Структура свідомості

Свідомість як вища форма відображення, її функції.

Свідомість - це найвища форма розвитку психіки, притаманна тільки людині, що виявляється в складних формах відображення світу, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей. Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає.

Свідомість характеризується певними особливостями:1) Рефлексивна здатність, тобто спроможність людини відображати саму себе.2) Мисленне уявлення дійсності-побудова схеми буття в психіці людини, причому стосовно минулого і майбутнього.3)Використання мови для позначення психічних образів, здатність до комунікації.4)Найскладніші прояви інтелектуальної діяльності-абстрактне мислення. 5) Регуляція окремих вчинків і поведінки вцілому.

Свідомість поза людським буттям неможлива: свідомість народжується в бутті, створює буття, відображає буття. Таким чином, свідомість виконує такі функції: пізнавальна, прогностична,комунікативна рефлексивна, регулятивна.

Так, пізнавальна функція свідомості проявляється в накопиченні, переробці та використанні інформації щодо навколишньої дійсності; регулятивна-в контролі поведінкових та емоційних проявів; прогностична - в побудові образів майбутнього, плануванні подальшого життя; рефлексивна - в пізнанні людиною самої себе як суб'єкта психічної діяльності; комунікативна функція свідомості полягає в організації та підтриманні спілкування з іншими людьми.

Структура свідомості.

Свідомість має надзвичайно складну структуру. Фахівці не мають відносно неї одностайної думки. Це пов'язано зі складністю такого явища, як свідомість, яка взагалі вирізняється складністю, важкодоступністю наукового вивчення. Багато аспектів, властивостей свідомості ми ще не знаємо, спостерігається дискусійність, навіть протилежність поглядів відносно механізмів, властивостей, функцій, структури свідомості.

Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи.

1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:

– відчуття – відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;

– сприйняття – образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;

– уявлення – конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів; (більш детально про відчуття, сприйняття, уявлення див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");

– різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість).

2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:

– воля – здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;

– емоції – ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.

3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:

– поняття – відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;

– судження – форма думки, в якій відображаєте! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;

– умовивід – форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища (більш детально про поняття, судження, умовивід див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");

– різні логічні операції.

4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:

– самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;

– рефлексія – це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта.

№14. Філософські питання психології, їх зміст та сучасне трактування.

ПСИХОЛОГІЯ І ФІЛОСОФІЯ - психологія здавна становила органічну частину філософії. Перший систематичний виклад психології належить Арістотелем (трактати " Про душу ", " Про відчуттях і відчуваю", " Про сон і неспання", "Про сновидіннях ", "Про передчутті у сні", та ін) Свою назву психологія отримала лише в XVI в.: тоді вона була розділом філософії - вченням про душу. Нова епоха в розвитку психології була відкрита Р. Декартом: він відкинув уявлення про душу як двигуні тіла і пояснив залежність психічного від матеріального з позицій механістичного детермінізму. Йому ж належить ідея інтроспекції і интроспективная концепція свідомості. Серед найзначніших філософських вчень XVII - першої половини XIX ст. виділяються: вчення про асоціації, про афекту, про непритомною психіці і апперцепції, про залежність особистості від її інтересів і впливів середовища соціальної. Відділення психології від філософії сталося з 2- ї половини XIX в. Грунт цьому підготували великі зрушення в біології, в тому числі вчення Ч. Дарвіна. Розвиток власного науково- категоріального апарату сприяло відділенню психології від філософії і фізіології. Відтоді психологія і філософія починають існувати і розвиватися як би незалежно, але зберігаючи таємну і явну глибинний зв'язок. Обидві зберігають відбиток особості - знака глибинного зв'язку з основами основ; обидві тісно пов'язані зі світоглядом - з одного боку, з нього виходячи, з іншого - його формуючи.

Таким виглядає абрис взаємин Західної (у широкому сенсі) психології та філософії. Але є інші зв'язки - не настільки явні. Інше світло йде зі Сходу. Східна філософія вся пронизана психологією вона - більш психологія, ніж філософія, але - часто незвична і тому для "західного" розуму непримітна або незрозуміла. І зовсім вже дивне, незвичне віє з учень Сходу - релігійних, містичних, окультних, настільки довго і звично відкидала як явно абсурдні, - бо такого не може бути, тому що такого не може бути ніколи. Втім, в Західних езотеричних навчаннях психологам теж варто пошукати...

Саме тут таїться зерно навчань самих незрозумілих і значних з психологів XX в. - Таких як К. Г. Юнг, Е. Фромм та ін Без знайомства з цими шарами знання неможливо ні проникнення в їх вчення, ні подальше мандрівка вглиб психіки - вглиб Всесвіту.

У різних психологічних навчаннях цілком чіткий відбиток початкового " ​​изма ", якого дотримувався їх засновник, - в першу чергу так званих матеріалізму та ідеалізму, хоча навряд чи знайдеться якийсь " ізм", в ній не представлений і не відбитий. У цьому сенсі вітчизняна психологія виявилася збідненого і односторонньої - бо в ній до недавніх часів відбивалися виключно позиції войовничого матеріалізму - войовничого настільки, що всі інші " ізми ", на його думку, являли собою в кращому випадку недомисел, в гіршому - якесь зловмисництва, покликане заморочити голову такому- суспільного класу, щоб отримав переваги на його рахунок якийсь інший клас. Відомо, що за цим НАСТУПНІ: неприйняття і відкидання багатьох проривів у невідоме - починаючи з вчення З. Фрейда. Багато вітчизняних психологи понині вважають, що "наш шлях " - єдино вірний: накопичена інерція буде позначатися ще довго. Тим часом, весь досвід пізнання світу переконує, що Дійсність має звичай перевершувати найсміливіші помисли, і - найцікавіше - з якого боку до неї ні підійти, вона охоче повертається відповідної своєю стороною і являє визиску погляду явища, істотно службовці підтвердженню його світоглядних позицій. Це можна назвати " феноменом мультіессенціальності світу " або "принципом мультіессенціальності світу ". Що ж таке тоді ця Дійсність? - І те, і інше, і третє?... А скоріше - ні те, ні інше, ні третє, - але щось інше, до пізнання якого ми лише намагаємося наблизитися.

Дата добавления: 2015-05-22