Метод трудового права. Якщо предмет трудового права відповідає на питання, які саме відносини регулює ця галузь права, що є об’єктом його регулювання

Якщо предмет трудового права відповідає на питання, які саме відносини регулює ця галузь права, що є об’єктом його регулювання, то метод трудового права визначає, як і якими способами здійснюється регулювання суспільних трудових відносин.

Як зазначає Д.О. Карпенко, загальновизнаними елементами самостійності галузі трудового права є тісний зв’язок її предмета з методом правового регулювання трудових правовідносин.

Метод трудового права є другим невід’ємним складником, який разом з предметом обумовлює сутність і відокремленість трудового права України як галузі права в загальній системі національного права від інших галузей права.[5]

Методи трудового права характеризуються такими основними ознаками:

ü поєднання централізованого й локального регулювання трудових правовідносин;

ü поєднання договірного, рекомендаційного та імперативного способів регулювання трудових правовідносин;

ü участь трудових колективів і профспілкових органів у регулюванні трудових відносин;

ü захист трудових прав і забезпечення обов’язків сторін трудового договору;

ü єдність і диференціація правового регулювання праці.

На рівні централізованого регулювання трудових правовідносин передбачається соціальне партнерство між профспілками, роботодавцями. На думку Н.Б. Болотіної, “колективний характер соціального партнерства проявляється в трьох аспектах: наявність колективного інтересу всіх суб’єктів цих відносин; організації колективних відносин у сфері застосування найманої праці; колективному характері суб’єктів сторін соціального партнерства”[6].

Прийняті внаслідок централізованого регулювання нормативно-правові акти можуть мати як обов’язковий, так і рекомендаційний характер. До обов’язкових належать Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України тощо, до рекомендаційних – приблизні інструкції з техніки безпеки, трудові контракти, правила внутрішнього трудового розпорядку тощо.

На локальному рівні встановлюються режим робочого часу, графіки відпусток тощо.

Головною особливістю договірного способу регулювання трудових відносин є те, що встановлені права та обов’язки сторін трудового договору не може бути змінено в односторонньому порядку, крім випадків, передбачених законодавством.

Рекомендаційний спосіб регулювання трудових правовідносин передбачає прийняття уповноваженим на те органом рекомендацій суб’єктам трудових правовідносин.

Роботодавець наділений правом застосовувати до працівника дисциплінарні стягнення, притягати до матеріальної відповідальності, звільняти з роботи у випадках, передбачених чинним трудовим законодавством, давати в межах своїх повноважень вказівки працівникам.

Ознакою методу трудового права є участь трудових колективів і виборних профспілкових органів у регулюванні суспільних відносин. Взаємозв’язок трудового колективу з роботодавцем регулюється, крім законодавства України, статутом організації, колективним договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Одним із методів є спосіб захисту трудових прав і забезпечення обов’язків. Захист трудових прав працівників – основний предмет діяльності профспілок[7]. Згідно з чинним законодавством України професійні спілки здійснюють контрольно-наглядову діяльність, беруть участь у встановленні умов праці, вирішенні трудових спорів.

Як зазначають Л.П. Грузінова, В.Г. Короткін, своєрідність способу захисту працівників полягає у поєднанні діяльності юрисдикційного органу трудового колективу – комісії з трудових спорів із судовим захистом працівників[8].

За порушення правил з охорони праці до посадових осіб, а також до осіб, які представляють власників або уповноважені ними органи й ухиляються від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, може застосовуватися такий захід стягнення, як штраф. Вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади[9].

Єдність і диференціація правового регулювання праці полягає у спільності конституційних принципів, основних трудових прав і обов’язків працівників і роботодавців. Він полягає також у загальних нормативно-правових актах трудового законодавства, що поширюється на всю територію України, які регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами[10].

Нині за централізованого методу регулювання трудових відносин збільшується кількість імперативних норм. Імперативна, централізована норма є загальнообов’язковою, а диспозитивна рекомендаційна закріплює у централізованому порядку кілька варіантів поведінки або визначає засади поведінки і дає можливість самим сторонам трудових відносин визначити свою поведінку та умови праці з урахуванням особливостей виробництва. Ці особливості праці можуть закріплюватися в локальних джерелах трудового права, трудових договорах та контрактах.

Дата добавления: 2015-05-10