КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Заміна кредитора
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правозаступництва; 3) виконання зобов'язання боржника його поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання третьою особою за боржника його зобов'язання перед кредитором, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 512 ЦК України). Але така заміна може бути заборонена приписом закону або договором. Наприклад, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті. Передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином називається цесією. Кредитора, який уступає своє право, називають цедентом, а особу, якій право уступається, — цесіонарієм. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у тій формі, що і правочин, з якого виникло зобов'язання. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу права, при цьому згода боржника на таку заміну не потрібна, оскільки цесія ні в якій мірі не погіршує його положення, але законом або договором може бути встановлено інше. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, що засвідчують передані права, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а боржник має право не виконувати свого зобов'язання новому кредиторові до надання йому доказів переходу до нього прав за зобов'язанням. Крім того, закон вимагає, щоби боржник був повідомлений про заміну кредитора у письмовій формі. При порушенні цього припису боржник має право здійснити виконання первісному кредиторові і воно буде вважатися належним.
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не несе відповідальності за її невиконання боржником, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. Заміна боржника у зобов'язанні називається переведенням боргу. Первісний боржник вибуває із зобов'язання і заміняється іншою особою. На це потрібна згода кредитора, тому що для нього особистість боржника (його кредитоздатність та інші якості) може мати суттєве значення. Новий боржник має право висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником. Заміна боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою або заставою, має певні особливості. Зокрема, порука і застава, встановлена іншою особою, припиняються після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Але застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Форма правочину щодо заміни боржника визначається відповідно до правил, встановлених ст. 513 ЦК України.
Місце виконання зобов'язання — це місце, де боржник має вчинити дії, що складають об'єкт зобов'язального правовідношення, а кредитор має прийняти запропоноване йому боржником належне виконання. Згідно зі ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено за згодою сторін, виконання провадиться: 1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням цього майна;
2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; 4) за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання; 5) за іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. С трок (термін) виконання — це момент чи проміжок часу, коли має бути вчинена дія, що складає об'єкт зобов'язального правовідношення. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони мають виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це кредитора. У разі невиконання однією із сторін свого обов'язку або наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснене однією зі сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, ця сторона повинна виконати свій обов'язок.
Предмет виконання — це сукупність юридичних та матеріальних (якщо такі є) об'єктів зобов'язального правовідношення, тобто ті дії, що мають бути вчинені суб'єктами (або утримання від дії), та майно, що має бути передане за зобов'язанням (якщо останнє пов'язано з його переданням). Від належного виконання умов зобов'язання щодо предмета його виконання залежить досягнення мети зобов'язання, визначеної при його установленні. Переважна кількість зобов'язань встановлюється щодо одного предмета. Але законодавство передбачає можливість встановлення так званих альтернативних зобов'язань, за якими боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій. При цьому він має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Існують спеціальні правила щодо виконання грошових зобов'язань. Згідно зі ст. 533 ЦК України зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно-правовими актами.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором (ст. 534 ЦК України): — у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; — у другу чергу сплачуються відсотки і неустойка; — у третю чергу сплачується основна сума боргу. У разі збільшення встановленого законом неоподаткованого мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням на утримання фізичної особи (на відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю, за договором довічного утримання та в інших випадках, встановлених законом або договором), пропорційно збільшується. Якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов'язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірваний за рішенням суду. За користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Спосіб виконання зобов'язання перебуває у прямій залежності від предмета виконання. Зобов'язання може виконуватись: 1) у формі однократного акта; 2) у формі кількох відокремлених у часі дій. Крім того, чинне цивільне законодавство передбачає можливість виконання зобов'язання внесенням боргу у депозит нотаріуса. Відповідно до ст. 529 ЦК України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Тоді належним визнається лише виконання в повному обсязі у формі однократного акта. На практиці кредитор може і не реалізувати це право. Тоді часткове виконання, здійснене за його згодою, буде вважатися належним виконанням. Про згоду кредитора прийняти часткове виконання можуть свідчити: пряма заява, конклюдентні дії (приступивши до використання частково виконаного, кредитор вважається тим, хто прийняв виконання, навіть якщо він заявив про свою відмову від нього). Відмова від часткового виконання має бути виражена або у фактичному його неприйнятті, або, якщо це неможливо (наприклад, коли товар вже доставлений транспортною організацією), у заяві про відмову. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор, якщо цього вимагає боржник, повинен видати останньому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. При цьому боржникові повертаються всі боргові документи, які він видав кредиторові, а в разі неможливості їх повернення кредитор повинен вказати про це у своїй розписці. У разі відмови кредитора повернути борговий документ, видати розписку на підтвердження виконання зобов'язання боржник має право затримати виконання, а кредитор у цьому разі вважається як такий, що прострочив його прийняття. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання зобов'язання. Цей факт свідчить про припинення останнього, оскільки сторони вчинили дії, що складали предмет виконання зобов'язання. Спеціальним способом виконання є внесення боргу у депозит нотаріуса. Відповідно до ст. 537 ЦК України боржник має право виконати зобов'язання внесенням належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса у разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їх боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора. Нотаріус повідомляє кредитора про внесення боргу в депозит у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник зобов'язаний передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Неустойка: 1) застосовується незалежно від заподіяння збитків; 2) не вимагається, як правило, надання позивачем інших доказів, окрім доказу факту порушення договору; 3) розмір неустойки здебільшого дає можливість відновити майнові втрати, якщо вони мали місце; 4) неустойка звичайно застосовується у ході виконання договору за порушення кожного обов'язку, кожної умови, а не за невиконання договору в цілому, що є для кредитора певною перевагою, бо він уже в момент правопорушення володіє достатньо оперативним засобом, щоб спонукати боржника до виконання зобов'язання. Згідно зі ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони мають право зменшити розмір неустойки, встановлений актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Формами неустойки є штраф і пеня. Штраф — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання. Пеня — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Залежно від підстав встановлення неустойка може бути договірною ( якщо умови, за яких вона сплачується, та її розмір встановлені угодою сторін) або законною (нормативною), коли умови, за яких вона сплачується, та її розмір встановлені нормативними актами, що регулюють відповідний вид зобов'язань. Залежно від співвідношення права на неустойку з правом на відшкодування збитків розрізняють чотири види неустойки (ст. 624 ЦК України): штрафну, залікову, виключну та альтернативну. Штрафною називається неустойка, що підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Це загальне правило, і звідси випливає, що інші види неустойки застосовуються лише тоді, коли вони прямо встановлені законом або договором. Заліковою називається неустойка, коли відшкодуванню підлягають як неустойка, так і збитки, але лише в частині, в якій вони не покриваються неустойкою. Виключна неустойка обмежує відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання тільки виплатою неустойки, взагалі виключаючи вимогу про відшкодування збитків. Альтернативна неустойка надає кредитору можливість вибору стягнення неустойки чи відшкодування збитків. При цьому вибір має бути зроблено тільки один раз, тому у випадку стягнення неустойки кредитор втрачає можливість у майбутньому (після виявлення збитків та їх розміру) відмовитися від неустойки та вимагати відшкодування збитків. Зазначені особливості альтернативної неустойки спонукають кредитора утримуватися від її стягнення до того моменту, коли буде ясно, що саме більш вигідно стягувати — неустойку чи збитки. Саме тому даний вид неустойки на практиці застосовується рідко.
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором іншої особи (боржника) за належне виконання нею свого обов'язку. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена субсидіарна відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову — подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. До поручителя, який виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним. Відповідно до ст. 557 ЦК України боржник, який виконав забезпечене порукою зобов'язання, має негайно повідомити про це поручителя. Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з не направленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов'язку має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Згідно зі ст. 559 ЦК України порука припиняється: 1) із припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; 2) якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; 3) у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; 4) після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша кредитна (фінансова) установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором) виконання боржником свого зобов'язання. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше, і діє протягом строку, на який вона видана. За загальним правилом вона не може бути відкликана гарантом, але закон допускає закріплення такої можливості у самій гарантії. Згідно зі ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією. Відповідно до ст. 564 ЦК України після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора в установлений у гарантії строк, а в разі його відсутності — у розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії. Гарант має право відмовити кредиторові у задоволенні його вимоги, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги (ст. 565 ЦК України). Якщо гарантові до задоволення вимоги кредитора стало відомо, що основне зобов'язання, забезпечене гарантією, є недійсним, частково або в повному обсязі виконане чи припинилося з інших підстав, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника. Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії (ст. 566 ЦК України).Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Відповідно до ст. 568 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові; 4) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією. При цьому у першому, другому і четвертому випадках припинення зобов'язання гаранта не залежить від повернення йому гарантії. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника. Згідно зі ст. 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника у межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. Але гарант не має такого права у разі, якщо він сплатив кредиторові суму, яка не відповідає умовам гарантії (однак договором між гарантом і боржником може бути встановлено інше).
Поняття застави. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Правова природа застави має подвійний характер, оскільки застава містить у собі елементи як речових, так і зобов'язальних правовідносин. Заставою може бути забезпечена як дійсна вимога, так і та, що може виникнути в майбутньому. Відповідно до ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема речі, цінні папери, майнові права), відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Це може бути як уже існуюче майно, так і таке, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Крім того, у випадках, встановлених договором, право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна. Предметом застави не можуть бути: 1) національні, культурні та історичні цінності, що є в державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини; 2) вимоги, що мають особистий характер; 3) інші вимоги, застава яких заборонена законом. Крім цього, застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом. За загальним правилом предмет застави залишається у заставодавця, якщо договором або законом не встановлено інше (ст. 576 ЦК України). У випадках, встановлених договором або законом, заставодавцем разом із заставодержателем може бути здійснена оцінка предмета застави. При цьому ціна має визначатися відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення застави, але договором або законом може бути встановлено інший порядок такої оцінки. Види застав / ст. 575 ЦК України/ — іпотека та закладу. Іпотека — це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Заклад — це застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третій особі. Розрізняються застава власного майна (прав) та застава прав на чужі речі. Інші види застав встановлюються та регулюються нормами спеціального законодавства (зокрема Законом України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. та ін.). Наприклад, залежно від виду майна, яке може бути предметом застави, розрізняються: іпотека, застава товарів в обороті або переробці, заклад, застава майнових прав, застава цінних паперів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Це найбільш поширений вид правочинів. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не витікає з договору або закону. Договір є вольовим актом сторін, їх спільне волевиявлення втілюється в договорі. Значення договору велике. Через нього забезпечується цивільний, товарно – грошовий оборот в суспільстві. Через договір забезпечується задоволення інтересів учасників обороту. Унікальність договору як правового явища полягає у тому, що договір як спільне волевиявлення сторін, домовленість власне приватних осіб набуває характеру норми права, що забезпечується примусовою силою держави, і в свою чергу надає організованості, порядку і сталості економічним відносинам. Договори можна класифікувати за різними підставами: 1. За розподілом обов’язків між сторонами: а) односторонні; б) двосторонні. Односторонній – це договір, в якому одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона має лише право вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо іншої сторони (договір доручення, дарування, займу). Двосторонній - це договір, в якому обидві сторони наділені правами і обов’язками (договір купівлі – продажу, поставки, підряду тощо). 2. За наявністю зустрічного відшкодування: а) відплатні; б) безоплатні. Відплатним є договір, у якому обов’язку однієї сторони здійснити певні дії відповідає зустрічний обов’язок другої сторони щодо надання матеріального чи іншого блага. Відплатність в договорі може виражатися у передачі грошей, речей, наданні зустрічних послуг, виконання роботи тощо. Безоплатним є договір, у якому обов’язок надання зустрічного виконання відсутній (договір дарування). 3. За моментом виникнення договору: а) консенсуальним; б) реальним. Консенсуальним є договір, який вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах договору. Більшість договорів є консенсуальними (договір поставки, підряду тощо). Реальним є договір, який вважається укладеним з моменту, коли на підставі досягнутої угоди здійснюється виконання за договором – передача контрагенту певного майна (договір перевезення). 4. Договір основній та додатковий. Додаткові договори залежать від основних, слідують за ними. Додатковими є всі договори, що спрямовані на забезпечення виконання зобов’язання (наприклад, договір застави – додатковий, договір кредиту –основний).
Дата добавления: 2015-05-08; Просмотров: 545; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |