зобов’язання полягає у здійснені боржником на користь кредитора обумовленої зобов’язанням дії або в утриманні від здійснення певних дій. Дії, які мають бути вчинені одним учасником зобов’язання на користь іншого, називаються предметом виконання. Особливості предмета виконання повністю залежать від особливостей конкретного зобов’язання, а відтак вони визначаються підставами виникнення зобов’язання (договором, адміністративним актом, на яких засновані зобов’язання) і тими нормами, що регламентують зобов’язання певного виду. Предметом зобов’язання є те що зобов’язаний надати боржник (речі, роботи, послуги). Принципи виконання зобов'язань: 1. принципи належного виконання (виконати зобов’язання належним чином означає виконати належною особою належні дії в належному місці, в належний строк, належним способом, передати належний предмет належної якості. Цей принцип передбачений ЦКУ зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.). 2. принцип реального виконання (означає, що стягнення штрафних санкцій не звільняє боржника від виконання зобов’язання і боржник зобов’язаний надати кредиторові саме той предмет, який перед зобов’язанням, а не заміняти його грошовою компенсацією. До грошових зобов’язань принцип реального виконання недійсний). 3. принцип ділового співробітництва та взаємодопомоги учасників зобов’язання. 4. принцип економічності.

82. Суб’єкти, місце та строк виконання зобов’язань.

Суб’єктами зобов’язання є кредитор і боржник. Зазвичай вони є тими особами між якими відбувається виконання зобов’язання. Це безпосередньо випливає із визначення, закріпленого ЦКУ: одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Виконання зобов’язання особисто боржником передбачено у таких випадках: коли це передбачено законом, встановлено угодою сторін, випливає із суті зобов’язання. За загальним правилом, виконання зобов’язання особисто боржником не впливає ні на характер, ні на якість виконання зобов’язання. Для кредитора за звичай не має значення, чи він отримує гроші або інше майно безпосередньо від боржника або від будь-якої іншої особи, що діє за його дорученням. Виконання зобов’язання третій особі передбачено ЦКУ виконання зобов'язання може бути покладене в цілому або в частині на третю особу, якщо це передбачено встановленими правилами, а так само якщо третя особа зв'язана з однією з сторін адміністративною підлеглістю або відповідним договором. Від передоручення і переадресування слід відрізняти заміну осіб у зобов’язанні. Заміна осіб у зобов’язанні означає заміну одного кредитора іншим, або одного боржника іншим у зобов’язанні, яке продовжує існувати. Уступка вимоги (заміна кредитора)- являє собою заміну кредитора шляхом укладення угоди між новим і попереднім кредитором. Кредитор, який уступив вимогу іншій особі, зобов'язаний передати їй документи, що свідчать про право вимоги. Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником. Згода боржника на уступку вимоги не вимагається, але його необхідно повідомити про заміну кредитора, інакше він вправі виконати первісному кредиторові і таке виконання буде визнане виконанням належному кредиторові. Переведення боргу (заміна боржника) – перехід обов’язків від одного боржника до іншого. Перевід боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора. Новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, основані на відносинах між кредитором і первісним боржником. Місце виконання зобов’язання. Зобов'язання повинно бути виконане в тому місці, яке зазначено в законі, договорі, акті планування, на підставі якого виникло зобов'язання, або виходячи з суті зобов'язання. Якщо місце виконання зобов'язання не визначене, виконання повинно бути проведене: 1) по зобов'язанню передати будівлю - за місцем знаходження будівлі; 2) по грошових зобов'язаннях - за місцем проживання кредитора в момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитор в момент виконання зобов'язання змінив місце проживання і повідомив про це боржника, то в новому місці проживання кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, зв'язаних із зміною місця виконання; 3) по всіх інших зобов'язаннях - за місцем проживання боржника, а якщо боржником є юридична особа - за місцем її знаходження. Строк виконання зобов’язання. Якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання. Боржник вправі виконати зобов'язання до строку, якщо інше не випливає із закону, договору або змісту зобов'язання

83. Дострокове виконання зобов'язань.

Строк виконання встановлюється законом або договором. При недосягненні сторонами угоди про строк виконання (так само як і по інших умовах договору) строки можуть бути визначені органом, що розглядає певний договірний спір. Строки можуть бути визначені і невизначені. Якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання. У законодавстві регулюється питання про можливість дострокового виконання зобов'язання. Так, ЦКУ передбачає, що боржник вправі виконати зобов'язання до строку, якщо інше не випливає із закону, договору або змісту зобов'язання. Дострокове виконання зобов'язань між державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями допускається у випадках, якщо це передбачено законом або договором, а також за згодою кредитора. Проте існує цілий ряд таких зобов'язань, які за своїм змістом не можуть бути виконані достроково. Так, при достроковому врученні поздоровної телеграми або, скажімо, подарунка ювілярові втрачається самий сенс дострокового виконання зобов'язання.

84. Виконання дольового та солідарного зобов'язання.

Суб'єктами зобов'язання водночас можуть бути кілька боржників або кілька кредиторів, або водночас кілька боржників і кілька кредиторів. Такі зобов'язання, у яких беруть участь не один, а кілька боржників або кредиторів, дістали назву зобов'язань із множинністю осіб. Такі зобов'язання можуть бути активними, пасивними та змішаними. З точки зору способу виконання зобов'язання з множинністю осіб (активні, пасивні та змішані) поділяються на часткові (дольові) та солідарні. У частковому активному зобов'язанні кожен із кредиторів має право вимагати від боржника виконання зобов'язання лише у певній частці. Кредитор, який одержав належне йому виконання, із зобов'язання вибуває, але воно зберігає свою силу для решти кредиторів доти, поки вони не здійснять належне їм право. У частковому пасивному зобов'язанні кожен із боржників зобов'язаний надати кредиторові виконання лише у певній частці з тим, щоб боржник, який виконав зобов'язання, вибував, але воно зберігало силу для решти боржників, поки вони не виконають покладений на них обов'язок перед кредитором. У змішаному частковому зобов'язанні поєднуються обидва принципи: в такому зобов'язанні кожен із кредиторів може вимагати виконання в певній частці від кожного із боржників. Відповідно до ЦКУ солідарна вимога виникає, якщо передбачена договором або встановлена законом і зокрема з неподільності предмету зобов'язання. При солідарному зобов'язанні боржників, кредитор має право вимагати виконання зобов'язань як одночасно так і від кожного з них зокрема як повністю так і частині боргу. Кредитор який не отримав повного виконання від одного із солідарних боржників має право вимагати неотримане від інших солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними поки зобов'язання не погашене повністю. При солідарності вимоги кожен із солідарних кредиторів вправі висувати до боржника вимоги в повному обсязі. Виконання зобов'язань повністю одному із солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання зобов'язання іншим солідарним співкредиторам.

85. Поняття забезпечення виконання зобов'язання.

Традиційний підхід до визначення способів забезпечення виконання зобов’язань закріплений у ЦК України, відповідно до якої виконання зобов’язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством. Крім того, зобов’язання між громадянами або з їх участю можуть забезпечуватися завдатком, а зобов’язання між соціалістичними організаціями. Такий перелік є вичерпним, інші механізми, за допомогою яких можуть задовольнятися вимоги кредитора, які тією чи іншою мірою сприяють забезпеченню виконання зобов’язань, формально до способів забезпечення не належать.Способами забезпечення виконання зобов’язань – є передбачені законом або договором спеціальні заходи, які спрямовані на додаткове стимулювання належного виконання зобов’язання боржником. Способи забезпечення виконання зобов’язань: неустойка (штраф, пеня); застава, порука, завдаток і гарантія. Ці способи розрізняють за ступенем впливу на боржника і методами досягнення мети виконання зобов’язання належним чином. Загальною рисою способів забезпечення зобов’язань: Загальна спрямованість, яка полягає у наданні кредиторові певних гарантій стосовно задоволення його вимог. Встановлення кожного із способів забезпечення зобов’язань призводить до того, що крім головного зобов’язання (того, що забезпечується) виникає ще одне зобов’язання. Воно є особливим зобов’язанням. Кожен із способів забезпеч. Виконання зобов’язань припиняється у випадку припинення головного зобов’язання. Підставою виникнення будь-якого способу забезпечення зобов’язання є договір. Лише відносно неустойки і застави передбачено, що вони можуть також встановлюватись безпосередньо законом. Угоди про будь-який спосіб забезпечення виконання зобов’язань повинні бути під загрозою їх недійсності укладені в письмовій формі. Деякі з них потребують також нотаріального посвідчення. І лише відносно завдатку існує інше правило: недотримання простої письмової форми позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків,але не тягне за собою недійсність угоди.Меті забезпечення виконання зобов’язань може слугувати застосування не тільки тих способів, що позначені в ЦК України, а й будь-яких інших, передбачених законом або договором правових заходів, які сприяють виконанню обов’язків боржника за договором або обов’язків з боку боржника інтереси потерпілої сторони, і в такому розумінні коло цих способів забезпечення виконання зобов’язань можна тлумачити значно ширше. Виходячи з цього, в ст.570 нового ЦК України передбачається, що виконання зобов’язання може забезпечуватися не тільки тими способами, які прямо передбачені Цивільним кодексом, іншими правовими актами, а й тими, які встановили сторони в самому договорі.

Що стосується додаткових способів забезпечення, які сторони можуть передбачати в самому договорі, то до них належать і випадки виконання боржником зобов’язання, пов’язаного із внесенням певної грошової суми на депозит третьої особи, а також використання в договорі можливостей, що закладені диспозитивними нормами Цивільного кодексу України. Так, нормою передбачено, що ризик випадкової загибелі речі або випадкового пошкодження майна несе його власник, якщо інше не передбачено законом або договором. У зв’язку з цим власник, зацікавлений у своєчасному поверненні контрагентом його майна, яке передано в тимчасове володіння або користування, має право передбачити в договорі покладення ризику випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна на контрагента. Аналогічно може бути розв’язано питанні щодо витрат, які пов’язані з утриманням майна.Таким чином, можна зробити висновок про те, що сучасні тенденції розвитку законодавства про способи забезпечення виконання зобов’язання передбачають значне розширення кола таких правових засобів, якими може скористатися кредитор з метою встановити додаткові гарантії,

86. Види забезпечення виконання зобов'язань.

Способами забезпечення виконання зобов’язань – це передбачені зак-м або дог-м спеціальні заходи, які спрямовані на додаткове стимулювання належного виконання зобов’язання боржником. Способи забезпеч. викон. зобов: неустойка(штраф, пеня); застава, порука, завдаток і гарантія. Ці способи розрізняють за ступенем впливу на боржника і методами досягнення мети виконання зобов’язання належним чином. Загальні риси способів забезпеч. зобов’язань: Загальна спрямованість, яка полягає у наданні кредиторові певних гарантій стосовно задоволення його вимог. Встановлення кожного із способів забезп. зобов-нь призводить до того, що крім головного зобов-ня (того,що забезпечується) виникає ще одне зобов-ня. Воно є особливим зобов-ям. Кожен із способів забезпеч. викон. зобов-нь припиняється у випадку припинення головного зобов’язання. Підставою виникнення будь-якого способу забезп. зобов-ня є договір. Лише відносно неустойки і застави передбачено, що вони можуть також встановлюватись безпосередньо законом. Угоди про будь-який спосіб забезпечення виконання зобов-нь повинні бути під загрозою їх недійсності укладені в письмовій формі. Деякі з них потребують також нотаріального посвідчення. І лише відносно завдатку існує інше правило: недотримання простої письмової форми позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, але не тягне за собою недійсність угоди

87. Поняття неустойки та її значення.

Неустойка завжди вважалася одним з найбільш поширених і популярних способів забезпечення виконання зобов’язання. Відповідно до ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) визнається законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема в разі прострочення виконання. Неустойкою (штрафом, пенею) може забезпечуватися лише дійсна вимога. Кредитор не вправі вимагати

В новому ЦК України додатково визнається, що неустойкою може бути не тільки грошова сума, а й інша майнова цінність. У зв’язку із формою неустойки (грошової або майнової), що хоч в основних нормах про предмет завдатку, відступного неустойки йдеться тільки про грошову оцінку, це робиться у зв’язку з потребами викладення, тобто юридико-технічними аспектами, а також і тому, що здебільшого їх дійсно виплачують у грошах. Однак і завдаток, і відступне, і неустойка можуть полягати у будь-якому роду речах і діях, причому відносини, що виникають в цьому випадку нічим по суті не відрізняються від відносин грошового характеру, а тому на них поширюються відповідні правила.

Дата добавления: 2015-05-10