Когнітивна та афективна сфера особистості 1 страница

ВИСНОВКИ

F

Особистість - це людина як член суспільства, що має певні права та обов'язки. Основу особистості становить її структура, тобто відносно стійкий зв'язок та взаємодія всіх складових особистості як цілісного відносно стійкого утворення. Особистість формується у процесі активної взаємодії з навколишнім світом, її активність забезпечує як пристосування до навколишнього середовища, так і його зміну, стимулює участь особистості у житті та діяльності.

У сучасній психології існують декілька теорій формування і розвитку особистості, проте досить поширеною є цілісна схема періодизації розвитку особистості, запропонована В.Ф. Моргуном і Н.Ю. Ткачовою.

Індивідуально-типологічні особливості особистості розкриваються в поняттях темпераменту, характеру, здібностей.

Перероблення темпераменту неможливе через його врод-женість, доцільно використовувати переваги того чи іншого типу темпераменту та нівелювати його негативні риси.

Властивості темпераменту тісно пов'язані між собою і з якостями характеру, темперамент виступає підґрунтям для більшості властивостей особистості. Властивості темпераменту необхідно враховувати в діяльності та спілкуванні.

Характер формується в процесі соціалізації індивіда і складається з багатьох рис. Деякі риси характеру можуть бути надмірно розвинені і становити акцентуації характеру.

У процесі формування характеру важливу роль відіграють виховання та самовиховання. Розвиток і формування особистості можна успішно здійснювати лише в колективі і через колектив.

Генетичний аспект психологічної характеристики особистості визначає рівень її розвитку як цілісної системи якостей, здібностей.

Здібності людини - це внутрішні умови її розвитку, які формуються в сукупності з задатками під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем. Поєднання різноманітних високорозвинених здібностей називають обдарованістю. Поєднання здібностей, які дають людині можливість успішно, самостійно й оригінально здійснювати якусь складну трудову діяльність називають талантом. Відмінність ге-

ніальності від таланту - в ступені обдарованості і суспільній значущості творчості.

"Я - концепція" - це цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного Я. Тлумачення і оцінки зовнішнього світу ґрунтуються на установках, які склалися у людини протягом усього життя. Із появою свідомості у людини виникає можливість самозвіту, самоконтролю, самооцінки.

Механізми психологічного захисту можна охарактеризувати як засіб боротьби з тривогою. Людина звертається до них у випадку своєї нездатності контролювати деякі життєві ситуації. Вони забезпечують несвідому компенсацію цієї нездатності, послаблюючи пов'язані з нею стрес і тривогу. Проте надмірне використання цих механізмів послаблює контакт з навколишньою дійсністю, і, як наслідок, - ефективність пристосування до неї.

4. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Чи можна до будь-якої людини з Вашого оточення вжити термін "особистість"?

2. Чому особистість вважається винятково складною "системою систем"?

3. Що дає аналіз визначення особистосп для розуміння розвитку власної особистості?

4. Які чинники визначають розвиток особистості?

5. Чому існує не одна, а багато теорій особистості у психології? У чому з ними можна погодитись, а що викликає сумніви?

6. Охарактеризуйте основні вікові етапи життя людини.

7. Які існують типи темпераментів і як вони впливають на поведінку та діяльність людини?

8. Як можна визначити тип темпераменту, характеру?

9. Як формується характер?

10. Обдарованість, задатки, здібності - як можна поєднати ці поняття? Що їх поєднує?

11. Спробуйте охарактеризувати свої здібності.

12. Чи існує залежність між задатками, здібностями, уміннями та навичками в процесі навчання?

13.3 яких компонентів складається "Я - концепція" людини? Яку роль вона відіграє у Вашій поведінці?

14. Охарактеризуйте значення "Я - концепції" для досягнення успіху в особистій та діловій сферах.

15. Як би Ви порадили молодому подружжю виховувати власну дитину, щоб сформувати у неї позитивну "Я - концепцію"?

16. Що здебільшого заважає звичайній людині досягти са-моактуалізації в сучасному світі?

5. ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

5.1. ДИДАКТИЧНИЙ ТЕСТ

Дайте відповідь "правильно" або "неправильно". Поясніть, чому.

1. Особистість - це людина, яка досягла ЗО років.

2. Індивід - це талановита людина.

3. "Я - концепція" - це стійка система установок особистості, спрямована на саму себе.

4. У сучасній психології немає єдиної теорії розвитку особистості.

5. До складових системи характеру належить воля, темперамент, інтелект, зріст.

6. І. Павлов вважав, що темперамент зумовлений такою ознакою нервової системи, як мінливість.

7. Сангвінік має такі ознаки нервової системи як сила, рухливість, урівноваженість.

8. Флегматику притаманна швидка перебудова звичок, натхнення в роботі.

5.2. ОРІЄНТОВНІ ТЕМИ ДЛЯ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ПОГЛИБЛЕННЯ ЗНАНЬ

1. Психологічна характеристика особистості в сучасній психології.

2. Особистість як цілісна система психічних властивостей людини.

3. Проблема кібернетичного моделювання особистості.

4. Психологічна характеристика власної особистості.

5. Умови психічного розвитку індивіда в процесі його перетворення в особистість.

6. Форми і методи самовиховання як чинник самовдосконалення особистості.

7. Стратегія розвитку власної особистості.

6. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психоло-гии: Пер. с нем. - М.: Фонд "За зкономическую грамотность", 1995.-296 с.

2. Асмолов А.Г. Психология личности. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. - 367 с.

3. Ассаджиоли Р. Психология психосинтеза: семь основних типов личности. - М.: Украйна, 1995. - 124 с.

4. Балл Г.А. Психологическое содержание личностной сво-бодьі: сущность и содержание // Психологический журнал. - 1997. -Т. 18-№15.

5. Барко В.І., Шаповалов В.Г., Панок В.Г. Психологічна діагностика здібностей особистості до навчання у вузі // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - № 8.

6. Берн Е. Игрн, в которьіе играют люди. Люди, которьіе играют в игрьі: Пер. с англ. - СПб.: Лениздат, 1992. - 400 с.

7. Блум Ф., Лайзерсон А., Хофстедтер Л. Мозг, разум и поведение: Пер. с англ. - М.: Просвещение, 1988. - 248 с.

8. Божович Л.И. Проблеми формирования личности. -Воронеж: МОДЗК, 1995. - 352 с.

9. Бондарчук Е.И., Бондарчук Л.И. Основи психологии и педагогики. - К.: МАУП, 1999. - 168 с.

10. Варбан Є.О. Стратегія і прийоми психологічного подолання життєвих криз особистості // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - № 8; 9.

11. Введение в психологию. Учебн. пособие / Под ред. А.В. Петровского. - М.: Академия, 1995. - 496 с.

12. Гамезо М.В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. -М.: Просвещение, 1986. - 272 с.

13. Годфруа Ж. Что такое психология? В 2 т.: Т. 1: Пер. с франц. - М.: Мир, 1995. - 496 с.

14. Гончаренко СУ. Український педагогічний словник. -К.: Либідь, 1997. - 376 с.

15. Грановская P.M. Злементьі практической психологии. -Л.: Лениздат, 1987. -136 с.

16. Дружинин В.Н. Психология общих способностей -СПб.: Питер Ком, 1999. - 368 с.

17. Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів. С.Д. Максименко, В.О. Зайчук, В.В. Клименко, В.О. Соло-вієнко/ За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000. - 543 с.

18. Климов Е.А. Общая психология. Общеобразователь-ньш курс: Учебн. пособие. - М.: Юнита - Дана, 1999. - 321 с.

19. Козаков В.А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підручник. У 2-х с. - Ч. І. Психологія суб'єкта діяльності. - К.: КНЕУ, 1999. - 244 с.

20. Кон И.С. Психология ранней юности. - М.: Просвещение, 1989. - 255 с.

21. Кречмер 3. Строение тела и характер // Психология индивидуальньїх различий. - М.: Просвещение, 1982. - 287 с.

22. Леви В. Искусство бьіть собой. - М.: Знання, 1991. - 256 с.

23. Леонгард К. Акцентуированньїе личности. - К.: Ви-щанск, 1981.-392 с.

24. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1977. - 304 с.

25. Лозниця B.C. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч. посіб. для самост. вивчення дисципліни. - К.: Екс. Об, 1999. - 304 с.

26. Мерлин B.C. Структура личности. Характер, способ-ности, самосознание. - Пермь, 1990. - ПО с.

27. Моргун В.Ф., Ткачева Н.Ю. Проблеми периодизации личности в психологии. - М., 1981.

28. М'ясоїд П.А. Проблема психології розвитку // Педагогіка і психологія. - 1999. - № 1. - С. 5 - 11.

29. Немов Р.С. Психология: В 3 кн.: Кн. 1. Общие основьі психологии. - М.: ВЛАДОС, 1997. - 688 с.

30. Общая психология. Учебник для студентов пед. ин-тов / Под ред. проф. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1976. - 479 с.

31. Основи практичної психології: Підручник / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін. - К.: Либідь, 1999. - 536 с.

32. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В. Кири-чука, В.А. Роменця. - К.: Либідь, 1996. - 632 с.

33. Палеха Ю.І., Герасимчук В.І., Шиян О.М. Основи психології та педагогіки: Навч.-метод. посібник. - 2-ге вид., доп. -К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2001. - 215 с.

34. Панасюк А. Ю. Что у него в подсознании? - М.: Дело, 1999.-272 с.

35. Психологічний словник / За ред. В. І. Войтка. - К.: Вища шк., 1982.

36. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; За ред. Ю.Л. Трофімова. 2-ге вид. - К.: Либідь, 2000. - 558 с.

37. Психология: Учеб. пособие для пед. училищ / Под ред. проф. В.А. Крутецкого. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1974. - 304 с.

38. Психология и педагогика: Учебн. пособие / Под ред. А.А. Радугина. - М.: Центр, 1999. - 332 с.

39. Психология: Словарь. - М.: Политиздат., 1990. - 494 с.

40. Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології: Навч.-метод. посібник. - К.: Ніка-Центр, 2003. - 204 с.

41. Рибалка В.В. Особистісний підхід у профільному навчанні старшокласників: Монографія. - К.: Деміур, 1998. - 160 с.

42. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості: Навч. посібник. - К.: ІЗМН, 1995. - 236 с.

43. Русалов В.М. Биологические основи индивидуально-психологических различий. - М., 1979.

44. Способности и интересьі. - М.: АПН РСФСР, 1962. - 306 с.

45. Статінова Н.П., Сень Г.П. Основи психології та педагогіки.: Навч. посіб. - К.: КДТЕУ, 1999. - 330 с.

46. Теплов Б.М. Избранньїе трудьі: В 2 т. - М., 1985.

47. Теплов Б.М. Способности и одаренность // Хрестома-тия по возрастнои и педагогическои психологии. - М., 1981.

48. Теории личности в западноевропейскои и американс-кой психологии. - Самара: Бахрах, 1996. - 480 с. ц,«а

49. Фрейд 3. Психология бессознательного.: Сб. произве-дений. - М.: Просвещение, 1990. - 448 с.

50. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - СПб.: Питер -Пресе, 1997. - 608 с.

51. Цуканов Б.И. Время в психике человека: Монография. -Одесса: Астропринт, 2000. - 220 с.

52. Шелдон М. Анализ конституционньїх различий // Психология индивидуальньїх различий. - М.: Просвещение, 1982. - 287 с.

53. Шибутани Т. Социальная психология. - М., 1966.

54. Юнг К. - Г. Психология бессознательного: Пер. с нем. -М.: Канон, 1994. - 320 с.

55. Юнг К.-Г. Психологические типьі: Пер. с нем. - СПб.: Ювента; - М.: Прогресе - Универс, 1995. - 715 с.

7. ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ППЕРТЕКСТІВ

7.1. ЕЛЕМЕНТИ ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ

Особистість - це конкретний людський індивід із притаманними йому своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними якостями, які в кожного виявляються по-різному. Особистість виникла й розвинулася в процесі суспільно-історичного розвитку людства, в процесі праці.

Належність особистості до певного суспільства, вклю-ченість у певну систему суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність.

Особистість - соціальна істота, суб'єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, місце, яке вона посідає в суспільстві, її суспільна роль, діяльність на користь суспільства.

Одним із найяскравіших виявів особистості є її індивідуальність - своєрідне, неповторне сполучення таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери.

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом своєї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є. Вивчення особистості є за своєю суттю історичним дослідженням становлення особистості за певних соціальних умов, певного суспільного ладу.

Існують різні погляди на структуру особистості. Однак протиставляти біологічне і соціальне в структурі особистості не можна. Природні аспекти та риси в особистісній структурі як соціально зумовлені її елементи, а біологічне і соціальне перебуває в єдності і взаємодії.

Людина - частина природи, але біологічне в процесі історичного розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних, суто людських особливостей.

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове - це найбільш загальне, що властиве кожній людині і характеризує особистість загалом: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові вияви тощо, тобто те, чим людина схожа на інших людей. Індивідуальне - те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, що вирізняє певну людину з-поміж інших людей.

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо -це складові компоненти духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії, і в єдності становлять її "Я", яке спрямовує всі аспекти внутрішнього життя та керує виявами його в діяльності та стосунках з оточенням.

Активність живих істот - один із головних і необхідних виявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення потреб організму. Але активність людини докорінно відрізняється від активності тварин. У тварин вона є виявом інстинктивних біологічних потреб їхнього організму, а в людини поштовхом до активності є її свідомі й цілеспрямовані прагнення. Активність людини та форми її виявлення розвинулись історично й мають соціально спрямований характер.

Розробляючи проблему активності особистості, вітчизняна психологія виходить з того, що джерелом активності особистості є її органічні та духовні погреби - в їжі, в одязі, знаннях, праці.

Потреба - це вимога, яка виявляє залежність людини від певних умов, необхідних для її життя та діяльності. Потреби завжди відображають стійкі життєво важливі залежності організму від середовища. Чим вищий рівень цивілізованості суспільства, економічного та духовного розвитку, тим багатшими й різноманітнішими є його потреби. Внутрішніми спонуками до дій стають мотиви, що є результатом усвідомлення особистістю своїх потреб і виявляються в конкретних прагненнях їх задовольнити.

Мотив - це реальне спонукання, яке змушує людину діяти в певній ситуації, за певних життєвих обставин. Поширеними мотивами людської активності є інтереси. Інтерес - це стійке, вибіркове, емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво важливих об'єктів. Інтереси виникають на основі потреб, але не зводяться до них. Потреба виражає необхідність, а інтерес завжди пов'язаний з особистою зацікавленістю об'єктом, з прагненням більше його пізнати, опанувати його.

Жорсткими регуляторами поведінки є переконання. Переконання - це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до своїх поглядів і принципів. Підґрунтя переконань становлять знання, які є для людини істинними, незаперечними, в яких вона абсолютно впевнена.

Важливим усвідомлюваним мотивом є ідеал. Ідеал - це образ реальної людини або створеного особистістю взірця, яким вона керується в житті протягом певного часу. Він і визначає програму її майбутнього самовдосконалення. Ідеали людей формуються під впливом суспільних умов, упродовж навчання та виховання.

Роль мотивів особистості може відігравати установка. Установка - це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена та або інша потреба. Установка може виявлятися в стандартизованих судженнях, некритично засвоєних людиною під час спілкування з іншими людьми, в упередженості, у виокремленні з оточення того, що має для неї важливе, життєве значення. Особистість може бачити в об'єктах те, що вона хоче бачити, а не те, що є насправді. Установки можуть бути позитивними, якщо вони ґрунтуються на довірі, симпатії, схвальній громадській думці, та негативними, коли вони мають упереджений, необ'єктивний характер.

Специфічною формою установки є внутрішньогрупова навіюваність як неусвідомлювана думка групи.

В усвідомлюваних мотивах завжди виявляється мета діяльності особистості. Об'єкт, що може, задовольнити потреби особистості, постає в її свідомості як мета. Якщо особистість чітко усвідомлює власний життєвий шлях і життєву мету й передбачає реальні шляхи для її досягнення, то розкривається перспектива особистості. Перспектива робить дії людини впевненими, цілеспрямованими, живить їх енергією. Брак життєвої перспективи або її втрата можуть викликати стан фрустрації, тобто порушення планів, зневіру, безнадійність, відчай. Потрапивши в такий психологічний дискомфорт, особистість втрачає здатність до об'єктивної оцінки фактів життя, виявляє агресивність, роздратованість.

Стан фрустрації може бути зумовлений завищеною самооцінкою особистості, коли вона виявляє схильність обирати в житті надто складні, надсильні для неї цілі, внаслідок чого зазнає невдач. При адекватній самооцінці людина обирає цілі, які відповідають її можливостям, і успішно їх реалізує.

Самооцінка може бути заниженою. Занижена самооцінка зумовлена невпевненістю людини у своїх можливостях, внаслідок чого вона орієнтується на вибір надто простих цілей. Людина із заниженою самооцінкою не здатна реалізувати свій особистісний психологічний потенціал, внаслідок чого уповільнюється її розвиток, і у її психіці можуть закріпитися певні, зумовлені цим, риси.

Інтегрованим показником соціальної цінності орієнтацій особистості є її спрямованість. Спрямованість особистості - це система домінуючих цілей і мотивів її діяльності, які визначають її самоцінність і суспільну значущість. Спрямованість разом зі світоглядом є вищим регулятором поведінки і дій людини.

Проблема розвитку та виховання особистості - один із найбільш актуальних соціальних аспектів суспільного життя, завжди вимагає глибокого наукового обґрунтування психологічної сутності чинників цього процесу. У психологічних теоріях можна виокремити два напрями, які по-різному розглядають джерела психічного розвитку дитини, - це біологічний та соціальний напрями.

Біогенетична концепція розвитку головним чинником людського розвитку вважає спадковість, яка наперед визначає

всі особливості розвитку особистості. Згідно з соціогенетичними теоріями, розвиток людини наперед визначають певні соціальні умови: в якому середовищі народилася та виховується дитина, таким є напрям її розвитку. Представники цього напряму, як і генетики, применшували значення внутрішньої активності особистості як свідомого суб'єкта діяльності, її вроджені особливості.

Теорія психічного розвитку у вітчизняній психології спирається на визнання того, що рушійні сили її розвитку виявляються в невідповідності потреб, які постійно змінюються (ускладнюються) в діяльності людини, та реальних (таких, що не відповідають новим вимогам) можливостей їх задовольнити.

На фоні загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно вирізняються притаманні лише їй індивідуальні особливості, які впливають на її життя, поведінку, діяльність.

Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, у порогах чутливості, властивостях уваги, пам'яті, у спостережливості, кмітливості, інтересах. Особливо яскраво відрізняються люди за своїми індивідуальними здібностями - музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.

Індивідуально-психологічні особливості - це неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та вроджені біологічні особливості будови та функцій організму. Темперамент характеризує динамічний бік психічних реакцій людини - їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. Темперамент -індивідуальна особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп, вирізнити за типами їх темпераменту.

Учення про темперамент започатковане видатним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники обстоювали гуморальну теорію, згідно з якою ознаки темпераменту зумовлює переважання в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням крові, жовчі та слизу (флегми).

На підставі цих припущень сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (перевага в організмі крові), флегматичний (перевага в організмі слизу), холеричний (перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (перевага в організмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичної точки зору.

У сучасній психології користуються гіппократівською класифікацією типів темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.

Сангвініку притаманні досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах є причиною недостатньої зосередженості, похапливості, а то й поверховості.

Для холерика характерний високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і стрімкість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість холерика може виявитися за умови відсутності належного виховання, в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, уповільненістю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівністю, постійністю та глибиною почуттів і настроїв. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.

Меланхоліку властивий низький рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і постійність почуттів, але слабкий їх зовнішній вияв. За умови недостатньої вихованості в меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як хвороблива емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань, які виявляються і за неістотних життєвих обставин.

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має свої властивості, які позитивно або негатив-

но впливають на його поведінку. Розрізняють такі головні властивості темпераменту, як сензитивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравертованість та інтровертованість.

Сензитивність - міра чутливості до явищ дійсності, що мають відношення до особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, байдуже.

Реактивність - це особливість реагування особистості на різноманітні подразники, що впливає на темп, силу та форму відповіді, а найяскравіше - на емоційну вразливість, і відбивається на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе. Бурхливі реагування на успіх або невдачі в будь-якій діяльності позначаються на різних особливостях темпераменту.

Реактивність як особливість темпераменту яскраво виявляється при психічних травмах - у реактивній депресії (пригніченість, загальмованість рухів та мовлення), в афективно-шокових реакціях (реагування на катастрофи, аварії, паніка), характерними для яких є або безладна рухова активність, або повна загальмованість, ступор.

Пластичність виявляється в здатності швидко пристосовуватися до обставин, що постійно змінюються. Певні сторони психічної діяльності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набувають позитивних якостей.

Ригідність - особливість, протилежна пластичності, це складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього вимагають обставини. У пізнавальній діяльності ригідність виявляється в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті - в загальмованості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці - в негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-етичних вчинків за всієї очевидності їх недоцільності.

Резистентність - міра здатності чинити опір негативним або несприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється в умовах стресу, при значній напруженості в діяльності. Одні люди здатні чинити опір найскладнішим умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асо-

ціальна бравада), а інші розгублюються, легко відступають, нездатні продовжувати роботу, незважаючи на втому, на важкі умови праці, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється.

Екстравертованість та інтровертованість. Спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших - це екстравертованість, а на саму себе, на свої внутрішні стани, пережидання, уявлення - інтровертованість. Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як властивості темпераменту - це вияви динамічних, а не змістовних сторін особистості.

Екстравертованим типам властива сила і рухливість нервових процесів і у зв'язку з цим - імпульсивність, гнучкість поведінки, ініціативність. У інтровертованого типу переважають слабкість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, тому вони мають проблеми щодо соціальної адаптації.

Діяльність (трудова, навчальна, ігрова) вимагає не лише певного рівня знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку людини, а й наявності певних типологічних особливостей нервової системи, а, отже, й темпераменту.

Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) людини виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Коли необхідна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де потрібно виявити співчутливість, лагідність, там краще впорається слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика йому шкодить, коли потрібні стриманість, терплячість. Надмірно повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успіху діяльності, яка вимагає значної рухливості, швидкості впливу на інших. Слабкість збудливості та загальмовані дії, властиві меланхоліку, призводять до боязкості, нерішучості, порушують кон-тактність з іншими. Схильність сангвініка захоплюватися новим, його нудьгування впродовж одноманітної, хоча й важливої, діяльності зменшує активність діяльності, постійно спричиняє потяг до нового, модного.

Здібності людини є її істотними властивостями. Здібності і діяльність, особливо праця, органічно взаємопов'язані. Людські здібності виникли і розвинулися в процесі праці. Здібності людини виявляються в діяльності, в праці. Здібності як рушійна сила

мали вирішальне значення для розвитку науки і техніки, створення матеріальних і духовних надбань, суспільного прогресу. З розвитком праці та суспільного життя людські здібності розвинулися, зазнавали змін їх зміст і структура, виникли й розвинулися загальні та спеціальні здібності.

Здібності - це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.

Кожна людина виявляє власні здібності в певній діяльності. Поза діяльністю цю властивість людини не можна виявити, описати та схарактеризувати. Тому ми й робимо висновки про здібності людини за її працею та за результатами її діяльності.

Характеризуючи здібності людини, ми робимо висновки про них, керуючись тими вимогами, які ставить перед людиною навчальна, виробнича, наукова та будь-яка інша діяльність, оцінюємо її як активного діяча, творця матеріальних і духовних цінностей. Ця характеристика включає й оцінку людини, яка готується до майбутньої трудової, творчої діяльності, засвоюючи людські надбання в певній галузі пізнання.

Дата добавления: 2015-05-22