КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Властивості відчуттів
Кожне відчуття виникає й розвивається за певними закономірностями. Проте всі відчуття мають багато спільного – якість, інтенсивність і тривалість.просторова локалізація подразників. Якість відчуттів – це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших, наприклад кольоровий тон, особливості слухових, нюхових, смакових відчуттів тощо. Інтенсивність відчуттів – це кількісна характеристика відчуттів, тобто більша чи менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуттів залежить від сили подразника, що їх викликає. Тривалість відчуттів визначається функціональним станом органу чуття, часом дії подразника і його інтенсивністю. Просторова локалізація подразників – це просторовий аналіз, який забезпечується дистантними рецепторами, дає нам відомості про локалізацію подразника в просторі. В деяких випадках відчуття співвідноситься з тією частиною тіла, на яку впливає подразник (смакові відчуття), а інколи вони більш розмиті (больові відчуття).
4. Поняття про сприймання, його фізіологічна основа. Види сприйняттів
Сприймання – цілісне відображення предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприймання включає досвід людини у вигляді уявлень та знань. Усяке сприймання є залежним від попереднього досвіду людини. Предмет, діючи на аналізатори людини, завжди якоюсь мірою активізує раніше утворені тимчасові нервові зв'язки, що є здобутком її життєвого досвіду. Тому не можна в образі певного предмета відокремити те, що виникає в певний момент, від того, що додають з досвіду. Не буває сприймань, які вичерпувалися б тільки враженнями, що безпосередньо одержуються від об'єктів.
Попередній досвід прискорює процес виділення об'єкта, розпізнання його особливостей, збагачує зміст сприймання, підвищує його повноту і точність. Сприймання предметів і людей, з якими суб'єкту доводиться мати справу, умов, в яких він діє, становить необхідну передумову усвідомленої людської діяльності. Життєва практика змушує людину перейти від мимовільного сприймання до цілеспрямованого спостереження; на цій стадії сприймання уже перетворюється на специфічну "теоретичну" діяльність (С.Л. Рубінштейн), яка включає аналіз, синтез, осмислення та розуміння сприйнятого. Отже, виникаючи як компонент або умова будь-якої конкретної практичної діяльності, сприймання у формі спостереження переходить у більш або менш складну діяльність мислення, в системі якого вона набуває нових специфічних рис. Розвиваючись, сприймання дійсності переходить у художню творчість, стає естетичним. Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає, а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється, не лише слухає, але й прислуховується; вона активно вибирає настанову, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, суб'єкт виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб образ сприймання набув відповідності з предметом. Предмет є об'єктом не лише усвідомлення, а й практичної дії, яка контролює це усвідомлення. Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організуємо цей процес. Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об'єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля.
Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку. У процесі сприймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об'єктів об'єднуються у складні комплекси. Об'єднання це зумовлено об'єктивними просторовими, часовими та іншими зв'язками самих явищ. Єдність аналізу та синтезу наявна й у сприйманні мелодії. Ми виділяємо окремі звуки, з яких складається мелодія (аналіз), і поєднуємо їх у певному звуковисотному співвідношенні (синтез). У формуванні образу мелодії провідну роль відіграє утворення умовних рефлексів на певне, характерне для конкретної мелодії співвідношення тонів. Збереження цього співвідношення зумовлює сприймання мелодії як тієї самої, незалежно від того, на якому інструменті її відтворюють.
Види сприйняттів Залежно від провідного аналізатора розрізняють зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове. Залежно від мети й вольових зусиль розрізняють довільне сприймання (свідомо спрямовується і регулюється особистістю) та мимовільне сприймання (складається в ході взаємовідношень людини з середовищем незалежно від її свідомого наміру). Залежно від конкретного змісту об'єктів розрізняють сприймання явищ природи, техніки, усної мови, наукової й художньої книги, картин, музики. Можна виділити ще такі види сприймання за формою існування матерії (простір, час, рух): сприймання простору (сприймання величини, форми, об'ємності й віддаленості предметів), сприйман-ня часу (відображення довготривалості й послідовності явищ і подій), сприймання руху (відображення напрям-ку й швидкості просторового існування предметів), сприймання людини людиною (сприймання дій, рухів, вчинків, діяльності людини; пізнання інтересів, почут-тів, звичок, переконань, характеру, здібностей особистості). За активністю сприймання поділяють на ненавмисне (мимовільне) і навмисне (довільне). Ненавмисне сприймання викликається особливос-тями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.
Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання. Таким сприйманням, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг. 5. Властивості та індивідуальні особливості сприймання
Властивості сприймання: Предметність – здатність особистості об'єктивно сприймати і відносити знання до реальної дійсності. Цілісність –здатність особистості через окремі відчуття створювати цілий образ, внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі. Варто розглядати обидва аспекти цієї властивості: а) об'єднання різних елементів у цілому, 6) певна незалежність створеного цілого від якості його елементів. Структурність – здатність при зникненні об'єкта зберігати слідові образи, на які накладаються нові образи, що разом утворюють певну структуру. Наприклад, в процесі сприймання музики, звуки мелодії пов'язуються в певну музичну структуру – фразу. Константність – збереження постійного, незмінною сприйняття предметів при зміні їх освітленості, положення у просторі, відстані від людини, яка сприймає. Тобто, константність сприймання предметів полягає в тому, що ми сприймаємо форму і величину їх незалежно від їхнього положення щодо ока. Скажімо, круглі предмети сприймаються як круглі, незважаючи на те, що під певним кутом вони дають на сітківку відбиток еліпса. Механізм константності не природжений. Людина, яка прожила все своє життя в одноповерховому будинку, потрапивши на верхній поверх висотного, не може розпізнати людей, автомобілі, оскільки вони їй здаються дуже маленькими. Водночас мешканці цього будинку бачать усі об'єкти внизу без спотворення їхніх розмірів. У К. Чуковського описано випадок, коли трирічна дівчинка подивилася на дах багатоповерхового будинку і, побачивши майстра, що його ремонтував, закричала: "Мамо, дістань мені он ту ляльку!"
Осмисленість – здатність особистості при утворенні нового одразу називати його, узагальнювати його в слові. Вибірковість – проявляється в переважному виділенні одних об’єктів у порівнянні з іншими. Аперцепція – залежність сприймання від змісту та досвіду психічного життя людини. Динамічний стереотип – усталена система тимчасових нервових зв'язків, що закріпилася в результаті повторень, в основі якої лежить стійкий розподіл вогнищ збудження та гальмування в корі головного мозку. Установка (настанова) – спрямованість особистості, цілісний динамічний стан, ідо виявляється в її готовності або тенденції діяти певним чином. Утворившись, вона підсвідомо впливає на пізнавальні процеси, зокрема на сприймання. Ілюзія – властивість сприймання, в якій виявляється залежність сприймання від попереднього індивідуального досвіду людини, її знань, інтересів; полягає у включенні нових об'єктів, нових образів до наявної в людини системи уявлень. Ілюзія – хибне, викривлене сприйняття об'єктивного світу, що виникає під впливом зовнішнього подразника або хворобливого стану нервової системи. Галюцинації – відчування неіснуючих в реальній дійсності об'єктів (голосів та образів). Індивідуальні особливості сприймання (типи сприймання і спостереження) У людській практиці й при психологічному вивченні особливостей сприймання людей склались знання про наступні основні типи сприймання і спостереження: Синтетичний. Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбувається. Вони не надають значення дрібницям і не схильні заглиблюватись у них. Аналітичний. Люди аналітичного типу в меншій мірі проявляють нахил до узагальненої характеристики явищ дійсності. Вони намагаються вирізняти й аналізувати насамперед дрібниці. Для них іноді буває проблемою зрозуміти загальну суть явища. Аналітико-синтетичний. Такі люди однаковою мірою намагаються зрозуміти суть явища і фактично його підтвердити. Вони завжди співвідносять аналіз окремих частин з висновками, встановлення фактів - з їхнім поясненням. Подібне сприймання найсприятливіше для діяльності. Емоційний. Для цього типу людей характерне не стільки виділення сутності явища і його частин, скільки прагнення насамперед висловити свої переживання, викликані цим явищем. Їм притаманна підвищена емоційна збудливість до різноманітних подразників.
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 1086; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |