Архітектура та обр.мис

У першій половині XIX сторіччя посилюється процес взаємодії української та російської культур. Цьому сприяла петербурзька Академія мистецтв - єдиний навчальний заклад, що готував професійних майстрів. Академія з її сталими художніми канонами визначала й офіційну художню стилістику часу, й певний розвиток малярських жанрів. Творчість багатьох вихованців Академії залишила яскравий слід в культурі України. Серед них - відомий російський портретист В. Тропінін. Подільське село Кукавка - маєток його пана, графа І. Моркова, стали для художника справжньою школою життя та творчості. "Я мало вчився в Академії, проте навчався в Малоросії... Я там без перепочинку писав з усього і усіх..." - стверджував майстер. У створених ним образах подільських селян ("Дівчина з Поділля", "Українець", "Пряля") відбився не лише національний етнотип, а й романтичні ідеали часу з його уявленням про красу та людську гідність. В. Тропінін був першим, хто свідомо звернувся до зображення народу, виявляючи при цьому гуманізм і демократизм поглядів, реалізм світобачення.

Одним із фундаторів нового українського пейзажного живопису та побутової картини, художні образи яких базувалися на засадах життєвої правди й реалізму, був В. Штернберг. Літні вакації 1826- 1838 рр., він, студент Академії, проводив у Качанівці, у маєтку відомого мецената Г. Тарновського. Сюди, пізніше, В. Штернберг привіз свого друга Т. Шевченка. Написана за законами академічного живопису картина "Садиба Г.Тарновського в Качанівці" органічно поєднала забарвлену романтичною таємничістю природу з реаліями життя пересічної людини, до якої художник завжди виявляв "чувства добрые" та повагу.

Романтичного настрою сповнений і "Портрет дружини" А. Мо-крицького. В образі замріяної жінки художник втілив ідеали часу, що увібрали в себе поняття духовності, гармонії почуттів, єдності людини з природою. А. Мокрицький входив до кола представників передової української та російської інтелігенції і був товаришем Т. Шевченка. Він відіграв значну роль у долі Великого Кобзаря - сприяв його викупу з кріпацтва.

Близькими до Великого Кобзаря були й художники І.Сошенко та М. Сажин, чиї твори репрезентують романтичну лінію пейзажного живопису. Ці майстри прокладали шляхи для безпосереднього, правдивого відтворення дійсності.

Обличчя української культури середини XIX ст. визначила творчість Тараса Григоровича Шевченка. Його поетичне слово й художня спадщина не лише стверджували засади реалізму, критичний погляд на навколишнє життя, а й визначали менталітет самого народу, його національну самосвідомість. Шевченко - художник працював у техніці олійного живопису і займався офортом. Широковідомі його графічні аркуші з серії "Живописна Україна", виконані після приїзду Т. Шевченка на батьківщину в 1843-1844 рр. У даних графічних аркушах показано історію України, її краєвиди, сільське життя. Вони є своєрідним маніфестом подальшої творчості митця, визначальним критерієм якої стали реалізм і народність.

Другу половину XVIII ст. вважається золотим віком українського мистецтва. В Україні зароджується стиль, що постав із сполуки особливостей українських церков із західноєвропейським стилем і пізніше дістав назву українського бароко. Кульмінаційним часом розвитку цього стилю – пишного, урочистого – була доба Мазепи, мецената української культури.

Для України XVIII ст. церква залишається центром культурного життя та найвизначнішою пам’яткою кожної місцевості, разом із тими скарбами, які вона має: ікони, реліквії, розписи, книги. Будівнича діяльність, насамперед церковна, відображає значною мірою освоєння і відновлення старих і нових земель. З цим пов’язане будівництво полкових і сотенних церков та канцелярій, шпиталів та шкільних будинків при них. В часи Руїни будівництво найбільш інтенсивним було на північному Лівобережжі, зокрема в Чернігові. Переломним для України був рубіж XVII – XVIII століть. Саме в цей час активно йде будівництво церковних споруд Києва.

Особливо слід зазначити два періоди Київського будівництва, які пов’язані з меценатською діяльністю гетьмана Івана Мазепи та ім’ям архітектора Шеделя. Саме в цей час починається будівництво Богоявленської церкви Києво – Могилянської академії (1690 - 1693), яка після спорудження нового навчального корпусу університету набуває остаточного вигляду.

Займався будівництвом і гетьман Іван Скоропадський. Особливо значущою стала Спасо – Преображенська церква у селі Сорочинці, яка була побудована гетьманом Данилом Апостолом. Будують і брати Розумовські – завдяки яким споруджено Миколаївську церкву, собор Різдва Богородиці та церкву Трьох Святих в Лемешах.

Визначну роль в архітектурі зіграв і Йоган Готфрід Шедель (1680 - 1752), який у 30 - х роках очолив будівництво найвизначніших київських споруд: Великої дзвінниці в Лаврі, надбудови дзвінниці в Софіївському соборі тощо.

Можна виділити два типи храмових споруд XVIII століття на Україні. Перший – це архітектурні споруди, які близькі до типу поширених у католицькій Європі того часу (Італія, Німеччина, Австрія, Польща). Типово барочні споруди будують архітектори іноземного походження – Бернард Меретин у Львові - уніатський собор Святого Юрія (закінчений у 70 - х роках) та ратушу в Бучачі, а також Готфрід Гофман – новий Успенський собор (1771 – 1782р.р.), що започаткував сучасний ансамбль.

Стилю Європейської барочної архітектури відповідають також роботи Івана Григоровича - Барського (1713 – 1785 рр.) та Степана Ковніра (1695 – 1786р.р.).

Іван Григорович – Барський мав освіту Києво – Могилянської академії та працював разом із Шеделем. Його споруди, зберігаючи європейську барочну стилістику, набували місцевих рис, простоти, демократичності. Йому належать такі споруди як павільйон - фонтан Самсона, весь водогін на Подолі у Києві, Покровська церква, церква Миколи Набережного поблизу Дніпра та старий гостинний двір тощо.

Другий тип церков є результатом розвитку власне українських традицій будівництва. Це хрещаті в плані храми (тобто, в плані вона уявляє собою хрест, між кінцями якого вбудовані квадратні виступи). Ще у давньоруських соборах ми бачимо хрещаті колони. Хрещата в плані церква народжується ще з дерев’яної архітектури, де освоєно ідею перекривання рівновисоких частин храму одна одною. Перша така церква споруджена в Ніжині – Миколаївський собор (1668 - 1670). Також можна навести як приклад Андріївську церкву, яка сполучає в собі принципи бароко та українського хрещатого храму.

У першій половині XIX століття архітектура України розвивається під впливом ідей романтизму, які вже набули поширення в літературі. Це був період відродження національних рис. Офіційними на той час залишалися класицизм та ампір, які в Україні набули національних рис. Найбільш відомими архітекторами були Меленський (церква – ротонда на Аскольдовій могилі), Беретті (головний корпус Київського університету), Боффо (Потьомкінські сходи в Одесі, Воронцовський палац) та інші

У 1757році в Петербурзі засновано Академію мистецтв. Серед перших вихованців якої були українці: А. Лосенко, Г. Сребреницький, І. Саблуков та інші.

Між центрами мистецтва України і Росії існував тісний зв’язок: Саблуков в 70 – ті роки керував художніми класами Харківського колегіуму. Дмитро Левицький (1735 – 1822), син видатного київського гравера Григорія Левицького, поїхав до Петербурга разом із російським художником Антроповим, який працював у Києві над розписом Андріївської церкви в 50 – ті роки, і став знаменитим російським майстром.

У кінці XVIII та у другій половині XIX століть слід відмітити діяльність таких митців як Івана Матроса, А. Лосенка, Д. Левицького, В. Боровиковського та безумовно, Т. Шевченка, який залишив після себе багато витворів мистецтва. Найбільш відомі шевченківські портрети (“Автопортрет з свічкою” та інші), картини історичної, побутової тематики, пейзажі (“Селянська родина”, “Катерина”, “Дари в Чигирині”, “Старости”, “Судна рада”, “Вдовина хата” та інші). Українська тематика в живопису в більшості розробляється російськими митцями, що певний час жили та працювали на Україні – це В.Тропінін, К.Павлов, М.Сажин, І.Сошенко, А.Мокрицький та інші.

Дата добавления: 2015-05-22