Предмет та функції філософії

Специфіка філософського знання.

Філософія виступає не лише як різновид теоретичного світогляду і його серцевина, але й як наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення. Це пояснюється світоглядною природою філософії та формує відносини філософського знання як загального з даними конкретних наук. Тому ми говоримо про те, що філософія та наука мають чимало спільного, оскільки перша виступає у формі систематизованого знання. Як і в конкретних науках, у філософії домінує логічна форма пізнання. Але якщо конкретні науки, наприклад фізика, біологія, юридична наука та інші мають справу з вирішенням конкретних, часткових проблем та завдань та пов’язані зі специфічними явищами, то філософія якраз і будучи системою найзагальніших, універсальних знань про світ відрізняється від них. Властиво ці особливості зв’язку філософії та науки породили різні погляди на сутність філософського. Одні з філософів виявляли філософію як властиво науку (Гегель), інші заперечували, доводячи, що філософія займає особливе місце у людському знанні, характеризуючись наявністю різноманітних, іноді суперечливих трактувань реальності та не може мати нічого спільного з науковою, побудованою на засадах об’єктивності (Ніцше, Гайдеггер).

Філософія у своїх відношеннях до науки виступає як різновид універсального знання. Основною ознакою філософського є саме його універсалізм. Він полягає в тому, що саме філософія дає цілісне розуміння природи реального світу, будучи світоглядною основою будь-якої науки дозволяє вирішувати її основні проблеми.Оскільки філософське осмислення стоїть вище від емпіричного, яке базується на досвіді людини, остільки від цього підвищується його значення як саме універсального, всезагального.

Важливою рисою філософії виступає її субстанціональність,прагнення вияснити суть реальності через пізнання єдиного її начала та основного елементу, котрий втримує систему філософського знання. В історії філософської думки можна помітити активні пошуки того, що становить основу всього сущого, що єднає предмети та явища реального світу.

Будучи наукою про найзагальніші закони розвитку всього сущого, філософія відрізняється від інших наук і своїм предметом.

Предметом філософії є найбільш загальні засади сущого (буття – небуття, простір – час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких “конструюється” світ.

Універсальність філософського знання мотивує вибір такого об’єкту дослідження, який би відповідав максимально можливому спектру предметів та явищ реального світу, тобто практично включав в себе все те, що може існувати. В першу чергу тут потрібно назвати природу,під якою в філософському трактуванні розуміють усе реально існуюче в нескінченому багатоманітті своїх проявів.

Але, виявляючи особливості філософського знання та його шляхів у досягненні своєї мети, ми повинні вичленити з даної природи ті її складові, котрі виступають важливими елементами предмету філософії. Виходячи з основних завдань та специфіки філософії прийнято до її предмету відносити і людину, котра, будучи складовою частиною природи, відіграє у філософських пошуках надзвичайно важливе значення. Людина тут розгадається і як жива істота зі специфічними біологічними особливостями, і як наділена здатністю до мислення, у результаті чого вона займає особливе місце у світі. Невіддільним від предмету філософії є і суспільство, котре начебто поєднує перші два названі об`єкти філософських досліджень, і розглядається як вища стадія розвитку людей.

Філософія як світогляд та специфічна система наукових знань про все суще ставить перед собою певні завдання, основний зміст яких можна звести до наступного:

Ø прагне зрозуміти та пояснити реальний світ;

Ø ставить завдання пізнання цього світу та людини зокрема;

Ø важливим аспектом філософського знання виступає вияснення особливостей та майбутнього суспільства, означення ідеального суспільного устрою;

Ø філософія повинна не лише вияснити особливості життя, але й визначити його мету.

Серед проблем, якими філософія як універсальна наука займається, важливе місце відводиться питанням пояснення сутності оточуючого світу. Який він, що є його суттю, як потрібно його розуміти, оцінювати, сприймати – все це неодмінно становить основу філософських пошуків та дискусій. Відповіді на ці питання сформували два фундаментальні напрямки у філософії – ідеалізм та матеріалізм.

Ідеалізм першоосновою всього сущого розглядає ідеальні чинники. До них слід віднести:

Ø ідеальне, що існує як результат інтелектуальної діяльності людини;

Ø ідеальне як найдосконаліше, як ідеал (ідеал краси, суспільний ідеал, ідеальна форма);

Ø ідеальне як результат ідеалізації об’єкту у людській пізнавальній діяльності;

Ø ідеальне як об’єктивний феномен, незалежний від людини, її свідомості (“абсолютний розум”, “абсолютна ідея” у Гегеля, “вічні ідеї” у Платона тощо).

Виходячи з цього дійсність та сама суть людини як її елементу розглядається як щось похідне від них, зумовлене ними. Якщо філософи трактують дійсність як таку, що походить та визначається об’єктивно існуючими силами (світовий дух, Бог, ідея), то вони стають прибічниками саме об’єктивного ідеалізму. В історії філософського думки на таких позиціях знаходились Платон, Гегель.

Якщо ж за основу для пояснення реальності вибираються чинники, котрі є характерними елементами людини як суб’єкту (наприклад, здатність людини мислити, свідомість), то в даному випадку можемо говорити про суб’єктивний ідеалізм. Класичними представниками цього напрямку можна назвати англійських філософів ХVIII ст. Берклі та Юма.

Історія філософської думки представила нам і дуже цікаву спробу поєднати основні характерні ознаки цих двох філософських напрямків, котрі фактично взаємно виключаються та взаємно заперечуються. Це було зокрема характерно для французького філософа XVII ст. Р. Декарта, котрий визнавав першоосновою всього сущого як матеріальну, так і духовну субстанції. Але такі погляди, котрі отримали назву дуалізму в наступному підтримки не отримали та залишились лише одиничним фактом у багаторічній філософській історії.

Філософія як наука та різновид теоретичного світогляду формулює ряд своїх питань. До основних питань сучасної філософії можна віднести такі як:

Ø про відношення між суб’єктивним та об’єктивним єством світу;

Ø про відношення духу до тіла, що сформувалось в епоху виникнення цивілізації та суспільного поділу праці;

Ø про пізнаваність світу;

Ø про сутність філософського реалізму, котрий рівновіддалений як від матеріалізму, так і від ідеалізму та заперечує їх.

Оскільки у філософському знанні важливим є його пізнавальний аспект, актуальним виступає питання про рамки пізнаваності реального світу та сам цей процес. Саме ці питання також поділили філософів на тих, хто визнає можливість людині пізнати світ, та тих, хто це заперечує. Останні дістали найменування агностиків, від грецького “гносіс” – знання та префіксу “а”, що означає заперечення.

Агностицизм у філософії розглядається як вчення про реальність недоступних пізнанню речей. Такі висновки філософами робились здебільшого посилаючись на недосконалість людських знань, або на нездатність пізнати щось вище, від чого залежить життя людини. Саме тому на таких позиціях перебували в абсолютній своїй більшості ідеалісти, котрі визнавали наявність духу, сили, котра володіє та панує людиною. Класичними агностиками в історії філософської думки у XVIII ст. були англієць Д. Юм та німець І. Кант.

Розкриваючи особливості філософії, визначаючи її місце в системі сучасної науки, ми помічаємо, що вона має певну структуру, котра виявляє системність філософського знання, його розвиток від нижчих своїх проявів до вищих, від простих до складних. Початковим елементом філософського знання виступає онтологія або метафізика.

Під онтологією розуміють складову частину філософського знання, що формує підстави розуміння основних фундаментальних принципів буття, первоначал всього сущого.

Важливим елементом філософії виступає вчення про людину та її буття у світі – філософська антропологія. Проблемами пізнаваності світу та методами пізнання займається теорія пізнання – гносеологія (від давньогрецького слова “гносіс” – знання, пізнання) або епістемологія (від давньогрецького слова “епістеме” – знання). Важливими галузями філософії виступають також філософія науки, в тому числі і правової, філософія релігії, філософія мови, філософія моралі (етика), філософія мистецтва (естетика), філософія культури, історія філософії. Очевидно, що така структура філософського знання, котре проявляється у його єдності та багатоманітні, спричиняє виконання філософією певних функцій, адже кожна зі складових її частин володіє тими чи іншими специфічними функціями.

За своїм типом всі функції філософії умовно можна розподілити на: світоглядні та методологічні.

Перший тип представлений функціями:

а) світоглядною, котра полягає у виробленні світогляду людини, а саме системного погляду на оточуючий її світ та саму себе;

б) теоретико – пізнавальною (гносеологічною), що розкривається у ході вироблення категорій, які відображають найзагальніші зв’язки та відношення між предметами та явищами. Будучи теорією та методом пізнання реальності, філософія допомагає оволодіти новими даними про дійсність. У процесі пізнавальної діяльності людини історично сформувались такі методи пізнання, котрі носять різновид всезагальних і тісно пов’язані з філософським осмисленням дійсності;

в) ціннісно - орієнтаційною (аксіологічною), котра виражає особливості вироблення та вивчення філософією цінностей, які регулюють поведінку людини та суспільства, а також критерії визначення значимості тих чи інших предметів та явищ для подальшого розвитку реального світу.

Особливо важливими виступає і комплекс методологічних функцій філософії. Це пояснюється тим, що філософія здатна виробити такі методи пізнання реального світу, котрі найзагальніше виявляють його природу, дозволяють пізнати максимально допустиме число предметів та явищ світу. Якщо під методом слід розуміти шлях дослідження, спосіб теоретичного та практичного освоєння дійсності, то саме філософія як найзагальніше знання про все суще найкраще здатна виявити та визначити такі шляхи. Саме філософія і дає людині можливість сформувати всезагальні методи пізнання, серед яких потрібно назвати діалектику та метафізику, котрі саме і використовуються філософією у процесі виконання нею пізнавальної функції. Діалектика, виявляючи себе як всезагальний метод пізнання, базується на принципах всезагального взаємозв’язку та розвитку, твердить про те, що все, що проходить у світі, взаємозумовлене певними об’єктивними причинами та заходиться у постійних змінах, русі, трансформуючись від простого до складного.

Прямо протилежним цьому методу є той, що базується на визнанні сталості, запереченні внутрішнього та зовнішнього взаємозв’язку між предметами та явищами. Так склалось історично, що для назви цього методу у середні віки було використано термін “метафізика”, котрий асоціювався з філософією давньогрецького мислителя Аристотеля, і позначав ті його праці, котрі були написані після роботи відомої під назвою “Фізика”.

У свою чергу методологічний тип функцій філософії представлений:

а) функцією раціонального узагальнення та систематизації теоретичного вираження результатів конкретних наук;

б) критичною функцією, що полягає у подолання застарілих догм та поглядів;

в) інтегративною функцією, що сприяє критичному узагальненню всіх форм людського досвіду та знань;

г) прогностичною функцією. Перед філософським знанням стоїть завдання виробити теоретично обґрунтований прогноз подальшого розвитку всього сущого, в тому числі і людини та суспільства. Виконання даної функції можливе завдяки тому, що філософське знання виступає у ролі теоретичного осмислення процесів, котрі відбуваються у реальній дійсності на протязі тривалого часу.

Ряд сучасних філософів виявляє також гуманістичну та моральну функції філософії. В першому випадку це твердження пов’язано з домінуванням у сучасній філософії, особливо західній, екзистенціально-персоналістських тенденцій, котрі пов’язані з філософським осмисленням сущого, виходячи з природи людини та її буття. Такі філософи, як Шопенгауер, Ніцше, Гайдеггер, Камю, Ясперс, Фуко та інші на протязі останніх століть розглядали філософію лише як духовно-практичну форму освоєння дійсності. Тому, на їх думку, значно актуалізується гуманістична функція філософії, котра полягає у вияві тенденцій до возвеличення людини.

Отже, філософія виступає доволі глибоким, чітко структурованим, теоретично обґрунтованим та універсальним явищем, котре здатне вірно та повноцінно не лише пояснити сутність реального світу, але і з досить великою ймовірністю правильно спрогнозувати його подальший розвиток.

Дата добавления: 2015-05-22