Сприймання та їх види

що формується в процесі активної взаємодії суб'єкта з об'єктивним світом і ґрунтується на певній системі дій, призводить до розуміння предметності світу.

Предмети та явища сприймаються як ціле, в якому його окремі компоненти постають в єдності. Відсутність у предметі якогось одного його аспекту або деталі не заважає цілісному сприйманню. Цілісність - це відображення предмета в цілому, навіть якщо він складається з окремих елементів.

Ставлення до предмету як до цілого, що утворилося в ході набуття досвіду, визначає його структуру. Лише в процесі аналізу предмет розчленовується на його складові частини, виокремлюються ті або інші його сторони. Структурність - це сприймання окремих елементів, виділення їх із цілісного предмета, явища.

Цілісне сприймання не завжди осмислюється як предмет, що має свою структуру. Осмислення сприйнятого залежить від досвіду та знань особистості. Тому одні й ті самі предмети людьми різного рівня культурного розвитку, дітьми та дорослими сприймаються та осмислюються по-різному.

Константність сприймання полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються більш або менш стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається. Константність - це відносно довготривале, стійке сприймання як постійних явищ, предметів при зміні умов їх пред'явлення. Механізмом константного сприймання є динамічні стереотипи, тобто тимчасові нервові зв'язки, утворені під впливом багаторазового сприймання предмета в певній системі, послідовності, структурі.

Сприймання нероздільно пов'язане з інтелектуальною діяльністю, тобто психічними операціями, які застосовуються при вирішенні розумових задач. Однією з таких операцій є віднесення об'єкта, що сприймається, до певної категорії. Усвідомлення -це віднесення предмета до певного класу предметів чи явищ і називання його словами. Поряд з цим на фоні безлічі предметів людина може виділяти деякі з них. Вибірковість - це виділення одних предметів у порівнянні з іншими.

Сприймання можуть бути повними і неповними, глибокими і поверховими, помилковими або ілюзорними, швидкими й повільними. Залежно від того, який аналізатор відіграє в сприйманні провідну роль, а також від того, яке співвідношення між

подразниками, розрізняють такі види сприймань. Залежно від аналізатора вони бувають: зорові, слухові, тактильні, кінестетичні, нюхові, смакові, залежно від співвідношення між подразниками -простору, часу, руху, предмета, мови, музики, людини людиною.

Сприймання є результатом діяльності системи аналізаторів. При цьому їхнє значення може бути нерівноцінним - один з аналізаторів є основним, інші ж просто доповнюють сприйняття предмета.

На особливості сприймання впливають не лише характеристики актуально діючих стимулів, а й характеристики особи спостерігача. До них відносяться:

1. Потреби і цінності, які визначають значущість стимулів, тому, наприклад, у голодної людини потреба в їжі матиме вирішальний вплив на організацію сприйняття (так, навіть запасне колесо автомобіля нагадуватиме піцу).

2. Досвід і сподівання. Те, що відповідає нашим знанням, сприймається значно легше, детальніше, ніж те, з чим ми раніше не мали справи. Так, інформація, що відповідає нашим планам чи прогнозам, сприймається легше, ніж інша.

Залежність сприймання від минулого досвіду та змісту психічної діяльності людини називається апперцепцією. Наприклад, лінгвіст, знайомлячись з людиною, може сприйняти передусім особливості її вимови, фотограф - фотогенічність.

Б.Й. Цуканов, досліджуючи проблему часу в психіці людини, отримав залежність сприймання швидкості плину часу від кроку "власного годинника" індивіда, тобто від т - типу як показника темпераменту. Його дослідження показали, що індивіди холероїд-ної групи належать до суб'єктів, які надзвичайно квапляться. Час для них "летить". У сангвіноїдної групи час "біжить". Це суб'єкти, які квапляться. Люди рівноважного типу квапляться незначно. Час для них "рухається". Для індивідів меланхолощної групи час "стоїть, не рухаючись з місця". Це люди, які не квапляться. І, нарешті, для флегматоїдної групи час "іде ходою". Це

Апперцепція,

сенсорна

депривація,

помилковість та

екстрасенсорне

сприймання

повільні суб'єкти [37, с. 111-112]. Залежно від того, якою мірою пов'язані сприймання з нашими намірами і волею, вони можуть бути розділені на мимовільні та довільні. Сприймання можуть давати правильне або помилкове уявлення про предмет.

Ілюзія - це неправильне, спотворене сприймання з обов'язковою наявністю справжнього об'єкта.

Афективні ілюзії зумовлені страхами чи тривожністю людини. Оточуючі її предмети можуть з'явитися в абсолютно іншому, жахливому вигляді. Вербальні ілюзії виявляються в помилковому сприйманні розмов, які реально відбуваються навколо. Пе-рейдолічні ілюзії викликаються зниженням тонусу психічної діяльності, загальною пасивністю. Тіні, рослини тощо можуть сприйматися у вигляді картин, чудовиськ та ін.

Галюцинації - порушення процесу сприймання, при якому виникають образи сприймання при відсутності реального об'єкта (видіння, марева, голоси та ін.) Вони характерні для ряду психічних розладів. При цьому людина має відчуття цілковитої реальності того, що спостерігає, бачить, чує чи відчуває.

Гіперстезія - підвищення сприйнятливості до звичайних зовнішніх подразників, яке виникає при різкому фізичному чи емоційному перевтомленні (світло осліплює, звуки оглушають і т. д.)

Гіпостезія - зниження сприйнятливості до зовнішніх стимулів, пов'язане з розумовим перевтомленням. Довколишнє стає неяскравим, невизначеним, втрачає відчуттєву конкретність. Предмети нібито позбавляються фарб. Звуки доносяться глухо, голоси оточуючих втрачають інтонації.

Однією із найгостріших життєвих необхідностей людини є необхідність нормального потоку відчуттів. Якщо цього потоку немає, виникає сенсорний голод, або сенсорна депривація. Так, у психологічному експерименті добровольцям надавалась можливість перебувати в спеціальній камері якомога довше. Піддослідні були максимально відокремлені від зовнішніх подразників світу. Більшість з них не змогли витримати такі умови більше 2-3 днів, що говорить про фундаментальну потребу організму в отриманні стимулів від оточення, що змінюється. У найбільш витривалих піддослідних виникали галюцинації, розривались зв'язки з простором і часом та з'являлися асоціації знаходження у віддалених місцях чи часових інтервалах. Індивідуу-

Дата добавления: 2015-05-22