Урахування проявів і властивостей особистості в системі управління

Багатоаспектний характер роботи керівників передбачає вміле оперування поняттями "людина", "індивід", "індивідуальність", а також такими, що пов'язані із особистістю і становлять її структуру "темперамент", "характер", "здібності", "емоції", "вольові якості'', "мотивація", "соціальні установки".

Темперамент. Дане поняття включає якості, від яких залежать реакції людини на інших людей і соціальні обставини. У більшості класифікаціях і теоріях темпераменту присутні два компоненти - активність і емоційність. Активність характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості і, навпаки, повільності, інертності, а емоційність - особливості протікання емоцій, почуттів, настроїв та їхня якість. Російському фізіологу ІвануПавлову /1849 — 1936 рр./, творцю вчення про вищу нервову діяльність, належить заслуга відкриття ролі умовних рефлексів. Завдяки умовним рефлексам організм пристосовується до мінливих умов існування, здобуваючи нові форми поведінки, відмінні від вроджених безумовних рефлексів. Визначаючи якісну відмінність між вищою нервовою діяльністю людини і тварини, Павлов висунув ідею про дві сигнальні системи — сенсорну і мовну. За допомогою слова як «сигналу сигналів» мозок узагальнено відтворює реальність, внаслідок чого радикально міняється характер регуляції поведінки. Важливим для розуміння особистості є вчення Павлова про типи вищої нервової діяльності, про «динамічний стереотип» як стійкий комплекс реакцій на подразники тощо. Загалом, фізіологічна концепція людської особистості розвинена І.Павловим у зв'язку з наявністю у людини (як і у тварини) двох нервових процесів: збудження та гальмування. На її підставі вчений проаналізував такі антиподи проявів людських властивостей: 1) сила — слабкість; 2) врівноваженість — неврівноваженість; 3) швидкість, рухливість — інертність, повільність. І. Павлов пов'язує типи темпераменту з діяльністю центральної нервової системи. Для вивчення індивідуальності можуть бути використані чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Перший відповідає сильному, урівноваженому, рухливому типу нервової системи. Сангвінік- характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю та багатством виразних рухів, міміки. Він товариський, легко змінює одне заняття на інше. У проблемних ситуаціях поводить себе адекватно і конструктивно. Звичайно добре навчається. За несприятливих умов і відсутності виховання в сангвініка можуть розвиватися поспішність, поверховість, легкодумство у вчинках, неуважність.

Другий - сильному, урівноваженому, інертному типу вищої нервової діяльності. Флегматик - тип темпераменту, що характеризується спокоєм і рівним настроєм. Зазвичай він повільний і розважливий, міміка і рухи невиразні й повільні. Довго розмірковує перед роботою, але послідовний і терплячий.

Третій - сильному, неврівноваженому типу нервової системи Холерик - активний, енергійний, швидкий, різкий, рвучкий, нестриманий. Звичайно він схильний до швидких змін настрою, запальний, схильний до емоційних зривів, іноді агресивний.

Четвертий - слабкому типу вищої нервової діяльності. Меланхоліка характеризує низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови і швидка стомлюваність. Його відрізняють висока емоційна активність, глибина і стійкість емоцій при слабкому зовнішньому вираженні.

Загалом, психологи /С. Максименко та інші/ відзначають, що сангвінічний темперамент характеризується гарною працездатністю. Сангвінік легко переключається в діяльності і спілкуванні, але недостатньо чуттєвий до всіх зовнішніх змін. Йому цілком відповідають заняття, пов'язані зі спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Він швидко освоюється в новій обстановці, легко контролює свої емоції. Сангвінік відрізняється життєрадісним, стійким настроєм, помірним терпінням, миролюбною поведінкою, невеликою сугестивністю і підозрілістю. У нього спокійне відношення до критики, розважливе, без особливого ризику, ставлення до небезпеки.

Флегматичний темперамент відрізняється врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким, без великих радощів і смутку, настроєм. Флегматик має велике терпіння, наділений повільною адаптацією, невисокою товариськістю, стриманістю в поведінці. Мова його монотонна, повільна, відношення до критики байдуже, ставлення до небезпеки холоднокровне, незворушне. Він повільно, але завзято прагне до мети. У флегматика більш реальна, ніж у сангвініка (в останнього деяка переоцінка своїх здібностей) оцінка своїх здібностей, слабка сугестивність.

Люди холеричного темпераменту характеризуються неврівноваженою поведінкою, сильними, короткочасними емоційними переживаннями, хитким настроєм з перевагою бадьорого. Мова їх голосна, жива, різка, нерівномірна. Холерики мають слабке терпіння, наділені високою товариськістю, гарною адаптацією, агресивністю в поведінці. У них збуджене відношення до критики, жагуча, захоплива поведінка і діяльність, позитивне ставлення до нового. Вони йдуть до мети з повною віддачею сил, з великим піднесенням, переборюючи будь-які труднощі. Іноді слідом за піднесенням активності настає період депресії. Холерики самолюбні, прямолінійні, відрізняються значною переоцінкою своїх здібностей, помірною сугестивністю і підозрілістю. Їх неврівноваженість нервової системи, зменшує сумісність з іншими людьми. Здавна в посібниках з фізіогноміки холерикам не рекомендувалося вибирати професію, що вимагає сидячого способу життя, а також занять, пов'язаних з високими температурами, довготривалим перебуванням біля вогню, тому що це завдавало шкоди здоров'ю.

Меланхолійний темперамент найбільш "невиграшний" з погляду працездатності нервової системи, але зате він легко переключається з однієї справи на іншу, має чутливість до усього, що відбувається довкола нього. Меланхолік відрізняється дуже неврівноваженою поведінкою, глибокими і тривалими емоційними переживаннями, хитким настроєм з перевагою песимізму. Його мова тиха з задиханням. Він має слабке терпіння, характеризується замкненістю, істеричністю поведінки, тривожним, розгубленим, пригніченим відношенням до небезпеки. Прагнення до мети в нього то сильне, то слабке, з уникненням перешкод. Найчастіше він недооцінює свої здібності, відрізняється великою сугестивністю і підозрілістю. Для меланхоліка характерні сковані, невпевнені рухи, навички виробляються важко і легко гальмуються.

Характер. У психології під характером розуміють сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що проявляються в типових способах діяльності та спілкування, виявляються в типових обставинах і визначаються відношенням особистості до цих обставин. Людина не народжується з характером, він формується в процесі активної діяльності індивіда.

Характер людини виявляється в системі відносин до навколишньої дійсності:

• у відношенні до інших людей (товариськість чи замкнутість, правдивість чи облудність, тактовність чи брутальність тощо);

• у відношенні до справи (відповідальність чи несумлінність, працьовитість чи лінощі тощо);

• у відношенні до власності (щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність);

• у відношенні до себе (скромність чи самозакоханість, гордість чи приниженість тощо).

Структура людської поведінки, як правило, трикомпонентна. Вона містить у собі когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний (перетворюючий, сенсорний) компоненти. У поведінці людини завжди присутні всі три компоненти, однак один з них переважає, що дозволяє відносити того чи іншого працівника до визначеного характерологічного типу. До прикладу, перевага пізнавального компонента показує тип "мислителя", емоційно-комунікативного - тип "співрозмовника", перетворюючого - тип "практика". Названі типи поведінки описані М.Обозовим.

'"Мислитель" - більше орієнтований на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво, життя. Він любить пофантазувати. У результаті - мала товариськість, невміння вирішувати організаційні завдання.

"Співрозмовник" - характеризується товариськістю, контактністю. Він любить компанії, легко знайомиться й адаптовується в новій обстановці.

"Практик" - людина справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих міркувань. Він часто є гарним організатором, йому подобаються завдання, що вимагають рішучих і негайних дій.

Одна з перших і ранніх класифікацій типів характерів була запропонована німецьким психіатром і психологом Е. Кречмером. Пізніше аналогічну спробу здійснив американський вчений У. Шелдон. У наш час цю проблему досліджували й досліджують К. Леонгард, П. Ганушкін та інші.

Ернст Кречмер /1888 - 1964 рр./ запропонував концепцію, згідно з якою існує три основних типи тілесної організації - пікнічна, астенічна і атлетична. Кожен з цих типів будови тіла він поєднав з особливим типом характеру:

• астенічний тип. За Е. Кречмером, астенік - це худорлява людина, яка має вузькі плечі, тонкі руки, слаборозвинуту мускулатуру. Такому типу будови тіла відповідає і тип темпераменту - шизотимік, для якого властиві такі риси характеру, як аристократичність, егоїстичність, невміння знаходити спільну мову з іншими людьми, схильність до відлюдькуватості тощо.

• атлетичний тип. У такої людини сильно розвинута грудна клітина і мускулатура, у неї широкі плечі, вона висока чи середня на зріст. Названому тип}' будови тіла відповідає тип темпераменту - іксотимік, який характеризується стриманістю жестів і міміки, схильністю до незмінної, спокійної ситуації тощо.

• пікнічний тип. Така людина схильна до повноти, має коротку шию і середній зріст. Цьому типу відповідає тип темпераменту - циклотимік, для якого властиві наступні риси характеру: енергійність, комунікабельність, схильність до гумору тощо.

У. Шелдону належить детальне дослідження компонентів характеру (в його термінології - темпераменту). Для цього ним був застосований так званий антропоскопічний метод: він візуально обстежив фотографії 4000 оголених студентів коледжу, знятих спереду, збоку і ззаду. У результаті дуже кропіткого аналізу фотографій Шелдону вдалося вибрати найбільш крайні варіанти статури, максимально не схожі один на одного. Таких варіантів виявилося всього три. Вони характеризувалися наступними показниками: 1) загальна сферична форма, м'якість, наявність дуже великого живота, великої кількості жиру на плечах і стегнах, круглої голови, великих внутрішніх органів, млявих рук і ніг, нерозвинених кісток і м'язів; 2) широкі плечі й грудна клітка, мускулисті руки і ноги, мінімальна кількість підшкірного жиру, масивна голова; 3) витягнуте обличчя, високе чоло, тонкі довгі руки і ноги, вузька грудна клітка і живіт, нерозвинена мускулатура, відсутність підшкірного жирового шару з добре розвитою нервовою системою.

На підставі цих типів Шелдон виокремив три первинних компоненти статури, що одержали позначення відповідно: ендоморфний, мезоморфний, ектоморфний.

Керівники у своїй практиці організації управлінської діяльності можуть також скористатися класифікацією людських характерів, в основі якої лежать типи, виокремлені А. Личко, К. Леонгардом та іншими дослідниками.

Гіпертимний, чи гіперактивний характер характеризується підвищеною доброзичливістю, товариськістю. Він до всіх однаково дружелюбний, з начальством псувати відносини не бажає. Оптимістичність такої людини приводить іноді до того, що вона починає хвалити себе. Багато чого з того, за що він бореться, не доводиться до кінця. Гарний настрій допомагає йому переборювати труднощі, на які він дивиться легко, як на тимчасові. Добровільно займається суспільною роботою. Якщо в організації є така людина, то не варто довіряти їй кропітку, одноманітну роботу, обмежувати її контакти, а краще створити умови для прояву нею власної ініціативи, що дасть можливість яскраво розкритися особистості.

Аутистичний характер відрізняється офіційністю, некомунікабельністю. Якщо в такого типу людей виникають труднощі, то вони намагаються в усьому розібратися самі. Багато часу проводять на роботі, часто і вдома продовжують займатися справами. Позитивними якостями аутистичного характеру можуть бути стійкість інтелектуально-естетичних захоплень, тактовність, ненав'язливість у спілкуванні, самостійність у поведінці, дотримання правил формально-ділових відносин. Труднощі для цього типу характеру пов'язані з входженням в нову групу, організацію, з налагодженням неформальних зв'язків. Якщо в установі є така людина, не варто квапитися встановлювати з нею неформальні відносини, тому що це може привести до того, що вона ще більше замикатиметься, ставатиме ще більш некомунікабельною.

Лабільний характер характеризується психологічною вразливістю, емоційною збудливістю. Люди з таким характером намагаються відгородити себе від брутальності, різких, категоричних контактів. Навіть незначна подія може цілком змінити емоційний стан таких людей. Звичайна критика може часом обернутися травмою на все життя. Для осіб з цим характером дуже важливий гарний психологічний клімат у групі. Сприятливий вплив на них робить спілкування з гіпертимами.

Демонстративний характер відрізняється зайвою суєтою, шумом, метушнею, рекламою навколо своєї роботи. Виникає враження, що прагнення до успіху, бажання гарно виглядати в очах навколишніх чи ледве не єдина риса цього типу характеру. Подібні люди не здатні критично глянути на себе з боку. Такій людині в організації доводиться важко, якщо остання (організація) не враховує її особистісно-психологічної своєрідності. Такій людині можна доручити рекламу продукції. Добре, якщо такі люди будуть одержувати задоволення не тільки від основної роботи, але і від участі в художній самодіяльності: у цьому випадку буде даний вихід природним задаткам.

Психастенічний характер. Люди з таким характером дуже сумлінні, пунктуальні, у спілкуванні вкрай замкнуті, раціональні, схильні до аналітичної діяльності. Для людей такого типу характерна відсутність твердої позиції. Її заміняє прагнення усе досліджувати, відтягаючи висновки. Саме тому, якщо треба раціоналістично осмислити ситуацію, варто поговорити з такою людиною, вона глибоко проаналізує щонайменше деякі її сторони. У той же час, на таких людей не слід звалювати прийняття рішень, особливо відповідальних. Поліпшити характер такій людині можна, розвиваючи образну пам'ять, емоційність, що дозволить відтворювати різні ситуації та зіставляти їх, роблячи правильні висновки.

Люди з характером, що застрягає, схильні до деспотизму, самореклами. Вони злопам'ятні, але це пояснюється не наміром, а стійкістю і малорухомістю переживань. Свіжу ідею навіяти такій людині важко, але якщо вона її зрозуміла, то буде слідувати їй з невідворотною завзятістю. Застрягання на почутті, думці, справі ведуть до надмірної деталізації, підвищеної акуратності (акуратно проводиться прибирання робочого столу, ретельно розкладаються папери і книги і т.п.). Такій людині можна доручити облаштованість цеху, контори, фірми. Вона зможе надати їм внутрішньо організованого вигляду В цілому, життя людини з таким характером повинно бути досить різноманітним. Спілкування з людьми допоможе їй перебороти власну внутрішню інертність.

Конформний характер відрізняється незібраністю, розгубленістю, несамостійністю. Люди з таким характером можуть діяти тільки за підтримки навколишніх. Без такої підтримки вони губляться і не знають, що їм робити. Особливість людей конформного типу - відсутність суперечностей зі своїм середовищем. Вони - природні носії норм, цінностей, інтересів організації, у якій працюють. Люди цього типу відрізняються м'якістю в спілкуванні, здатністю "розчинитися" у цінностях й інтересах іншого. Вони постійно в тіні, у золотій середині. Працівники такого типу характеру можуть бути гарними заступниками, але самостійна робота для них заважка.

Люди з нестійким характером відрізняються відсутністю твердих внутрішніх принципів. У них недостатньо розвинуті почуття обов'язку й інші вищі моральні якості. Люди такого типу постійно прагнуть до миттєвих задоволень і розваг. Ця якість може бути настільки сильно вираженою, що людина зневажає елементарними обов'язками, не хоче нічого робити, налаштована тільки на споживання. Для організації така людина явно не подарунок. Свої обов'язки вона виконує від випадку до випадку, багато чого робить з-під палиці. Як тільки керівник знизить контроль, чи послабить вимоги до такого працівника, відразу побачить, що обов'язки не виконуються, справа до кінця не доводиться. Людина нестійкого характеру виявляється лідером там, де потрібно виконати приємну, помітну частину роботи, пов'язану з розвагою. Люди такого типу характеру впливають на групу.

Циклоїдний характер. Люди з таким характером схильні до зміни настрою, до періодичних змін працездатності, активності. У фазі піднесення такі люди комунікабельні, швидко говорять, легко вирішують проблеми, що виникли, тощо. У період спаду, навпаки, погіршується працездатність, знижується товариськість, падає настрій. Ці особливості (нестійкість і т.п.) є біологічно обумовленими, а критика і неприємності в період спаду можуть тільки подовжити його, поглибити важкість стану. Людину з таким характером не варто ставити на ділянки, де є потреба у постійно високому темпі праці У періоди зниження працездатності таким людям не слід братися за нові види робіт, для них шкідливі також емоційні перевантаження.

Екстравертивний тип вирізняється високою контактністю, відкритістю до будь-якої інформації. Такі люди рідко вступають у конфлікти; у спілкуванні з друзями, на роботі часто віддають лідерство іншим. Вони готові уважно вислухати співбесідника, прийти на допомогу. Разом з тим цей тип людей легко підпадає під вплив інших, приймає участь у поширенні чуток тощо.

Інтровертивний тип характеризується низькою контактністю, відірваністю від реальності, схильністю до філософських роздумів. Цей тип людей уникає конфліктів, любить самотність. Вони стримані, принципові. Є в них і такі риси, що відштовхують від них людей, а саме: упертість, відстоювання своєї точки зору, яка не завжди є вірною, тощо.

На підставі різних класифікацій (К. Леонгард, П.Ганушкін та інші) в психологічній науці виокремлюють наступні основні типи акцентуацій характеру:

1) циклоїдний - чергування фаз гарного і поганого настрою з різним періодом;

2) гіпертимний - постійно піднятий настрій, підвищена психічна активність із бажанням діяльності та тенденцією не доводити справу до кінця;

3) лабільний - різка зміна настрою залежно від ситуації;

4) астенічний - швидка стомлюваність, дратівливість, схильність до депресій та іпохондрії;

5) сенситивний - підвищена вразливість, лякливість, загострене почуття власної неповноцінності;

6) психастенічний - висока тривожність, поміркованість, нерішучість, схильність до самоаналізу, до постійних сумнівів і мудрування;

7) шизоїдний - відгородженість, замкнутість, інтроверсія, емоційна холодність, що виявляється у відсутності співпереживання, труднощах у встановленні емоційних контактів, недолік інтуїції в процесі спілкування;

8) епілептоїдний - схильність до злісно-тужливого настрою з агресією, яка накопичується, що виявляється у вигляді приступів люті й гніву (іноді з елементами жорстокості). конфліктність, в'язкість /ригідність/ мислення, скрупульозна педантичність;

9) характер, що застрягає - підвищена підозрілість і хвороблива уразливість, стійкість негативних афектів, прагнення до домінування, неприйняття думки інших і, як наслідок, висока конфліктність;

10) демонстративний (істероїдний) - виражена тенденція до витіснення неприємних для суб'єкта фактів і подій, до облудності, до фантазування й удавання, які використовуються з метою привернути до себе увагу, що характеризується авантюрністю, марнославством, "втечею в хворобу" при незадовільній потребі у визнанні;

11) дистимний - перевага зниженого настрою, схильність до депресії, зосередженість на похмурих і сумних сторонах життя:

12) хиткий, нестійкий - схильність легко піддаватися впливу навколишніх, постійний пошук нових вражень, компаній, уміння легко встановлювати контакти, що носять, однак, поверхневий характер;

13) конформний - надмірна підпорядкованість і залежність від думки інших, недолік критичності й ініціативності, схильність до консерватизму.

Еріх Фромм /1900 - 1980 рр./ - німецько-американський психолог, узагальнивши дані власних спостережень, виокремив наступні типи:

1. "Мазохіст - садист" - це такий тип людини, який схильний бачити причини своїх успіхів і невдач не в обставинах, а в людях. Отже, намагаючись ліквідувати ці причини, він спрямовує свою агресію на людину, яка, на його думку, для нього небезпечна і є причиною його невдач. Жертвами його агресії можуть бути і групи людей, а також він сам, якщо причина невдач в ньому. Такий тип людини постійно займається самовдосконаленням, "переробляє" себе й інших в "кращий бік". Він особливо небезпечний, коли отримує владу над іншими, адже тероризує людей, виходячи з "найкращих намірів".

2. "Руйнівник" характеризується яскраво вираженим намаганням до усунення, ліквідації об'єкту, що викликає руйнацію надій. До руйнації, за Е.Фроммом, часто звертаються люди у стані тривоги і безсилля, що обмежені в реалізації своїх емоційних та інтелектуальних можливостей.

3. "Конформіст - автомат" - це тип людини, яка, зіткнувшись з проблемами, перестає бути самою собою: вона підкоряється більшості, обставинам; у такої людини майже ніколи немає власної думки; така людина завжди готова підкоритися будь-якій новій владі.

Здібності. Під здібностями в психології прийнято розуміти індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовою успішного виконання тієї чи іншої діяльності. Передбачається, що формування здібностей відбувається на основі задатків (уроджених анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи мозку). В основі однакових досягнень при виконанні того чи іншого виду діяльності можуть лежати різні здібності, у той же час одна і та здібність може бути умовою успішності різних видів діяльності. Прийнято вважати, що здібності за основними видами діяльності бувають загальними і спеціальними. До перших відносяться такі психічні властивості людини, що виступають у вигляді уваги, спостережливості, запам'ятовування, творчої уяви, розважливості й ін. До других - психологічні особливості індивіда, що є можливостями успішного виконання ним визначеного виду діяльності, наприклад: образотворчі здібності (почуття лінії. пропорції тощо), математичні здібності (схильність до аналізу і синтезу тощо) й інші.

Здібності формуються в діяльності, розвиваються на основі генетично визначених задатків. Самі по собі природні задатки, тобто потенційні можливості людини, ще не визначають успішної діяльності людини в майбутньому, їх потрібно розвивати, а це може відбутися в соціумі, складовою частиною якого є практика життєдіяльності.

Як показують психологічні дослідження останніх років, ефективність управлінської діяльності багато в чому залежить від інтегральної характеристики здібностей, яка називається загальною здібністю до управлінської діяльності (ЗЗУД). Учені відзначають, що про виразність ЗЗУД можна судити по умінню керівника вирішувати нестандартні завдання і проблеми, по його здатності мислити масштабно, по наслідках прояву здібностей. Наприклад, сильного керівника можна відрізнити від слабкого за ступенем різноманітності використовуваних ним прийомів і методів управління: вважається, що чим вищим є цей ступінь, тим сильніший керівник. В прямій залежності від управлінських здібностей керівника знаходиться ефективність роботи по добору і розстановці кадрів: сильний керівник схильний підбирати сильних підлеглих, а слабкий - слабких. І, як наслідок, спостерігається подвійна шкода від слабкого керівника: безпосередня (пряма), викликана малою ефективністю його управлінської діяльності, і побічна (непряма), пов'язана з негативною самоорганізацією. Серед деяких інших наслідків ЗЗУД відзначається уміння правильно оцінювати діяльність своїх підлеглих, перерозподіляти функції управління між нижчестоящими керівниками різних рангів,

Емоції. Емоції є психічним способом відношення людини до навколишнього світу, до інших людей, до самого себе. Вони являють собою психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій. Це суб'єктивна форма вираження потреб. Емоції передують діяльності по задоволенню потреб, спонукаючи і направляючи її. Успіх і невдача, досягнення мети і крах ідеалів - усе це сприймається людиною насамперед емоційно. Різноманіття життєвих ситуацій породжує і різноманіття людських емоцій: позитивних і негативних, глибоких і поверхневих тощо.

Емоції виступають у якості внутрішньої мови, системи сигналів, за допомогою яких індивід дізнається про те, що відбувається. Емоції відтворюють відношення між мотивами і діяльністю. Основні емоційні стани, які відчуває людина, в психологічній літературі поділяють на власне емоції, почуття і афекти. Почуття є однією з основних форм переживання людиною свого ставлення до предметів і явищ дійсності. Вони вирізняються відносною стійкістю. Почуття виокремлюють явища, які мають стабільну мотиваційну значущість.

Під афектами прийнято розуміти сильний і відносно короткочасний емоційний стан, що пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин. Як правило, афекти не сприяють нормальній організації поведінки.

Із усього розмаїття емоцій звернемо, насамперед, увагу на такий емоційний стан, як страх, позбавлення від якого допоможе ефективно здійснювати управлінську діяльність. Під страхом у психології розуміється короткочасна чи стійка емоція, породжувана в людини дійсною чи уявною небезпекою. Н. Хілл - автор бестселера "Думай і збагачуйся", стверджує, що страх убогості самий руйнівний і він називає шість симптомів, шість передумов страху убогості:

1) байдужість - відсутність самолюбства, небажання боротись з бідністю, інтелектуальна і фізична лінь, відсутність ініціативи, уяви, ентузіазму і самоконтролю;

2) нерішучість - звичка дозволяти іншим думати за себе, а самому займати вичікувальну позицію;

3) сумнів - звичайно з'являється у формі пояснень і вибачень. покликаних прикрити чи виправдати свої невдачі; іноді поєднується з заздрістю до чужих успіхів чи з їх критикою;

4) занепокоєння - прагнення шукати помилки в інших, жити не за засобами; зневажливе відношення до своєї зовнішності, насуплений, хмурий вигляд; зловживання алкоголем. нервозність, невпевненість у собі;

5) зайва обережність - тенденція бачити тільки зворотний бік медалі; думки і розмови про можливі невдачі замість концентрації свідомості на засобах досягнення успіху; песимізм, що веде до нетравлення шлунка, порушень подиху, загальної схильності до хвороб;

6) зволікання - звичка відкладати на завтра те, що повинно було бути зроблене рік назад; витрата всіх сил на виправдання неробства, спілкування з тими, хто змирився з бідністю; надання переваги компромісу - аніж жорсткій боротьбі; упокорення з життєвими труднощами замість їхнього подолання. Загалом, варто підкреслити, що емоції якими б різними вони не були, завжди невіддільні від особистості. Вони, перш за все, пов'язані з потребами людини, відтворюють стан, процес і результат задоволення потреб. Вдосконалення вищих емоцій і почуттів передбачає особистісний розвиток людини.

Вольові якості. Воля в психології представлена як здібність людини, що проявляється у самодетермінації й саморегуляції нею своєї діяльності та різних психічних процесів. Вольові акти індивіда пов'язані з докладанням зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією. В управлінській діяльності вольове рішення зазвичай приймається в умовах різноспрямованих гіпотез чи конкуруючих точок зору. Жодна з позицій не в стані остаточно перемогти без прийняття вольового рішення, під час якого відбувається самообмеження, стримування певних достатньо сильних потягів, свідоме підкорення їх іншим, більш значущим цілям. Вольова дія передбачає наявність продуманого плану здійснення вчинку. Особливою ознакою вольової дії є посилена увага до діяльності й відсутність безпосереднього задоволення, яке має місце у процесі й результаті її здійснення. Іноді людина спрямовує вольові зусилля на те, щоб не перемогти обставини, а подолати самого себе.

У особистості воля проявляється в таких властивостях, як сила волі, енергійність, витримка тощо. Це первинні вольові якості, котрі визначають поведінку людини. Вольову особистість вирізняють рішучість, сміливість, упевненість у собі, віра у справу.

В якості основних психологічних функцій волі вчені виокремлюють наступні:

• вибір мотивів і цілей;

• регуляція спонукування до дій при недостатній чи надлишковій їх мотивації;

• організація психічних процесів у систему, що адекватна діяльності.яку виконує людина;

• мобілізація психічних і фізичних можливостей в ситуації подолання перешкод при досягненні поставлених цілей.

Розвиток вольової регуляції поведінки у індивіда здійснюється у декількох напрямках: по-перше, перетворення несвавільних психічних процесів у свавільні; по-друге, набуття людиною контролю над своєю поведінкою; по-третє, вироблення вольових якостей особистості; по-четверте, свідома постановка людиною перед собою все більш важких завдань, які потребують докладання значних вольових зусиль.

Мотиви й мотивація. Мотив в психології розглядається як складне інтегральне психологічне утворення. Мотив - це те, що належить самому суб'єкту поведінки. Він є його стійкою особистісною властивістю, яка вміщує в себе потреби, а також наміри щось зробити, включаючи спонуку до цього. Є. Ільїн виокремлює три психологічні компоненти, котрі можуть входити у структуру мотиву: 1) блок, що визначається потребами; 2) блок "внутрішнього фільтру" (моральний контроль, оцінка зовнішньої ситуації, оцінка своїх можливостей, інтереси, нахили, рівень домагань); 3) цільовий блок (образ предмету, що може задовольнити потребу, ціль, процес задоволення потреб).

Важливим за своїм мотиваційним значенням є поняття "потреба", тобто такий стан індивіда, який створюється випробовуваним особою нестатком в об'єктах, необхідних для розвитку й існування людини. Потреби виступають джерелом активності людини, завдяки їм здійснюється регулювання поведінки особистості, визначається спрямованість мислення, емоцій, почуттів і волі людини. Задоволення потреб людиною є процесом присвоєння нею певної форми діяльності, що обумовлена суспільним розвитком.

Серед основних потреб особистості можна виокремити наступні:

• біологічні (потреби в їжі, повітрі і т.п.);

• матеріальні (потреба в одязі, житлі тощо);

• соціальні (потреба в предметно-суспільній діяльності, в усвідомленні особистістю свого місця в суспільстві);

• духовні (потреба в пізнавальній, моральній і т.п. інформації).

Мотивація являє собою сукупність причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість і активність. Враховуючи важливість мотиваційних чинників для управлінської діяльності, більш ґрунтовно дана проблема буде розглянута в наступних розділах посібника.

Соціальні установки. Під соціальними установками розуміється суб'єктивна орієнтація індивідів як членів групи на ті чи інші цінності. В психології управління установка використовується при вивченні: 1) ставлення особистості як члена групи (організації, установи тощо) до тих чи інших об'єктів, механізмів саморегуляції; 2) стійкості й погодженості соціальної поведінки індивіда при прийнятті управлінського рішення, при прогнозуванні можливих форм поведінки персоналу за певних обставин тощо. Можна виокремити наступні функції установки в управлінській діяльності:

• визначення стійкості, послідовності, цілеспрямованості протікання діяльності;

• забезпечення стабільності діяльності за умов зміни ситуацій;

• звільнення суб'єкта від необхідності приймати рішення і мимовільно контролювати хід діяльності за умов стандартних ситуацій;

• визначення інертності діяльності, забезпечення важкості пристосування суб'єкта до нових ситуацій.

Загалом, ефекти установки безпосередньо проявляються тільки при зміні умов протікання діяльності.

Дата добавления: 2015-05-22