Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Культура Закарпаття першої половини ХХ ст 3 страница




Найпершим із музичних інституцій того часу вважають Ужгородське товариство любителів музики «Філармонія», до складу якого на початку 1920 р. входили хор, оркестр, музична школа, згодом музично-драматичне товариство «Боян». Колективи «Філармонії» проводили активну хорову концертну діяльність у першій половині 20-х років. Згодом виникає і успішно діє широка мережа хорових колективів та хорових товариств, які відігравали вирішальну роль у становленні музичної культури Закарпаття 20-30-х років ХХ ст. Одним із перших визначних хорів був хор під керівництвом М. Садовського при «Русь-кому театрі» «Просвіти», який зробив значний внесок у розвиток професійного музичного мистецтва Підкарпатської Русі. У краї виникали і діяли десятки хорів при гімназіях, семіна-ріях, академіях, школах, читальнях, церквах тощо. Процес формування хорового мистецтва стверджував з’їзд «Руських національних хорів» Підкарпатської Русі, який відбувся в Ужгороді 1926 року. Відкриття з’їзду відбулося в залі реальної гімназії під протекторатом ви-датного політичного і громадсько-культурного діяча краю о.Августина Волошина.

У 30-х роках продовжувала діяти велика кількість хорів, число яких досягло150-170 колективів. В їх організації особлива увага і заслуга належить учителям, які не шкодували часу і сил для підтримки і розвитку культурних прагнень народу. Кожна етнічна група, що проживала на Підкарпатській Русі, створювала свої національно-культурні товариства, при яких діяли хори та оркестри різних складів. Так, у 20-30-х роках серед чехословацької спіль-ноти виділялись товариства імені Б. Сметани і «Сокіл». Разом з хором вони діяли в Ужгороді, Мукачеві, Іршаві, Королеві, Берегові, Хусті, Рахові, В. Березному, Білках та ін., пропагуючи здебільшого національне мистецтво. Активну концертну діяльність серед угорського населення у 30-х роках проводили Карпато-угорське хорове товариство та му-зичне товариство «Mozaik». Численні хорові колективи працювали в слов’янському центрі української та російської культури в Празі.

Таким чином, у 20-30-х роках ХХ ст. Закарпаття було охоплене широкою мережею хорів та хорових товариств. Поруч із масовим аматорським рухом в Підкарпатській Русі формується виконавство на професійній основі. На ниві музичного життя починають працювати окремі діячі, які проводять активну концертну діяльність, формують свої школи та закладають основи виконавства. Серед них виділяються такі імена, як Олександр Кізима, Олекса Приходько, Степан Фенцик, Федір Шимоновський, Іван Романченко, Віктор Желтвай, Степан Дудинський, Роман Кирчів, Михайло Рощахівський, Іоанн Бокшай, Сіон Сільвай, Петро Милославський, Григорій Гузенний та багато-багато інших. Величезна кількість хорових колективів Підкарпатської Русі 20-30-х років ХХ ст. свідчить про могутнє національне і культурне відродження краю. Величезне зростання у ці роки ролі масового співу пояснюється найбільшою доступністю засобів хорового мистецтва для ши-роких верств населення. За ствердженням сучасних дослідників, хоровий спів став каталізатором процесу культурного відродження та одним із засобів залучення Підкарпат-ської Русі до світової мистецької скарбниці. На цьому фоні найяскравішою зіркою на небосхилі професійного музичного мистецтва краю була творча й педагогічна діяльність Де-зидерія Задора (1912-1985 рр.). Як виконавець він зробив величезний внесок у популяри-зацію світової музичної класики в Закарпатті. Висока виконавська майстерність, ерудиція, емоційність, прекрасне відчуття стилю поставили Д. Задора в ряд відомих європейських піа-ністів. Але виконавство не було єдиною сферою творчих планів митця. У подальшому Д. Задор зосередив свої зусилля і енергію у композиторській та педагогічній галузях, закін-чуючи славний життєвий і творчий шлях професором Львівської консерваторії ім. М. Ли-сенка.

Музичне життя і музична культура Закарпаття 20-30-х років проявились переважно у таких формах, напрямах і заходах: 1. Академії, що проводились різноманітними това-риствами з нагоди важливих подій історичного або національного значення. Вони відбувались у містах, містечках і селах й до певного часу були підґрунтям для виконання творів місцевих композиторів. 2. Музичні концерти місцевих або чужоземних виконавців, які уможливлювали знайомство широкої громадськості із спадщиною визначних компози-торів Європи, Росії, України, краю. Особливе значення тут посідали лекції-концерти. 3. Виступи учнів музичних шкіл та гімназій. 4. Огляди і конкурси хорових колективів, оркест-рів, співаків. 5. Радіоконцерти. На думку окремих дослідників (О. Грін, Т. Росул), діяльність музичних організацій, товариств і установ, професійних музикантів, урізноманітнення форм музикування міжвоєнного періоду сприяли небувалому досягненню прогресу в музичному житті Закарпаття. Це двадцятиліття названо «музичним Ренесансом краю».

Живопис

Одним із проявів національного і культурного відродження русинів-українців Закарпаття у 20-30-х роках минулого століття було виникнення і розвиток закарпатської школи живописного мистецтва. Оскільки саме закарпатські художники, поряд із літературою і театральним мистецтвом, виконували важливу громадсько-суспільну функцію – будителів національної самосвідомості русинів-українців краю. Процес національного і культурного відродження, який визрів і набув тоді на Закарпатті об’єктивного характеру, на думку окремих дослідників, «знайшов свій оригінальний вираз у образотворчому мистецтві через творчість художників Закарпатської школи живопису» (див.: Нариси історії Закарпаття. Т.ІІ. – С.430). Переважна більшість закарпатських майстрів пензля пройшли ви-соку професійну підготовку в європейських художніх академіях Будапешта, Відня, Мюнхена, Парижа, Праги. У той же час вони були тісно пов’язані із найширшими на-родними верствами рідного краю. У 1931 р. був створений Союз художників Підкарпатської Русі. Більшість із них працювали викладачами гімназій, народних шкіл, ор-ганізаторами самобутніх мистецьких товариств, творчих об’єднань, організацій тощо. До засновників закарпатської школи живопису, її успішного розвитку й славної народної до-мінанти 20-30-х років належать яскраві постаті Й. Бокшая (1891-1975), А. Ерделі (1891-1955), А. Коцки (1911-1987), Ф. Манайла (1910-1978), Е. Контратовича (р. н. 1912), В. Борецького (1920-1990), Г. Глюка (192-1983), З. Шолтеса (1909-1990), Е. Грабовського (1892-1955) та інших. Вони діяли і розвивали свою майстерність на основі глибокого розуміння філософії життя-буття свого народу, тогочасного суспільства, неповторних природних краєвидів рідного краю тощо. Все це зображували на своїх полотнах і графічних аркушах, застосовуючи гіперболізм мажорної тональності, кольорове рішення, інтенсивність ліній та крайнє узагальнення. Загальновживаними серед мистецтвознавців та громадської спільноти стали поняття «Бокшаївська осінь», «Річки Ерделі», «Манайлівська Гуцульщина», «Шолтесова Верховина», «Кашшаївська зима» та ін. Досягнення закарпатської школи живопису 20-30-х років є безперечними. Своє продовження вона отримала і в подальші часи, будучи прикладом вірного служіння народознавчим ідеалам рідного краю. Великою повагою користувалася карпато-руська скульптор Олена Мондич – автор бюстів О. Духно-вичу, Е. Фенцику, О. Добрянському, О. Митраку, монументального пам’ятника О. Духновичу в Пряшеві.

Значних успіхів на Закарпатті досягло народно-прикладне мистецтво. Про це засвідчила організована 1924 р. виставка у Празі під назвою «Життя і мистецтво Подкарпат-ской Руси». На ній було представлено витвори майстрів народного декоративно-вжиткового і кустарного виробництва із 16 округів краю: килимарство, гончарство, різьба по дереву, взуття, одяг, рушники, покривала, скатерті, серветки, сорочки, спідниці, фартухи тощо. Виставка пройшла з великим успіхом. Виставочні експозиції репрезентували собою не тільки музейно-науковий інтерес, але й були поставлені на виробничо-кустарну, пере-важно рукодільну, основу з метою реалізації відповідної продукції. Із 1920 р. почали відкриватись на Закарпатті так зв. «ремесельські школи». У 1936 р. діяло 25 таких шкіл у всіх окружних містечках краю. У мистецькому плані найзнаменитішою із таких навчальних закладів була державна професійна школа по обробці деревини у с. Ясіня, заснована у 1921 р. На думку шкільного реферату, у такій школі повинні враховуватися традиції народного художнього різьбярства Гуцульщини. До речі, в Ясінській школі вчився майбутній народний художник України Василь Свида.

На промислову основу при школах було поставлено традиційне для краю кошикарство. Його центрами були Іршавський, Свалявський і Хустський райони. Кошикар-ські майстерні Підкарпатської Русі брали участь у міжнародних виставках Чехословаччини, Англії, Бельгії, Голландії. За свої витвори майстерні й народні умільці одержували дипломи і золоті медалі. У народному побуті й предметах ужитку значну роль відігравали карпато-руські вишивки.

Архітектура та будівництво

Входження Закарпаття до Чехословаччини отримало радикальний вплив і на розвиток будівничої справи та архітектури краю. Виходячи із насущних амбіцій і побутово-адміністративних потреб та запитів чеського чиновництва, а також тогочасних економічних і соціально-культурницьких процесів уже із середини 20-х років починається розбудова міст – Ужгорода, Мукачева, Берегова, Севлюша, Хуста, Тячева, Солотвина. Прокладаються між ними нові сучасні дороги з твердим покриттям, будуються численні мости, проводиться широка гідроізоляція. Розбудова міст Закарпаття вперше набуває концептуального пла-нування, в розробці й здійсненні якого беруть активну участь чеські архітектори-конструктивісти. Вихідним кредо їх будівничої творчості набуває принцип функціональної організації простору для конкретного життєвого і виробничого процесу.

Представники нового архітектурного стилю були переконані, що новобудова повинна відповідати утилітарному призначенню і разом з тим мати свою художню вираз-ність. Саме до таких композицій відносяться всі адміністративні, житлові і технічні будови кон-структивістів у містах, містечках і навіть у великих селах Закарпаття.

Найвиразніше ці принципи знайшли втілення в розбудові нових адміністративно-житлових кварталів Ужгорода (Малий та Великий Галагов), комплексних лікарень в Мука-чеві, Берегові, Севлюші, кварталах родинних будинків-вілл на лівому березі Латориці та ансамблів житлових будинків вулиці Кірова в Мукачеві, ансамблю навколо гімназії в Хусті, комплексній розбудові Солотвина. Проектування цих та інших урбаністичних комплексів проводилось у відомих світові майстернях архітекторів-конструктивістів Й. Гочара, професора Фірлінгера, А. Крупки та ін. Будівництво здійснювали будівельні фірми із Праги, Пільзня, Брно та їх філіали в Ужгороді, Мукачеві, Хусті. Будівничі-конструктивісти не знали «довгобуду». Будівельні замовлення виконувались у строго визначені терміни із високою якістю. Це і по сьогодні наочно проступає в ансамблях площ Народної, Пушкіна, всього правобережжя Ужгорода. Так звана «Народна рада» (монументальна будова земсько-го управління) на пл. Народній була побудована всього за два роки, 1934-1936, за проектом архітектора А. Крупки. Будова вражає естетичним раціоналізмом, монументальністю і одночасно є незвично легкою і простою у композиційній довершеності архітектурного смаку.

Будівельна активність в Ужгороді 20-30-х років не обмежувалася адміністративними комплексами і житловими кварталами, замовленими державою. Значний рух панував також в індивідуальній та громадській забудові. Розплановано було під забудову понад 800 тис. кв. м території міста, де виникли цілі вулиці родинних вілл. На жертовні кошти держави і громадян-патріотів Підкарпатської Русі у 1928 р. по вул. Другетів, 21 у м. Ужгороді постав модерний і солідний Народний дім товариства «Просвіта». Будова виконана за проектом архітектора А. Фодора та інженера Е. Егрешія.

Успішно розбудовувались у 20-30-х роках Мукачево, Берегово, Севлюш (Виноградово), Хуст, Солотвино тощо. Так, Мукачево із типового іудейського містечка пе-ретворювалось у економічний і культурний центр. У конструктивному стилі забудовувався міський центр. Тодішні новозведені службові, громадські житлові будинки і понині є цінними пам’ятниками конструктивістської модерної архітектури європейського значення. Комплексна забудова у модерному європейському стилі проводилась і в Берегові, Ви-ноградові, Хусті. В останньому зведена була адміністративна будова окружного управління, де в 1938-1939 рр. розміщався уряд Карпатської України на чолі з о. А. Волошином. Тут було розбудовано комплексно цілий квартал для урядовців, вчителів, лікарів. Комплексну забудову отримало також містечко Солотвино – центр закарпатського соледобування. Навколо центральної площі з 1936 р., за проектом празького архітектора Й. Гочара, стали зводитись двоповерхові житлові будинки для робітників й управлінців, будови загальної і середньої школи, Гірничого управління, пошти, поліцейського управління, магазин. У стилі конструктивізму тут побудована і церква. Майже у всіх містах, містечках і великих селах будувались школи і навчальні заклади за останнім словом техніки та архітектурної думки, яка домінувала тоді у центральноєвропейському будівництві та архітектурі.

Варто згадати, що у 20-30-х роках на Закарпатті успішно займалась розбудовою туристичної галузі Чехословацька туристська спілка, зусиллями якої були побудовані ту-ристські готелі й бази у Волівці, Рахові, Ясиня, Берегові, Хусті, Мукачеві, Солотвині, Синевирі, Волосянці, Воловому, на Менчуї, полонині Руній, полонині Рогнеско тощо.

Звернено увагу і на сферу розбудови шляхів сполучення та доріг краю. Практично до 1919 р. на Закарпатті асфальтових доріг не було. А за період 20-30-х років побудовано 500 км доріг з твердим покриттям загальнодержавного значення, 98 км доріг місцевого значення. На них зведено біля 200 мостів. Одночасно із розбудовою дорожньо-шляхової системи велись роботи по регуляції річок і потоків, будівництво на місцевій основі електростанцій тощо.

Але після окупації Закарпаття 1939 р. фашистською Угорщиною активне громадянське будівництво припинилось. Правлячі кола і влада Угорщини готувались і згодом брала активну участь у війні, яка була абсурдом не тільки для угорського населення, але і для всього європейського і світового демосу.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 1990; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.012 сек.