КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Перебудова державного апарату УСРР у звлзку з утворенням СРСР 2 страница
Нові умови викликали необхідність реформи збройних сил. Важливе значення мала розробка нових принципів комплектування Червоної армії. Першим кроком у цьому напрямі стала постанова ВУЦВК «Про обов'язкову військову службу» від 3 січня 1923 р.2. видана на підставі декрету ВЦВК і Раднаркому РСФРР від 28 вересня 1922 р. У постанові ВУЦВК зазначалося: «Всі громадяни УСРР чоловічої статі, незалежно від їхнього місцеперебування, притягаються до відбування обов'язкової військової служби». Вод- 1 Резолюції Всеукраїнських з'їздів Рад робітничих, селянських та червоноармійсь- ких депутатів — X. 1932. — С. 223—231. 1 ЗУ УСРР. — 1923. — № 1. — Ст. 2. ночас цей акт закріплював принцип класового комплектування Червоної армії і флоту. Постановою визначалися строки проходження дійсної військової служби, порядок увільнення, перебування в запасі тощо. У другій половині 1923 р. було визнано своєчасним перехід до міліційних начал у будівництві збройних сил. З цією метою 8 серпня 1923 р. ЦВК і Раднарком СРСР видали декрет «Про організацію територіальних військових частин і проведення військової підготовки трудящих», де детально визначався порядок комплектування Червоної армії — так звана змішана система збройних сил (кадрові військові частини і територіальні військові формування). З метою розроблення питань, пов'язаних з організацією територіальних формувань, а також допризовною позавійськовою підготовкою трудящих, постановою ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 11 листопада 1925 р. при окрвиконкомах, де були розташовані територіальні частини, створюються спеціальні органи — постійні територіальні наради, в усіх інших округах — постійні наради з питань позавійськової підготовки трудящих.
У зв'язку із завершенням демобілізації та різким скороченням чисельності Червоної армії ЦК РКП(б) виробив план реформи збройних сил. Внаслідок проведення реформи розширилися і зміцніли, поряд з кадровою армією, територіальні формування, які в 1925 р. становили понад 50% усієї системи збройних сил, було реор-швано інститут військових комісарів і в управлінні військовими частинами запроваджено принцип єдиноначальності. Реформа Червоної армії охоплювала також реорганізацію військового управління. Перебудовувався центральний апарат і апарат військових округів. В Україні було скасовано губернські військові комісаріати і створено корпусні та дивізійні територіальні управління. Важливі завдання у військовій галузі покладалися на місцеві органи державної влади. Активно розгорнулося будівництво національних військових частин. Схвалений 18 вересня 1925 р. ЦВК і Раднаркомом СРСР Закон • Про обов'язкову військову службу» підбив перші підсумки реформи Червоної армії й остаточно закріпив принцип централізованого будівництва збройних сил СРСР як єдиної союзної держави. Прокуратура, суд і ДПУ (ДІІК) УСРР. Нові форми відносин, створені на основі непу, перехід до ринкової економіки і заміна прямих адміністративних методів управління нею цивільно-правовим регулюванням мали набути свого виразу в запровадженні принципу законності і захисту у судовому порядку. Все це й обумо- і 4. Держала і >і;ш«о України «умовах непу 4. Перебудова державного апарату УСРР у м'яіку і утяоренням СРСР
вило суттєві зміни в структурі і практичній діяльності правоохоронних органів. Так, прийняття Основ судоустрою СРСР і союзних республік, ліквідація губерній та перехід на триступеневу систему управління потребували перебудови органів Прокуратури УСРР. Це завдання було розв'язано постановою ВУЦВК від 23 жовтня 1925 р. «Про надання чинності Положенню про судоустрій УСРР». За ним державна прокуратура, як і раніш, перебувала у складі наркомюсту, але 11 керівник — народний комісар юстиції діставав назву Генерального прокурора республіки. Під його загальним керівництвом перебував відділ прокуратури наркомюсту УСРР, помічники та прокурори наркомюсту УСРР. Було створено також спеціальну прокуратуру з трудових справ. Місцеві органи прокуратури УСРР складали прокурори округів, які безпосередньо підпорядковувалися Генеральному прокурору УСРР. Положення 1925 р. повніше і детальніше визначило права й обов'язки Прокуратури УСРР, її кожного округу, значно розширило ці права відповідно до завдань подальшого зміцнення законності.
Ще у ті часи, коли прокуратура тільки розпочинала свою діяльність, більшовицька партія взяла її під свій контроль. Так, у грудні 1922 р. ЦК РКП(б) своїм циркуляром установив, що партійні органи повинні здійснювати контроль за діяльністю прокуратури, заслуховуючи доповіді прокурорів на засіданнях губкомів партії. Прокуратура УСРР проводила досить важливу роботу. Як зазначала сесія ВУЦВК у жовтні 1925 р., «діяльність органів прокуратури було скеровано на охоплення прокурорським наглядом усіх органів влади до сільрад включно». Насамперед прокуратура стежила за тим, щоб справи якнайшвидше розглядалися в судово-слідчих органах, щоб скоріше вирішувалися земельні спори тощо. Працівники органів прокуратури практикували виїзди до сіл, де приймали і розглядали заяви і скарги селян, систематично контролювали окремі райони. У 1926 р. ЦВК і Раднарком СРСР схвалили Положення про військові трибунали і військову прокуратуру. Згідно з цим актом військові прокурори та їхні помічники були при всіх військових з'єднаннях. Військові прокурори округів, фронтів, окремих армій підпорядковувалися старшому помічникові прокурора Верховного Суду СРСР з військової колегії та військової прокуратури. Прокурори корпусів, дивізій та інших з'єднань підпорядковувалися прокуророві округу. Суттєвих змін зазнала судова система республіки. Прийняття в 1924 р. загальносоюзного закону — Основ судоустрою Союзу РСР
•юзних республік — викликало необхідність перегляду Положення про судоустрій УСРР 1922 р., яке вже значно застаріло. З метою погодження судоустрою УСРР із загальносоюзним законом та постановою IX Всеукраїнського з'їзду Рад про перехід на триступеневу систему управління сесія ВУЦВК 23 жовтня 1925 р. затвердила нове Положення про судоустрій УСРР1. Єдина система судових установ УСРР складалася з народних та окружних судів і Верховного Суду УСРР. Для розгляду справ особливих категорій поряд з єдиною системою діяли спеціальні суди: судово-земельні комісії, арбітражні комісії, військові трибунали тощо. Основною ланкою в системі судових органів УСРР, як і раніше, лишався народний суд. Окружний суд складався з пленуму і відділів: цивільного, кримінального, адміністративного та дисциплінарної колегії. Верховний Суд УСРР мав такий склад: президія, пленум і кілька колегій. Особливістю Положення про судоустрій УСРР 1925 р. було те, ноно регламентувало питання організації і діяльності не лише судових органів, а й Прокуратури УСРР, слідчих, колегії захисників, державного нотаріату, інститутів судової експертизи. У зв'язку з тим, що до Положення про судоустрій УСРР 1925 р. протягом 1926—1929 рр. було внесено численні зміни й доповнення, ВУЦВК і Раднарком УСРР 11 вересня 1929 р. затвердили нове Положення про судоустрій УСРР. У республіці зберігалася колишня судова система — народний суд, окружний суд, Верховний Суд УСРР. Судовими установами Молдавської АСРР були народні суди і Головний суд АМСРР. Зберігалися також спеціальні суди й арбітражні, судово-земельні, трудові сесії народного суду тощо. Мережа судів у округах визначалася за новим Положенням не наркомюстом УСРР, а окружним зиконкомом. Народні судді районів обирались окружними з'їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад. Народні засідателі мали виконувати свої обов'язки два дні на рік, а не шість, як було раніше. Детально визначалася структура окружного суду, який складався з пленуму, цивільного відділу, кримінального відділу, надзвичайної сесії та особливої сесії у справах про неспроможність кооперативних організацій. Дисциплінарні комісії було скасовано. У Положенні визначався також склад Верховного Суду УСРР.
ЗУ УСРР. — 1925. — X» 92—93. — Ст. 522. Розділ 4. Держава і право України в умовах непу § 4. Перебудова державного апарату УСРР у зв'язку з утворенням СРСР
До 1925 р. слідчий апарат перебував у подвійному підпорядкуванні — суду і прокуратури. Тепер, використовуючи досвід РСФРР. увесь слідчий апарат передавався прокуратурі. Судові виконавці були як при окружних судах, так і при народних. Положення 1925 р. мало спеціальний розділ, присвячений організації і діяльності Головного суду Молдавської АСРР — найвищого судового органу цієї республіки. Окрім єдиної системи судових установ, як і раніше, в Україні діяли спеціальні дисциплінарні суди і військові трибунали. Для боротьби зі службовими провинами, що не переслідувалися у кримінальному порядку, ВУЦВК і Раднарком УСРР у лютому 1926 р. прийняли Положення про дисциплінарні суди. При ВУЦВК, окружних виконавчих комітетах діяли окружні дисциплінарні суди, члени яких обиралися окрвиконкомами строком на один рік. Дисциплінарні суди застосовували такі стягнення, як зауваження, попередження, сувора догана, переведення на іншу посаду, відшкодування заподіяних збитків тощо. У 1927 р. дисциплінарні суди було скасовано. Справи про військові і деякі інші злочини, вчинені військовослужбовцями, розглядалися трибуналами. Тут діяло загальносоюзне законодавство. 20 серпня 1926 р. ЦВК і Раднарком СРСР прийняли Положення про військові трибунали і військову прокуратуру. Згідно з Положенням, трибунали утворювалися при військових округах, фронтах, арміях, флотах, корпусах, дивізіях. Працювали вони під керівництвом військової колегії Верховного Суду СРСР. Услід за РСФРР в Україні було створено громадські суди У 1928 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли постанову про житлові примиренські конфліктні комісії, а в червні 1929 р. затвердили Положення про громадські суди і примиренські камери, які мали розглядати деякі кримінальні і цивільні справи. Громадські суди утворювалися на заводах, фабриках, у громадських і державних установах. їхні списки складалися наркомюстом УСРР за згодою з Всеукраїнською радою профспілок, а їх організація покладалася на окружні суди. Обиралися громадські суди загальними зборами робітників і службовців строком на один рік. Вони мали право вдаватися до таких стягнень, як попередження, громадський осуд, штраф до 10 крб. При сільських і селищних Радах утворювалися примиренські камери у складі голови, його заступника і двох членів-засідателів. Голова і його заступник обиралися сільською або селищною Радою строком на один рік, засідателі — загальними зборами виборців. Засідання примиренських камер відбувалися відкрито. Як і громад- ські суди, камери накладали такі стягнення, як громадська догана, попередження, відшкодування збитків, примусові роботи на строк до семи діб, штраф до 10 крб. А головне, підвищилася каральна роль цього органу, він мав право на позасудову репресію. Зміни відбувалися і в структурі Державного політичного управління (ДПУ). У зв'язку з утворенням СРСР та об'єднанням діяльності союзних республік у питаннях боротьби з контрреволюцією ДПУ основі затвердженого ЦВК СРСР 15 листопада 1923 р. Положення було перетворене в Об'єднане державне політичне управління (ОДПУ) при Раднаркомі СРСР. ОДПУ діяло на правах союзного народного комісаріату, керувало через своїх уповноважених ДПУ союзних республік, а також особливими відділами армії. Положення також передбачало утворення при голові ОДПУ колегії, члени якої затверджувалися Раднаркомом СРСР. Колегія ОДПУ мала право визначати міри покарання «ворогам народу». Це надавало можливість використовувати органи ОДНУ у внутрішньопартійній боротьбі за лідерство в правлячій партії, а також для придушення політичної опозиції та інакомислячих у країні. 28 березня 1924 р. закритою постановою ЦВК СРСР затвердив Положення про права ОДПУ щодо адміністративних заслань, висилок і ув'язнення у концентраційних таборах. Ці заходи можна було застосовувати на строк до трьох років на підставі постанов Особливої наради у складі трьох членів колегії ОДНУ, прийнятих у присутності представника прокуратури. Особлива нарада була утворена і при ДПУ УСРР, однак її права були обмежені висилкою у межах України1. На цій основі ВУЦВК і Раднарком УСРР 13 серпня 1924 р. затвердили нове Положення про Державне Політичне Керування ДІІК) Української Соціалістичної Радянської Республіки, за яким «Державне Політичне Керування УСРР засновується при Раді Народних Комісарів УСРР для боротьби з політичною контрреволюцією, шпигунством та бандитизмом». Призначуваний ВУЦВК голова ДІІК при Раднаркомі УСРР водночас був і уповноваженим ОДПУ (ОДПК) СРСР при Раднаркомі УСРР. Місцеві органи ДІІК УСРР функціонували спочатку при губвиконкомах, а потім при окрвиконкомах. Діяли й особливі відділи корпусів та дивізій Укра-кого військового округу, транспортні відділи ДПК, органи ДІІК з охорони кордонів України. Голова ДПК УСРР входив до складу Раднаркому УСРР і мав право ухвального голосу. ДПУ було зобов'язане виконувати усі завдання ВУЦВК і РНК УСРР, а у своїй Усенко /. В, Україна в роки непу: доля курсу на революційну законність. — С 32—33. Розділ 4 Держава і право України в умовах непу оперативній діяльності керуватися директивами і розпорядженнями ОДНУ СРСР. Нагляд за справами, що порушувалися органами ДПУ УСРР, здійснював прокурор УСРР через спеціально призначеного для цього помічника у межах, обумовлених окремими законодавчими актами1. Роль ДПУ УСРР зростала. Його органи залучалися до вирішення економічних і національних питань. ДПУ брало активну участь у розв'язаному за секретною вказівкою ЦК РКІІ(б) кривавому поході проти церкви. У 1922—1923 рр. в Україні органи ДПУ провадили масові арешти священиків і ксьондзів, руйнували церкви, костьоли2. У 1927—1928 рр. органи ДНУ «викрили» у Шахтинському районі Донбасу велику організацію «буржуазних спеціалістів», які нібито діяли за завданням іноземних розвідок. За сфабрикованою ДПУ «шахтинською справою» половину засуджених було розстріляно, а решту — засуджено на тривалі строки ув'язнення. Українізація державного і господарського апарату УСРР. Більшовики, враховуючи негативний досвід взаємин між центром і периферією перших років радянської влади в Україні, дійшли висновку, що на шляху до суспільної одноманітності, яку забезпечувала політика русифікації, слід пройти через етап політики, яка дістала назву «українізації» Свого розмаху вона набула після утворення Союзу РСР, коли XII з'їзд РКИ(б) у квітні 1923 р. постановив: ширше залучати місцеві кадри до органів управління союзних республік; видавати закони про вживання рідної мови в усіх державних установах; створювати національні військові формування; розширювати видання літератури національними мовами тощо. Точніше, це була політика коренізації, тобто політика переведення на рідну мову (в Україні — не тільки на українську, а й, залежно від складу населення, на російську, єврейську, німецьку, польську та ін.) засобів масової інформації, державних установ, навчальних закладів, а також залучення до органів влади і правлячої партії місцевих кадрів3. У цей час українське партійне і державне керівництво накреслило широку програму «українізації» державного апарату. Конкретний план розвитку української культури і української мови, українізації державного і господарського апарату, органів освіти і культурно-освітніх установ, преси, видавництв тощо, а також за- 1 Шаповал Ю.. Пристайко В., Золотарьов В. ЧК—ГПУ—НКВД в Україні: особи, 2 Семсненхо В. И. Слепая верность: из истории Всеукршшской ЧК // Провинциаль- » Скрипник М. О. Статті Й промови — X., 1931 — Т. 2 Ч. 2. — С. 142—143. § 4. Перебудова державного апарату УСРР у зв'язку з утворенням СРСР безпечення прав інших національностей було розроблено комісією ЦК КП(б)У з національного питання. Правовою основою всієї роботи з українізації апарату УСРР та забезпечення прав інших національностей стали постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР «Про заходи забезпечення рівноправності мов та про допомогу розвитку української мови» від 1 серпня 1923 р. і декрет Раднаркому УСРР «Про заходи у справі українізації шкільно-виховних та культурно-освітніх установ», виданий 27 липня 1923 р.1 Підтвердивши рівноправність мов усіх національностей, що проживали в Україні, ВУЦВК і Раднарком УСРР встановили, що з огляду на чисельну перевагу населення, яке розмовляє українською мовою, вона мас переважати в офіційних відно-іх. Визнавалося за необхідне посилити українізацію всього державного апарату республіки, накреслити широкий комплекс практичних заходів щодо переведення на українську мову діловодства центральних і місцевих органів та установ, вивчення працівниками державних установ української мови, забезпечення користування мовами більшості населення в місцевостях, де проживали нацменшості, із збереженням гарантій для решти національностей. У травні 1924 р. VIII українська партійна конференція вказала на необхідність подальшого поглиблення та розширення роботи, спрямованої на здійснення національної політики і висування українських працівників на відповідальні посади. Вона ж запропонувала ЦК вжити заходів щодо посилення роботи серед нацменшостей, створивши для цього необхідну матеріальну базу. На виконання цих рішень у державних установах, навчальних закладах організовувалася широка мережа гуртків і курсів вивченая української мови2. ЗО квітня 1925 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли постанову «Про заходи термінового проведення повної українізації радянського апарату»3. Усі радянські, профспілкові і громадські організації закликались до нового напруження сил для повного завер-ня плану українізації державного і господарського апарату. Всі державні установи і державні торговельно-промислові підприємства переводились на діловодство українською мовою «стуиенево, але ■є пізніше як 1 січня 1926 року». В усіх республіканських відомствах, у місцевих органах засновувалися відомчі комісії з украініза- 1 ЗУ УСРР — 1923. — № 29. — Ст. 430, 435. : Національні відносини в Україні у XX ст: 36. док. і матеріалів. — К., 1994. — С. 4. 'ЗУ УСРР — 1925 — X» 26 — Ст. 202 Розділ 4. Держава і право України в умовах непу ції. Було організовано також всеукраїнську центральну комісію з керівництва українізацією. Показово, що роботу з термінового проведення українізації довелося провадити Л. Кагановичу — довіреній особі Сталіна, який був направлений у травні 1925 р. в республіку із завданням «зміцнити партійну організацію України». В Україні він протягом 1925— 1928 рр. був генеральним секретарем ЦК КП(б)У. Каганович добре розумів, що процес «українізації» був для більшовицької партії лише тактичним засобом «зближення» з українським народом1. На кінець 1925 р. були досягнуті певні успіхи у справі «українізації» держапарату та культурно-освітніх установ. 78 % шкіл соціального виховання на той час було переведено на українську мову, технікуми українізовано на 39 % і т. д. Завершилась українізація сільського держапарату. Щодо центрального, окружних і районних апаратів, то в них вже працювало понад 50% українців. Поряд з українізацією радянського і господарського апарату значна увага приділялася розвиткові культури інших національностей, що проживали в Україні, забезпечення їхніх прав та інтересів. З цією метою було організовано Центральну комісію в справах національних меншин при ВУЦВК і такі самі комісії на місцях. Практикувалося залучення трудящих інших національностей до радянського будівництва шляхом виборів до Рад, проведення національних конференцій, розгортання культурно-освітньої роботи мовами цих національностей, проведення справ у судах їхньою рідною мовою тощо. У місцях компактного проживання нацменшин створювалися національні адміністративно-територіальні одиниці2. Процес українізації викликав хвилю національного відродження, а найвідчутнішим його проявом став бурхливий розвиток гуманітарних наук, українського театру і літератури. Непередбаченим і небажаним для правлячої партії наслідком українізації виявилося невпинне зростання ролі української інтелігенції, яка незабаром зазнала нищівного удару. Першим постраждав талановитий український письменник М. Хвильовий. Услід за ним під удар потрапив нарком освіти УСРР О. Шумський, який вважав, що процес українізації відбувається дуже повільними темпами. Потім настала черга відомого економіста М. Волобуева3. Період, коли стало можливим здійснення політики коренізації (українізації), був недовгим. З формуванням наприкінці 20-х років § 4. Перебудова державного апарату УСРР у зв'язку з утворенням СРСР командно-адміністративної системи під гаслами інтернаціоналізму та дружби народів у країні була реанімована з царських часів по-іка русифікації. Курс на злиття націй, примарною ознакою якого став висновок партійних теоретиків про формування нової історичної спільності — радянського народу, відзначався насильницькою асиміляцією націй в СРСР, занепадом національних культур, традицій і звичаїв. Комуністична партія безоглядно знищувала у своєму середовищі і в суспільстві в цілому будь-які прояви національної специфіки як ворожі інтернаціональній пролетарській справі. Нищівній критиці, а з кінця 20-х років — жорстоким репресіям піддавались т» з комуністів, хто виступав на захист національних інтересів союзних республік, відстоював право на вільний розвиток економічного, культурного й духовного життя всіх народів СРСР1.
1 Гунчак Т. Україна перша половина XX століття. — С 189. 2 Колісник В. П. Національно-етнічні відносини в Україні: теоритичні засади т« ' Національні відносини в Україні у XX ст. — С, 4. ше про це див.; Гунчак Т, Україна: перша половина XX століття. —. —ЇМ Розділ 4. Держала і право Укриши в умовах непу § 5. Зміни «Конституції Української СІЧ1
§ 5. Зміни в Конституції Української СРР еретворення, що сталися в усіх сферах життя України, потребували внесення значних змін до Основного Закону республіки — Конституції УСРР. Насамперед це було обумовлено утворенням єдиної союзної держави — СРСР, у складі якої перебувала тепер Україна. VIII Всеукраїнський з'їзд Рад дав спеціальне доручення ВУЦВК «згідно із договором про утворення Союзу РСР і Конституцією СРСР переглянути Конституцію УСРР та подати її на затвердження майбутньому IX Всеукраїнському з'їздові Рад». Зміни випливали також із факту проведення нової економічної політики. Необхідно було крім того законодавчо закріпити в Конституції утворення Молдавської АСРР у складі УСРР, а також перехід республіки на триступеневу систему управління в результаті завершення адміністративно-територіальної реформи 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд Рад (3—10 травня 1925 р.) постановою «Про зміну Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки» затвердив невідкладні зміни в діючій Конституції УСРР і доручив ВУЦВК підготувати до чергового з'їзду Рад перероблений текст Конституції. Зокрема, ст. 4 Конституції УСРР у новій редакції закріплювала той факт, що Українська СРР віднині ставала складовою частиною єдиної союзної держави. У ній законодавчо оформлювалося також утворення у складі УСРР Молдавської АСРР. Конституція визначала права УСРР і компетенції її центральних органів влади у зв'язку з «входженням» України до складу СРСР, приводила ці положення у відповідність з Конституцією СРСР 1924 р. Важливі зміни були внесені до ст. 7, де надавався перелік органів центральної влади республіки. В новій редакції ст. 7 проголошувала, що верховним органом державної влади УСРР є Всеукраїнський з'їзд Рад, а в період між з'їздами — ВУЦВК. Між сесіями ВУЦВК найвищим законодавчим, виконавчим і розпорядчим органом вважалася Президія ВУЦВК Отже, відповідно до цієї статті серед верховних органів влади Раднарком УСРР не передбачався. Він залишався розпорядчим і виконавчим органом ВУЦВК і в межах наданих йому прав видавав декрети і постанови, обов'язкові до виконання на всій території Української СРР. У Конституції визнавалася перевага союзних органів. Конституція встановлювала, що віднині відносини між верховними органами влади УСРР та СРСР визначаються Конституцією Союзу РСР (ст. 8). Наступна ст. 9 підкреслювала обов'язкову силу декретів і постанов верховних органів влади Союзу РСР на території УСРР у межах, визначених Конституцією СРСР. Стаття 19 у новій редакції встановлювала, що чергові з'їзди Рад скликаються один раз на рік, надзвичайні — за особливими постановами ВУЦВК. Відповідно до прийнятих у 1924 р. положень Конституція УСРР у новій редакції докладно визначала компетенцію, взаємовідносини, порядок підзвітності і відповідальність ВУЦВК, Раднаркому та наркоматів УСРР, склад Раднаркому, а також правове становище уповноважених наркоматів СРСР при уряді України та об'єднаних наркоматів (статті 11—16). У ст. 17 Конституції йшлося про те, що Молдавська АСРР мас свого постійного представника при уряді УСРР, який користується правом дорадчого голосу в усіх центральних органах влади та управління УСРР. У Конституції давався перелік місцевих органів влади АМСРР стосовно триступеневої системи управління, запровадженої УСРР (ст. 18). Законодавчо закріпивши основні зміни в державному апараті УСРР у зв'язку з утворенням Союзу РСР, Конституція УСРР стала правовою основою організації і діяльності всіх органів державної ■лади і державного управління, оскільки держапарат УСРР став складовою частиною державного механізму Союзу РСР. IX Всеукраїнський з'їзд Рад вніс лише першорядні і найнеоб-хідніші зміни в Конституцію УСРР 1919 р. Остаточний їх текст мав скласти ВУЦВК. Розроблення проекту нової Конституції було доручено народному комісаріату юстиції УСРР. Підготовлений проект розглядався в комісії законодавчих проектів при Раднаркомі, і тільки після цього його направили на розгляд усім членам і кандидатам у члени ВУЦВК, а також окружним виконавчим комітетам. Активно обговорювався проект Конституції на місцях. На початку 1929 р. остаточний проект нової Конституції УСРР був готовий. В його основу було покладено Конституцію СРСР 1924 р. і Конституцію УСРР 1919 р. з внесеними до неї в 1925 р. змінами. 15 травня 1929 р. XI Всеукраїнський з'їзд Рад одноголосно затвердив нову Конституцію УСРР. За своєю структурою Основний Закон значно відрізнявся від Конституції 1919 р. Нова Конституція складалася з 82 статей і п'ятьох розділів. Уперше до Конституції УСРР були введені розділи про виборчі права та про бюджет Укра-
Розділ 4. Держава і право України «умовах непу 5. Зміни в Конституції Української СРР
інської СРР. До останнього розділу Конституції увійшла й стаття про столицю УСРР1. У ст. 1 Конституції Українська Республіка проголошувалася соціалістичною державою робітників і селян, де вся «влада» належить Радам робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Таким чином, державна форма у вигляді Республіки Рад, як і раніше, визнавалась Конституцією класовою організацією2.
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 682; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |