Тема 14

Правотворчість. Зовнішні форми об'єктивного права

Значення наукових положень, викладених у даній темі, найбільшою мірою виявляється на практиці тоді, коли доводиться брати безпосередню участь у правотворчій діяльності або так чи інакше впливати на неї. Але і при застосуванні та реалізації юридичних норм неможливо обійтися без знань про їх офіційні джерела, тобто зовнішні форми.

Знання, які спираються на згадані положення, становлять, таким чином, неодмінну умову правильного і швидкого відшукування нормативного правового акта, яким слід керуватись у певній життєвій ситуації.

Не менш важливі у практичному відношенні і положення щодо меж дії різних нормативно-правових актів. Знання цих меж — один з обов'язкових чинників, котрі забезпечують правильність застосування та реалізації таких актів.

1. Загальна характеристика правотворчості

Правові (юридичні) норми, система яких утворює об'єктивне юридичне право як особливе соціальне явище, виникають внаслідок свідомої цілеспрямованої діяльності державних органів (а іноді й деяких інших суб'єктів). Цю діяльність відображають поняттям правотворчості.

Правотворчість — це діяльність компетент них державних органів, уповноважених державою громадських об'єднань, трудових колективів або (у передбачених.законом випадках) всього народу чи його територіальних спільностей із встанов лення, зміни чи скасування юридичних норм.

Соціальне призначення правотворчості — встановлювати стандарти, еталони, взірці поведінки учасників суспільної життєдіяльності, тобто моделювати суспільні відносини, які, з позицій держави, є припустимі, бажані або необхідні (обов'язкові чи заборонені).

Йдеться, ще раз підкреслимо, не про «дарування» громадянам (чи іншим суб'єктам) певних можливостей, благ і, отже, не про творення прав людини, які є «природженими» і мусять бути невідчу-жуваними. Мається на увазі формування саме об'єктивного юридичного права («юридична правотворчість») у схарактеризованому вище значенні цього поняття.

Види правотворчості:

1) за суб'єктами — правотворчість державних органів, правотворчість громадських об'єднань (які уповноважені державою на встановлення правових норм), правотворчість трудових колективів, правотворчість народу (дорослого населення країни) або територіальної спільності — референдум;

2) за способом формування юридичних норм — встановлення юридичних норм, санкціонування (схвалення і загальнообов'язкове забезпечення не-юридичних правил поведінки, що існували раніше).

Дата добавления: 2015-05-10