Структура особистості К. К. Платонова

МАТЕРІАЛИ З ПЕРШОДЖЕРЕЛ

Костянтин Костянтинович Платонов

КОНЦЕПЦІЯ ДИНАМІЧНОЇ

ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ

ОСОБИСТОСТІ

1. КРИТЕРІЇ РОЗУМІННЯ

ДИНАМІЧНОЇ СТРУКТУРИ

ОСОБИСТОСТІ

Цей розділ є центральним

для книги, присвяченої

обґрунтуванню психологічної

концепції динамічної функціональної структури особистос стрижневої концепції теорії психології особистості. Попередні і викладали матеріал, який її обґрунтовує. Наступні за нею розвивати і наповнювати змістом подану в ній схематичну і психологічної, процесуальної структури особистості.

Про психологічну концепцію і психологічну структуру с щоб відразу з'ясувати, що скрізь, де говориться про концепці структуру, звичайно, мається на увазі цей прикметник, який упусі за прийомом, названим в лінгвістиці еліпсом, який не тільки до але і рекомендує уникати громіздкості повторення слів, зрозуі контексту. Так, говорячи про дзеркала, не треба до «відображення» додавати «фізичне». Це правило може, а повинно порушуватися, л'льки якщо опущення слова може спої розуміння тексту.

Отже, викладена концепція має на увазі психологічну структуру. Але ще не зовсім зрозуміло, що в ній мова йде про динамічну і функціональну структуру, тому правило еліпса на ці прикметники не може бути поширене.

Давно вже бупо зрозуміло, що в реальній дійсності існує два види структур: статична і динамічна. А точніше, що це два аспекти обов'язкової динамічності будь-якої структури, зумовлені тимчасовим параметром її зміни під впливом не тільки зовнішніх впливів, але і внутрішньої її закономірності. Адже, здавалося б, найбільш статична структура в кристалу. Але і вона статична тільки з позицій «людського» часу і динамічна з позицій часу геологічного.

Не можна не погодитися з визначенням, даним В.Д. Шадріковим: «Динамічна система — це система, яка розвивається в часі, яка змінює склад вхідних у неї компонентів і зв'язків між ними за збереження функції». Це визначення відноситься і до динамічної структури особистості. Причому якщо її динаміка збігається з прогресивним розвитком, то результатом може бути не тільки збереження, але й поліпшення функцій; при соціальній або біологічній деградації особистості, навпаки, буде погіршення.

От чому твердження К. А. Абульханової-Славської: «Спроби виключно структурного підходу до особистості, статичні методи її пізнання сьогодні все більше виявляють свою незадовільність. Вони не можуть дати відповіді на основне питання — питання про розвиток особистості» — правильне тільки щодо статичної структури, як умовного «зрізу» особистості. Але наступні за цим твердженням міркування, на жаль, не тільки не з'ясовують поняття «динамічна структура», але і, більше того, показують, що ці два поняття, як і поняття «ієрархічна структура», далекі авторові, і це збіднює її розуміння розвитку особистості.

Динамічність структури особистості нерозривно пов'язана з ієрархією її рівнів, що і визначає закономірності розвитку особистості й особливо її формування, чому буде присвячений розділ XI, як обов'язкова частина загальної концепції особистості. Тут також треба відзначити, що субординаційний вплив вищих рівнів на нижчі звичайно більше впливає на розвиток останніх, ніж їхнє ізольоване формування. Як численні приклади тут можна навести вплив зацікавленості на запам'ятовування.

Але щоб формувати структуру особистості, треба її розуміти і вміти аналізувати. Як було сказано вище, опис основних етапів системно-структурного аналізу починається зі встановлення того, що взяте за ціле. Концепція динамічної функціональної структури особистості за ціле бере особистість, тобто людину як носія свідомості і як одну з двох підструктур людини, взяту за ще більш широке ціле (нагадаємо, що інша підструктура її — організм).

Другим етапом системно-структурного аналізу є уточнення елементів цього цілого. Якщо розглядати особистість як ціле, то елементами цього цілого будуть стійкі психічні властивості, які, зазвичай, називають «рисами особистосгі». Це не викликає розбіжностей ні в кого з радянських психологів, як і розуміння психічних властивостей (рис) особистості, дане О Л. Рубінштейном, який писав: «Психічна властивість — це здатність індивіда на певні об'єктивні впливи закономірно

183

За&роцький М.М., Сааичвнко О.М., Тичина І.М. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

відповідати певними психічними діяльностями». Виходячи з такого розуміння властивостей особистості, будучи елементами її структури, разом з тим є і її елементарними видами діяльності, про що мова вже йшла в § 3 р. IV.

Далі, проводячи системно-структурний аналіз особистості, треба врахувати, можливо, повнішу кількість цих елементів. У даному випадку це було досягнуті шляхом складання списку і підрахунку кількості слів, які можуть розглядатися як назви властивостей особистості в Словнику російської мови С І. Ожегова (2-е вид. М., 1952).

Виявилося, що з 52 000 слів цього словника близько 1500 можуть розглядатися як елементи особистості. Було встановлено також, що в грузинській мові цих слів більше 4000, а в болгарській — близько 2500. Треба відзначити, що, по-перше, ці слова були введені в побут не психологами, а народом і позначають частіше не елементарні властивості, а досить складні особливості особистості, які зазвичай, називають рисами. По-друге, заслуговує на увагу, що народу треба було майже в 2 рази більше слів, які більш диференційовано позначають негативні властивості, і по-третє, властивостей особистості ще більше, тому що багато які з них не можуть бути визначені одним словом.

Далі для структурного аналізу треба виділити необхідне і достатнє число підструктур. У концепції динамічної функціональної структури особистості таких підструктур виділено чотири. Ця кількість підструктур необхідна і достатня, тому що в них можуть бути включені усі відомі властивості особистості, кількість яких не тільки не однакова, як було показано, у різних мовах, але й у кожній з них надалі може збільшуватися.

Вичленоеування саме цих основних підструктур особистості визначається рядом таких критеріїв. Першим таким критерієм є відношення біологічного і соціального, вродженого (але не обов'язково успадкованого) і набутого, процесуального і змістового. Розходження цих трьох пар понять (воно буде уточнене в р. IX), по-різному виявляється в різних підструктурах. При цьому в 1-у підструктуру, найбільш суттєву для особистості в цілому, входять майже винятково соціально зумовлені змістовні риси особистості (спрямованість у її різних формах, стосунки, моральні якості особистості і т.д.). В 2-й підструктурі — досвіду, у яку входять знання, навички, уміння і звички, поряд з особистим досвідом, який включає в себе і соціальний, уже відзначається помітний вплив вроджених, біологічних процесуальних властивостей. Це вплив ще більше підсилюється в 3-й підструктурі, у яку входять риси особистості, які залежать від індивідуальних особливостей психічних процесів як форм відображення дійсності. І нарешті, в 4-й біопсихічній підструктурі особистості вродженість процесуального різко переважає над набутістю.

Цей критерій визначає як розрізнення, так і послідовність підструктур, розташованих у порядку їхньої «людської значимості», хоча в генетичному аспекті їх було б логічніше розташовувати у зворотній послідовності. Ця послідовність допомагає глибше зрозуміти співвідношення соціального і біологічного не тільки в особистості в цілому, але й у підструктурах різних рівнів, аж до окремих властивостей особистості. При цьому правильніше говорити про значення, а не про долю, тому що в останньому випадку співвідношення соціального і біологічного в кожній підструктурі та в особистості в цілому може розумітися, як «суміш зерна і піску», а це і є сумнозвісна теорія двох факторів. Але цьому питанню буде спеціально присвячений р. IX.

Другим критерієм виділення цих чотирьох підструктур особистості є внутрішня близькість рис особистості, які входять у кожну з них, і вже достатньо загальноприйняте і науково доведене виокремлення в кожній з цих підструктур, прийнятої за ціле, своїх підструктур більш низького рівня. За цим же критерієм виділяють підструктури особистості (хоча і не застосовують цього терміна, а частіше кажуть «сфера», «сторона») В. М. Мясищев, А. Г. Ковальов, В. С. Мерлін, Б. Г. Ананьев та ін., хоча в концепції, яка викладається, характер і здібності вважаються «накладеними» підструктурами особистості, загальними якостями особистості. Але це питання вимагає особливого розгляду, що і буде зроблено в наступному розділі.

Третім критерієм виділених чотирьох основних підструктур є те, що кожна з них має свій особливий, основний для неї, вид формування. У виділених підструктурах 1-а формується шляхом виховання, 2-а — навчання, 3-я — вправ, 4-а — тренування. Взаємодія цих специфічних для кожної підструктури видів формування визначає індивідуальну особливість розвитку кожної особистості.

Четвертим за розглянутим порядком, а власне кажучи найбільш значимим критерієм виділення саме цих підструктур є об'єктивно існуюча ієрархічна залежність цих підструктур. Різні структурні зв'язки координації існують і між підструктурами, і усередині кожної з них. Але каузальні зв'язки субординації більш чітко виражені у взаємодії різних підструктур, ніж усередині кожної однієї підструктури. При цьому каузальна залежність рис особистості 1-ї підструктури від рис 2-ї, і разом — від рис 3-ї, і їх усіх разом — від рис 4-ї виражена чітко й об'єктивно.

П'ятим критерієм, який визначає виділення саме цих чотирьох підструктур особистості, є вже не логічний, а історичний, який повертає читача до чотирьох етапів вивчення радянськими психологами особистості, описаним у розділі І (крім 1-го етапу і 6-го). Адже 1-й етап (особистість як душа) розвитку навчання про особистості давно відкинутий, а 6-й (особистість як людина) непродуктивний, але чотири проміжних, по черзі абсолютизуючи одну зі сторін (можна сказати й аспектів) особистості, досить продуктивно нагромадили великий емпіричний матеріал і тим, власне кажучи, довели об'єктивну реальність кожної з чотирьох підструктур особистості.

Цей п'ятий критерій вказує на те, що описані чотири підструктури особистості, власне кажучи, тільки узагальнюють чотири етапи розвитку в радянській психології вчення про особистість, спираючись на весь отриманий матеріал, тільки змінивши співвідношення послідовності підструктури етапів.

Ці п'ять критеріїв дозволяють вважати, що чотири виділені підструктури відбивають об'єктивну реальність і тому є основними підструктурами особистості, а не її, можливо й умовними, підсистемами; кількість їх відбиває також об'єктивно існуючі чотири фупи психічних властивостей особистості; порядок їх також відбиває об'єктивно існуючу ієрархічну і динамічну субординацію.

Поняття «структура» може і повинне застосовуватися до особистості в його буквальному смислі — як єдність елементів їх зв'язків і цілого. Але оскільки тут мова йде про взаємозв'язок не матеріальних, а функціональних властивостей і якостей особистості, то корисно нагадати, що мова йде про функціональну структуру особистості.

Ні окремі риси особистості, які входять як елементи в її функціональну структуру, ні особистість у цілому не залишаються незмінними протягом життя людини. Зміни особистості можуть бути пов'язані не тільки з її розвитком у результаті вікового дозрівання і формування, але і з соціальним розпадом, зі старечою деградацією і з патологічним розвитком. Крім того, мінливість особистості залежить від компенсації одних, недостатньо розвинених рис особистості

184

Дата добавления: 2015-05-22