Рабство

Е) суд

ІЛІАДА, XVIII, 497–508

Сила народу на площі міській гомоніла. Знялась там

Буча бурхлива — двоє мужів про пеню сперечались

За чоловіка убитого. Клявся один при народі,

500. Що заплатив, а той — заперечував це при народі.

Врешті звернулись вони до судді, щоб зваду скінчити.

Гомін стояв навкруги: свойого підтримував кожен.

Люд вгамувати старались окличники. Колом священним

Сіли старійшини всі на обтесанім гладко камінні,

505. Берла у руки взяли від окличників дзвінкоголосих

І, встаючи із сидінь, вирікали по черзі свій вирок.

А посередині в них золоті два лежали таланти,

Щоб їх віддати тому, хто докаже, що має він слушність.

а) джерела рабства

ІЛІАДА, XXIV, 725–735

725. Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою

В домі мене залишаєш. Тож син наш — мале ще дитятко,

Що породили його ми, бездольні, — квітучого віку

Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту

Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю,

730. Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих.

Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибокодонних,

З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною

Підеш до краю чужого роботу робить примусово

Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв

735. Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку…

ОДІССЕЯ, XIV, 257–272, 288–297

Днів через п'ять на чудові Єгипту ми випливли води.

Став на Єгипті-ріці з крутобокими я кораблями.

Потій на берег звелів супутникам витягти вірним

260. Наші усі кораблі і самим біля них залишатись,

А спостерігачам вийти звелів на чатівні дозорні.

Та у зухвалій відвазі, на власні довірившись сили,

Кинулись раптом вони єгипетські ниви чудові

Скрізь грабувати, жінок з немовлятами всіх полонили

265. І повбивали мужів. Сягали до міста їх крики.

Гомін почувши, на поміч єгиптяни їм на світанку

Вибігли. Відблиском міді і брязкотом кінних і піших

Сповнилось поле. Зевс громовладний в лихе боягузтво

Ввергнув супутників наших, — ніхто проти вражої сили

270. З них не устояв. Страшне звідусюди грозило їм лихо.

Дуже багато тоді полягло від гострої міді,

Інших до праці гіркої примусили, взявши живими.

Вмілий в обманах з'явився до мене якийсь фінікієць,

Хитрий шахрай, що біди не одній вже накоїв людині.

290. Словом облесним умовив мене він поїхати разом

До Фінікії, де в нього й будинки були, і маєтки.

Протягом цілого року тоді проживав я у нього.

Як місяці проминули і дні перебігли чергою,

Рік закінчив своє коло й ті самі вернулися Ори,

295. В Лівію взяв мене він з кораблем мореплавним, облудно

Радячи з ним і мені свій вантаж переправити разом,

Сам же за ціну велику продати мене намірявся.

ОДІССЕЯ, XV, 38І–388

„Лихо ж яке! То й змалку ти вже, свинопасе Евмею,

Поневірявся од батьків і вітчизни своєї далеко.

Отже, по правді усе розкажи мені щиро й одверто,

Чи зруйнували напасники широко вуличне місто,

385. Де проживав твій батько з шановною матір'ю разом,

Чи залишили самого тебе при коровах і вівцях,

А вороги тебе раптом на свій корабель захопили

І за підхожу ціну продали тебе в дім цього мужа”.

ОДІССЕЯ, XIV, 200–211

200. Син я багатого мужа. Синів іще й інших багато

В нашому домі зросло й народилось у нього від жінки

Шлюбної. Мати ж моя була лиш наложниця, батьком

Куплена, та шанував мене врівні з законними дітьми

Кастор, що сином Гілаковим був, і гордий вести я

205. Рід свій від нього. На Криті його шанували, як бога,

І за багатство, й за щастя, й за славних синів благородних.

Кари смертельні й по нього прийшли і в оселю Аїда

Перенесли його. Діти його гордовиті відразу ж

Поміж собою усе поділили майно жеребками,

210. Тільки мені дуже мало дали та будинок лишили.

Взяв я дружину, проте, із чужого заможного роду...

ІЛІАДА, XXI, 441–455

Блазню дурний ти із серцем безпам'ятним! Ти ж і забути

Встиг уже, скільки ми лиха зазнали навкруг Іліона,

Серед богів лиш одні ми, коли повелінням од Зевса

Лаомедонту зухвалому на рік служити взялися

445. За договірну платню, й він почав нам накази давати.

Я для троян тоді мур поставив навколо їх міста,

Дуже красивий, широкий, щоб місто було неприступне.

Ти ж, Аполлоне, узявся повільних биків круторогих

Пасти на зритих ярами узгір'ях лісистої Іди.

450. А як минув уже рік, і щедротні на родощі Ори

Виплати час принесли, платню силоміць нам затримав

Лаомедонт навісний і з погрозами нас одпровадив.

Руки і ноги над ними погрожував нам він зв'язати

Міцно й на острів далекий продати обох у неволю.

455. Мав він і вуха обом нам одрізати гострою міддю.

ОДІССЕЯ, IV, 10–12

10. Синові ж юну Алектора доньку привіз він із Спарти, —

Звавсь Мегапентом міцний той улюблений син; народився

Він од рабині...

б) заняття і становище рабів

ОДІССЕЯ, XIV 21–22, 449–452

Четверо лютих, як звірі, собак біля них ночувало

Завжди, — їх виховав сам свинопас, розпорядник пастуший...

Хліб поділив поміж ними Месавлій, якого у поміч

450. Сам свинопас у відсутність господаря мусив придбати,

Ні господині, ні старця Лаерта про це не питавши, —

На заощадження власні купив він його у тафіян.

ОДІССЕЯ, XIV, 62–65

Хто був ласкавий для мене й майно наділив для прожитку —

Все, чим господар хороший свою обдаровує челядь,—

Хату з наділом землі, ще й дружину, що всяк би посватав.

65. Хто працював йому чесно, труди того бог приумножив.

ОДІССЕЯ, XVII, 212–216, 320–323

Доліїв син Мелантій обох саме тут наздогнав їх —

Кози добірні він гнав, з цілої отари найкращі,

Для женихів на обід. Ще й двоє було з ним підпасків.

215. Щойно побачивши їх, непристойними став він словами

Страшно їх лаяти, аж Одіссеєві серце обурив...

320. Челядь, яка над собою не чує хазяйської влади,

Зовсім не квапиться те, що належить їй, вчасно робити.

Тож половину від гідності Зевса одбира громовладний

У чоловіка, якому дні рабської долі прирік він.

ОДІССЕЯ, XX, 105–109, 157–163, 185–186

105. Голос служниці млинарки в той час пролунав недалеко,

З дому, де жорна мололи муку вожаєві народу.

Там клопоталось при жорнах дванадцять жінок, що мололи

Ячну для хліба муку і пшеницю — для мозку людини.

Інші вже спали жінки, всю помоловши пшеницю...

...Радо послухали всі її мови.

Двадцять пішли до джерел, де вода у криницях темніла.

Інші ж у домі старанно тоді почали прибирати.

160. Потім і слуги ахеїв прийшли і стали старанно

Дрова колоть. Тим часом жінки від джерел із водою

Вже поприходили. Згодом прийшов свинопас, із кошари

Трьох кабанів він пригнав, із стада цілого найкращих...

185. Третім Філотій до них підійшов, пастухів розпорядник,

Ялівку для женихів він пригнав і козлів найжирніших.

ОДІССЕЯ, XXII, 421—423, 457—477

В нас п'ятдесят є челядниць — жінок, що постійно слугують

В домі твоєму, роботи усякої ми їх навчили —

Вовну чесати й виконувать іншу невольничу працю...

Потім, коли уже лад навели вони в цілому домі,

Вивели тих челядинок з покоїв, збудованих кріпко,

І поміж круглою кліттю і муром міцним, що круг двору

460. В закут загнали вузький, відкіля не було як тікати.

Тут Телемах тямовитий озвався до них і промовив:

„Ні, не буду я чистою смертю життя позбавляти

Тих, що й мені на голову стільки ганьби виливали,

Й матінці нашій, ділячи ложе своє з женихами”.

465. Мовивши так і причал з корабля темноносого взявши,

Він стовпа прив'язав, через кліть перекинувши круглу,

Потім їх вверх підтягнув, щоб ногами землі не торкались.

Наче дрозди тонкокрилі чи дикі голубки, що в сітку,

Сховану хитро в кущах, потрапляють і замість нічлігу,

470. Що поспішали до нього, жахливий знаходять спочинок,—

Так ті служниці рядком, у петлях, що кожній стискали

Карк, головами повисли, приймаючи смерть жалюгідну.

Трохи здригались їм ноги, та це не тривало й хвилини.

Вивели так і Мелантія через поріг на подвір'я,

475. Носа і вуха йому відтяли безпощадною міддю,

Вирвавши сором, живцем віддали його псам на поживу,

В гнівнім завзятті ще й руки і ноги йому відрубали.

Дата добавления: 2015-05-22