За характером відповідей на поставлені запитання вони розподіляються на такі види

ð Відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді: «Скажіть, будь ласка, що могло б сприяти підвищенню Вашого інтересу до політики?»;

ð Запитання закритого типу: «Чим Ви займаєтесь у вільний час? Просимо відпові­сти на ті із нижче перерахованих варіантів, які співпадають з Вашою думкою: 1) відвідую рідних і знайомих, 2) зустрічаюся з друзями; 3) слухаю радіо, 4) читаю книгу; 5) займаюсь рукоділлям»;

ð Запитання напівзакритого типу засноване на додаванні до списку відповідей фрази: «Вкажіть інші види занять» Запитання дає можливість не лише вказати варіанти відповідей, які наводяться в анкеті, але й висловити щось своє,

ð Запитання меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання варіантів запропонованих відповідей;

ð Запитання шкали - відповідь на це запитання дасться у вигляді шкали, в якій необ­хідно відмітити той або інший показник; З Дихотомічні запитання: «Чи вірите Ви у гороскопи й астрологічні прогнози?» Відповідь: «Так-ні».

13. Інтерв’ю – це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв’юера з респондентом.

Інтерв’ю бувають:

– вільне;

– глибинне;

– стандартизоване.

Вільне інтерв’ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань. Його проводять не інтерв’юери, а соціологи, які самі визначають тему бесіди, формулюють запитання, їх послідовність, уточнюють тему і т.д. Таке інтерв’ю є незамінним методом на ранніх розвідувальних стадіях дослідження.

Глибинне інтерв’ю має на меті отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини їх появи.

Стандартизоване інтерв’ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються у своїй одноманітності. Цей види інтерв’ю найбільш поширений, найчастіше його застосовують при переписі населення.

14. Коли формулювання питань та їх порядок строго зафіксовані й інтерв'юер не має права від них відхилитися, мова йде про стандартизоване інтерв'ю. Воно мало чим відрізняється від анкетування, недороге і дозволяє опитати багато людей. Розповсюджений приклад – телефонні інтерв'ю. Коли підібрана тема, план і вибрано ключові питання, а уже інше придумує інтерв'юер – це нестандартизоване інтерв'ю. У ньому усі питання відкриті й нагадує воно журналістське опитування. Його результати практично не підлягаються статистичній обробці. Його мета розвідувальна: отримати про незнайоме явище.

15. Фокусоване інтерв’ю є не просто чергуванням запитань інтерв’юера і відповідей респондентів, а є свого роду дискусією. Респонденти мають більше свободи тут у виборі форми вираження своїх почуттів і думок щодо заданої теми.

16. Генеральна сукупність – це об’єкт дослідження, на який розповсюджуються висновки соціологічного аналізу. Генеральні сукупності ділять на кінцеві і (практичні) без кінцеву, конкретні гіпотетичні, однорідні і неоднорідні.

Вибіркова сукупність – це певне число елементів генеральної сукупності, відібрані за суворо заданим правилом. Елементи вибіркової сукупності (респонденти, документи, що аналізуються і т.п.), які підлягають вивченню (опитуванню, інтерв’юванню) називають одиницями аналізу. Ними можуть виступати окремі люди, їх групи, трудові колективи.

Зміщення вибірки – це відхилення структури вибірки від реальної структури генеральної сукупності.

17. Аналіз документів – сукупність методологічних принципів, які застосовуються для одержання з документальних джерел соціологічної інформації, необхідної для вирішення дослідницьких завдань (вивчення проблемної ситуації, всебічного аналізу об’єкта, максимально повної і глибокої інтерпретації).

Документальний метод – це використання інформації, зареєстрованої будь-яким “наочним способом” (на папері, кіноплівці, магнітній стрічці тощо).

18. Документи поділяють на офіційні (урядові матеріали, статистичні дані, архіви) та неофіційні (щоденники, автобіографії, наукові та літературні праці окремих авторів). Як документ можна розглядати і матеріали засобів масової інформації (газети, радіо, телебачення).

Під час оцінки надійності документів ураховуються ряд обставин. Як правило, офіційні документи надійніші, ніж не­офіційні, а особисті (картки індивідуального обліку, анке­ти, характеристики тощо), ніж не особисті (матеріали пре­си, протоколи зборів тощо). Особливою надійністю від­різняються документи юридичного змісту, а також ті, що контролюються фінансовими організаціями. Слід розріз­няти інформацію про факти, події і думки про них їхніх учасників, спостерігачів.

Безумовно, найпоширенішим джерелом, з яким мають справу соціологи, є матеріали статистики. Треба нагадати, що конкретна соціологія саме з цього розпочиналася, і досі іноді важко розмежувати, де статистика, а де соціологічне дослідження. Правда, наприклад, у польській соціології при­таманна особлива пристрасть до використання особистих і документів. Ця традиція затвердилася відтоді, як у 1918 р. В.Томас і Ф.Знанецький надрукували книгу "Польський се­лянин в Європі і Америці", що була написана на основі лис­тів польських емігрантів, архівів польської емігрантської га­зети та інших матеріалів. Перевага особистих документів у тому, що вони дають цілісне уявлення про особистість, її внутрішній світ. Звичайно, вибір типу документів зале­жить і від цілей, завдань дослідження, і від переваг того або іншого вченого, його розуміння сутності призначення со­ціології (прихильники "соціологізму" і "психологізму" ви­беруть різні типи документів).

19. Спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються. При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.

Цей метод запозичений з етнографії (Міклухо Маклай так спостерігав життя папуасів).

20. Види спостереження:

– включене;

– невключене (неформалізоване);

– нестандартизоване;

– стандартизоване.

Включене спостереження (спостереження зсередини), коли спостерігач стає повноправним учасником групи, яку він спостерігає.

Невключене (неформалізоване) спостереження – це спостереження ззовні, коли дослідник не стає рівноправним учасником спостережної групи. Невключене спостереження значно простіше, але воно дає в деякому сенсі більш поверхову інформацію, ніж включене. В ньому відсутній ефект самоспостереження дослідника.

Нестандартизоване спостереження, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні.

Стандартизоване спостереження, у якого є чітко фіксовані приписи відносно предмета в процедури спостереження.

21. Експеримент – це загальнонауковий метод одержання в контрольованих і керованих умовах нового знання.

Розрізняють натурний (лабораторний, польовий) і уявний (модельний) експеримент.

22. Одержання надійної первинної інформації – не самоціль і, тим більше, не кінець дослідження. Далі здійснюють оброб­ку цієї інформації, її аналіз. При цьому звичайно дотриму­ються певної послідовності.

На першому етапі вирішують два головні завдання: переві­ряють точність, повноту і якість заповнення анкети. Виявля­ють помилки у відповідях на кожне питання. Ті анкети і блан­ки інтерв'ю, які заповнені менше, ніж на третину, відбрако­вують. Після цього провадять кодування інформації, її фор­малізацію. Процедуру кодування частково виконують ще до початку дослідження, коли варіантам відповідей присвоюють певні коди на закриті запитання. Після опитування провадять кодування відповідей на відкриті запитання.

Наступний етап – обробка інформації, яку тепер, як пра­вило, виконують на комп'ютерах. Однак для цього треба чіт­ко сформулювати завдання перед програмістами, оскільки залежностей між отриманими даними може бути безліч і треба окреслити їх коло завданнями дослідження, тобто со­ціолог повинен зазначити, між якими саме групами явищ кореляційні зв'язки цікавлять його передусім. Результати обробки отримують у вигляді табуляграм, які далі обробля­ють і узагальнюють. Ступінь узагальнення залежить від рів­ня аналізу. Найпростіша форма – групування даних, тобто віднесення респондента до тієї чи іншої групи залежно від обраного показника. Однорідні за своїми показниками гру­пи стають об'єктом аналізу. Тут головною проблемою є пра­вильний вибір показника, ознаки, за якою провадять групу­вання. Якщо при цьому використовують кілька показників, таке групування є комбінованим. У свою чергу, воно має кілька видів. Структурне групування передбачає класифі­кацію за показником, який об'єктивно властивий всій су­купності даних (наприклад, за віком). У разі, якщо за осно­ву беруть показник, створений самим дослідником або суб'­єктивний за своєю природою, таке групування називають ти­пологічним. Якщо ж групування здійснюють за двома і біль­ше показниками, між якими треба встановити взаємозалеж­ність, воно є аналітичним (наприклад, рівнем зарплати, роз­мірами житла тощо).

Отже, процедуру групування провадять до отримання ря­ду чисел, який називається рядом розподілу. Ряди, що одержа­ні на основі якісних показників, називають атрибутивними, а на основі кількісних – варіаційними. Останні, в свою чергу, поділяють на дискретні (переривні) та безперервні.

23. Для більш глибокого аналізу і узагальнення інформації використовують спеціальні статистичні величини: середнє арифметичне, дисперсію (для визначення міри рівномірнос­ті розподілу тієї або іншої характеристики), коефіцієнт ко­реляції (дає можливість виявити взаємозв'язок різних ха­рактеристик) і ряд інших математичних методів.

Після аналізу основних взаємодій, взаємозалежностей між характеристиками об'єкта дослідження переходять до формулювання основних висновків і практичних реко­мендацій.

Підсумки соціологічного дослідження викладаються у вигляді звіту. Він містить пояснювальну записку і додат­ки до неї. У пояснювальній записці викладають послі­довність виконання програми соціального дослідження, на­водять зведення матеріалів, розрахунків, обґрунтувань. У додатках до записки вміщують цифрові, графічні та інші показники і документи. Додають також усі форми, анкети, бланки, тести тощо. Неодмінною складовою звіту є під­готовка рекомендацій, з викладом пропозицій, що виплива­ють з аналізу звітних даних.

24. Інтерпретація уявляє собою специфічний клас узагальнень, які зустрічаються тільки в соціальних науках. В них немає гіпотез, логічного виводу одних тверджень з інших, аксіом і постулатів, емпіричного підтвердження, зате багато філософських роздумів й суб'єктивних оцінок. Інтерпретація понять соціального дослідження - процедура тлумачення, уточнення змісту понять, які складають концептуальну схему дослідження.

В соціологічному дослідженні існують три види інтерпретації: теоретична, емпірична, операційна.

Теоретична інтерпретація – це інтерпретація понять через встановлення зв'язків з більш загальними поняттями і категоріями соціології, філософськими категоріями вивчаємиї предметної сфери дослідження.

Емпірична інтерпретація – буває прямою і непрямою. Пряма емпірична інтерпретація полягає у встановленні емпіричних ознак, які репрезентують зміст теоретичних понять. Непряма емпірична інтерпретація здійснюється на основі логічних зв'язків встановлених емпіричних ознак.

Операціональна інтерпретація полягає у визначенні операцій, за допомогою яких відбувається вимір, пошук, реєстрація і логічний зв'язок емпіричної ознаки із змістом основних понять дослідження.

Дата добавления: 2015-05-08