Визначте особливості стратегії і тактики УПА у повоєнний період

Прослідкуйте еволюцію тактики Української Повстанської Армії у 1942 - 1945 роках.

За весь час свого існування УПА застосовувала тактику постійних маршів, несподіваних атак на ворога та намагалася оминати великих боїв. Під час засідки УПА був важко поранений у квітні 1944 генерал М. Ватутін. УПА користувалася допомогою населення, харчами, одягом та розвідкою. У міру того, як більшовики опановували терен, вояки УПА й підпільники перебували зимові місяці у підготовлених бункерах.

Особливою оперативно-тактичною формою дії УПА були рейди: деякі мали бойовий характер (репресії проти польських боївок і радянських партизанів), інші переважно пропагандивні. Вони провадилися у 1943—44 з головної бази УПА на Волині, а у 1944—46 з Карпат. Рейди відбувалися на Правобережжі, Буковині, Закарпатті, а згодом з Засяння на Підляшшя та навіть на Словаччину.

Для знищення УПА більшовики спершу застосували масові фронтальні бої й сутички, як наприклад, у квітні 1944 триденний бій під Гурбами на Крем'янеччині з участю близько 30 000 вояків та зимою 1944—45 у Карпатах. Для поборювання УПА радянський уряд кинув навіть кілька дивізій військ НКВС. Узимку 1945—46 в Карпатах було влаштовано велику блокаду з розташуванням військ НКВС по селах з метою не допустити допомоги населення загонам УПА та підпіллю. Для боротьби з УПА більшовики вербували з місцевого населення так званих «стрибків». НКВС-МВС застосовували також різні методи провокації: створення фальшивих загонів УПА, поширення затруєних ліків й інфекційних недуг та інше. Одночасно керівники уряду УРСР та КПУ зверталися з закликом до вояків УПА складати зброю («з новиною») за ціну помилування. Тих, хто погоджувався, НКВД включало до частин для боротьби з УПА, а згодом їх судили й висилали до концтаборів. Відомі сім таких урядових звернень, останнє з датою 30 грудня 1949. Про дії підпілля, включно з місцевими зверненнями, повідомляла радянська преса до середини 1950-их років.

Трагічною датою історії УПА стала смерть головного командира Р. Шухевича-Чупринки, який загинув у бою 5 березня 1950. Ця втрата, виснаження і радянський терор призвели до її остаточного послаблення й ліквідації. Проте обмежені дії УПА і підпілля тривали щонайменше до1953, а за радянськими джерелами до 1956. Останнім часом з'явилися відомості, що останній бій підрозділу УПА з підрозділом МВС відбувся 1961 р., а воїн УПА Ілько (Ілля) Оберишин залишався у підпіллі до 1991 р.^[21]

Особливу роль у 1944—47 відігравали частини УПА Посяння, Холмщини та Лемківщини на кордонах Польщі: спершу група «Сян», а згодом Закерзонський край з командиром-полковником М. Онишкевичем (Орест) та тереновим провідником ОУН Я. Старухом (Стяг). Їхнім завданням було протистояти польським коммуністичним органам та шовіністичним елементам польського суспільства, які тероризували українське населення, та протидіяти примусовому виселенню українців. Для боротьби проти УПА польський уряд створив навесні 1946 оперативну групу «Ряшів», складену з частин двох дивізій. Бої, що тривали до жовтня, з огляду на розпорошення загонів УПА в терені та систему замаскованих бункерів, не дали бажаних для уряду наслідків. У березні 1947 загинув під час засідки УПА заступник міністра оборони генерал Кароль Свєрчевський, а наступного місяця польський уряд створив оперативну групу «Вісла» під командуванням генерала С. Моссора. Група, що мала знищити УПА на Закерзонні, складалася з кількох дивізій піхоти, технічних полків, літунської ескадри і частин міліції, разом 17 350 вояків. Водночас польський уряд домовився з урядами СРСР і УРСР про спільний наступ на УПА: УРСР виставила у вересні 1947 на кордон з Польщею 13 600 вояків, аналогічно біля кордону було сконцентровано численні радянські з'єднання. Тим часом УПА Закерзоння мала 17 сотень (дещо понад 2 000 вояків), а підпільна мережа та самооборонні загони населення близько 4 000 осіб.

Операція «Вісла» почалася 28 квітня 1947 і тривала до жовтня 1947. За чей час майже все українське населення виселено в основному у північні воєводства Польщі. У важких багато-місячних боях УПА й збройне підпілля понесли або важкі людські втрати, або були розбиті й розпорошені. З літа 1947 УПА почала залишати Закерзонський край; одні подалися в УРСР, інші до Західної Німеччини й Австрії, де були добиті рейдами УРСР (близько 400 осіб). Невеликі групи діяли на опустілому Закерзонні (так званому «дикому полі») ще до осені 1953.

В УПА були різні неперіодичні видання. У 1944—46 з'явилися — «Повстанець» і «На зміну». УПА поширювала звернення до українців, військових, а також до представників інших національностей (російською, польською, словацькою та іншими мовами). У лавах УПА працювали відомі підпільні публіцисти: Д. Маївський (П. Дума), Й. Позичанюк, П. Полтава, О. Дяків (Горновий), У. Кужіль; поети В. Волош-Василенко, М. Боєслав та інші; мистці Н. Хасевич і М. Черешньовський. Бібліографію видання УПА склав Л. Шанковський: «УПА та її підпільна література» (Філадельфія 1952).

Видавнича діяльність. Оскільки сили УПА напряму залежали від підтримки населення, повстанці мали розгалужену систему пропаганди, однім із засобів якої був друк листівок та газет. Крім них видавались і невеликі книжки, як наприклад «Концепція Самостійної України»(1949 рік), «Про наш плян боротьби за визволення України в теперішній обстановці»(1951 рік) та ін. Крім цього видавались книжки і іншими мовами, які розповсюджувались серед червоноармійців та російськомовного населення України, як наприклад «Кто такие бандеровцы и за что они борются»^[40]. Видавались звернення до червоноармійців та народів Каваказу та Сибіру із закликом підніматись на боротьбу із більшовиками^[41][42]. Крім листівок публікувалась величезна кільксть ідеологічних та суспільно-політичних праць. Найвідомішими авторами цих праць були Петро Федун на прізвисько «Полтава», Осип Дяків «Горновий», Дмитро Маївський «Петро Дума»^[43].

Періодичні видання УПА були одними із основних інструментів пропаганди. Варто згадати такі журнали як «Повстанцеь», «До Зброї», «Ідея і Чин», інформаційні вісники «Інформатор», «Бюлетень», «Бюро інформаці УГВР». Часто, через різні обставини видання призупиняли випуск газет, або припиняли виходити зовсім.

Першим журналом Головного командування УПА став часопис «До Зброї». Головним редактором було призначено Якова Бусла. Було випущено 7 номерів журналу, коли війська НКВС знайшли та знищили підпільну друкарню. Наступний журнал називався «Повстанець». Обов'язки Головного редактора виконував Микола Дужий, який з лютого 1945 року був призначений начальником усіх видань ГК УПА. Виходив часопис до 1946 року, а потім його місце перейняв журнал «Ідея і Чин», редакторами якого був Дмитро Маївський, Мирослав Прокоп, Михайло Палідович та Петро Федун.

За увесь час діяльності в підпільних друкарнях УПА було видано більш ніж 130 найменувань періодичних видань, півтисячі брошур, десятки вишкільних, мемуарних та поетичних збірок, тисячі листівок, зверень та відозв^.

Дата добавления: 2015-05-22