Після трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795 рр.) українські землі опинилися у складі двох держав

Тема 6. Україна в ХІХ столітті

Модуль 3

Вивчення теми повинно привести до розуміння та знання:

· адміністративно-правового статусу українських земель у складі двох імперій - Російської та Австрійської (з 1867 р. - Австро-Угорської);

· соціально-економічного та політичного становища українського населення та його відмінностей у складі двох різних держав;

· змісту українського національного відродження, місця Кирило-Мефодіївського товариства в національному русі середини ХІХ ст.;

· наслідків революції 1848-49 рр. для Галичини та Буковини;

· змісту селянської реформи 1861 р. та її наслідків для України;

· модернізаційних процесів в Російській імперії та Україні у ІІ половині ХІХ ст.;

· причин та наслідків антиукраїнської політики царату у ІІ половині ХІХ ст.

Російська імперія землі Київського, Брацлавського, Подільського, Волинського воєводств, етнічні українські території, які в наш час входять до Польщі та Білорусі (Холмщина, Посяння, Берестейщина).

Австрійська імперія Буковина, Галичина, Закарпаття.

У складі обох імперій на приєднаних українських землях запроваджувався новий адміністративно-територіальний поділ:

В Австрії був створений Коронний край – Королівство Галичини і Лодомерії (Володимирії) з центром у Львові. Проте в ньому штучно об’єднувалися західноукраїнські етнічні землі з частиною польських земель. Це стало причиною неприязні між польським і українським населенням, оскільки австрійські урядовці при вирішенні різноманітних питань надавали перевагу більш підготовленим полякам, хоча із 3,5 млн. населення краю 2,4 млн. становили українці. До того ж адміністративні кордони Коронного краю неодноразово довільно змінювалися.

В Росії на приєднану Правобережну Україну було поширено загальноросійський адміністративний устрій. Вона поділялася на Волинську, Київську, Подільську губернії. Адміністративний поділ не враховував специфічних особливостей окремих її регіонів і не визначав точних меж губерній та повітів. Царський уряд залишив у силі польські закони. Діловодство велося російською і польською мовами, що призводило до значних ускладнень в їх роботі. Найперше – не було кадрів. В Брацлавській губернії через відсутність урядовців у місцевих судах справи не слухалися іноді протягом кількох місяців. Процвітали хабарництво і підкуп. Красномовний факт – Микола І дав таємне завдання дізнатися, хто з усіх його губернаторів не бере хабарів. В Україні таким виявися лише один Київський цивільний губернатор І.Фундуклей. Цар був здивований, але пояснив: “Не бере, бо дуже багатий”.

Дата добавления: 2015-05-22