Розпорядження

Відповідно до вимог Наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Про скорочення лекцій у ВНЗ ІІІ рівнів акредитації» від 21.03.2013р.:

1. Скоротити лекції в технікумі з 1год.20хв. до 1год.00хв. з метою відвідань студентів ректора Півняка С.П.

2. Заступнику з навчальної роботи Шаріній В.С. довести до відома викладачів та студентів.

3. Відповідальність за виконанням цього розпорядження покласти на заступника з навчальної роботи Шаріну В.С.

Підстава: протокол засідання циклової комісії від 22.03.2013р. №16

Стиль (від латин. Stilus – паличка для письма). Сталь літературної мови – різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль – це власне слова на власному місці.
Кожнийстиль має:

функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вони не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.
Досконале знання специфіка кожного стилю, його різновидів, особливостей – надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.
Термін “стиль мовлення” слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння. впливу.
Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких:
розмовний,
художній,
науковий,
публіцистичний,
епістолярний,
офіційно-діловий,
конфесійний.
Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними.
Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших – переважно монолог.
Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.
У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.
Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.
Основні ознаки стилів та їх жанрів можна подати у вигляді таблиці:

Назва стилів	Види творів, у яких стиль реалізується	Основні ознаки стилів і жанрів мовлення
Мета мовлення	Сфера спілкування	Форма реалізації стилю	Мовні особливості стилю
Розмовний		обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи подання допомоги, виховний вплив	побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими	діалог	широко використовуються побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені й просторічні слова, звертання, вставні слова, неповні речення тощо
Науковий	дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація	повідомлення про результати наукових досліджень	наука, техніка, освіта	монолог	характерні мовні засоби: терміни, спеціальна фразеологія, складні синтаксичні конструкції; повні речення; логічність, точність, обґрунтованість викладу
Офіційно-діловий	закон, кодекс, статут, наказ, указ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист тощо	регулювання офіційно-ділових стосунків	офіційно-ділові стосунки	монолог (діалог)	переважають стилістично нейтральні мовні засоби: стандартна канцелярська лексика, складні речення, немає емоційно забарвлених слів; виклад гранично точний
Публіцистичний	виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія	обговорення, відстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку	громадсько-політичне життя	монолог (діалог)	використовуються суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний
Художній	трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, поема, вірш, байка	різнобічний вплив на думки й почуття людей за допомогою художніх засобів	мистецтво слова	монолог	застосовуються всі мовні засоби, особливо широко — слово в переносному значенні

Типи мовлення	Основна функція	На яке питання дається відповідь у висловлюванні	Будова висловлювання
Розповідь	Повідомлення про події	Що робить персонаж?	Експозиція, зав'язка, кульмінація, розв'язка
Опис	Словесне зображення предмета, істот, явищ природи	Яким є предмет, істота, місцевість, явище природи?	Певна послідовність ознак, що відображають предмет висловлювання
Роздум	Доведення або пояснення чогось	Чому предмет чи особа такі? Які причини подій?	Теза, аргументи, висновки

2. Розпорядчі документи - це документи, за допомогою яких здій-снюється розпорядча діяльність, оперативне керівництво у певній установі, організації, фірмі, на підприємстві.

Підставами для створення розпорядчих документів служать:

• постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України;

• вказівки вищестоящих організацій, органів державної влади і управління;

• діяльність органів управління, яка передбачена нормативними актами, положеннями, статутами, інструкціями та ін.;

• інші підстави, що викликають потребу у правовому регулюванні роботи апарату управління.

Порядок, шляхи, механізм вирішення найбільш важливих питань викладаються у таких розпорядчих документах, як постанова, рішення, наказ, розпорядження, вказівка.

У практиці діяльності муніципальних органів управління найчастіше зустрічаються такі розпорядчі документи, як постанови, що видаються колегіальним органом управління, та розпорядження, що видаються головою місцевої державної адміністрації в межах його компетенції та поширюються на територію, підпорядковану місцевій держадміністрації. У діяльності підприємств та організацій найчастіше застосовуються накази та розпорядження.

Постанова - це правовий акт, що приймається вищим та деякими центральними органами управління з метою розв'язання найбільш важливих і принципових завдань та встановлення стабільних норм і правил поведінки. Постанова може бути заключною частиною протоколу засідання колегіального органу. Так постанови включаються до протоколу або додаються до нього. У разі необхідності їх можна оформляти як витяг з протоколу.

Постанови приймаються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, місцевими радами депутатів та іншими колегіа-льним органами управління.

Текст постанови складається з двох частин: 1) констатуючої; 2) розпорядчої.

Констатуюча частина містить вступ, оцінку ситуації або посилання на розпорядчий документ вищестоящої установи.

У розпорядчій частині наводяться запропоновані постановою заходи, визначаються виконавці та термін виконання. Текст викладають у наказовій формі.

Постанову підписують дві особи: голова колегіального органу та керуючий справами (секретар).

Розпорядження - це правовий акт управління державного органу, що видається у рамках наданої посадовій особі, державному органу компетенції, і є обов'язковим для громадян та організацій, котрим його адресовано. Цей документ має обмежений строк дії і стосується вузького кола організацій, посадових осіб та громадян.

Розпорядження бувають загальні та спеціальні.

Розпорядження видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими радами, а також керівниками колегіальних органів державного управління, адміністрацією підприємства, закладу в межах наданих законом прав для розв'язання оперативних питань.

Текст розпорядження складається з констатуючої та розпорядчої частин.

Констатуюча частина містить інформацію про причину, з якої видано розпорядження, а розпорядча - завдання, виконання яких сприятиме подоланню проблем, що виникли. В розпорядчій частині визначається особа, яка буде нести відповідальність за виконання завдання, вказується строк виконання розпорядження.

Встановлювані у розпорядженні завдання повинні бути конкретними і реальними, спрямованими на досягнення у найкоротший строк мети, визначеної розпорядженням, із зазначенням виконавців

та особи, на яку покладено контроль за виконанням розпорядження і визначенням термінів виконання завдань.

Після підписання розпорядження на ньому проставляються дата, індекс, гербова печатка.

1 Літературна мова — це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше «своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови... У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови»^{^[1]}. Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови продовжували у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм.

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість — головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передавання звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені.зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти — видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти акцентні (алфа^/віт і алфавіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, а в родовому відмінку мости й мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Нормалізація літературної мови включає в себе широке коло наукових проблем, пов’язаних насамперед із виникненням мов, з історією їх розвитку, з їх функціонуванням за певних суспільно-історичних умов. Традиція культури мови, основним змістом якої є прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, зароджується одночасно з появою літератури цією мовою. Проблема нормативності – одна з начільніших проблем у дослідженні мови, стилістики та культури мовлення.

Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які є обов’язковими для всіх її носіїв.

Мовні норми	Регулюють правильність	Приклади
Орфоепічні й акцентні	Належної вимови звуків і звукосполучень, наголошування та інтонації	Інцидент, а не інциндент
Графічні	Передача звуків на письмі	Робочі, а не робочи; чотирма, а не чотирьма
Орфографічні	Написання слів відповідно до останнього видання “Україн- ського правопису”	Гніт у бочці – гніт у лампі; феєрверк, а не фейєрверк
Лексичні	Слововживання у властивих їм значеннях за змістом на сучасному етапі	Надійшло, а не прийшло повідомлення; настала, а не наступила зима
Морфологічні	Уживання морфем	Найперший, а не самий перший; протягом, а не на протязі року
Синтаксичні	Керування, узгодження, поєд- нання і розміщення слів, речень	Повідомлення надіслані за призначенням, а не За призначенням повідомлення надіслані
Стилістичні	Відбору мовних елементів відповідно до умов спілкування	Він кваліфікований працівник, а не він добрий роботяга
Пунктуаційні	Уживання розділових знаків

Ці правила оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалектизмів і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру. Існують своєрідні мовні табу, які не можна порушувати:

- фонетичні – їх порушення утруднює передумови вимови: збіг декількох приголосних, зіяння, зсув наголосу;

- лексико-фразеологічні – їх порушення переформатовує значеннєве наповнення слів і нерозкладених словосполучень: спотворення значень слів, заміна компонентів стійких словосполучень;

- морфологічні – їх порушення чинить збурення у словозмінних парадигмах: збочення у відмінкових формах, аномальне ступенювання;

- синтаксичні – їх порушення ламають нормативну забудову мовних словосполучень і речень: заміна звичайного порядку слів у реченні, пропуск семантичного ядра, змішування прямої та непрямої мови;

- орфографічні – їх порушення суперечить вимогам сучасного правопису: відкидання великої літери, довільне її використання, відмова від дефісів;

- пунктуаційні – їх порушення не відповідає чинним правилам уживання розділових знаків: заміна позиції знака, повне або часткове нехтування засобами пунктуації.

1. Культура мовлення - це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній).

Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

- виховання навичок літературного спілкування;

- пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови;

Людина з низькою культурою мовлення порушує правила слововживання, граматики, вимови та наголошення, написання.

Якщо ж людина володіє культурою мовлення, то про неї кажуть, що це людина розвинутого інтелекту і високої загальної культури.

Насамперед, у таких аспектах, як: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність - це дотримання правил усного та писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту, це дотримання загальноприйнятих стандартів. Наше завдання - розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови.

Культура мовлення суспільства - це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина - тривожні симптоми духовного нездоров'я народу.

Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що через низьку культуру мови виявляються виразні ознаки бездуховності.

Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську чи навпаки чомусь перестали сприйматись як пляма на службовому мундирі.

Мовна культура - це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника. З культурою мови насамперед пов’язують уміння правильно говорити й писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети і обставин спілкування.

Культура мови тісно пов’язана з нормами - сукупністю загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими в певний час. Норми бувають лексичні (розрізнення значень), граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми), стилістичні (доцільність використання мовних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування), орфоепічні (сукупність правил літературної вимови) та інші

Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення.

Наука, що вивчає нормативність мови, її відповідність тим вимогам, що ставляться перед мовою в суспільстві, називається культурою мови.

Популярність у колективі залежить від того, наскільки зовнішній вигляд, поведінка та манери спілкування мовця відповідають уявленням і неписаним правилам даної суспільної групи, певної аудиторії. Пам’ятайте про те, що популярні в колективі люди веселої вдачі, товариські, тактовні. Саме таким оратором повинна бути сучасна ділова людина.

1. Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.

2. Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.

3. Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.

4. Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.

5. Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.

2. Документація щодо особового складу: заява, характеристика, автобіографія, особовий листок з обліку кадрів, резюме. Реферат

У рефераті подано відомості про документація щодо особового складу. Зокрема, розглянуто заяву, характеристику, автобіографію, особовий листок з обліку кадрів, резюме

До цієї групи документів належать: заяви, скарги, пропозиції, накази щодо особового складу, автобіографія, характеристика, резюме, контракти з найму працівників, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів, особова справа.