Паризька валютна система (1867р.) - система золотомонетного стандарту

1. Основа – золотомонетний стандарт

2.Склався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритета, що був заснований на їх золотому вмісту, то боржники розраховувались золотом по міжнародним зобов’язанням, а не іноземними валютами.

3.Кожна валюта мала золотий вміст. Встановлювались золоті паритети. Вільна конвертованість валют в золото. Золото використовувалось як загальновизнані світові гроші.

Генуезька світова валютна система (1922р.)

1.Основа – золото і девізи (іноземні валюти для міжнародних розрахунківНаціональні кредитні гроші стали використовуватись як міжнародні платіжно-резервні кошти. Однак у міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою. Фунт стерлінгів і долар США сперечалися за лідерство в цій сфері.

2. Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн)

3. Відновлений режим валютних курсів, що вільно коливаються. Вільне коливання курсів без золотих точок (в 30-х роках)

4. Валютне регулювання здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад.

На відміну від попередньої системи золото служить тільки для часткового забезпечення грошового обігу, обмін паперових грошей на золото для приватних осіб не проводиться.

Бреттон-Вудська валютна система (липень 1944р.), яка базувалась на золотодевізному стандарті: (золото та долар і фунт стерлінг); створено МВФ і МБРР.

У Статуті Міжнародного валютного фонду закріплювалися основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи, за якими:

1.функції світових грошей зберігалися за золотом, але масштаби його використання у міжнародних фінансах і регулювальна роль суттєво зменшувалися;

2.у ролі міжнародних платежів використовується нарівні із золотом – долар США та фунт стерлінгів Великобританії. Долар декларативно прирівнювався до золото в ролі еталона цінності валюти. Далеко менше в цій ролі виступав фунт стерлінгів;

3.ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів цих валют більш як на + 0,75%.У разі значних відхилень національні банки зобов’язувались засобом покупки чи продажу валюти відновити співвідношення курсів. Тобто всі валюти міцно “прив’язувалися” до долара США, а через нього – до золота;

Створена система повинна була відновити порядок у міжнародних валютних відносинах, а також ввести відповідальність країн-членів цієї системи за політику обмінних курсів і валютних обмежень.

Ямайська валютна система (Кінгстонська), 1976

1.Базою валютної системи було проголошено міжнародну розрахункову одиницю – СДР, яка в перспективі мала стати основою паритетів і курсів валют і основним платіжно-розрахунковим засобом. До 1985 року в СДР встановлювались курси валют лише 12 країн із 149 членів МВФ. Фактично зберігався доларовий стандарт.

2.Окрім СДР країнам дозволялось встановлювати валютний паритет до будь-якої валюти, крім золота. Тобто закріплювалися тенденції до багатовалютного стандарту та поділ світової валютної системи на регіональні угрупування: США - Західна Європа – Японія.

3.Юридично було завершено демонетизація золота. Але золото й далі використовувалося для формування фонду ліквідних активів з метою придбання резервних валют.

4.Узаконювався режим плаваючих валютних курсів замість фіксованих.

5.МВФ, який зберігся на уламках Бреттон-Вудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання

У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему (Еавропейську валютну систему) з метою стимулювання процесу економічної інтеграції.

15. Етапи та особливості розвитку інтеграційних процесів у Північній Америці.

Інтенсивно інтеграційні процеси розвиваються в Північній Америці. Так, уся територія Північної Америки охоплена Північноамериканською угодою про вільну торгівлю (НАФТА), укладеною в 1992 р. (набула чинності у 1994 р.). НАФТА включає в себе 3 країни: США, Канаду і Мексику.

Протягом тривалого часу (1988-1992) інтеграційні процеси відбувались тут переважно на корпораційному та галузевому рівні і не були пов’язані з міждержавним (наддержавним) регулюванням. Тобто якщо в ЄС інтеграційні процеси йшли зверху вниз (від урядів і державних органів), то в Північній Америці - знизу вгору, тобто від прагнення до співпраці на мікрорівні (між американськими і канадськими корпораціями) до співпраці на макрорівні. У Північній Америці зближення національних господарств з різним рівнем розвитку відбувається в рамках зони вільної торгівлі. Тут держави не відмовляються навіть від малої частини свого суверенітету на користь якого-небудь наднаціонального органу, але при цьому мають зобов'язання щодо усунення митних бар'єрів на шляху міждержавного переміщення товарів і послуг та лібералізацію режимів міграції капіталів.

Процес лібералізації торгівлі в НАФТА відбувається поступово. З 1994 р. знижено митні податки в торгівлі промисловими і продовольчими товарами; в наступні 5 років зниження становило ще 5 %. Остаточно митні податки були усунені в 2003 р.; таким чином, процес усунення всіх обмежень тривав на 5 років довше, ніж передбачалося угодою (до 1998 року).

Специфічність НАФТА визначається низкою характеристик, котрі певною мірою відрізняють її як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції. Північноамериканська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби. У світовому господарстві – це перше інтеграційне угруповання з такою характеристикою. Воно об’єднує лише три, але досить великі за територією, людськими ресурсами та економічним потенціалом країни. Країни, що об’єднуються в НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем Канади і США. Якщо Канаді за останнє десятиліття вдалося наблизитися за головними макроекономічними показниками (обсягами ВВП на одну особу, продуктивністю праці) до США, то Мексика, що довгі роки була економічно відсталою державою з великою зовнішньою заборгованістю, поки ще помітно відстає від цих країн за основними базовими показниками. Яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишаються США – світовий лідер із величезним науково-технічним, технологічнім потенціали та конкурентоспроможною економікою. Основі торговельні та інвестиційні потоки в межах угруповання спрямовані переважно від США або до США; більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади (74%) і Мексики (65%) припадає на торгівлю зі США. Країни-члени НАФТА є водночас і атлантичними, і тихоокеанськими. Вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів - Західної Європи і Азійсько-Тихоокеанського регіону, що дає їм можливість рівномірно розвивати економічні зв’язки з ними і суттєво впливати на розвиток цих зв’язків.

16. Злиття та поглинання фірм у міжнародному бізнесі: теорія та практика.

Злиття та поглинання компаній(M&A)– один із найважливіших інструментів розвитку бізнесу в ринковій економіці. Цілями цих процесів найчастіше є зростання компанії та використання різного роду синергій, що проявляються у посиленні її впливу на ринки та підвищенні ефективності бізнесу.

Більшість угод M&A заключають індустріально розвинені країни, збільшується їхня роль і для країн, які розвиваються (найчастіше у формі придбань, тому що злиття з місцевими фірмами трапляються рідко). Найактивніше ці процеси розгортаються в країнах Західної Європи і США, меншою мірою — в Азії і Латинській Аме­риці.

У роки 90-ті ХХ ст. у світовій практиці почався так званий період мегазлиттів. Цей період характе­ризувався зростанням міжнародних M&A-опера­цій, причому поєднувалися конкуренти, особливо англійські компанії з американськими. Лідером у міжнародних процесах злиття і поглинання були англійські компанії. Посилення процесів злиття і поглинання спостерігалося в усіх галузях, але най­більший розвиток був у сфері комунікацій, інфор­маційних технологій, банківських і фінансових пос­луг, медичної індустрії і транспорту.

Процес злиття та поглинання на межі ХХ – початку ХХІ ст. перейшов до нового етапу розвитку, характерними ознаками якого є злиття транснаціональних корпорацій, їх галузева консолідація у високотехнологічній сфері.

Основними причинами M&A компаній виступають:

1. Глобалізація економіки і лібералізація світової торгівлі. Вступаючи в боротьбу за перерозподіл ринків, компанії прагнуть посилити свої позиції.

2. Переніс центру ваги міжнародної конкуренції в сектор високотехнологічних товарів і послуг, що зумовлює необхідність зростання витрат на НДДКР.

3. Проблема надвиробництва і пошуки ринків збуту.

Позитивним ефектом злиття і поглинання є активізація міжнародного співробітництва. На міжнародному рівні поява великих компаній після M&A веде до росту конкуренції і перерозподілу впливу між найбільшими трансна­ціональними корпораціями. Доки більшість товарних ринків і ринків послуг не будуть монополізовані, конкуренція залишиться важли­вим фактором-гарантом необхідності й ефек­тивності операцій злиття і поглинання.

Однак досягти ефекту за допомогою злиття і поглинання вдається не завжди. Емпіричні дос­лідження, проведені із середини 60-х років, пе­реконують, що значна частина угод зі злиття і поглинання не створює додаткової вартості для акціонерів компаній, які купують компанію, а в деяких випадках і зовсім її руйнує. Причиною негативного злиття і поглинання є відсутність на­лежної інтеграції компаній, які об'єдналися.

17. Золотомонетний стандарт: принципи організації валютних відносин та наслідки його кризи.

Починаючи з кінця XIX ст., найпоширенішою грошовою системою у світі став золотий монометалізм, який існував у трьох видах:золотомонетний стандарт; золотозливковий стандарт; золотодевізний стандарт.
Найдосконалішим видом золотого монометалізму вважається золотомонетний стандарт, який використовувався в XIX— XX ст.
Золотомонетний стандарт – як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом всіх функцій грошей.

Системою золотомонетного стандарту є Паризька валютна система (1867р.)
Запровадження золотомонетного стандарту вимагало від кожної країни-учасниці конвертування внутрішньої валюти в золото за фіксованим курсом. Жодних міжнародних норм не існувало, а основою валютних курсів був золотий паритет.
Золотомонетний стандарт являв собою найстабільнішу саморегульовану грошову систему. Завдяки системі відкритого карбування монет золотомонетний стандарт забезпечував відносну стабільність вартості грошей при гнучкому забезпеченні динамічно зростаючих потреб обігу в засобах платежу.
Стабільність національних грошових одиниць та валютних курсів сприяла розвитку вільного ринку, кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів і зростанню обсягів виробництва.
Використання золотомонетного стандарту вимагало від держав значних обсягів золотих запасів у центральних емісійних банках для забезпечення потреб обігу золотими монетами. З метою зменшення маси золотих монет в обігу широко емітуватися паперові банківські білети, активно розвивалася депозитна форма грошей і безготівкові розрахунки.
Перша світова війна істотно вплинула на грошово-кредитні системи країн. Зростання бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та емісією грошей — все це спричинило зростання в обігу грошової маси, яка значно перевищила золоті запаси емісійних банків. Під час війни випуск золотих монет в обіг призупинився в більшості країн (крім США та семи латиноамериканських країн), наявна золота монета була частково вилучена державними органами, а частково осіла як скарб. Після війни лише США зберегли золотомонетний стандарт.
По закінченні світової війни інфляція в ряді країн посилилася. Певна стабілізація економіки відбулась у 1924—1928 pp. Із метою підтримання національних валют у країнах Європи проводилися грошові реформи (1924—1929 pp.). Під час грошових реформ повернення до золотого стандарту відбулося у двох нових видах: золотозливкового та золото девізного стандарту.
Також після війни золотомонетний стандарт не було відновлено в країнах Європи, і ті з них, які мати достатні золоті запаси (зокрема Велика Британія і Франція) запровадили золотозливковий стандарт.

18. Класифікація статей платіжного балансу за методикою Міжнародного валютного фонду.

Платіжний баланс – статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу.

У 1947 р. ООН опублікувала схему платіжного балансу, яка стала основою для подальшого розроблення МВФ форм і принципів складання платіжних балансів.

Запропонована МВФ схема у загальних рисах повторює систему побудови платіжних балансів провідних країн із внесенням деяких модифікацій з метою їх уніфікації. Система класифікації статей платіжного балансу за методикою МВФ використовується країнами — членами МВФ як основа для розроблення національної класифікації. Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту – “Керівництво з платіжного балансу”, що розробляється і періодично публікується МВФ. Останнє, п’яте видання Керівництва опубліковано у 1993 р

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ:

Дата добавления: 2015-05-22